УХВАЛА
про повернення позовної заяви
м. Вінниця
13 грудня 2023 р. Справа № 120/17462/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар Павло Анатолійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу з 01.07.2021 щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. до призначеної пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".
Ухвалою суду від 28.11.2023 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 по 20.05.2023 залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви протягом 7 днів з дня вручення (отримання) копії ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, які стосуються періоду поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, а саме з 01.07.2021 по 20.05.2023 із наданням доказів поважності причин його пропуску, або ж шляхом уточнення позовних вимоги з урахуванням 6-ти місячного строку звернення до суду.
05.11.2023 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду. У поданій заяві заявник вказує на те, що про порушення свого права дізнався лише після оприлюднення рішення Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №420/2473/22. На переконання позивача, обов'язок відповідача про перерахунок та виплату пенсії з 01.07.2021 був визначений зазначеним рішенням Верхового Суду.
Крім того, позивач, зазначив, що у той період по усій території України діяв карантин та було запроваджено обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19. Тому він намагався лишній раз не виходити з дому. Окрім того, після того як розпочався широкомасштабний наступ Російської Федерації на нашу Державу, питання перерахунку пенсії для мене перейшло на другий план.
Зазначені обставини, на його думку, свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, а тому є достатні підстави для його поновлення судом.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені заявником причини пропуску строку звернення до суду у цій справі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19. Крім того, у цій постанові Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 N 340/1019/19).
Таким чином позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Як наголосила судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі N 240/12017/19, пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Аналізуючи вищенаведене можна дійти висновку, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
За змістом позовних вимог позивач оскаржує дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому з 01.07.2021 щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" та просить відновити своє порушене право у спосіб зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату йому з 01.07.2021 згаданої вище щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000 грн.
Так, 14 липня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" (Постанова № 713).
Пунктом 1 Постанови № 713 установлено з 1 липня 2021 р. особам, яким призначено пенсію до 1 березня 2018 р. відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 1 березня 2018 р., щомісячну доплату в сумі 2000 гривень, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.
Тобто, Постановою № 713 для осіб, яким призначено пенсію до 1 березня 2018 року, встановлено щомісячну доплату в сумі 2000 гривень, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій.
Натомість, як слідує із матеріалів справи, позивачу з липня 2021 року органом Пенсійного фонду взагалі не була встановлена вказана доплата до пенсії в сумі 2000 грн.
Таким чином, оскільки з 01.07.2021 позивачу не була встановлена доплата до пенсії в розмірі 2000 грн., та враховуючи, що за своєю суттю пенсія є щомісячним періодичним платежем, тому позивач отримавши за липень 2021 року пенсійну виплату в будь-якому разі мав розуміння того, що розмір його пенсії не був підвищений на 2000 грн.
А отже, починаючи з липня 2021 року позивач уже міг і повинен був дізнатися (чи свідомо припускати), що його права в цьому разі порушуються.
Однак із позовною заявою щодо нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" позивач звернувся до суду 21.11.2023, а відтак, позивачем пропущено 6-ти місячний строк звернення до суду за період з 01.07.2021 по 20.05.2023.
Варто зауважити, що звернення позивача щодо надання інформації про нарахування та виплати щомісячної доплати в сумі 2000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій" та отримання відповіді на нього листом не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у листопаді 2023 року (тобто більше ніж через 2 року з часу фактичного порушення його права).
Суд вкотре наголошує, що позивач щомісячно отримував пенсійні платежі, а тому, в будь-якому разі, розмір пенсії був відомий позивачеві. До того ж, позивач мав об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено той чи інший перерахунок пенсії, з яких складових вона складається, як обрахована, зокрема і щодо питання отримання/неотримання щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. відповідно до Постанови №713.
При цьому суд зауважує, що неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права та підстав для судового захисту, а тому не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22.
Наведене спростовує доводи позивача про те, що його право на перерахунок пенсії пов'язується із формуванням Верховним Судом судової практики у спорах подібної категорії.
Також суд вважає безпідставним посилання представника позивача на положення ч. 3 ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки щомісячна доплата до пенсії не є додатковим видом грошового забезпечення, а тому вказана правова норма до спірних правовідносин не застосовується.
Суд враховує, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
Оцінюючи наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до суду, суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Водночас не звернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Щодо посилання позивача як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду введення в Україні воєнного стану, то слід зауважити, що Вінницький окружний адміністративний суд з 24.02.2022 своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України.
Позивачем не надано суду переконливих доказів про те, яким чином введення на території Україні, в тому числі на території Вінницької області воєнного стану, могло об'єктивно перешкодити позивачу своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах. При цьому, яке вже зазначалося вище, саме позивач зобов'язаний довести існування таких об'єктивних перешкод.
Втім, як видно зі змісту заявленого клопотання, позивач лише обмежилася загальним посиланням на введення в країні воєнного стану, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, однак при цьому не надає жодних доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску такого строку з мотивів введення воєнного стану.
Також представником не наведено жодних обставин, які б об'єктивно, внаслідок введення воєнного стану, перешкоджали позивачу звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк (вимушене залишення території України позивачем, зміна місця постійного проживання в межах України тощо).
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Суд зазначає, що введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Натомість позивач таких конкретних причин не наводить, як і не надає доказів, які б вказували на поважні причини пропуску строку звернення до суду з позовом. Також позивачем не доведено, що між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану є безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що наведені у клопотанні підстави для поновлення строку звернення дійсно пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк, звернення до суду з адміністративним позовом.
Доводи заявника про надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства суд до уваги не бере, оскільки вони не є застосовними до цієї справи. Позивач істотно пропустив строк звернення до адміністративного суду, тобто недотримався вимог закону, що у свою чергу зумовлює настання конкретних, передбачених нормами процесуального права наслідків. Таке порушення немає формального характеру, що спростовується наведеними вище мотивами та висновками суду.
Суд вкотре звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд вважає, що в даному випадку позивач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від ситуації, яка склалася в державі, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі щодо вчасного звернення до суду з адміністративним позовом.
Відтак наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки є непідтвердженими та, відповідно, не свідчать про об'єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом.
Суд враховує, що свої доводи з приводу неспроможності своєчасно звернутися до суду з цим позовом позивач не доводить жодними належними та допустимими доказами, посилаючись виключно на загальні факти та події, без пояснення того, яким чином ці факти і події об'єктивно перешкодило йому вчасно звернутися до суду.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду є безпідставною, необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, позов в частині позовних вимог які стосуються періоду поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, а саме з 01.07.2021 по 20.05.2023, необхідно повернути позивачеві у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
При цьому, заявлені позивачем позовні вимоги які стосуються періоду виплати щомісячної доплати до пенсії починаючи з 20.05.2023 подані в межах визначеного ст. 122 КАС України строку звернення до суду, а тому підлягають розгляду судом.
Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Принагідно суд зазначає, що аналогічної правової позиції щодо строку звернення до суду у цій категорії справ дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 10.05.2023 у справі 560/13223/22 та у справі № 120/10286/22, від 15.05.2023 у справі 560/607/23, від 23.05.2023 у справі № 560/12850/22 та інших.
Керуючись ч. 4 ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 по 20.05.2023 - повернути позивачеві у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Комар Павло Анатолійович