КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/10121/2023
справа №243/9211/20
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Нежури В.А., Соколової В.В.
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Рудюка О.Д.,
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
У жовтні 2020 року AT КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_1 60 119,46 гривень.
Вимоги обґрунтовує тим, що 25 березня 2008 року сторони уклали кредитний договір №KTS0AN91000013, відповідно до умов якого позивач надав кредит у розмірі 76492,24 гривень, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
12 травня 2009 року АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулось до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом про звернення стягнення на предмет застави відповідача.
24 травня 2011 року Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська ухвалено рішення, яким звернуто стягнення на предмет застави.
Вказує, що ухвалення Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська рішення не свідчить про припинення договірних зобов'язань, оскільки договір діє до повного його виконання.
Вказує, що прострочена сума заборгованості становить 34 874,24 гривень.
Зазначає, що оскільки з відповідача в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення за кредитним договором за період з дати укладення кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2011 року, тобто за період з 25 березня 2008 року по 08 травня 2009 року, то за період після подання позовної заяви від 12 травня 2009 року, з 13 травня 2009 року по 22 липня 2020 року відповідач має заборгованість у розмірі 60 119,46 гривень, яка складається з: 44 924,58 гривень - індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язання; 15 194,88 гривень - 3% річних від простроченої суми.
Мотивуючи наведеним, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором № KTS0AN91000013 у розмірі 60119,46 гривень. Стягнути судові витрати.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням AT ''ПРИВАТБАНК" подано апеляційну скаргу, у якій просить суд апеляційної інстанції рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Вказує, що висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності не відповідає обставинам справи.
Вказує, що 08 квітня 2013 року предмет застави реалізовано та кошти від реалізації заставного майна направлено на погашення заборгованості, однак коштів виявилось недостатньо для погашення заборгованості в повному розмірі.
Просить суд апеляційної інстанції долучити та дослідити додатковий доказ, а саме виписку по рахунку.
Зазначає, що на стадії подачі позовної заяви було подано докази, що, на думку позивача, є достатніми для вирішення справи по суті.
Вказує також, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушення, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відтак, оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі не повернуто, 3% річних підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, а саме за 3 роки перед зверненням до суду.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах №153/1334/16-ц від 24 вересня 2019 року, №724/970/20 від 07 квітня 2021 року, №284/157/20 від 02 грудня 2020 року, №310/11534/13-ц від 04 липня 2018 року, №916/190/18 від 04 червня 2019 року.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, який позов задовольнити.
07 червня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Фесенка А.Л., який діє в інтересах ОСОБА_1 .
Вказує, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зазначає, що скаржник всупереч частині 3 статті 376 ЦПК України не вказує і не надає докази неможливості подання доказів, доданих до апеляційної скарги.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що пунктом 14.11. Кредитно-заставного договору №KTS0AN91000013 від 25 березня 2008 року сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю п'ять років.
Оскільки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, з урахуванням приписів статті 264 ЦК України позовна давність, встановлена сторонами у кредитно-заставному договорі №KTS0AN91000013 від 25 березня 2008 року, перервалась.
Суд вказав, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 24 червня 2009 року знало про порушене право, тобто з наступного дня після пред'явлення позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.
За таких обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Установлено, що 25 березня 2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитно-заставний договір №KTS0AN91000013, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору. Кредит надається на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань за договором позичальник надає банку предмет застави в заставу.
Відповідно до пункту 8.1. кредитно-заставного договору предметом застави за цим договором є автомобіль, власником якого є позичальник і детальний опис якого наведено у статті 17.9 Договору.
Відповідно до пункту до пункту 14.11. кредитно-заставного договору сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю п'ять років.
Відповідно до пунктів 17.1.1., 17.1.3. кредитно-заставного договору, загальний розмір кредиту 61 771,04 грн. Частина кредиту в розмірі 57 640,00 грн надається з метою придбання позичальником автомобіля. Частина кредиту в розмірі 2 944,24 грн надається з метою оплати перших страхових платежів за договором страхування на перший рік дії кредиту. Частина кредиту в розмірі 34,00 грн надається з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в Державному Реєстрі. Частина кредиту в розмірі 1 152,80 грн надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту.
Пунктом 17.1.4. та пунктом 17.1.5. кредитно-заставного договору визначена дата видачі кредиту - не пізніше 25 березня 2008 року, дата погашення - 22 березня 2013 року.
Відповідно до пункту 17.10. кредитно-заставного договору сторони погодили, що на дату підписання Договору вартість предмета застави становить 57 740,00 гривень (а.с. 12-14).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2011 року задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.
Передано в заклад ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставне майно - легковий автомобіль марки «DAEWOO» модель «NEXIA 1.5», 2008 року випуску, тип ТЗ: легковий автомобіль, кузов НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . В рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором №KTS0AN91000013 від 25.03.2008 року станом на 08.05.2009 року в розмірі 65 873,49 грн. звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки «DAEWOO» модель «NEXIA 1.5», 2008 року випуску, тип ТЗ: легковий автомобіль, кузов НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ КБ «Приватбанк» права укладати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с. 3-4).
