ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/6101/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
18 грудня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 29.03.2023 №343 про скасування дозволу на імміграцію в Україну;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області вчинити дії щодо поновлення посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 01.04.2016;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 29.03.2023 року №343 "Про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 ".
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2023 позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач прибула в Україну з метою постійного проживання та 13.09.2006 звернулась до ВГІРФО УМВС України в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну як особі, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
08.11.2006 позивачці наданий дозвіл на імміграцію на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", а 14.11.2006 документовано посвідкою на постійне проживання НОМЕР_2 .
Після досягнення 25-річного віку позивачку документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 01.04.2016 терміном дії - безстроково.
05.07.2019 позивач набула громадянство України відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", що підтверджується довідкою від 05.07.2019 № 2163 про реєстрацію особи громадянином України.
13.07.2021 Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області прийняте рішення про скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням, через невиконання нею зобов'язання про припинення громадянства російської федерації з моменту набуття громадянства України.
20.03.2023 на адресу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області надійшов лист, яким направлялась інформація щодо осіб, які набули громадянство України та у період з 01.01.2019 по 01.02.2023 проживали на території України на підставі посвідок на постійне проживання, серед яких, зокрема, ОСОБА_1 .
Як вбачається зі змісту висновку від 29.03.2023 уповноважена особа Управління ДМС у Хмельницькій області вважає необхідним скасувати рішення ВГІРФО УМВС України в Хмельницькій області від 08.11.2006 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 , визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання в Україні.
Рішенням УДМС України в Хмельницькій області від 29.03.2023 № 343 скасовано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну. Також зазначено, що видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання в Україні від 01.04.2016 терміном дії "безстроково" скасована на підставі вимог п.п. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач мав правові підстави скасовувати дозвіл на імміграцію саме у період перебування позивачки у громадянстві України, однак суду не надані належні докази, які обґрунтовують причини неприйняття відповідного рішення у вказаний період.
При цьому, в частині вимог стосовно зобов'язання відповідача проінформувати органи Державної прикордонної служби України щодо поновлення дії дозволу на імміграцію та чинності посвідки позивача, дійшов висновку, що вказані дії відповідач вчиняє в силу вимог закону як відповідний етап процедури в межах службової діяльності, а тому такі дії не потребують окремого зобов'язання або регламентації їх судом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Правовий зміст поняття громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України визначає Закон України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III).
Згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001 (далі Закон №2491) передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 12 Закону України «Про імміграцію» №2491 визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Отже, Закон України №2491 встановлює перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію, який не є вичерпним. Це означає, що дозвіл може бути скасований як з підстав, прямо передбачених у ст. 12 Закону №2491, так і у інших випадках, які повинні бути прямо передбачені іншими законами України.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про імміграцію" особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання ( ст. 13 Закону №2491-III)
Відповідно до п. 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 (далі - Порядок №1983) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Пункт 22 Порядку №1983 передбачає, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Як вбачається зі змісту висновку від 29.03.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачці, підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання стала та обставина, що з 05.07.2019 позивачка набула громадянство України, а відтак втратила статус іноземця, що є підставою для скасування наданого їй дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.
В оскаржуваному рішенні про скасування дозволу на імміграцію в Україні, відповідач, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, послався на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України " Про імміграцію", тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України.
Разом з цим, жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причину скасування дозволу на імміграцію відповідачем не зазначено. Не вказано про це також і у висновку головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС у Хмельницькій області Івахова М.Д. щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 від 29.03.2023.
Окрім того, як достеменно встановлено судом першої інстанції, що 13.07.2021 Управлінням ДМС у Хмельницькій області було прийняте рішення про скасування рішення від 05.07.2019 про набуття позивачем громадянства України (у зв'язку з невиконанням зобов'язання про припинення протягом двох років з моменту набуття громадянства України громадянства російської федерації).
Тобто, станом на момент прийняття спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію від 29.03.2023 позивачка не перебувала у громадянстві України.
В призмі викладеного, суд першої інстанції доцільно відзначив, що з огляду на зміст висновку про скасування дозволу на імміграцію позивача відповідач мав правові підстави скасовувати вказаний дозвіл саме у період перебування позивачки у громадянстві України, однак жодних належних доказів, які б обґрунтували причини неприйняття відповідного рішення про скасування дозволу на імміграцію під час перебування позивачки у громадянстві України відповідачем не надано.
Відтак, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-III, без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №813/119/16, від 26.05.2020 у справі № 815/6555/16, від 16.01.2019 у справі №808/9121/15, від 07.05.2020 у справі № 420/6652/18, від 25.11.2020 у справі №810/916/16.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та правомірного висновку про наявність підстав для скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 29.03.2023 №343 про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , як такого, що є протиправним, і як наслідок скасування рішення є втрата ним чинності з моменту його прийняття. Враховуючи скасування спірного рішення, відповідач повинен вчинити дії з метою поновлення посвідки на постійне проживання в Україні (або видачі посвідки).
При цьому, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що позивач була належним чином повідомлена про набуття громадянства України, отримавши власноруч довідку про реєстрацію особи громадянином України №2163, оскільки вказана обставина жодними належними та достатніми доказами не підтверджена.
Доводи апелянта на те, що після 05.07.2019 у відповідача були наявні підстави для скасування виданого дозволу на імміграцію, оскільки після набуття позивачем громадянства на нього не поширювалась дія Закону України "Про імміграцію", не спростовують вищевказаного висновку суду першої інстанції, оскільки громадянином України позивач була лише у період з 05.07.2019 по 13.07.2021, а тому саме у цей період відповідач міг порушувати питання скасування дозволу на імміграцію за наявності підстав, встановлених ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" або прямо передбачених іншими законами.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Колегія суддів зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У той же час, зі змісту спірного рішення не вбачаються будь - які мотиви, пов'язані з необхідністю його прийняття в інтересах національної та громадської безпеки, економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі "Курочкін проти України" (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі "Йогансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001- 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.
Натомість, матеріали справи свідчать, що спірне рішення №343 від 29.03.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину російської федерації ОСОБА_1 було прийнято за відсутності визначеної Законом України "Про імміграцію" підстави для його прийняття, що свідчить про необґрунтоване втручання держави у право позивача, гарантоване йому статтею 8 Конвенції.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.