ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/6283/23 пров. № А/857/21594/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чепенюк О.В.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернополі 03 листопада 2023 року, повне судове рішення складено 03 листопада 2023 року, у справі № 500/6283/23 за позовом ОСОБА_1 до Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
29.09.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, просив визнати протиправною та скасувати постанову Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 19.09.2023 по виконавчому провадженні №72455902.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що про не виконання рішення суду у справі №606/1105/18 станом на 19.09.2023 свідчить акт державного виконавця, складений по місцю виконання рішення. Суд першої інстанції вказав, що обставини стосовно невиконання рішення суду підтвердив свідок, допитаний під присягою у судовому засіданні 02.11.2023 та державний виконавець. Суд першої інстанції зазначив, що у спірному випадку державним виконавцем не визначено порядок обчислення строку для виконання рішення суду, у постанові від 05.09.2023 вказано про обов'язок виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, тоді як ні положення Закону №1404-VIII, ні постанова державного виконавця не визначає з якого моменту обчислюються строки у виконавчому провадженні, а позивач не надав доказів про те, що ним виконано рішення суду чи то на 19.09.2023, чи на 20.09.2023. Суд також зазначив, що позивач мав обов'язок виконати рішення суду незалежно від звернення стягувача за його примусовим виконанням, а так само встановлення державним виконавцем строків для його виконання.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем у повній мірі виконано рішення суду у справі № 606/1105/18 в період до винесення оскаржуваної постанови та до складення державним виконавцем акту від 19.09.2023р., на який здійснено посилання у даній постанові. Скаржник вказує, що позивача не було повідомлено про дату та час вчинення виконавчої дії щодо обстеження місця виконання рішення, чим порушено його право брати участь у вчиненні виконавчих дій, передбачене частиною 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», обстеження проведено у відсутності позивача. Скаржник зауважує, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Вважає, що накладення на позивача штрафу є безпідставним, а, відповідно, оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
Відповідач на адресу суду подав клопотання про неможливість направити представника в судове засідання, оскільки такий бере участь у іншій судовій справі, яка призначена на 11:00 13.12.2023 у Теребовлянському районному суді Тернопільської області, проте суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки апеляційна скарга призначена до розгляду в судовому засідання 13.12.2023 на 14:30, а тому відповідач мав змогу скористатись правом участі в судовому засідання в режимі відеоконференції, проте такого клопотання не заявляв перед апеляційним судом. Окрім того, зазначена в клопотанні відповідача прохання щодо надання копії апеляційної скарги, оскільки така відділом не отримувалась, суд апеляційної інстанції розцінює як затягування розгляду справи, оскільки згідно довідки про доставку електронного листа, складено секретарем судового засідання 14.11.2023 «Документ в електронному вигляді «Адміністративна апеляційна скарга» від 14.11.2023 по справі №500/6283/23 … було надіслано одержувачу Теребовлянський відділ державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 34793436 в його електронний кабінет». Вище наведене дає можливість суду апеляційної інстанції дійти висновку, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зазначені обставини не перешкоджають розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 17.12.2020, яке набрало законної сили 03.06.2021, у справі №606/1105/18 зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (ділянка за кадастровим номером 6125010100:03:003:0935), на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки розміром 0,0002 га (а.с.69-75).
08.08.2023 державним виконавцем Відділу ДВС відкрито виконавче провадження №72455902 по виконанню цього виконавчого листа, постанову про відкриття виконавчого провадження надіслано сторонам виконавчого провадження. У постанові зазначено боржнику про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с.29-30).
05.09.2023 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме у розмірі 1700,00 гривень. Одночасно цією постановою про накладення штрафу встановлено термін 10 робочих днів, протягом якого боржнику необхідно виконати рішення суду та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (а.с.42-44).
19.09.2023 з метою перевірки стану виконання боржником рішення суду, повторно державним виконавцем здійснено виїзд по місцю виконання рішення за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з актом державного виконавця від 19.09.2023 встановлено, що самовільно зайняту ділянку, розміром 0,0002 га боржником не звільнено. Акт складений державним виконавцем у присутності свідків, представника стягувача ОСОБА_3 (а.с.45).
Постановою Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 19.09.2023 по цьому ж виконавчому провадженні на ОСОБА_1 , відповідно до частини 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», повторно накладено штраф в розмірі 3400,00 грн. за невиконання судового рішення.
Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно з статтею 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Положеннями статті 18 Закону №1404-VIIІ встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закон, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 63 Закону №1404-VIIІ за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно з частиною 6 статті 26 Закону №1404-VIIІ за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частинами 2, 3 статті 63 Закону №1404-VIIІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 75 Закону №1404-VIIІ у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.
При цьому підставою для застосування такого виду відповідальності є саме невиконання судового рішення без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк.
Відповідно до положень статті 11 Закону №1404-VIIІ строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.
З матеріалів справи встановлено, що первинний штраф в сумі 1700 грн. застосований до боржника відповідно до постанови відповідача від 05.09.2023. Цією й ж постановою зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення
Виходячи з загальноправових положень національного права, день, з якого починається відлік строку, починає свій перебіг з наступного дня після настання певної дії або події, з якою пов'язано його початок.
В постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 815/4579/17 зазначено, що: «Європейська конвенція про обчислення строків (ETS №76) від 16 травня 1972 року (далі - Конвенція ETS № 76), підписана державами - членами Ради Європи, застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені: a) законом або судовим чи адміністративним органом. У статті 2 Конвенції ETS №76 визначено, що для цілей цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.
Стаття 3 Конвенції ETS №76 вказує, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках, починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.
Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленого строку, виконувалася у день «dies ad quem» лише до закінчення нормального робочого часу».
Таким чином повторний штраф міг бути застосований не раніше, ніж через 10 робочих днів від 05.09.2023, тобто не раніше 20.09.2023, тоді як оскаржувана постанова винесена відповідачем 19.09.2023, що вказує на її передчасність.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач встановив факт поважності чи неповажності невиконання позивачем рішення суду. Так, зі змісту акта про невиконання рішення суду встановлено, що державний виконавець зазначив лише про невиконання боржником вимог виконавчого листа без зазначення, в чому полягає неповажність причин його невиконання.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі №640/9234/19.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що приймаючи оскаржувану постанову від 19.09.2023 по виконавчому провадженню №72455902, відповідач діяв всупереч законодавчим нормам, необґрунтовано та передчасно, а тому така є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому суд апеляційної інстанції не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки порушення державним виконавцем процедури прийняття оскаржуваної постанови є самостійною та достатньою підставою для скасування такої.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Керуючись статтями 230, 241, 243, 287, 308, 310, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Теребовлянського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 19.09.2023 по виконавчому провадженні №72455902.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 18.12.2023 згідно з ч.3 ст.321 КАС України