ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/2659/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бабич А.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» (далі по тексту - відповідач, МВС України, ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області») в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності МВС України щодо ненадання позивачу статусу ветерана органів внутрішніх справ, на підставі пункту 3 статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
- зобов'язати МВС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо визнання позивача ветераном органів внутрішніх справ;
- зобов'язати ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» повторно направити заяву ОСОБА_1 щодо визнання ветераном органів внутрішніх справ (вих. від 20.02.2023 №33/44/1-379) до МВС України.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.02.2023 року про встановлення йому статусу ветерана органів внутрішніх справ.
Зобов'язано Державну установу «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» повторно направити заяву ОСОБА_1 щодо визнання ветераном органів внутрішніх справ (вх. №У-86/08-1386) до Міністерства внутрішніх справ України.
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо визнання його ветераном органів внутрішніх справ (вх. №У-86/08-1386) та прийняте обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині рішення у цій справі.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач - МВС України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, копією диплома НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_1 проходив навчання та закінчив Харківський автомобільно-дорожній інститут за спеціальністю автомобільний транспорт.
Відповідно до записів військового квитка НОМЕР_2 ОСОБА_1 має освіту, яку здобув у Харківському автомобільно-дорожньому інституті у 1977 році та проходив у ньому військову підготовку при ВУС 0701.
Записами в трудовій книжці позивача від 05.11.1979 підтверджується, що від служив в органах внутрішніх справ безперервно 16 років 01 місяць 10 днів.
Згідно з розрахунком вислуги років від 15.02.2000 ОСОБА_1 , у період з 01.09.1972 до 21.06.1977, був студентом вказаного вище навчального закладу.
Календарна вислуга років за вказаний період становить 04 роки 09 місяців 20 днів, пільгова 02 роки 04 місяці 25 днів. Служба в ЗС - 01 рік 09 місяців 24 дні. Служба в ОВС 16 років 01 місяць 10 днів. Загальна вислуга років станом на 04.01.2000 для призначення пенсії становить 20 років 03 місяці 29 днів.
Посвідченням від 17.02.2000 № 126/7258 підтверджується, що позивачу призначена пенсія за вислугу років.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 253246 підтверджується, що починаючи з 08.11.2010 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності. Причиною зазначено захворювання, пов'язане з проходженням служби в ОВС (а.с.30).
14.02.2023 позивач звернувся із заявою до відповідачів, в якій просив:
- визнати за ним право на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до п.3 ст.5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»;
- направити його заяву на розгляд Департаменту пенсійних питань та соціального захисту МВС України;
- видати йому посвідчення ветерана органів внутрішніх справ та нагрудний знак ветеран органів внутрішніх справ.
ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» направило МВС України та Департаменту пенсійних питань та соціального захисту супровідний лист від 20.02.2023 №33/44/1-379 щодо розгляду заяви позивача, в додатках до якого вказало: заяву, згоду на обробку персональних даних, копії паспорта та РНОКПП, копію пенсійного посвідчення, копію довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 253246, розрахунок вислуги років на пенсію, витяг з наказу від 21.02.2000 №33 о/с, копію трудової книжки серії НОМЕР_3 , копію диплому серії НОМЕР_4 , копію військового квитка серії НОМЕР_2 , фото.
Листом від 13.03.2023 року №14058/49-2353-2023 Департамент пенсійних питань та соціального захисту повідомив ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області», що навчання у цивільному вищому навчальному закладі (незалежно від форми навчання) зараховано до вислуги років для призначення пенсії, але не є видом служби, що враховується для надання статусу «Ветеран органів внутрішніх справ».
Згідно з розрахунком вислуги років Управління кадрів Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ служба в органах внутрішніх справ, в календарному обчисленні складає 17 років 11 місяців 04 дні. Тому, враховуючи відсутність необхідної тривалості вислуги років підстав для надання вказаного вище статусу та прийняття рішення щодо видачі позивачу посвідчення «Ветерана органів внутрішніх справ» та нагрудного знака немає. За результатами розгляду повернув матеріали щодо позивача без реалізації.
Листом від 29.03.2023 № 33/44/1-657 ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» повідомив позивачу, що направив його заяву та документи Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України 20.02.2023 вих.№33/44/1-379. Навчання у цивільному вищому навчальному закладі (незалежно від форми навчання) зараховано до вислуги років для призначення пенсії, але не є видом служби, що враховується для надання статусу «Ветеран органів внутрішніх справ». Згідно з розрахунком вислуги років Управління кадрів Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ служба в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні складає 17 років 11 місяців 04 дні.
На підставі зазначеного, Департамент пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України повернув документи ОСОБА_1 , через відсутність необхідної тривалості вислуги років.
Вважаючи бездіяльність МВС України протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звертаючись із заявою до відповідачів для отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ, на підставі пункту 3 статті 5 Закону №203/98-ВР, додав до неї визначений законодавцем перелік документів, а тому доводи відповідачів щодо відсутності належної вислуги років у позивача для надання вказаного вище статусу та видачі посвідчення не обґрунтовані.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У даному випадку суд апеляційної інстанції переглядає рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року в частині задоволених позовних вимог, оскільки рішення в частині відмови не оскаржується позивачем.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві визначені Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (далі - Закон № 203/98-ВР)в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №203/98-ВР держава гарантує кожному ветерану військової служби, ветерану органів внутрішніх справ, ветерану Національної поліції, ветерану податкової міліції, ветерану державної пожежної охорони, ветерану Державної кримінально-виконавчої служби України, ветерану служби цивільного захисту, ветерану Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України рівні з інтими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також подає різні види допомоги шляхом, серед іншого, надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку, організації соціально-побутового обслуговування та пенсійного забезпечення відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: особи з інвалідністю І та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 20 років і більше.
З аналізу пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що необхідними і достатніми умовами для визнання особи ветераном органів внутрішніх справ є:
1) встановлення особі інвалідності першої чи другої групи;
2) інвалідність має настати внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ;
3) вислуга військової служби і служби в органах внутрішніх справ становить 20 і більше років.
Таким чином, якщо особа відповідає вищевказаним умовам та подала до Міністерства внутрішніх справ України підтверджуючі документи, то останнє зобов'язане прийняти рішення про визнання такої особи ветераном органів внутрішніх справ.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, починаючи з 24.11.1983 року по 04.01.2000 року, має спеціальне звання майор міліції.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 253246 підтверджується, що починаючи з 08.11.2010 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності. Причиною зазначено захворювання, пов'язане з проходженням служби в ОВС.
У даному випадку, питання щодо наявності у ОСОБА_1 20 років вислуги служби в органах внутрішніх справ стало підставою для відмова МВС України у визнанні позивача ветераном внутрішніх справ, та було мотивовано відсутністю у останнього необхідної вислуги служби в органах внутрішніх справ.
Як вже зазначалося судом, листом від 29.03.2023 № 33/44/1-657 ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» повідомило позивачу, зокрема, що навчання у цивільному вищому навчальному закладі (незалежно від форми навчання) зараховано до вислуги років для призначення пенсії, але не є видом служби, що враховується для надання статусу «Ветеран органів внутрішніх справ». Згідно з розрахунком вислуги років Управління кадрів Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ служба в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні складає 17 років 11 місяців 04 дні.
Питання щодо обчислення вислуги років, зокрема, при призначенні пенсії особам, звільненим з військової служби, регулюється Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Закон № 2262-XII, а також Закон №203/98-ВР регулюють сферу правовідносин, що виникають, зокрема, у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Однак, Закон №203/98-ВР не містить визначення та порядку обрахунку вислуги років для встановлення статусу ветерана органів внутрішніх справ, а тому, при вирішенні питання про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі статті 5 Закону №203/98-ВР, зокрема стосовно визначення вислуги років, слід керуватися положеннями Закону № 2262-XII.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що чинним законодавством України не виокремлюється інший порядок обрахунку вислуги років для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі статті 5 Закону №203/98-ВР, аніж той, який застосовується для обчислення вислуги років для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII.
Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до частини другої статті 17 цього ж Закону до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Такий самий порядок обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, передбачає й пункт 2 Порядку №393.
Вказаний підхід неодноразово був застосований Верховним Судом під час розгляду аналогічних справ, зокрема у постановах від 6 лютого 2020 року у справі №820/4905/16, від 16 червня 2020 року у справі №820/2707/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 400/1233/19, від 23 червня 2022 року у справі № 809/1566/17.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що МВС України, відмовляючи листом від 29.03.2023 року ОСОБА_1 у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ, з підстав відсутності у нього необхідної вислуги років, керувалося саме Законом № 2262-XII.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно з'ясував зміст спірних правовідносин та помилково застосував до таких відносин положення Закону № 2262-XII.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем не наведено жодних доводів щодо того, яку норму законодавства необхідно застосовувати до спірних правовідносин, а саме при обрахунку вислуги років для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ. Також, відповідачем не зазначено, чому він керувався положеннями Закону № 2262-XII під час вирішення питання про надання ОСОБА_1 статусу ветерана органів внутрішніх справ.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач, відмовляючи листом від 29.03.2023 року ОСОБА_1 у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ, посилався на те, що вислуга років останнього у календарному обчисленні складає 17 років 11 місяців 04 днів.
Водночас, в матеріалах справи міститься розрахунок вислуги років позивача на пенсію від 15.02.2000 року, у якому зазначено, що загальна вислуга років під час звільнення позивача складає, 20 років 03 місяці 29 днів, в тому числі:
- служба в ЗС 01-09-24;
- служба в ОВС 16-01-10
- період навчання у цивільному вищому навчальному закладі - 02-04-25 (а.с.15-16).
Однак апелянт вважає, що для визнання ветераном органів внутрішніх справ необхідний лише стаж бездоганної служби в органах внутрішніх справ 20 років і більше, тому період навчання зараховуватися для надання відповідного статусу не може.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що спірним у межах цієї справи є питання щодо включення періоду навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі до служби в органах внутрішніх справ для визнання його ветераном органів внутрішніх справ та зазначає наступне.
Вказане питання уже було предметом розгляду Верховним Судом в аналогічних спорах, а саме:
- 6 лютого 2020 року Верховний Суд прийняв постанову у справі №820/4905/16, у якій, за аналогічних обставин справи, дійшов висновку, що до вислуги років на службі в органах внутрішніх справ включається період навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання.
- Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у справі №400/1233/19, у якій розглядався позов Миколаївської об'єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України в інтересах особи про зобов'язання надати статус «Ветеран органів внутрішніх справ».
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у матеріалах справи міститься копія військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , в якому зазначається, що останньому, після закінчення вищого навчального закладу, присвоєно офіцерське звання «лейтенант». У свою чергу, звання «лейтенант» присвоюється військовозобов'язаним, які отримали вищу освіту, спорідненим за профілем підготовки відповідної військової спеціальності, при атестуванні в офіцерський склад запасу.
Отже, присвоєння позивачу офіцерського звання, відповідало вимогам пункту 2 Порядку №393, а тому наявні законні підстави для врахування часу навчання у вищому навчальному закладі строком 2 роки 4 місяці 25 днів до календарної вислуги років позивача, на підставі ст. 17 Закону № 2262-XII.
Подібні правові вимоги вкладені в постанові Верховного Суду від 20.07.2023 року по справі №400/968/22.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що захист порушених прав позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльність МВС України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.02.2023 про встановлення йому статусу ветерана органів внутрішніх справ та зобов'язання ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Черкаській області» повторно направити заяву позивача до МВС України, яке в свою чергу зобов'язано розглянути заяву позивача щодо визнання його ветераном органів внутрішніх справ (вх. №У-86/08-1386) та прийняте обґрунтоване рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 15.12.2023 року