Постанова
Іменем України
12 грудня 2023 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/15952/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 04 вересня 2023 року
у цивільній справі №761/29943/21 Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Сенс Банк"
про визнання права власності на квартиру, витребування квартири, визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою
УСТАНОВИВ:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,9 кв.м, у тому числі житловою площею 31,8 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790413180000.
Витребувано у Акціонерного товариства "Сенс Банк» квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та повернуто її власнику ОСОБА_1 .
В задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмовлених позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги за договором кредиту та за договором іпотеки, визнання іпотеки припиненою позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд, правильно встановивши, що право вимоги за кредитним та іпотечним договорами у відповідача відсутнє, оскільки існує рішення суду про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, дійшов суперечливого висновку, що позовні вимоги про відсутність права вимоги задоволенню не підлягають.
Судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення ст. 16 ЦК України, щодо обраного способу захисту права, та ст. 202, 598, 607 ЦК України, щодо припинення зобов'язань за одностороннім правочином.
Судом не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, щодо ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах, згідно яких особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності, як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку.
Також судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з відмовою судом у стягненні заборгованості.
За наведених обставин просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2023 року в частині відмовлених позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою, ухваливши нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав, викладених в ній, та просив задовольнити.
Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого в подальшому стало Акціонерне товариство «Альфа-Банк», укладено Договір кредиту №030.29-50/264-К, пунктом 1.2 якого визначено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» 15 листопада 2007 року укладено Договір іпотеки, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
15 листопада 2007 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_3 за Договором купівлі-продажу ВКВ 527013 від 15.11.2007, зареєстрованим у реєстрі нотаріальних дій за номером 5710з, посвідченим приватним нотаріусом Ковальчуком С. П.
22 листопада 2007 року на Договорі купівлі-продажу квартири ВКВ 527013 від 15.11.2007 за правилами, що діяли у 2007 році було вчинено реєстраційний напис реєстровий номер 29831 від 22.11.2007, записаний у реєстрову книгу за №д.73-122, про реєстрацію квартири на праві приватної власності за ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2016 у справі №761/1809/16-ц, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.12.2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.04.2017 залишено без змін, банку відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №030.29-50/264-К від 15.11.2007.
Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа Банк», зареєструвало на підставі іпотечного застереження за собою право власності на квартиру ОСОБА_1 , речове право якої на квартиру набуте до 01.01.2013 та не було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав.
Відповідний розділ у реєстрі було відкрите вперше в 2019 році під час реєстрації за банком права власності на квартиру в позасудовому порядку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06.08.2020 у справі №761/16488/19/, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.02.2021, позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сороки Валерія Миколайовича, Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про скасування рішення державного реєстратора задоволено, а саме:
скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46048048 від 20.03.2019, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сорокою В. М. про державну реєстрацію за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1790413180000, номер запису Державного реєстру прав 30779346 та припинено право власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 30779346, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень: 46048048 від 20.03.2019.
скасовано запис державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на квартиру;
скасовано запис державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», м. Київ Сороки В. М. про державну реєстрацію іпотеки на квартиру.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, в тому числі за наявності рішення суду про відмову в задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості через пропуск строку позовної давності, не припиняє основного зобов'язання, а також не може вважатися підставою для припинення іпотеки. Суд також виходив з того, що положеннями Закону України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної вимоги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними, з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Сплив позовної давності як підстава для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.
При цьому, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
Однак, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Верховним Судом України в подібних правовідносинах у постанові від 15 травня 2017 року у справі №6-786/цс17 висловлено наступну правову позицію: "ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється".
Вказана правова позиція, яка зазначена у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17, підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.03.2019 у справі №757/32377/15-ц.
Також в постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі №545/747/20 зазначено, що спірні правовідносини сторін за іпотекою після відмови в задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку зі спливом позовної давності не припиняються, а трансформуються в натуральне зобов'язання.
В статті 17 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека припиняється у разі:
припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки;
визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Таким чином, вказаною вище нормою не передбачено такої підстави для припинення договору іпотеки як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов'язанням.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, щосуд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою.
До того ж, ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції врахував вищевказані правові позиції Верховного Суду наведені в постановах від 06.03.2019 у справі №757/32377/15-ц та від 27.07.2021 у справі №545/747/20.
Крім цього, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в подібних правовідносинах в постановах від 28.01.2019 у справі №639/7920/16-ц, від 01.07.2020 у справі №727/11061/18, від 27.01.2021 у справі №545/747/20, згідно яких Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає недоречними посилання скаржника в апеляційній скарзі на висновки щодо застосування норм процесуального права, викладених у постановах Верховного Суду:
від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 щодо визнання припиненими всіх зобов'язань за кредитним договором внаслідок їх виконання, проведеного належним чином;
від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 про визнання недійсними відкритих торгів, протоколу електронного аукціону та договору купівлі-продажу;
від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя та зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим;
26 січня 2021 у справі №522/1528/15-ц про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним.
З наведеного слідує, що суд першої інстанції при вирішенні спору, а саме в частині позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, а також врахував саме ті правові висновки Верховного Суду, які висловлені в подібних правовідносинах, у зв'язку з чим правильно відмовив в задоволенні цих позовних вимог.
Апеляційна скарга не містить інших доводів в частині відмовлених позовних вимог та фактично доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення позивачкою норм матеріального права при вирішенні позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання відсутнім права вимоги та визнання іпотеки припиненою не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог ухвалене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2023 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 18 грудня 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська