Справа №522/15516/23-Е
Провадження №2/522/6044/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді Косіциної В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу,-
ВСТАНОВИВ:
09 серпня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу, в якій позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 317 гривень 00 копійок, інфляційні витрати у розмірі 2 255 гривень 97 копійок, а також судові витрати.
За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб. Відповідачеві надано 15-ти денний строк задля подання відзиву на позовну заяву.
18 серпня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. 29 серпня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси від позивача надійшли додаткові пояснення у справі стосовно заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2023 року, у задоволенні заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - відмовлено.
31 серпня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачка просить відмовити у задоволенні позовної заяви.
08 вересня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить задовольнити позовну заяву - у повному обсязі.
Будь яких заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється..
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
20.05.2017 року відбулося ДТП за участі автомобіля «Tayota», державний номер НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_2 та автомобіля «Lanos», державний номер НОМЕР_2 .
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 27.06.2017 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого у статті 124 КУпАП.
13.03.2020 року між ПрАТ «УПСК» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір №16/03/2020 про відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 отримав право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих первісному кредиторові.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №523/10538/20 від 18.08.2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто завдані збитки в порядку регресу у розмірі 4 500 гривень, а також суму судового збору у розмірі 840,80 гривень та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 200 гривень.
Зазначені вище факти підтверджуються копією рішення суду у справі №523/10538/20 від 18.08.2021 року, що знаходиться в матеріалах справи (а.с.19).
01.12.2022 року відкрито виконавче провадження №70453288 про стягнення з ОСОБА_2 завданих збитків в порядку регресу у розмірі 4 500 гривень, а також суму судового збору у розмірі 840,80 гривень та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 200 гривень, що підтверджується копією постанови (а.с.39).
Своє зобов'язання за рішенням суду ОСОБА_2 фактично виконала 14.12.2022 року, що підтверджується копією виписки за карткою за період 14.12.2022 по 14.12.2022 (а.с.16).
21.12.2022 року виконавче провадження №70453288 було закінчене постановою про закінчення виконавчого провадження (а.с.41).
Вирішуючи спір суд виходив з наступного.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Зазначений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
У постанові КЦС ВС від 28.06.2023 у справі № 760/15867/16-ц суд зазначив, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зазначено, що положення статті 625 ЦК України поширюється на невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення. А тому доводи касаційної скарги про те, що стаття 625 ЦК України поширюється лише на договірні правовідносини є помилковим.
Стосовно посилання відповідачки на те, що позивач мав змогу просити суд про нарахування суми інфляції та трьох відсотків річних під час подання первісного позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
В той же час, в даному випадку іде мова про два різні зобов'язання: у первісному позові йшла мова про стягнення шкоди в порядку регресу, тоді як предметом даного спору є стягнення інфляції та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду. Тому, звернення з позовом про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних - це право кожного, відносно кого було порушено грошове зобов'язання.
Щодо посилання відповідачки у відзиві на те, що виконавчий лист №522/10538/20 був виданий 11.10.2021 року, а пред'явлений до виконання 01.12.2022 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Із зазначеного випливає, що чинне законодавство не містить обов'язкової вимоги про пред'явлення виконавчого листа до виконання невідкладно після його видання, а тому, особа має прав на власний розсуд вирішувати питання про пред'явлення до виконання виконавчого листа в межах трирічного строку, передбаченого законом України «Про виконавче провадження».
Щодо позовної давності, то суд зазначає наступне.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
У постанові КЦС ВС від 28.06.2023 у справі № 760/15867/16-ц суд зазначив, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. З урахуванням поданої ОСОБА_2 заяви про застосування позовної давності, право ОСОБА_1 нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати обмежується відповідним періодом, а саме з 16 вересня 2013 року, тобто за 3 роки до звернення до суду із вказаним позовом, з яким позивач звернувся у вересні 2016 року.
Враховуючи те, що особа звернулася до Приморського районного суду м. Одеси 09 серпня 2023 року, позивач дотримався строку позовної давності, а період стягнення інфляційних витрат та 3% річних (20.07.2021-13.12.2022) входить до у межі трирічного періоду, протягом якого вони можуть бути стягнені.