Згідно пункту 13.6. кредитно-заставного договору сторони погодились, що після звернення стягнення на предмет застави, забезпечені вимоги уважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі (а) сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення стягнення та/або (б) вартості предмета застави, одержаного банком у власність (у разі звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави), яка визначається за згодою сторін на дату звернення стягнення або, за відсутності такої згоди, незалежним експертом, призначеним банком на його власний розсуд.
У разі продажу предмета застави відповідно до статті 13.2. договору: а) всі суми, виручені в результаті такої реалізації, використовуються, в першу чергу, для відшкодування всіх витрат (включаючи витрати на юридичні послуги), яких банк зазнав у зв'язку із зверненням стягнення на предмет застави. Будь-які кошти, що залишаються після відшкодування витрат, зазначених у попередньому речення, використовуються для погашення інших Забезпечених вимог. У разі, якщо таких сум недостатньо для повної сплати всіх забезпечених вимог, непогашена частина забезпечених вимог становить заборгованість позичальника перед банком, яка негайно належить до сплати банку. У такому разі банк має право одержати суму якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна позичальника, у першу чергу перед іншими кредиторами; і б) будь-які суми, виручені в результаті звернення стягнення на предмет застави, які залишаються невикористаними після повного погашення всіх забезпечених вимог, без зволікань повертаються банком позичальнику, якщо інше не передбачено чинним законодавством України (пункт 13.7).
Згідно пункту 13.8. кредитно-заставного договору у будь-який час до моменту продажу предмета застави або переходу права власності на нього до Банку, звернення стягнення на предмет застави може бути припинено шляхом задоволення позичальником та/або будь-якою третьою особою зазначених вимог.
За вибором банку звернення стягнення на предмет застави може бути здійснюватись у судовому порядку відповідно до розділу IV Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та умов цього договору.
Відповідно до даних розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, залишок боргу за договором становить 34 874,24 гривень, інфляційні втрати становлять 7 575, 19 гривень, 3% річних - 15 194,90 гривень, а всього 60 119,46 гривень (а.с.5-11).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) від 18 вересня 2018 року.
Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просить стягнути грошові кошти згідно статті 625 ЦК України, надаючи розрахунок заборгованості, згідно якого залишок боргу за договором становить 34 874,24 гривень, інфляційні втрати становлять 7 575, 19 гривень, 3% річних - 15 194,90 гривень, а всього 60 119,46 гривень (а.с.5-11).
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно доводів позову прострочена заборгованість становить 34 874,24 гривень, згідно даних розрахунку період обрахування становить з травня 2009 року по 22 липня 2020 року. Разом з тим, алгоритм розрахунку цієї суми не підтверджено жодними доказами, складові цієї суми не визначені.
При цьому, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2011 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави. Згідно рішення суду станом на 8 травня 2009 року ОСОБА_1 мав загальну заборгованість у розмірі 65 873,49 гривень, що складається із заборгованості за кредитом 57 677,03 гривень, за відсотками за користування кредитом 4172,60 гривень, заборгованості по комісії за користування кредитом 277,06 гривень, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 371,87 гривень та штрафні санкції в загальному розмірі 3374,93 гривень.
Згідно даних виписки по рахунку 08 квітня 2013 року погашено заборгованість за кредитним договором у розмірі 6000 гривень. При цьому вказано "реализация зал. имущест".
Належних та допустимих доказів на підтвердження факту реалізації заставного майна згідно рішення суду, зокрема договору купівлі-продажу, а також фінансових документів на підтвердження за яку вартість було реалізоване заставне майно, позивачем не надано.
Само по собі зарахування 08 квітня 2013 року 6000 гривень в рахунок погашення заборгованості не підтверджує, що саме за таку вартість було реалізовано заставне майно за відсутності належних доказів на підтвердження вчинення таких дій.
За таких обставин, апеляційний суд констатує, що позивачем не доведено суму заборгованості, на погашення якої виявилось недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення, а відтак є недоведеним розмір грошового зобов'язання , яке є простроченим.
Відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку із їх недоведеністю.
Долучену скаржником до апеляційної скарги виписку по кредиту за період з 31 грудня 2010 року по 04 травня 2017 року апеляційний суд не приймає, оскільки згідно статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з тим, позивачем не зазначено виняткових обставин, які б унеможливлювали з об'єктивних причин подання доказів до суду першої інстанції. Посилання скаржника на ту обставину, що позивач не міг передбачити необхідність подання нових доказів, не дає підстав для прийняття нових доказів.
Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивачем пропущено позовну давність.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
З огляду на наведене, апеляційна скарга задовольняється частково.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 квітня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді В.А. Нежура
В.В. Соколова