ЄУН: 336/7901/23
Провадження №: 2/336/2967/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, на обґрунтування якого зазначив, що 21.09.2022 року він помилково перерахував грошові кошти в розмірі 26400,00 грн на банківський рахунок відповідача. Вказує, що неодноразово надсилав на адресу відповідача письмову вимогу про повернення вказаних коштів, однак відповіді не отримав. Таким чином, у позивача виникла необхідність стягнути вказані грошові кошти в судовому порядку, при цьому остання посилається на ст.1212 ЦК України, як на правову підставу позовної вимоги.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без виклику сторін.
02.11.2023 року представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву зазначає, що відповідач є суб'єктом господарювання. Зареєстрована як фізична особа-підприємець 11.10.2016. Основним видом діяльності є 47.74 роздрібна торгівля медичними та ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах. В вересні 2022 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір роздрібної купівлі-продажу товару медичного призначення. Перелік товарів медичного призначення вказано відповідачем у рахунку фактурі від 21.09.22 № 21/09/22-2 на загальну суму 26 400,00 грн. В цей же день позивач оплатив наданий йому рахунок та одержав товар. Вважає, що кошти в сумі 26400,00 грн не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті, адже договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України. Просила відмовити у задоволені позову.
09.11.2023 до суду надійшла відповідь на відзив в якому зазначає, що ніяких договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем не виникало.
Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.
Клопотань від учасників справи не надходило.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 21.09.2022 о 15:40 позивач здійснив переказ на картковий рахунок ФОП ОСОБА_2 у розмірі 26400 грн. з призначенням платежу «оплата мед засобів », що підтверджується інформацією з АТ «Укрсиббанк» від 23.10.2023 № 29-4-01/07/2400-БТ та з АТ «УніверсалБанк» від 24.10.2023 №БТ/7769.
У своєму позові ОСОБА_1 зазначає, що дані кошти він перерахував на рахунок відповідача помилково, а відтак такі грошові засоби були набуті останнім без достатньої правової підстави.
Надаючи правову оцінку правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Так, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок iншої особи;в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:
1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);
2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);
3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого;
4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
В ч. 1 ст. 633 ЦК України визначено публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.
Такі ж правові висновки викладено постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, в Постанові Верховного суду від 20.03.2019 року по справі № 753/20633/15-ц підстав для відступлення від таких висновків Верховним судом не встановлено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Отже під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18), 17.04.2019 року по справі № 759/1206/17 (касаційне провадження 61-40ск19).
Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, факт набуття відповідачем коштів в розмірі 26400 грн. не заперечується жодною із сторін.
Проте, належних та допустимих доказів, що вказували б на вiдсутнiсть у відповідача правової підстави для набуття або збереження спірних коштів позивачем не надано.
У свою чергу, як вбачається із рахунку фактури від 21.09.2022 року №21/09/22-2 відповідач поставив, а позивач прийняла товар - комплект для остеосинтезу великогомілкової кістки на загальну суму 26400,00 грн, а позивач здійснював оплату на виконання умов договору роздрібної купівлі-продажу зазначивши в призначенні платежу «оплата мед засобів».
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою - підприємцем, видами діяльності, є роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах.
Із наведеного слідує, що між сторонами існували правовідносини з приводу купівлі-продажу медичними товарами, а відтак й здійснення розрахунку за такий.
Враховуючи, що ОСОБА_1 перерахував кошти в розмірі 26400,00 грн. як оплату за медичні засоби, тому твердження про безпідставність набуття цих коштів є неспроможними.
Протилежного суду не доведено та під час розгляду справи не здобуто.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Посилання позивача на відсутність договірних правовідносин, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За наведених обставин, суд вважає понесені судові витрати ОСОБА_1 залишити за ним.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 80, 263-265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 177, 1212 ЦК України суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - залишити без задоволення.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України, зазначаються наступні відомості:
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю.А. Галущенко