КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №755/21709/15 Головуючий у І інстанції - Гончарук В.П.
апеляційне провадження №22-ц/824/16812/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
установив:
У грудні 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту №10-29/2979 від 08 лютого 2008 року (додаткова угода №1 від 10 квітня 2007 року) у сумі 70301,22 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ (23,0152) на 03 листопада 2015 року становить 1617997 грн. 81 коп., з них: сума заборгованості за кредитом - 54705,19 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 1259051 грн. 82 коп.; сума заборгованості за відсотками - 11827,11 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 272203 грн. 47 коп.; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 489,25 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 11260 грн. 13 коп.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 3279,67 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 75482 грн. 39 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 лютого 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №10-29/2979.
10 квітня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1.
Згідно з п. 1.1. кредитного договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 69342 доларів США.
Позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, грошові кошти в рахунок погашення заборгованості по кредиту та відсотках не сплатив, чим грубо порушив умови кредитного договору.
05 жовтня 2015 року позивачем була направлена вимога про усунення порушень зобов'язань на адресу відповідача.
Однак, з незрозумілих причин у встановлений термін заборгованість за кредитом відповідачем погашена не була.
Через невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором кредиту та додатковою угодою до нього утворилася заборгованість на загальну суму 70301,22 доларів США.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в ході судового розгляду встановлено, що стороною позивача не надано повний обсяг матеріалів для проведення судової економічної експертизи, що позбавляє суд встановити дійсну суму заборгованості за договором кредиту №10-29/2979 від 08 лютого 2008 року (додаткова угода №1 від 10 квітня 2007 року).
Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості не можливо встановити факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором саме в такому розмірі, як зазначає позивач.
У зв'язку із недоведеністю, а саме відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості за кредитним договором в розмір 70301,22 доларів США, а також наявності у позивача прав кредитора за кредитним договором, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю.
Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суду були надані витребувані докази, які встановлюють наявну заборгованість за кредитними зобов'язаннями і які відображають порядок нарахування відсотків і штрафних санкцій, однак, суд першої інстанції не врахував ці докази.
Належними доказами у справі є виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
При розгляді справи суд першої інстанції не дослідив докази у їх сукупності.
Договорами, що були укладені між сторонами, чітко встановлено, що кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту є 08 лютого 2032 року.
Договором також встановлено, що він набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що при зверненні до суду з позовом позивач не надав первинних документів в якості доказів на обґрунтування позовних вимог, однак, у наявності повинен був мати такі.
На думку відповідача позивач зловживає своїми процесуальними правами.
В апеляційній скарзі відсутні обґрунтування щодо суті порушеного судом процесуального та матеріального права.
Заява про видачу готівки не є первинним документом, не підтверджує фактичне прийняття та проведення банком готівки, не є підтвердженням отримання коштів відповідачем або перерахуванням даних коштів на рахунок позичальника.
Кредитування в іноземній валюті по факту не відбулося.
Кредит надавався у гривні в розмірі 350177 грн. 10 коп., який було погашено відповідачем достроково з переплатою значної суми ще у 2013 році.
На момент подачі позову заборгованість взагалі не існувала.
У кредитному договорі сторони передбачили обставини, при настанні яких для позичальника змінюється строк сплати всіх кредитних платежів.
Сукупна вартість кредиту у доларах США позичальнику не надавалася.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року скасовано та прийнято нове судове рішення.
Позов ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту №10-29/2979 від 08 лютого 2008 року (додаткова угода №1 від 10 квітня 2007 року) у сумі 56452,14 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ (23,0152) на 03 листопада 2015 року становить 1299257, 29 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 54705,19 доларів США, що згідно курсу НБУ на 03 листопада 2015 року складає 1259051,82 грн; сума заборгованості за відсотками - 1746,95 доларів США, що згідно курсу НБУ на 03 листопада 2015 року складає 40206,40 грн та судовий збір у розмірі 48721,96 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №539/1582/16-ц.
У заяві про видачу готівки вказана сума 69342,00 доларів США та зазначено її еквівалент у гривні 350177,10 грн, що спростовує доводи відповідача щодо неотримання ним коштів в іноземній валюті та надання кредиту лише у гривні.
З наданого розрахунку простроченої заборгованості вбачається, що станом на 12 березня 2014 року у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 108,36 доларів США, яка до 12 червня 2014 року не була погашена і зросла до 278,53 доларів США.
За таких обставин, в силу вимог п. 4.5 кредитного договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).
Отже, на користь банку підлягають стягненню відсотки за користування кредитом нараховані до моменту закінчення кредитного договору, тобто по 11 червня 2014 року.
Загальний розмір відсотків, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1746,95 доларів США (11827,11 (заявлена банком до стягнення сума) - 10080,16 (сума відсотків нарахована за межами дії договору за період з 11 червня 2014 року по 02 листопада 2015 року).
Пеня, яка заявлена банком до стягнення, розрахована починаючи з 02 листопада 2014 року, в той час як чинність кредитного договору припинена 11 червня 2014 року.
За таких обставин відсутні підстави для стягнення пені, нарахованої за межами дії договору.
Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог АТ «Альфа-Банк» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту №10-29/2979 від 08 лютого 2008 року скасовано.
Передано справу №274/59/16 в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 08 лютого 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №10-29/2979, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 69342 доларів США, зі сплатою 13,2% річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання: починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, позичальник щомісячно 08 числа кожного місяця рівними частинами сплачує кредитору суму грошових коштів, яка включає заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 802 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 08 лютого 2032 року (включно), на умовах визначених цим договором.
У пункті 2.1 кредитного договору зазначено, що надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті (долари США) з наступною її конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п. 1.2 цього договору.
Відповідно до п.п. 3.3.8., 3.3.9. п. 3.3. статті 3 договору кредиту, позичальник зобов'язаний: сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5., 2.6. цього договору; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору.
Відповідно до п. 4.2. статті 4 договору кредиту, у разі прострочення позичальником терміну сплати комісії за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, визначеного в п. 3.3.16. цього договору, терміну сплати комісії за дострокове погашення кредиту (частини кредиту), визначеного в п. 3.3.17. цього договору, строків сплати процентів, визначених п. 2.4. цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1., 2.8.3., 3.2.3. 4.4., 5.4. цього договору позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі 1 відсоток від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.
Згідно п. 4.5. статті 4 договору кредиту, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.9., 3.3.10. цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
У заяві про видачу готівки вказана сума 69342 доларів США та зазначено її еквівалент у гривні 350177,10 грн.
10 квітня 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору кредиту №10-29/2979 від 08 лютого 2007 року, відповідно до умов якого в зв'язку з достроковим погашенням частини кредиту позичальником, сторони домовилися здійснити перерахунок ануїтетного платежу, встановивши розмір останнього у сумі 670, починаючи з 10 квітня 2007 року.
05 жовтня 2015 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушень зобов'язань з вимогою сплатити заборгованість.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, у ОСОБА_1 станом на 03 листопада 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 70301,22 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ (23,0152) на 03 листопада 2015 року становить 1617997,81 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 54705,19 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 1259051,82 грн; сума заборгованості за відсотками - 11827,11 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 272203,47 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 489,25 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 11260,13 грн; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 3279,67 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 75482,39 грн.
З наданого суду розрахунку простроченої заборгованості, станом на 12 березня 2014 року у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 108,36 доларів США, яка до 12 червня 2014 року не була погашена і зросла до 278,53 доларів США.
З 15 жовтня 2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником усього його майна, майнових прав та обов'язків за цим актом є АТ «Альфа-Банк», з дати затвердження Передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк».
Вирішуючи даний спір, колегія суддів апеляційного суду, вважає за необхідне зазначити наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).
У частині першій статті 1048 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-249цс15, та зроблено висновок, що за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі №758/13818/16 (провадження №61-1473св17), зроблено висновок, що відповідно до пункту 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.9-3.3.10 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.
У вказаній вище справі було встановлено, що з листопада 2008 року по 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 здійснено наступні платежі по тілу кредиту: 24 листопада 2008 року в розмірі 109,44 доларів США, 30 вересня 2015 року в розмірі 3000 доларів США, останній платіж за простроченою заборгованістю по кредиту 24 березня 2009 року в розмірі 112,93 доларів США, за процентами 17 вересня 2010 року в розмірі 773,78 доларів США та 24 вересня 2015 року в розмірі 3000 доларів США.
З наведеного слідує, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 24 березня 2009 року, що свідчило про неналежне виконання позичальником обов'язків, покладених кредитним договором, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 25 травня 2009 року.
Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 25 травня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 10 листопада 2016 року.
За змістом статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Ухваливши рішення про стягнення щомісячних платежів за кредитом, відсотків за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за відсотками за період з 31 травня 2015 року по 30 травня 2016 року, апеляційний суд не врахував, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов'язання (підпункт 4.5 кредитного договору) і що банк мав право з 25 травня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом, однак позовну заяву подав лише у листопаді 2016 року.
Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що після зміни строку виконання зобов'язання - 25 травня 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 4.5 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі №755/7704/15 (провадження №61-283св18) вказано, що розрахунок заборгованості апеляційним судом належним чином не досліджений, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені.
Зокрема, судом ніяким чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості ОСОБА_6 перед банком за тілом кредиту, неустойкою та комісією.
Встановивши, що зміна відсоткової ставки з 30 % до 34,8 % була проведена банком з порушенням умов договору, апеляційний суд не вирішив питання про часткове задоволення позову, виходячи з попередньої відсоткової ставки.
Посилання суду на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.
Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через не надання позивачем виписки з особового рахунку відповідача.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.
Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі №336/337/16-ц (провадження №61-2704св18).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, підстави та правові наслідки щодо зміни договору.
