УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/12894/20 Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М.
Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі
цивільну справу №295/12894/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 26 квітня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Семенцової Л.М. у м.Житомирі,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просив встановити йому спосіб участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом надання систематичних побачень із дитиною кожного тижня з 09 години до 20 години суботи та в період літніх канікул протягом чотирнадцяти днів у період із 01 до 14 липня кожного року, без присутності матері ОСОБА_2 , з відвідуванням місць громадського відпочинку, оздоровлення, курортів або місця проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 є його колишньою дружиною. Він перебував із відповідачем у шлюбі з 06 вересня 2008 року, який рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 17 січня 2013 року розірваний. Від шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір'ю. Після розлучення їхні стосунки суттєво погіршилися, що безпосередньо вплинуло на його спілкування з дитиною. Відповідач вчиняла перешкоди в його спілкуванні з сином, намагалися відсторонити сина від нього, навіть не надавала можливості йому спілкуватися з сином по телефону. Тривалий час він намагався відновити стосунки з дитиною, але сина систематично налаштовували проти нього. У 2014 році він створив нову сім'ю та від нового шлюбу в нього народилася донька в 2016 році. Також із 2016 року впродовж тривалих періодів часу він перебуває у відрядженні за кордоном. Своєчасно та у повному обсязі сплачує аліменти. Проте, відповідач припинила будь-яке спілкування з ним та ігнорує його прохання зустрітися з дитиною. На його звернення листом від 27 серпня 2020 року №688/2 Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради відмовила йому у визначенні конкретного графіку днів та годин побачень із сином, при цьому рекомендувала налагоджувати стосунки з дитиною, але не роз'яснила, яким чином можна налагодити стосунки з сином, якщо він не може навіть встановити із сином будь-якого контакту (зустріч, телефонна розмова тощо). Орган опіки та піклування свою відмову обґрунтував недопущенням негативного впливу на психоемоційний стан дитини, а також відмовою сина спілкуватися з ним.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 26 квітня 2023 року позов задоволений. Визначений спосіб участі ОСОБА_1 в спілкуванні та вихованні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді систематичних побачень з дитиною кожного тижня з 09 години до 20 години суботи та в період літніх канікул протягом чотирнадцяти днів з 01 до 14 липня кожного року, без присутності матері, з відвідуванням місць громадського відпочинку, оздоровлення, курортів або місця проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 , із урахуванням стану здоров'я, потреб та інтересів дитини.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що позивач із 30 серпня 2013 року жодним чином не спілкувався з сином та не цікавився його життям. Свідки в судовому засіданні підтвердили, що після розірвання шлюбу позивач жодного разу в дитячий садочок та школу не приходив, а з 2019 року він взагалі не приходив до дитини і нічого йому не приносив. Вона не перешкоджала позивачу бачитися із дитиною. Батька в житті дитини немає та він зовсім не допомагає матеріально. Суд першої інстанції безпідставно зробив висновок, що вона чинить перешкоди у спілкуванні позивача з сином, оскільки син перебуває у віці, коли має змогу аргументовано висловити свою думку та надати адекватну відповідь у вигляді відмови від спілкування з абсолютно байдужим до нього батьком. Позивач не довів існування жодних перешкод у його спілкуванні з сином. Більше того, показаннями абсолютно всіх свідків спростовуються такі твердження позивача. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх позовних вимог, щодо створення нею перешкод в участі позивача у вихованні сина та вільному спілкуванні з дитиною в матеріалах справи не міститься. На підставі наявних матеріалів справи встановлено, що вона належно виконує свої обов'язки щодо виховання та утримання дитини, тоді як позивач вже більше 10 років не бажає бачити сина.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Крижов М.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на те, що позивач не мав доступу до виховання сина, хоча завжди допомагав дитині матеріально, оскільки сплачує аліменти на його утримання у розмірі, які побажала мати дитини. ОСОБА_1 неодноразово намагався поспілкуватися із сином, що підтверджується зверненням до органу опіки із відповідною заявою, електронним листуванням сторін та надсиланням позивачем поштового листа із заявою про побачення з дитиною. Позивач бажає реального виконання рішення суду про його участь у вихованні сина шляхом знаходження компромісу з відповідачем, оскільки спілкування з сином може відбутися лише за волі відповідача.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Могильницький В.Ю. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник позивача адвокат Крижов М.О. апеляційну скаргу не визнав та просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Від представника органу опіки та піклування надійшла заява про проведення судового засідання без його участі. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що з 06 вересня 2008 року по 17 січня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Богунського районного суду м.Житомира (а.с.7, 9-10 т.1).
У сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 (а.с.8 т.1).
Рішенням вищевказаного Богунського районного суду м.Житомира від 17 січня 2013 року вирішено також малолітнього сина ОСОБА_3 залишити з матір'ю та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частки усіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 листопада 2012 року і до повноліття дитини (а.с.9-10 т.1).
Станом на 20 жовтня 2020 року заборгованість позивача перед відповідачем зі сплати аліментів була відсутня (а.с.93 т.1).
16 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений шлюб, тобто позивач створив нову сім'ю, у якій ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_5 (а.с.11-12 т.1). Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу «Полісся» від 29 січня 2020 року №68 до складу сім'ї позивача входять його дружина ОСОБА_4 та донька - ОСОБА_5 (а.с.13 т.1).
Згідно із сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 12ЯЯТ №135359 у ОСОБА_1 відсутні наркологічні протипоказання до керування автотранспортом (а.с.25 т.1). Окрім того, позивач відповідно до довідки серії ААА №0833809 за обліками МВС України до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку не перебуває (а.с.26 т.1).
У грудні 2019 року ОСОБА_2 зверталася до суду із позовом до ОСОБА_1 про позбавлення останнього батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 . За висновком виконкому Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити позивача батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_6 . Такий висновок орган опіки та піклування обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 ще до розірвання шлюбу покинув сім'ю та став проживати окремо. З цього часу батько самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, участі у вихованні свого сина не приймав та з дитиною не спілкувався. На засіданні комісії малолітній ОСОБА_3 підтвердив, що бачився зі своїм батьком у 2013 році та втратив до нього родинні почуття (а.с.100 т.1). У подальшому за заявою представника ОСОБА_2 суд першої інстанції залишив позов про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 без розгляду (справа №295/18004/19).
07 лютого 2020 року ОСОБА_1 звертався до Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради із заявою про встановлення порядку його участі у вихованні сина ОСОБА_3 (а.с.30-31 т1.).
19 серпня 2020 року позивач направляв відповідачу лист щодо мирного врегулювання спору, але така пропозиція батька хлопчика була проігнорована матір'ю дитини (а.с.28-29 т.1).
Листом від 27 серпня 2020 року Служба (управління) у справах дітей відмовила ОСОБА_1 у визначенні конкретного графіку днів та побачень із сином та рекомендувала налагодити стосунки з дитиною, щоб не допустити негативного впливу на психоемоційний стан ОСОБА_6 . Відмова органу опіки та піклування була зумовлена тим, що на засіданні комісії відповідно до ст.171 СК України була заслухана думка дитини з приводу заяви батька і ОСОБА_6 пояснив, що не бажає спілкуватися з ним (а.с.32-33 т.1).
Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу №2 від 05 жовтня 2019 року №1903 ОСОБА_3 проживає разом із ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 (а.с.59 т.1).
Згідно із випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 мати піклується про здоров'я сина та слідкує за дотриманням графіку щеплень дитини (а.с.60-61 т.1).
Відповідно до характеристик ОСОБА_3 зі школи та гуртків, які відвідує хлопчик у поза навчальний час, він характеризується виключно з позитивної сторони, виявляє старанність та цілеспрямованість у навчанні і освоєнні інших навичок. Також, із зазначених характеристик слідує, що вихованням дитини займається виключно мати (а.с.62,73 т.1). ОСОБА_6 має низку відзнак за значні успіхи у навчанні (а.с.63-65, 67-72 т.1).
ОСОБА_2 з 12 грудня 2017 року працює у ТзОВ «Нова Пошта» на посаді фахівця відділу регіональних продажів №4 в.м.Житомир (а.с.74 т.1). За місцем своєї роботи відповідач характеризується позитивно, має спокійний та врівноважений характер (а.с.73 т.1). Крім того, відповідач має низку відзнак від роботодавця та адміністрації школи, у якій навчається син сторін, за активну позицію та цілеспрямованість (а.с.75-79 т.1)
03 лютого 2021 року ОСОБА_1 звертався до директора ЗОШ №5 із письмовою заявою, відповідно до якої просив надати йому можливість періодично зустрічатися із своїм сином учнем 6-А класу вказаного закладу освіти ОСОБА_3 на території школи у присутності шкільного психолога та/або класного керівника (а.с.132 т.1). Однак таке звернення позивача було проігноровано.
08 квітня 2021 року представник позивача адвокат Крижов М.О. повторно звертався до відповідача із заявою щодо мирного врегулювання спору, але таке звернення відповідачем було проігноровано (а.с.134 т.1),
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , яка є матір'ю позивача, та ОСОБА_4 , яка є його дружиною, показали, що в 30 серпня 2021 року позивач зі своєю матір'ю ОСОБА_7 приїздив до будинку, де проживає відповідач із сином, щоб привітати хлопчика з днем народження та поспілкуватися з ним. Однак, двері їм не відчинили. Позивач ніколи не ображав ОСОБА_6 . Крім того, свідки підтвердили наявність у позивача перешкод у спілкуванні з дитиною, які виникли через кілька років після розірвання шлюбу із відповідачем. Свідок ОСОБА_7 показала, що відповідач категорично проти спілкування дитини з батьком. З показань свідка ОСОБА_4 в її присутності позивач часто телефонував відповідачу, щоб поговорити із сином, але, зазвичай, слухавку піднімла мати відповідача, яка повідомляла, що доньки та ОСОБА_6 немає вдома або відповідач взагалі не підіймала слухавку. Крім того, мати позивача повідомила, що одного разу позивач приходив до школи, але його не впустили в приміщення через карантин. Згодом, за місцем спортивних тренувань сина позивач мав бажання передати через тренера хлопчику кімоно для занять, але тренер відмовився взяти одяг, бо не бажав бути посередником між батьками ОСОБА_6 (а.с. 156-163 т.1).
Стосовно описаних подій 30 серпня 2021 року допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 також підтвердила, що позивач зі своєю матір'ю приїжджали до будинку за місцем проживання відповідача, але двері їм відчинити відмовилися (а.с.183-188 т.1).
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 , яка є бабусею хлопчика по материнській лінії, показала, що після розірвання шлюбу позивач жодного разу в дитячий садочок та школу не приходив, а з 2019 року взагалі не навідував дитину та нічого йому не приносив. Відповідач не перешкоджала позивачу бачитися із дитиною. 30 серпня 2021 року до будинку приходила лише мати позивача, щоб привітати онука з днем народження, але ОСОБА_6 не бажав цього. Батька в житті дитини немає та він зовсім не допомагає матеріально. У той час, коли її дочка жила разом із позивачем, він не застосовував до дитини фізичного насилля, не ображав її нецензурно, не лаявся, алкоголем не зловживав (а.с. 202-203 т.1).
Свідок ОСОБА_10 , яка є хрещеною матір'ю сина сторін, показала також те, що їй невідомо про існування перешкод у позивача в спілкуванні з сином та вона ніколи не бачила його на спортивних тренуваннях хлопчика, він відсутній у житті свого сина (а.с.183-188 т.1).
Допитані в якості свідків вчителі дитини ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили той факт, що батька дитини ніколи в школі не бачили, він ніколи не телефонував їм з приводу свого сина.(а.с.183-188, 217-221 т.1)
Опитаний у судовому засіданні в присутності представника органу опіки та піклування Житомирської міської ради малолітній ОСОБА_3 пояснив, що він нічого не пам'ятає про свого батька, останній не приходив до ОСОБА_6 , не турбувався про нього, нічого йому не передавав. У хлопчика немає номеру телефону батька, йому не цікаво та він не має бажання з ним спілкуватися, батька йому замінив дідусь (а.с.217-221 т.1).
Виконавчим комітетом Житомирської міської ради, як органом опіки та піклування, в питанні визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_3 складений висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 472 від 19 квітня 2023 року, за яким ОСОБА_1 у визначенні способу участі його у вихованні сина ОСОБА_3 відмовлено з огляду на те, що це не відповідатиме інтересам малолітнього, який повідомив про своє небажання спілкуватися з батьком, оскільки його фактично не пам'ятає та при цьому категорично відмовився взяти номер телефону ОСОБА_13 , щоб поспілкуватися з ним (а.с.226 - 228).
Ураховуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позивач протягом тривалого проміжку часу вживав заходи щодо встановлення контакту з своїм малолітнім сином ОСОБА_6 , але з огляду на неприязне ставлення відповідача, як колишньої дружини, а також з огляду на низку об'єктивних обставин усі спроби позивача у налагодженні контакту із хлопчиком не призвели до бажаного наслідку і обмежили його право у спілкуванні з сином. Крім того, із показань свідків та матеріалів справи встановлено, що позивач характеризується позитивно, не має негативних звичок та ризиків небажаного впливу на сина, а також добросовісно та вчасно виконує свій батьківський обов'язок щодо матеріального утримання дитини (сплачує аліменти).
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою ст.3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У ст.7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучаться з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Тлумачення ст.159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особи у здійсненні нею свого права.
Відповідно до частини другої ст.159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма ст.7 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин першої та другої ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана.
При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої ст.10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків вимагатиме від судів ретельної перевірки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v.UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v.UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.
Відповідно до частин четвертої-шостої ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
У постанові Верховного Суду №487/2621/17-ц від 06 травня 2020 року відображено правова позиція відповідно до якої, висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з'ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування
Крім того, у постанові №138/96/17 від 01 липня 2020 року Верховний Суд наголошує, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем чиняться перешкоди у спілкуванні позивача з малолітнім сином ОСОБА_6 , що підтверджується, зокрема, показами свідків. Зазначений перебіг подій, фактично, унеможливлює для ОСОБА_1 належним чином виконувати батьківські обов'язки щодо сина сторін, зокрема приймати належну участь у вихованні хлопчика, а тому суд апеляційної інстанції також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо того, що спілкування батька та сина не перешкоджатиме нормальному розвитку дитини.
Крім того, на переконання колегії суддів апеляційного суду постійне проживання дитини разом із матір'ю та обмеження можливості у контакті з батьком призводить до тісного психоемоційного зв'язку ОСОБА_6 саме з матір'ю, а тому вирішення питання щодо побачень батька з дитиною, яке базуватиметься виключно на небажанні хлопчика таких побачень, призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з сином.
Водночас, наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками дитини зумовлює необхідність проведення побачень батька із сином без присутності матері, що забезпечить позивачу можливість вільно і без створення стресової та напруженої ситуації для дитини спілкуватися з нею.
Окремо колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що реалізація рекомендацій щодо покращення взаємовідносин батька і сина, які неодноразово були надані органом опіки та піклування, у відсутність безпосереднього спілкування таких осіб між собою, є фактично неможливим.
Відповідно до частини першої ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 26 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 18 грудня 2023 року.