П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/10958/23
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 26.07.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Косцової І.П.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно поданого рапорту;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити його від проходження військової служби згідно поданого рапорту;
стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на його користь судовий збір та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що він був мобілізований з лютого 2022 року до військової частини НОМЕР_1 . У грудні 2022 року та у лютому 2023 року він звертався до командира вказаної військової частини з рапортами щодо звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю у нього дружини та пасинка з підтвердженими групами інвалідності. Однак станом на день подання позовної заяви до суду він не отримав жодної відповіді, а в телефонному режимі йому повідомлено про направлення його рапорту командиру військової частини та подальший розгляд заяви протягом шести місяців.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволений частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту Маковійчука О.В. та зобов'язав відповідача розглянути рапорт військовослужбовця від 01.02.2023 року та прийняти рішення по суті.
Також суд стягнув з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
У задоволенні частини позовних вимог щодо зобов'язання звільнити позивача від проходження військової служби згідно поданого рапорту суд відмовив, посилаючись на дискреційні повноваження військової частини.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не було прийнято мотивоване рішення за результатом розгляду рапорту про звільнення з військової служби позивача, проте дії відповідача у розглядуваній ситуації ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача, як суб'єкта владних повноважень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує на відсутність бездіяльності з боку військової частини щодо не звільнення позивача згідно поданого рапорту, оскільки останній має ряд недоліків, які унеможливлюють його розгляд та задоволення, а саме - не подання рапорту про звільнення «по команді», відсутність зазначення думки військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця (пункт 233 Положення).
Апелянт також зазначив, що позивач при зверненні до суду мав пільги щодо сплати судового збору і не зобов'язаний був сплачувати судовий збір. Отже, на думку апелянта, судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Крім того апелянт вважає необґрунтованими судові витрати в сумі 2 000 грн.
ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористався.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 01.02.2023 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у зв'язку з наявністю підстав, передбачених ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме, у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з третьою групою інвалідності та пасинка із числа осіб з першою групою інвалідності (а/с 71).
Вказаний рапорт отримано відповідачем засобами поштового зв'язку 07.02.2023 року. Проте докази розгляду вказаного рапорту та прийняття відповідачем відповідного рішення в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2023 року №33, ОСОБА_1 є таким, що самовільно залишив військову частину з 01.02.2023 року (а/с 73).
За даним фактом 10.04.2023 року Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Краматорську, було зареєстровано кримінальне провадження №42023052210000074 (а/с 78).
В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.05.2023 №96-РС відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 призупинено військову службу з 10.04.2023 року (а/с 81).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.05.2023 року №154 позивачу призупинено строк військової служби, виключено зі всіх видів забезпечення з 01.02.2023 року (а/с 80).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду поданого рапорту та, як наслідок, неприйняття рішення про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи, що рішення суду першої інстанції оскаржено виключно у частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції не дає оцінку частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача звільнити позивача від проходження військової служби згідно поданого рапорту.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відповідно до пункту 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абзацом тринадцятим п.14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Як вбачається з матеріалів справи, рапорт позивача від 01.02.2023 року надійшов до відповідача та в подальшому був ним зареєстрований 07.02.2023 року.
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, що командиром Військової частини НОМЕР_1 були вчинені будь-які дії щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме, видання наказу або обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту, як того вимагають норми чинного законодавства.
Таким чином колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами.
Щодо доводів апелянта про необґрунтованість стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст.134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, за приписами частини 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина 7 ст.139 КАС України унормовує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії наступних документів: угода про надання професійної правничої допомоги адвоката від 26.09.2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Гончаруком О.О., квитанція про сплату правничої допомоги на суму 10 000 грн.
Водночас, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
З огляду на вказане у суду апеляційної інстанції наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корегулюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.
Крім того, висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
В свою чергу, колегія суддів визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб'єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.
Судова колегія враховує, що дана справа відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката. Більш того, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.
Враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що розмір судових витрат, пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу, визначений судом 1-ї інстанції у сумі 2000 гривень є співмірним.
Разом з тим, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апелянта, що судовий збір не підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з тим, що позивач мав пільги щодо сплати судового збору, оскільки згідно п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Таким чином, у позивача був відсутній обов'язок щодо сплати судового збору за подання даного позову, та як наслідок, відсутні і підстави для стягнення сплаченого судового збору в порядку ст.139 КАС України.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що з метою повернення помилково сплаченого судового збору від має право звернутись до суду 1-ї інстанції (на рахунок якого помилково перерахований судовий збір) із заявою про отримання подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету, форму якого затверджено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787.
Отже, на переконання апеляційного суду, оскільки судом 1-ї інстанції було помилково застосовано норми процесуального права в частині стягнення з відповідача судового збору, відповідно до ст.317 КАС України, судове рішення підлягає зміні, шляхом виключення з його резолютивної частини стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції встановлено всі обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції в частині вирішення спірних правовідносин по суті не спростовують, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст.316 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині - без змін.
Зважаючи, що судом першої інстанції правомірно розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року змінити, виключивши з абзацу четвертого його резолютивної частини словосполучення «витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач І.П. Косцова
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко