Справа № 2/593/11/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Бережанський районний суд Тернопільської області
"24" листопада 2023 р.
В складі: судді Німко Н.П.
При секретарі судового засідання Олексів О.Б., Саламон Ю.О.
з участю :
представника позивачки адвоката Горського О.І.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача адвоката Балди-Денисюк Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок. Посилаючись на норми Сімейного Кодексу України та Цивільного Кодексу України, просила визнати за нею право спільної сумісної власності в розмірі 1\2 частки на житловий будинок із надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 лютого 2011 року, залишивши за відповідачем ОСОБА_1 право власності на 1\2 ідеальної частки житлового будинку із надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , визнавши частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 лютого 2011 року, видане виконавчим комітетом Бережанської міської ради Тернопільської області; стягнути із відповідача на користь позивачки усі понесені судові витрати, які складаються із сплаченого при поданні позову судового збору в розмірі 4913,06 грн. та витрат на надання правової допомоги в розмірі 4 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог загалом зазначено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 04 березня 1995 року по 07 серпня 2020 року і за період спільною працею та за спільні кошти збудувати для потреб їх сім'ї (у складі якої також є двоє дітей) спірний житловий будинок. Право власності на вказаний об'єкт нерухомого майно (у цілому) зареєстровано за відповідачем 25 лютого 2011 року. Із 2014 року сторони припинили спільне проживання, як подружжя через неприязні відносини. Як під час спільного проживання, так і після розірвання шлюбу, відповідач не визнавав і не визнає за позивачкою її права спільної сумісної власності на згаданий будинок, наголошуючи при цьому, що лише він є його одноосібним власником. Саме з приводу таких, невизнаних відповідачем прав позивачки, вона й звернулася до суду.
Позивачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце його проведення. Попередньо, її представник - адвокат Горський О.І. подав заяву, у якій просив проводити розгляд справи за відсутності позивачки.
Представник позивачки - адвокат Горський О.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, а також у відповіді на відзив.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце його проведення. Його представник - адвокат Балда-Денисюк Л.М. просила провести розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача адвокат Балда-Денисюк Л.М. у судовому засіданні позову не визнала, просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі з підстав, зазначених у поданому відзиві на позов. Як вбачається із поданих їх стороною заяв по суті справи - відзиву на позов та заперечення на відповідь на відзив, сторона відповідача не погоджується із позовними вимогами та заперечує щодо їх задоволення. В обґрунтування своєї позиції загалом послалася на те, що спірний об'єкт нерухомості особистою є приватною власністю відповідача, збудований ним за власні (особисті) кошти, які зароблені ним за час роботи на території росії у м.москві, де він працював по найму на будівництві з 2008 по 2019 роки, посезонно й отримував доходи у виді заробітної плати та премій. Під час приїздів додому в м. Бережани, власними зусиллями та за допомоги своїх рідних братів, відповідач збудував літню кухню та спірний житловий будинок. Натомість, позивачка не приймала безпосередньої участі, як у будівництві, так, і у фінансуванні будівництва спірного майна. Фактичне припинення шлюбних відносин відбулось ще у 2011 році і з цього часу, спільно, однією сім'єю сторони не проживають. В обґрунтування заперечень проти позову, також посилається на ст. 57 Сімейного кодексу України, згідно з якою, до майна, що є особистою приватною власністю одного з подружжя, належить майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які залежали їй, йому особисто, в тому числі премії і винагороди. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Вважає, що оскільки відповідач за час окремого проживання з позивачкою за власні кошти збільшив площу житлового будинку, вніс поліпшення, добудував гараж до літньої кухні, тим самим збільшив їх вартість, то за таких обставин, факт перебування осіб у шлюбі у такий період, не є підставою для визнання такого майна спільним сумісним майном подружжя.
У відповіді на вказаний відзив, представник позивачки вказав, що посилання на побудову спірного житлового будинку із надвірними будівлями відповідачем винятково власними зусиллями та за власні кошти, окрім слів самого відповідача, не підтверджені жодним належним та допустимим доказом. Твердження відповідача, що вони із позивачкою не проживають однією сім'єю із 2011 року, із посиланням на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 07.08.2020 року, яким було розірвано шлюб між сторонами, не заслуговують на увагу, оскільки таким рішенням не встановлено часу, з якого сторони припинили спільно проживати. У відзиві відповідач посилається на побудову спірного об'єкта нерухомості за власний кошт та власними зусиллями за час роботи на території росії з 2008 року по 2019 рік. Сторона позивача не заперечує факт отримання таких нерегулярних та мінливих доходів відповідачем, однак, у відповідності до ч.2 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Тому твердження, що зароблені відповідачем кошти та вкладені у будівництво спірного будинку та надвірних будівель, є його особистою приватною власністю, просить не приймати до уваги. Вказаний житловий будинок із надвірними будівлями фактично було зведено під час спільного проживання позивачки та відповідача для потреб їх сім'ї. Під час такого будівництва, позивачка займалась сімейним побутом, виховувала дітей; працювала із 1992 року в Бережанській ЦРЛ санітаркою, а із 1997 року і по даний час ( дата подання відповіді на відзив ( 19 січня 2021 року) - в Бережанській РДА. Тобто впродовж спільного проживання сторін у шлюбі, у тому числі й під час зведення будинку із надвірними будівлями, позивачка мала самостійний заробіток. За таких обставин, вважає, що посилання відповідача у відзиві на те, що позивачка не приймала фінансової участі у будівництві будинку із надвірними будівлями є безпідставними й такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Судом досліджено надані стороною відповідача копії документів:
- накладної №43 від 11 травня 2002 року, згідно якої С.В.К. «Україна» відпущено ОСОБА_1 за готівку цеглу на суму 7525,00 грн ( а.с. 47);
- накладної №197 від 18 жовтня 2002 року, згідно якої С.В.К. «Україна» відпущено ОСОБА_1 за готівку цеглу на суму 5 375,00 грн ( а.с. 48);
- прибуткового касового ордеру №714 серія 02АААЕ № 290162 від 18 листопада 2002 року про прийняття від ОСОБА_1 5 375,00 грн. за цеглу, 25 000 тис. шт.(а.с. 49).
- товарних чеків від 11 липня 2016 року - цемент на суму 4640,00 грн. та від 14 травня 2018 року - цемент, пісок, щебінь на загальну суму 27 240,00 грн. (без вказання відомостей про отримувача та відправника) (а.с. 110);
- товарних чеків від 03 травня 2018 року - цемент на суму 6 800,00 грн. та від 07 травня 2018 року - щебінь на суму 2 940,00 грн. (без вказання відомостей про отримувача та відправника) ( а.с. 111);
- накладної №12 від 04 лютого 2018 року у якій вказано про товар - труби, загальна вартість 31 760 ,00 грн. без вказання відомостей про отримувача та відправника (а.с. 112);
- прибуткового касового ордеру № 318 серія 02АААЕ № 290163 від 11 травня 2002 року про прийняття від ОСОБА_1 , підстава - цегла 25 000 тис. грн. ( а.с.113).
Судом допитано свідка сторони відповідача - ОСОБА_3 (рідний брат відповідача), який пояснив, що відповідач ОСОБА_1 , упродовж 5-6 років, дійсно будував під час шлюбу з позивачкою житловий будинок по АДРЕСА_1 . Як йому відомо, будинок було збудовано для потреб сім'ї брата. Чи вкладала у будівництво гроші позивачка, він не знає, але сам брат періодично їздив на заробітки. Коли брат був на заробітках, то позивачка була з дітьми, доглядала та виховувала їх. Також, він допомагав брату на будівництві, а позивачка у такі періоди, готувала для них їсти. Після завершення будівництва, будинок був придатний для проживання.
Судом також допитано свідка сторони відповідача ОСОБА_4 (знайомий відповідача), який пояснив, що відповідач ОСОБА_1 під час шлюбу з позивачкою збудував житловий будинок по АДРЕСА_1 . Він (свідок) допомагав йому у цьому будівництві. На його думку, будівельні роботи відбувалися за кошт відповідача, який їздив на заробітки. А яку частку вклала у таке будівництво позивачка, як дружина відповідача, йому не відомо. Знає, такі роботи відбувалися під час шлюбу сторін, а після їх розлучення - були ремонтні роботи в коридорі, влаштована обмостка навкруги будинку.
Суд, заслухавши вступні слова представників сторін та відповідача ОСОБА_1 , дослідивши та оцінивши докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.
Положеннями статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст.60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Стаття 63 СК України визначає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За вимогами ч.3 ст. 368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, відповідно до ст.372 ЦК України, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Судом встановлено такі факти й обставини:
Позивачка та відповідач уклали шлюб 04 березня 1995 року, зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Бережанського РУЮ Тернопільської області, актовий запис №-31. Рішенням суду, яке має законну силу, 07 серпня 2020 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с.6,7).
Як вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно,від 25 лютого 2011 року, яке видане виконавчим комітетом Бережанської міської ради Тернопільської області, цілий житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Бережанської міської ради Тернопільської області № 42 від 20 січня 2011 року. Державна реєстрація права приватної власності проведена 01 березня 2011 року, реєстраційний номер 32994912, номер запису 4726 в книзі 19 (а.с. 8, 9).
Оскільки державна реєстрація за відповідачем та введення в експлуатацію спірного об'єкта нерухомості відбулася у 2011 році, а шлюб між сторонами розірвано у 2020 році, суд констатує, що спірне майно є набутим під час зареєстрованого шлюбу сторін, як подружжя.
На даний час відповідач не визнає за позивачкою, як за одним із подружжя, її право спільної сумісної власності на згадане нерухоме майно.
Надані суду стороною відповідача копії документів про придбання будівельних матеріалів та покази допитаних у судовому засіданні свідків сторони відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд не вважає достатніми доказами у їх сукупності та логічному взаємозв'язку для підтвердження обґрунтованості заперечень відповідача проти позову та для підтвердження того факту, що спірний будинок із надвірними будівлями було побудовано ним за особисті кошти..
Зважаючи на викладене, суд не вважає доведеним поза розумним сумнівом заперечення сторони відповідача проти позову, а тому відповідач не спростував матеріально-правову презумпцію спільності спірного майна їх з позивачкою подружжя.
Отже, суд приходить до висновку, що спірний об'єкт нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя сторін по справі.
За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 слід задовольнити у повному обсязі, як законні та обґрунтовані, оскільки стороною позивача доведено, а стороною відповідача не спростовано того факту, що спірний житловий будинок із надвірними будівлями нажито сторонами по справі за час шлюбу, а тому є їхньою спільною сумісною власністю, виходячи із рівності часток у спільному майні.
Зважаючи на те, що відомості про укладення між сторонами шлюбного договору суду не повідомлені, як і відомості про домовленість подружжя щодо часток в спільному майні подружжя, а спірне нерухоме майно набуте подружжям під час шлюбу, таке майно є спільною сумісною власністю сторін по справі й частки подружжя (сторін по справі) у ньому є рівними.
Оскільки право спільної сумісної власності позивачки ОСОБА_2 , як одного з подружжя на 1\2 ідеальної частки у згаданому житловому будинку із відповідною часткою у надвірних будівлях відповідачем ОСОБА_1 фактично не визнається, право позивачки підлягає захисту у судовому порядку.
Захист такого права позивачки здійснюється шляхом визнання за нею права власності на 1\2 ідеальної частини житлового будинку із відповідною часткою у надвірних будівлях за адресою АДРЕСА_1 , що є справедливим і законним способом захисту майнових прав позивачки, який відповідає фактичним обставинам справи.
Питання щодо судових витрат слід вирішити відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.
Щодо відшкодування (стягнення з відповідача на користь позивачки) в порядку ст. 137 ЦПК України понесених витрат сторони позивача на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., сплачених згідно договору адвокату Горському Олегу Івановичу, суд визнає таку вимогу необґрунтованою й не підтвердженою належними доказами.
Так, у поданій стороною позивача копії дублікату чека (банківська квитанція (номер 2052-4201-5730-0890 від 14 серпня 2020 року) зазначено, що ОСОБА_2 (без зазначення коду платника) здійснила валютування в розмірі 4020,10 гривень з призначенням ТСО, поповнення карти рахунку, де отримувачем вказано ОСОБА_5 , код отримувача НОМЕР_1 ( а.с. 19). Вказаний документ не містить відомостей, що вказані кошти сплачені позивачкою ОСОБА_2 адвокату Горському О.І., як оплата за надання останнім позивачці правничої допомоги, згідно укладеного 14 серпня 2020 року договору про надання юридичної допомоги (послуг) (а.с.22).
За таких обставин, вимога про відшкодування позивачці понесених нею витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., сплачених згідно договору адвокату Горському Олегу Івановичу, до задоволення не підлягає.
З відповідача на користь позивачки підлягає лише стягнення понесених нею судових витрат у виді сплаченого при поданні позову до суду судового збору в розмірі 4 913 ( чотири тисячі дев'ятсот тринадцять) гривень 10 коп.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 62, 63, 68, 69,70 СК України, ст.ст.16, 364, 368, 369, 372 ЦК України, ст.ст.4,12,13, 81, 137, 141 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати за позивачкою ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку із відповідною часткою у надвірних будівлях за адресою АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстроване Бережанським обласним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації 01 березня 2011 року в реєстровій книзі №-19 , номер запису 4726 за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 25 лютого 2011 року.
Залишити за відповідачем ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку із відповідною часткою у надвірних будівлях за адресою АДРЕСА_1 , визнавши частково не чинним свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 25 лютого 2011 року, видане виконавчим комітетом Бережанської міської ради Тернопільської області, в частині права власності ОСОБА_1 на 1\2 ідеальної частки житлового будинку із відповідною часткою у надвірних будівлях за адресою АДРЕСА_1 , зареєстроване Бережанським обласним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації 01 березня 2011 року в реєстровій книзі №-19 , номер запису 4726.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 в користь позивачки ОСОБА_2 судові витрати у виді сплаченого при поданні позову стороною позивача судового збору, в розмірі 4 913 ( чотири тисячі дев'ятсот тринадцять) гривень 10 коп.
Відмовити у стягненні з відповідача ОСОБА_1 в користь позивачки ОСОБА_2 судових витрат у виді витрат позивачки на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000 ( чотири тисячі) гривень.
Сторони по справі:
Позивачка: ОСОБА_2 : місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Представник позивачки: адвокат Горський Олег Іванович, 47501. вул. Вишнева, 17 с. Лісники Тернопільського району Тернопільської області (Бережанська ОТГ).
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Представник відповідача: адвокат Балда-Денисюк Лілія Миколаївна, АДРЕСА_3 .
У зв'язку із складністю даної справи, у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України, повне рішення суду складено 04 грудня 2023 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції - Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області, протягом тридцяти днів. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Н.П.Німко