ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
18.12.2023Справа № 910/10387/23
Суддя Господарського суду міста Києва Приходько І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН"
про стягнення 26 195,40 грн.,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" про стягнення 26 195,40 грн. страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування ризиків пов'язаних з експлуатацією наземного транспортну № 046.1320168.706 від 21.04.2017 з огляду на настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "BMW", державний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача з огляду на те, що відповідальність водія транспортного засобу "NISSAN X-TRAIL", державний номер НОМЕР_2 з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АК № 8221933.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
19.07.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 07.07.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/10387/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/10387/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутими на адресу суду повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками про їх вручення.
01.09.2023 через електронну пошту суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.
05.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.
08.09.2023 через електронний суд від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
20.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшли заперечення по справі.
Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.
За приписами пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
21.04.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Альфа Страхування" (далі - Страховик/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший трубний завод" (далі - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1320168.706, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечить закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортом та іншим майном, а саме транспортного засобу "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2018 року в місті Києві по вулиці Златоустівська на паркінгу будинку 10-12 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу "Nissan X-Trail", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль марки "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.05.2018 у справі № 761/12738/18 ОСОБА_2 , водія транспортного засобу "Nissan X-Trail", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень.
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , було проведено його огляд, про що складено протокол огляду ТЗ та звіт № 6797 з ремонтною калькуляцією відповідно до яких вартість ремонту пошкодженого ТЗ складає 60 430,03 грн., а також отримано Рахунок-фактуру № А-350670 на оплату ремонту пошкодженого ТЗ на суму 58 845,04 грн., крім того, отримано акт виконаних робіт № 893618, згідно якого вартість ремонту пошкодженого автомобіля марки "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 53 320,60 грн.
Страхувальник звернувся до Позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за Договором, відповідно до страхового акту № 0403.206.18.01.01 від 19.04.2018, яким затверджено суму страхового відшкодування у розмірі 55 845,04 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1320168.706 фактично було виплачено на користь страхувальника страхове відшкодування у розмірі 55 845,04 грн. згідно з платіжним дорученням № 9833 від 23.04.2018.
Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, якою є ОСОБА_2 (особу якого в подальшому визнано винною у скоєнні ДТП та адміністративного правопорушення, передбаченого статті 124 КУпАП згідно з постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.05.2018 у справі № 761/12738/18), а його цивільно-правова відповідальність на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" згідно полісу серії АК № 8221933 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, складає 100 000 грн., франшиза 0 грн.
Крім того, Оболонським районним судом міста Києва у справі № 761/11715/21 встановлено, що на момент ДТП ОСОБА_2 мав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, сума збитків не перевищує ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих, франшиза за полісом складає 0 грн., коефіцієнт фізичного зносу автомобіля марки "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент перед ДТП, як і втрата товарної вартості КТЗ "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 дорівнює 0, а отже розмір витрат позивача на виплату страхового відшкодування склав 53 320,60 грн.
Проте, відповідач відшкодував за полісом серії АК № 8221933 лише частину шкоди на суму 27 125,20 грн., залишок не відшкодованої шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, складає: 53 320,60 грн. - 27 125,20 грн. = 26 195,40 грн.
Оскільки залишок страхового відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія автомобіля "Nissan X-Trail", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Відповідно до звіту № 6797 з ремонтною калькуляцією вартість ремонту пошкодженого ТЗ складає 60 430,03 грн., а також згідно з рахунком-фактурою № А-350670 на оплату ремонту пошкодженого ТЗ на суму 58 845,04 грн. та актом виконаних робіт № 893618, згідно якого вартість ремонту пошкодженого автомобіля марки "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 53 320,60 грн.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
Відповідач, у свою чергу, не надав належних доказів та заперечень на підтвердження того, що наданий позивачем розрахунок суми страхового відшкодування не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаним.
Як було зазначено вище, на підставі страхового акту № 0403.206.18.01.01 від 19.04.2018 позивач відповідно до платіжного доручення № 9833 від 23.04.2018 перерахував страхувальнику грошові кошти у розмірі 55 845,04 грн.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що Оболонським районним судом міста Києва у справі № 761/11715/21 встановлено, що на момент ДТП ОСОБА_2 мав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, сума збитків не перевищує ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілих, франшиза за полісом складає 0 грн., коефіцієнт фізичного зносу автомобіля марки "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент перед ДТП, як і втрата товарної вартості КТЗ "BMW 5351", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 дорівнює 0, а отже розмір витрат позивача на виплату страхового відшкодування склав 53 320,60 грн.
Проте, відповідач відшкодував за полісом серії АК № 8221933 лише частину шкоди на суму 27 125,20 грн., яка була зарахована позивачем як страховий платіж за Договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1320168.706 від 21.04.2017
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Тобто, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу суму залишку страхового відшкодування, що становить 26 195,40 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд вказує наступне.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 26 195,40 грн. на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме з отримання відповідачем заяви про страхове відшкодування, яка отримана була отримана останнім 04.05.2018 та відповідно до якої строк позовної давності почав відраховуватися з 03.08.2018 по 03.08.2021. З позовною заявою позивач звернувся до суду 29.06.2023.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину."
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2022 р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Постановою Кабінету Міністрів України № 1423 від 23.12.2022 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України № 338 від 25.03.2020 і постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020" продовжено на всій території України дію карантину до 30.04.2023.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позивні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.
З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом липня - грудня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».
Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.
Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на вищезазначені обставини, повний текст судового рішення по справі № 910/10387/23 виготовлено 18.12.2023.
На підставі викладеного та керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1.Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" про стягнення 26 195,40 грн. страхового відшкодування - задовольнити.
2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ГАРДІАН" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 96; ідентифікаційний код: 35417298) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 22; ідентифікаційний код: 30968986) 26 195 (двадцять шість тисяч сто дев'яносто п'ять) грн. 40 коп. - страхового відшкодування та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. - витрати по сплаті судового збору.
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2023.
Суддя І.В. Приходько