Таким чином, у зв'язку із невиконанням судового рішення позивач має право на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за період із 20 липня 2021 року до 13 грудня 2022 року.
Щодо розрахунку 3% річних, то суд зазначає. Сума що заборгованість становила 7 540,00 гривень. Обчислювальний період з 20.07.2021 по 13.12.2022 року складається з 511 днів, а тому, сума 3% річних у період з 20.07.2021 по 13.12.2022 року на суму боргу у розмірі 7 540,00 гривень становить 316,68 гривень (обчислено згідно формули: (7 540*3/100/365)*511).
Щодо інфляційних витрат, то суд зазначає наступне. Індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення становить: серпень 2021 = 99.8; вересень 2021 = 101.2; жовтень 2021 = 100.9; листопад 2021 = 100.8; грудень 2021 = 100.6; січень 2022 = 101.3; лютий 2022 = 101.6; березень 2022 = 104.5; квітень 2022 = 103.1; травень 2022 = 102.7; червень 2022 = 103.1; липень 2022 = 100.7; серпень 2022 = 101.1; вересень 2022 = 101.9; жовтень 2022 = 102.5; листопад 2022 = 100.7.
Сукупний індекс інфляції за період з 20.07.2021 по 13.12.2022 року становить: (99.8:100)* (101.2:100)* (100.9:100)* (100.8:100)* (100.6:100)* (101.3:100)* (101.6:100)* (104.5:100) * (103.1:100) * (102.7:100) * (103.1:100) * (100.7:100) * (101.1:100) * (101.9:100) * (102.5:100) * (100.7:100) = 1.29920025.
Інфляційне нарахування за період з 20.07.2021 по 13.12.2022 року становить 2255,97 гривень (обрахунок здійснювався за формулою (7540.00 * 1.29920025 -7540.00).
Загальний розмір заборгованості за період з 20.07.2021 по 13.12.2022 року враховуючи інфляційні витрати та 3% річних становить 2 572, 65 гривень.
Тому, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У позовній заяві позивач просить стягнути на свою користь суму судових витрат.
Щодо судового збору суд зазначає наступне: згідно ч.ч.1-2 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
У ч.1 ст.141 ЦПК України вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи факт того, що суд встановив наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь відповідача суми сплаченого судового збору.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд встанови наступне. 23.06.2023 року між позивачем та адвокатом Самойленком Петром Миколайовичем було укладено додаткову угоду №130 до Договору про надання правової допомоги №30/01/19 від 30.01.2019 року (а.с.10), відповідно до якого, вартість послуг, пов'язаних із наданням правничої (правової) допомоги в межах даної справи становить 3 000,00 гривень, та складається з витрат, пов'язаних із складанням заяв по суті справи - 2 500 гривень та витрат, пов'язаних із супроводом та контролем за даною справою.
Актом здачі приймання робіт від 23.06.2023 року підтверджується факт того, що адвокатом були надані наступні послуги складання позовної заяви, підготовка документів до позовної заяви та її подання (а.с.9). В акті здачі вказано, що адвокат витратив на вчинення зазначених дій - 3 години, а вартість таких послуг становила 2 500 гривень.
На думку суду з огляду на категорію та складність справи, відсутність необхідності у пошуку та аналізу значного обсягу судової практики дві години є більш ніж достатньо для складання позовної заяви, а тому, 2000 гривень співмірною сумою для оплати робіт, пов'язаних із складанням позовної заяви.
Згідно п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У статті 137 ЦПК України вказано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Саме тому, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 623 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 137, 141, 268, 278 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) 3% річних у розмірі 316 (триста шістнадцять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок, а також інфляційні витрати у розмірі 2255 (дві тисячі двісті п'ятдесят п'ять) гривень 97 (дев'яносто сім) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 )суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (двох тисяч) гривень 00 (нуль) копійок..
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення складено та підписано 19 грудня 2023 року.
Суддя В.В. Косіцина
19.12.2023