Згідно частини першої статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17 (провадження №61-17583св20) вказано, що:
у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) зроблено висновок, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що:
contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище.
Оскільки саме вона допустила таку двозначність;
contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань);
contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою;
у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови.
Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі що переглядається, апеляційним судом достовірно встановлено, що 08 лютого 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №10-29/2979, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 69342 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 08 лютого 2032 року (включно); у пункті 2.1 кредитного договору зазначено, що надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті (долари США) з наступною її конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п. 1.2 цього договору; відповідно до п.п. 3.3.8., 3.3.9. п. 3.3. статті 3 договору кредиту, позичальник зобов'язаний: сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5., 2.6. цього договору; своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному п. 1.1. цього договору; у заяві про видачу готівки вказана сума 69342 доларів США та зазначено її еквівалент у гривні 350177,10 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що заява про видачу готівки не є первинним документом, не підтверджує фактичне прийняття та проведення банком готівки, не є підтвердженням отримання коштів відповідачем або перерахуванням даних коштів на рахунок позичальника.
У той же час, у пункті 2.1 кредитного договору зазначено, що надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових коштів в іноземній валюті (долари США) з наступною її конвертацією (обміном) через операційну касу кредитора в гривні та прийняттям суми в гривнях для перерахування на цілі, визначені п. 1.2 цього договору.
Пунктом 3 розділу І Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року № 337, яка була чинною на час надання кредиту, передбачено, що до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, і видача готівки клієнтам з їх рахунків чи рахунку банку через його касу.
До касових документів, які оформлюються згідно із цією Інструкцією, належить заява на видачу готівки (пункт 1 глави 1 розділу III Інструкції) та визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються прийняття і видача готівки (пункт 2 глави 1 розділу III Інструкції).
Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов'язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи - отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
Отже, єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки.
Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу Банку відповідач також зазначав, що відповідно до п. 4.4 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, зокрема, визначених п.п. 3.3.2 - 3.3.8. цього Договору, протягом більше, ніж 10 робочих днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом до 10 травня 2011 року позичальник не вніс передбачений договором платіж, чим змінив строк виконання зобов'язань позичальника по кредитному договору у повному обсязі відповідно до умов пункту 4.4 кредитного договору.
Тому з 20 травня 2011 року дія договору кредиту припинилась, у зв'язку з чим посилався на те, що з цього моменту умови кредитного договору, будь-які графіки погашення не діяли, а відповідно і не діяли жодні розрахунки відносно штрафних санкцій, що були передбачені умовами таких договорів, а тому 20 травня 2014 року спливла і позовна давність.
З цього приводу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.
Відповідно до п. 4.4 кредитного договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.2 - 3.3.8 цього Договору, порушення протягом більше, ніж 10 днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, до 10 травня 2011 року позичальник не вніс передбачений п. 3.3.8 Договору платіж та з 20 жовтня 2011 року за позичальником обліковується прострочена заборгованість на суму по відсотках в розмірі 1367,68 доларів США, яка за твердженням позивача станом на 09 жовтня 2015 року не була сплачена у порядку та строки передбачені Договором.
За твердженнями позивача, порушення позичальником своїх обов'язків, передбачених п. 3.3.8 кредитного Договору, тривало понад 10 днів.
Крім цього, відповідно до п. 4.5 кредитного Договору, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п. 3.3.9 - 3.3.10 цього Договору, протягом більше ніж 90 днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом та за відсутності графіків погашення платежів, неможливо встановити дату виникнення заборгованості, однак, беручи до уваги квитанцію у період з 07 квітня 2014 року по 10 травня 2014 року, позичальник не вніс передбачений п. 3.3.9 Договору платіж та з 10 липня 2014 року за позичальником обліковується прострочена заборгованість на суму по тілу кредиту в розмірі 53337,51 доларів США, яка за твердженнями позивача станом на 09 жовтня 2015 року не була сплачена у порядку та строки передбачені Договором.
За твердженнями позивача, порушення позичальником своїх обов'язків, передбачених п. 3.3.9 кредитного Договору, тривало понад 90 днів.
Таким чином безпосередньо в кредитному Договорі його сторони передбачили обставини при настанні яких для позичальника змінюється строк сплати всіх кредитних платежів.
Отже, враховуючи вимоги п. 4.4 та 4.5 укладеного між сторонами Договору, з 20 травня 2011 року строк користування за кредитом вважається таким, що сплив.
І саме з цього моменту необхідно відраховувати строк позовної давності, який сплив 20 травня 2014 року.
У свою чергу, до суду із даним позовом банк звернувся 09 грудня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків якої було заявлено відповідачем у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, оскільки колегією суддів встановлено порушення прав позивача, однак останнім було пропущено строк для звернення до суду із позовом, у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав пропуску строк позовної давності, а не за недоведеністю, як це було зроблено судом першої інстанції.
Відтак, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року підлягає зміні в частині мотивів прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст. 367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2021 року змінити в частині мотивів прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 15 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана