КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року справа №320/7155/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач та/або ГУ ПФУ в Полтавській області/пенсійний орган) та просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №125 від 22.04.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), пенсію за віком зі скороченням пенсійного віку на підставі Посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю, серії НОМЕР_2 від 06.09.2005, виданого Київською обласною державною адміністрацією та інших підтверджуючих документів.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.
29.09.2022 на офіційну електронну адресу суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на виконання ухвали суду від 19.09.2022 надійшов відзив на позовну заяву від 28.09.2022 №1600-0802-8/51431 (т. 1, а.с. 58-73).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 28.09.2022 №1600-0802-8/51431, підписаний головним спеціалістом - юрисконсультом відділу представництва інтересів в судах та інших органах №2 юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - Віталієм Ільченком, - повернуто Головному управлінню Пенсійного фонду України у Полтавській області без розгляду.
12.10.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 11.10.2022, в якому відповідач заперечує проти позову, посилаючись на неправильність заповнення трудової книжки, а саме запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи, що призвело до неврахування страхового стажу за період з 20.07.1996 по 17.05.1998.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 , виданий Мінським РУГУ МВС України в м. Києві в червні 1997 року.
Згідно із копією посвідчення Серія НОМЕР_2 , яке видано 06.09.2005 позивач є громадянином, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) (т. 1, а.с. 22).
19.04.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою №1142 про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до якої долучив: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, військовий квиток, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідку із СПВО про заробітну плату з 01.07.2000 р. по день звернення, документ про місце проживання (реєстрації) особи, заяву про спосіб виплати пенсії (для ви плати через банк), посвідчення постраждалого від ЧАЕС, трудову книжку або документи про стаж (т. 1, а.с. 64-65).
Суд встановив, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, який передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. Можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій передбачено постановою Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України».
Цією постановою внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, де пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
На підставі зазначеного, після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №125 від 22.04.2022, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком у зв'язку із відсутністю правових підстав (далі - оскаржуване та/або спірне рішення) (т. 1, а.с. 15).
У спірному рішенні пенсійний орган відмітив, що вік заявника - 55 років, страховий стаж становить 25 років 6 місяців 27 днів (за даними трудової книжки до страхового стажу не враховано період з 20.07.1996 по 17.05.1998, оскільки запис про звільнення не завірений підписом відповідальної особи).
Також в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що період проживання в с. Андріївка Вишгородського району Київської області в зоні посиленого радіоекологічного контролю - 4 місяці 1 день (необхідно не менше 4 років).
Наведені обставини і стали підставою для прийняття ГУ ПФУ в Полтавській області спірного рішення.
Позивач категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що право на призначення пенсії за віком у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 29 років.
Частиною 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
У той же час, згідно із частиною 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Разом з цим, суд враховує, що згідно із підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що ГУ ПФУ в Полтавській області враховано період проживання позивача в зоні радіоекологічного контролю - 4 місяці 1 день.
Такий період було враховано відповідачем виключно на підставі виписки з погосподарської книги від 09.02.2022 №20/02-25, у відповідності до якої ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 01.01.1986 по 02.05.1986 рік (згідно погосподарської книги за 1986-1990 року, особовий рахунок № НОМЕР_4 ).
Разом з цим, як вже було вказано судом вище, згідно із копією посвідчення Серія НОМЕР_2 , яке видано 06.09.2005, позивач є громадянином, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Суд вказує, що пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
Приписами пункту 4 частини 1 статті 14 Закону №796-ХІІ визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Частиною 3 статті 15 Закону №796-ХІІ встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №51, у редакції чинній станом на час видачі позивачу відповідного посвідчення), пунктом 1 якого регламентовано, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадянин, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України «Про статут і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Згідно із пунктом 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричного кольору, серія В.
Аналогічні положення закріплені і у Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551.
Із системного аналізу наведених правових норми вбачається, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 11.09.2019 у справі №205/8713/16-а, від 21.11.2019 року у справі №572/47/17 та ін.
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт його проживання або постійної праці на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому суд зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення та дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення було оскаржене або що таке посвідчення визнано недійсним чи скасовано.
Водночас, суд наголошує, що приймаючи спірне рішення, ГУ ПФУ в Полтавській області взагалі не надавалась оцінка наявному у ОСОБА_1 посвідченню, а висновки сформовано виключно на підставі виписки з погосподарської книги від 09.02.2022 №20/02-25, що вказує на необґрунтованість такого рішення та прийняття останнього без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Окрім цього, судом встановлено, що другою підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком за віком стали обставини обчислення пенсійним органом страхового стажу ОСОБА_1 на рівні 25 років 6 місяців 27 днів.
ГУ ПФУ в Полтавській області не враховано за даними трудової книжки позивача до страхового стажу період його роботи з 20.07.1996 по 17.05.1998, з огляду на те, що запис про його звільнення не завірений підписом відповідальної особи.
Звідси слідує, що відповідач також відмовив у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю у нього страхового стажу на рівні 29 років.
Надаючи оцінку вказаним обставинам суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 від 31.08.1985 року у період з 20.07.1996 по 17.05.1998 останній працював в ТОВ «Авеста-Базис» водієм та звільнений із займаної посади 17.05.1998 (т. 1, а.с. 70 (зворотній бік аркушу справи).
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, положення приписів Порядку №637 поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (в редакції, чинній на дату вчинення запису), у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як вже було вказано судом вище, пенсійним органом не враховано до страхового стажу позивача період з 20.07.1996 по 17.05.1998, оскільки запис про звільнення не засвідчений відповідальною особою.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11.05.2022 по справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд наголошує, шо відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що записи в трудовій книжці НОМЕР_5 , заведеної на ім'я ОСОБА_1 , щодо роботи в період з 20.07.1996 по 17.05.1998, були визнані недостовірними не надано.
За таких обставин, твердження ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 20.07.1996 по 17.05.1998, суд вважає необґрунтованими.
Разом з цим слід відмітити, що позивач в позовній заяві не заявляв вимоги щодо протиправності дій відповідача в частині не зарахування вказаного періоду до його страхового стажу, однак враховуючи, що такі обставини були підставою для прийняття пенсійним органом оскаржуваного рішення, судом надана оцінка останнім.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача необхідним є вихід за межі позовних вимог шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 20.07.1996 по 17.05.1998 і, як наслідок наявність підстав для зарахування такого періоду до страхового стажу позивача.
У той же час, суд відмічає, що не зважаючи на вказані обставини, стаж позивача із врахуванням періоду з 20.07.1996 по 17.05.1998 не становить 29 років, які необхідні для призначення йому пенсії (25 років 6 місяців 27 днів + 1 рік 9 місяців 27 днів).
Отже, станом на час звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу щодо призначення пенсії його страховий стаж становив менше 29 років, а відтак відсутні обставини стверджувати про наявність правових підстав для застосування частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, у взаємозв'язку із положеннями частини 2 статті 55 Закону №796-XII.
Суд наголошує, що застосування частини 2 статті 55 Закону №796-XII можливе виключно тільки для тих осіб, які у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року мають страховий стаж не менше 29 років.
Тобто, пенсійний вік, з урахуванням положень частини 2 статті 55 Закону №796-XII (4 категорія) може бути зменшено не більше ніж на 5 років від пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №796-XII (60 років), за наявності у такої особи стажу в окреслений судом період не менше 29 років.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає відсутніми підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі Посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю, серії НОМЕР_2 від 06.09.2005, виданого Київською обласною державною адміністрацією та інших підтверджуючих документів.
Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Водночас, приймаючи до уваги встановлені в ході розгляду обставини, а саме безпідставне не врахування пенсійним органом наявності у позивача копії посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (4 категорія), протиправні дії щодо не врахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 20.07.1996 по 17.05.1998, суд вважає наявними правові підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення із зобов'язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову із виходом за межі позовних вимог.
Інші доводи позивача суд залишає поза увагою та вважає, що останні не спростовують вище встановленого судом.
Частиною 1 статті 139 КАС України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, та те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується, сума сплаченого ОСОБА_1 судового збору у розмірі 992,40 грн. згідно квитанції №20 від 08.08.2022 (т. 1, а.с. 12) підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що ж стосується розподілу витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн., суд відмічає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що адміністративний позов, як і заяву про усунення недоліків позовної заяви, подано ОСОБА_1 .
В матеріалах справи відсутність належні та достатні докази на підтвердження понесення позивачем будь-яких витрат на правничу допомогу (договір про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг тощо), як і відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Резюмуючи викладене, суд не вбачає підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат, понесених на правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн., адже обставини понесення ним таких витрат не підтверджено належними доказами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 20.07.1996 по 17.05.1998.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 20.07.1996 по 17.05.1998 до його страхового стажу.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №125 від 22.04.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII та прийняти рішення, за результатами її розгляду, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
6. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області (місцезнаходження: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, б. 66, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постaнови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.