П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/14126/23
Перша інстанція: суддя Стефанов С.О.,
повний текст судового рішення
складено 09.10.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА
НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
05 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №Ж-11/6/5120- 23/5120/12-23 від 06.04.2023) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України, постанови Верховної Ради України №719-У від 23.02.2007, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України, постанови Верховної Ради України №719-У від 23.02.2007, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та їх донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з необхідністю оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон (без безконтактного електронного носія, без використання Єдиного державного демографічного реєстру) відцифровування персональних даних), у березні 2023 року зверталися до Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) з проханням щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Чорноморським відділом ГУ ДМС України в Одеській області та ГУ ДМС України в Одеській області було надано відповіді про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон (копії додаються), з якими вони не згодні. Внаслідок таких дій органів Державної міграційної служби України вони не мають документів, що посвідчують їх особу, який би давав право на виїзд (в'їзд) за кордон.
Таким чином, позивач зазначає, що органами Державної міграційної служби України порушується її право на вільне пересування, яке встановлено ст. 33 Конституції України, у т.ч право вільно залишати територію України, а також право на ім'я (в контексті про неприйнятність втручання держави у приватне та сімейне життя.
Позивач не дає згоди на збір і обробку своїх персональних та біометричних даних при оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, заборонив передачу будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру; заборонив формування УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо); заборонив використання щодо себе будь-яких засобів ЄДДР. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18. Провадження № 11-460за18) визнано протиправною відмову територіального підрозділу Державної міграційної служби України у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки. Статтею 16 ЗУ “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” у редакції Закону України від 20.11.2012 № 5492-VІ було гарантовано право осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Таке право є непорушним та не може бути скасовано, оскільки відповідно до статті 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. цифровий ідентифікатор особистості УНЗР формується і може бути записаний за таким же принципом, як і штрих-код на товар (згідно системи EAN-13 міжнародного стандарту І80/ІЕС 14443А).
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свою правову позицію зазначав, що відповідно до норм чинного законодавства з 20.12.2016 року органи та підрозділи Державної міграційної служби України здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено постановою Кабміну України № 152 від 07.05.2014 року. Відповідачем заява позивача зважаючи на те, що вона не є заявою-анкетою встановленого зразка, розглянута відповідно до вимог Закону України “Про звернення громадян” та листом від 06.04.2023 року проінформовано у визначені законодавством порядку та строки про результати їх розгляду, з наданням відповідного роз'яснення щодо порядку оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. В даному випадку висновки, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року у справі № 0240/3048/18-а, яка в силу ч.5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин; Верховний Суд в цій постанові дійшов до висновку, що “з аналізу наведених вище норм слідує, що відмова від внесення від цифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія передбачена лише у процедурі отримання паспорта громадянина України, тоді як паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до ч.4 ст.22 Закону № 5492-УІ є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, винесене з неправильними застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА
17 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Чорноморського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, відповідно до Положення від 23.02.2007 року № 719-V та постанови КМУ від 31.03.1995 року № 231 (а.с.8-9).
06 квітня 2023 року Чорноморським відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надано відповідь та повідомлено, що правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються ЗУ “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”. Паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форцаз якої містить безконтактний електронний носій. У ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до постанови ВРУ від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ (а.с.10-11).
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (скорочено - УНЗР), без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та передачі персональних та біометричних даних до нього, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України, постанови Верховної Ради України №719-У від 23.02.2007, яким затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду для кордон, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються Законом України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон України № 5492-VI).
Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.4 Закону України № 5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Положеннями абзацу третього ч.1 ст.4 Закону України № 5492-VI визначено, що єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VІІІ внесено зміни до Закону України №5492-VI, які набрали чинності з 1 жовтня 2016 року.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, це паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Частиною 3 ст.13 Закону України №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші визначені Законом документи містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до частини другої статті 15 та частини другої статті 22 Закону України № 5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 07.05.2014 №152 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 № 1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Частиною четвертою цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20 грудня 2016 року припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20 грудня 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України № 5492-VI, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26 листопада 2014 року №669, якою затверджено Порядок отримання, вилучення з Єдиного державного демографічного реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук особи.
Підпунктом 1 пункту 2 цього Порядку установлено, що відцифровані відбитки пальців рук отримуються і вносяться до Реєстру у разі оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа особи, якій надано додатковий захист, картки мігранта.
Згідно з п. 3 Порядку № 628 до Реєстру вносяться відцифровані відбитки вказівних пальців рук особи. У разі пошкодження, відсутності вказівного пальця руки або відсутності можливості через якість отриманого графічного зображення відцифрованого відбитка (відбитків) пальця (пальців) рук (руки) особи ідентифікувати її беруться парні відбитки інших пальців рук або два будь-які відбитки пальців руки, про що зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру.
У разі відсутності можливості через якість отриманого графічного зображення відцифрованих відбитків усіх пальців рук особи ідентифікувати її відцифровані відбитки пальців рук не отримуються, про що складається акт, який затверджується керівником відповідного територіального органу/підрозділу ДМС або працівником закордонної дипломатичної установи, та зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру. Зазначений акт сканується засобами Реєстру та додається до заяви-анкети.
Відцифровані відбитки пальців рук особи не отримуються до досягнення нею 12-річного віку та у разі відсутності у особи всіх пальців рук, про що зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру.
У разі коли особа не може пересуватися самостійно у зв'язку із тривалим розладом здоров'я та потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, відцифровані відбитки пальців рук не отримуються, про що складається акт, який затверджується керівником відповідного територіального органу/підрозділу ДМС або працівником закордонної дипломатичної установи, та зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру. Зазначений акт сканується засобами Реєстру та додається до заяви-анкети.
Згідно з ст. 2 Закону України від 23.04.91 №987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон України №987-XII) в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Згідно ст. 4 Закону України №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Отже, відмова від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія передбачена лише у процедурі отримання паспорта громадянина України, тоді як паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону № 5492-VI є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. При цьому, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, з 20 грудня 2016 року припинено.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону №5492-VI у разі відсутності інформації, передбаченої пунктами 3, 6, 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка. Випадки відсутності інформації про відцифровані відбитки пальців рук особи для отримання нею паспорту громадянина України для виїзду за кордон деталізовані у п. 3 Порядку №628, а саме: відсутність можливості через якість отриманого графічного зображення відцифрованих відбитків усіх пальців рук особи ідентифікувати її; недосягнення особою 12-річного віку; відсутність у особи всіх пальців рук; неможливість особи пересуватися самостійно у зв'язку із тривалим розладом здоров'я та потребування термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку.
В даному випадку судом встановлено, що позивач під вказаний перелік виключних обставин, за яких можлива відсутність інформації, передбаченої, зокрема, п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону № 5492-VI, не підпадає.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі №0240/3048/18-а.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п.1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька