ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/30098/23
Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 14.11.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Танасогло Т.М., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 у справі №420/30098/23 за позовом ОСОБА_1 до Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору №71162086 від 26.10.2023
УСТАНОВИВ:
02.11.2023 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила суд визнати протиправною та скасувати постанову Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №71162086 від 26.10.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала про протиправність прийнятого суб'єктом владних повноважень індивідуального акту з посиланням на законодавчі приписи, ставила під сумнів стягнення витрат виконавчого провадження.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідачем до окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, у якому вказано, що спірну постанову про стягнення виконавчого збору №71162086 від 26.10.2023 державним виконавцем прийнято у повній відповідності до законодавчих приписів. Також, суб'єкт владних повноважень зауважував, що в спірних правовідносинах позивачка помилково обґрунтовує позовні вимоги неправомірним стягненням витрат виконавчого провадження, адже оскаржувана постанова №71162086 від 26.10.2023 стосується виконавчого збору.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 у справі №420/30098/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору, державний виконавець діяв правомірно відповідно до норм чинного законодавства. Також, окружний адміністративний суд відмітив, що позовна заява взагалі не містить належних обґрунтувань щодо протиправності прийняття постанови №71162086 від 26.10.2023, яка стосується виконавчого збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що фактично виконавцем будь-яких виконавчих дій проведено не було, стягнення грошових коштів з боржника не здійснено. Спір врегульовано сторонами в добровільному порядку. Решта доводів апеляційної скарги дублюють змість позовної заяви.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що 08.08.2022 Южненським міським судом Одеської області у справі №2-642/11 видано виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половини боргу отриманого під час шлюбу для будівництва житлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та повернутого після припинення шлюбу в розмірі 19000 доларів США.
Означений виконавчий документ з метою примусового виконання було подано до Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
За наслідком розгляду виконавчого листа Южненського міського суду Одеської області від 08.08.2022 у справі №2-642/11 Южненським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову від 07.03.2023 ВП №71162086 про відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи убачається, що процесі примусового виконання виконавчого листа Южненського міського суду Одеської області від 08.08.2022 у справі №2-642/11, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено мирову угоду від 11.05.2023.
Як з'ясовано апеляційним судом, вищевказану мирову угоду від 11.05.2023 було затверджено ухвалою Южненського міського суду Одеської області від 24.07.2023 у справі №2-642/11.
11.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про залучення до матеріалів справи ухвали Южненського міського суду Одеської області від 24.07.2023 у справі №2-642/11 та мирової угоди від 11.05.2023.
За результатом розгляду поданих ОСОБА_1 документів державним виконавцем, з урахуванням приписів п.2 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження від 26.10.2023 ВП №71162086.
Також, 26.10.2023 державним виконавцем прийнято постанову ВП №71162086 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 69409,29грн.
Не погодившись із таким індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
Згідно із ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ч.1 ст18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню визначено Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5.
Згідно із пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Аналогічні за змістом положення містить ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
З аналізу вищенаведених законодавчих приписів слідує, що в досліджуваних правовідносинах для стягнення з боржника виконавчого збору не вимагається здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, адже розмір виконавчого збору обраховується від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Колегія судді звертає увагу на те, що частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28.08.2018.
Однак, з набранням 28.08.2018 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII, положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» зазнали трансформації.
Зокрема, з урахуванням таких змін, у частині 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII та станом на час спірних правовідносин, частину 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» викладено у наступній редакції: «Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Отже, після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактично стягнутої державним виконавцем заборгованості, а від суми яка підлягає стягненню.
У досліджуваній ситуації постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору суб'єктом владних повноважень прийнято в період дії редакції статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» після 28.08.2018, якою не вимагається вчинення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення.
До того ж, колегія суддів уважає за доцільне вказати, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд, здійснюючи в касаційному порядку перегляд справи № 160/1389/22 (постанова від 16.02.2023), у якій правовідносини є релевантними по відношенню до досліджуваних у даній справі.
Крім того, апеляційний адміністративний суд зазначає, що як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог вказує на законодавчі приписи щодо витрат виконавчого провадження.
В контексті вказаного слід зауважити, що спірною постановою ВП №71162086 від 26.10.2023 державним виконавцем вирішено питання щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, а не витрат виконавчого провадження.
Поняття «виконавчий збір» та «витрати виконавчого провадження» є кардинально відмінними та регулюються різними законодавчими нормами.
Установлені у межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи позивачки.
З урахуванням наведеного, апеляційний адміністративний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом першої інстанції у даній справі.
За таких обставин, рішення окружного адміністративного суду є законним та обґрунтованим, а викладені позивачкою в апеляційній скарзі твердження не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення окружним адміністративним судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 у справі №420/30098/23 за позовом ОСОБА_1 до Южненського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору №71162086 від 26.10.2023 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Т.М. Танасогло А.В. Крусян