печерський районний суд міста києва
Справа № 757/52908/23-к
05 грудня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , адвокатів ОСОБА_4 ,, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту, -
До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020000000000808 від 18.08.2020, яке вилучено 16.11.2023, під час проведення обшуку автомобіля «BMW 335I», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 який перебуває у власності та користуванні ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання посилається на те, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020100020004964 від 02.12.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що на території м. Києва та Київської області діє організована група осіб, дії яких направлені на протиправне заволодіння об'єктами нерухомого майна шахрайським шляхом, чим спричинюють збитки громадянам в особливо великих розмірах.
Так в період часу з листопада по грудень 2019 року, невстановлені досудовим розслідуванням особи, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, яке на праві приватної власності перебувало у володінні ОСОБА_8 , шляхом обману, заволоділи земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:90:154:0036 та житловим будинком, що розташований на вказаній земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 за наступних обставин.
На початку грудня 2019 року потерпілому ОСОБА_8 , від свого сина, стало відомо, що належні йому будинок та земельна ділянка на праві приватної власності належить інший особі. Того ж дня потерпілим виявлено відсутність документів щодо власності на нерухоме майно, які зберігались у його кімнаті.
Відчуження вказаного нерухомого майна відбулось 02.12.2019 коли приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 посвідчено договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:90:154:0036, що розташовані в АДРЕСА_1 , відповідно до яких, ОСОБА_8 продав зазначені об'єкти нерухомості громадянці ОСОБА_10 , від імені якої, на підставі довіреності, діяв ОСОБА_11 . При цьому потерпілим вказано, що він ніякі договори не підписував, з будинку тривалий час не відлучався за станом здоров'я.
У подальшому, 11.03.2020, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 посвідчено договори дарування вказаної земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до яких ОСОБА_10 подарувала їх ОСОБА_13 .
В результаті проведення досудового розслідування, у період часу з 10 год. 55 хв. по 12 год. 21 хв. 16.11.2023, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, органом досудового розслідування проведено обшук автомобіля марки BMW 335I, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який перебуває у власності та користуванні ОСОБА_7 . ОСОБА_7 є учасником організованої групи осіб, незаконна діяльність якої спрямована на заволодіння нерухомим майном, при цьому він займається безпосереднім виселенням громадян з їх житла, яке незаконно було переоформлено на інших осіб.
Під час проведення вказаного обшуку, серед іншого, виявлено та вилучено тимчасово вилучене майно, а саме: Заява ОСОБА_7 про отримання коштів № 2155 від 22.08.2022, 29000 доларів США (285 купюр по 100 доларів США, 25 купюр по 20 доларів США); 2349600 гривень (200 купюр номіналом 1000 гривень, 4299 купюр номіналом по 500 гривень, 1 купюра номіналом 100 гривень).
Так, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
16.11.2023 постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України, вилучені в ході обшуку грошові кошти визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12020100020004964 від 02.12.2020.
Прокурор вказує, що з метою забезпечення речових доказів у кримінальному провадженні виникла необхідність арешту на майно, а отже, з метою забезпечення збереження речового доказу, а також повного та неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин кримінального правопорушення виникла необхідність у застосуванні одного із видів заходів забезпечення кримінального провадження - арешту майна.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з підстав у ньому зазначених, просив задовольнити.
Адвокати в судовому засідання заперечували щодо задоволення клопотання, просили відмовити.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення прокурора та заперечення адвокатів, приходжу до наступного висновку.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право серед іншого, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, як вбачається із наданих суду матеріалів, відсутні відомості вважати, що вилучене майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України і безпосередньо набуто кримінально протиправним шляхом, кримінального правопорушення що розслідується, а прокурором не доведено зворотнього, а відтак посилання на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Разом з тим, прокурором не було належним чином доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а також те, що вилучене майно, на яке прокурор просить накласти арешт містить ознаки речових доказів.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 2, 22, 26, 107, 131, 132, 171-173, 236, 309 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту - відмовити.
Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1