РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
18 грудня 2023 р. Справа № 120/5964/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., що розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику адміністративну справу за позовом фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області як структурного підрозділу Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області як структурного підрозділу Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано прийняттям відповідачем протиправної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 відповідно до ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Зокрема, позивач зазначає, що транспортний засіб був переданий іншій особі для перевезення вантажу за власними потребами. Окрім того, наголошує, що у водія була наявна накладна, що виключає можливість застосування санкції. Також позивач вказує на процесцуальні порушення допущені відповідачем при розгляді справи про порушення.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Серед іншого, зазначив, що надана водієм накладна не дає можливість ідентифікувати перевізника та, зокрема, власника вантажу. Також, представник відповідача наголосив на відсутності документів, що б засвідчували право використання транспортного засобу.
Розглянувши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.
31.03.2023 року старшим державним інспектором відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено рейдову перевірку транспортного засобу DAF CF 85, днз НОМЕР_1 , що зареєстрований за позивачем та перебував під керуванням ОСОБА_2 .
У ході проведення перевірки посадовими особами виявлено порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме, відсутність товарно-транспортної накладної, що відображено у акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт № 356003 від 31.03.2023 року.
За результатами розгляду питання щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідач 18.04.2023 року прийняв постанову № 358568, якою до позивача на підставі абз. 3 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи юридичну оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05.04.2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-III).
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Приписами ст. 6 Закону України № 2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок - № 1567).
Згідно із зазначеним Порядком № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Пунктом 4 Порядку № 1567 регламентовано, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України "Про автомобільний транспорт"; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення визначені ст. 48 Закону № 2344-III. Зокрема, цією статтею регламентовано, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до положень ст. 1 Закону № 2344-III товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом;
Згідно з положень статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Так, абз. 3 ч. 1 цієї статті визначено, що за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовується штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд наголошує, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ст. 1 Закону № 2344-III).
Тобто, автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, це особа, яка його використовує, тобто здійснює перевезення пасажирів чи (та) вантажів цим транспортним засобом.
Разом з тим, суд наголошує, що автомобільний перевізник відповідно до положень ст. 48 Закону має мати при собі документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах.
Натомість, матеріали справи свідчать, що при проведенні перевірки посадовим особам відповідача не надавався відповідний договір оренди (найму) транспортного засобу, акт передачі транспортних засобів в оренду та/або тимчасовий реєстраційний талон.
Тобто, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем транспортний засіб було передано для користування іншій особі.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у межах спірних правовідносин автомобільним перевізником є позивач.
Окрім того, суд відхиляє доводи позивача, що відсутність трудових відносин з водієм свідчить про факт відсутності здійснення господарської діяльність під час перевезення, огляду на те, що чинним законодавством України не заборонено укладання цивільно-правових угод, зокрема щодо надання транспортних послуг тощо.
Таким чином, під час здійснення перевезень у водія має бути товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Принагідно, суд зазначає, що у конктексі цієї статті документи на вантаж - це документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом (ст. 1 Закону № 2344-III).
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила).
Відповідно до п. 11.1 цих Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
У свою чергу, розділом І вказаних Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Згідно абзацу 2 пункту 11.1 Правил товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
З огляду на вищезазначене, суд зазначає, що товарно-транспортною накладною суб'єктами господарювання підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів для введення бухгалтерського та податкового обліку.
При цьому, вимога щодо наявності товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж ст. 48 Закону № 2344-III скерована не до автомобільного перевізника (у розумінні положень цього Закону), а до водія, оскільки товарно-транспортна накладна є документом на вантаж, а не документом, який визначає автомобільного перевізника.
Суд наголошує, що товарно-транспортна накладна як документ на вантаж підтверджує операцію з надання послуг з перевезення конкретного вантажу.
Натомість, водієм при проведення перевірки було надано видаткову накладну № 3 від 31.03.2023 року видану ТОВ "Гніванський гранітний кар'єр", що підтверджує факт придбання щебеню 20/40.
Так, суд зазначає, що видаткова накладна служить основним первинним документом, який виданий постачальником та підтверджує передачу товарно-матеріальних цінностей від нього до покупця.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати, зокрема такий обов'язковий реквізит як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з тим, зі змісту вказаної податкової накладної неможливо ідентифікувати особу, якій така накладна видана. Зокрема у графі "Відпущено. Отримано" міститься незрозумілий надпис.
Відтак, позивач не надав доказів на підтвердження права власності на вантаж, який перевозився.
Принагідно суд зазначає, що посилання позивача на постанову КМУ від 25.02.2009 року № 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні" є нерелевантним, оскільки вказана постанова втратила свою чинність 04.02.2022 року на підставі постанови КМУ від 02.02.2022 року № 79 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо здійснення габаритно-вагового контролю та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".
Таким чином, суд зазначає, що твердження позивача про те, що послуги вантажного перевезення позивачем не надавалися і перевезення вантажу здійснювалося фізичною особою для власних потреб не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.
Більше того, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець в установленому законом порядку із основним видом діяльності - 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Суд наголошує, що КВЕД 49.41 "Вантажний автомобільний транспорт" включає усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом.
З огляду на вказане, у водія мала бути наявна товарно-транспортна накладна.
Щодо посилання позивача на порушення відповідачем порядку розгляду справи про порушення, суд зазначає наступне.
За змістом пунктів 25 - 27 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу права спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.03.2018 року в справі № 820/4810/17.
Відповідна позиція також підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом в постанові від 03.01.2023 по справі №120/1509/22-а.
Більше того, матеріали справи свідчать про те, що відповідач вжив заходів щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, направивши завчасно на його юридичну адресу повідомлення від № 22375/21/24-23 від 05.04.2023 року. Вказане підтверджується трекінгом відправлень на офіційному веб-сайті Укрпошта рекомендованим листом № 2102103626271.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних постанов діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відтак, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області як структурного підрозділу Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. В. Порика, 29, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович