ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
05.12.2023Справа № 910/2234/23
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання";
про ухвалення додаткового рішення у справі.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання";
до Акціонерного товариства "Таскомбанк";
про визнання зобов'язання припиненим.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Кобук Р. А., адвокат, ордер серії АІ № 1372636 від 31.03.2023;
Від позивача: Кроян К. С., адвокат, ордер серії АІ № 1506026 від 05.12.2023;
Від відповідача: Писаренко О. В., адвокат, довіреність № 16 від 18.01.2023.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить визнати припиненим зобов'язання позивача за Генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 06.10.2020 К 2587 від 29.12.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 позов задоволено повністю.
08.11.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій заявник просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Таскомбанк" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 137 160,00 грн у справі № 910/2234/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" про ухвалення додаткового рішення призначено на 05.12.2023.
У судовому засіданні 05.12.2023 представники позивача просили заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.12.2023 проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення заперечував, просив у її задоволенні відмовити повністю.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" про ухвалення додаткового рішення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, яка підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 3, 4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" (далі також - клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Ел сі еф" (далі також - об'єднання) укладено договір № 107-АО/23 про надання правової допомоги (далі - договір), за змістом п. 1.1. якого, об'єднання зобов'язується надавати клієнту правову допомогу (далі - "послуги") за окремими завданнями клієнта (надалі - "завдання"), а клієнт зобов'язується оплачувати об'єднанню надання послуг та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що сторони погодили, що перелік та обсяг послуг відповідно до кожного завдання, порядок, строки їх надання та винагорода (гонорар) об'єднання, а також, за потреби, інші умови надання послуг деталізуються сторонами: у окремих додаткових угодах та/або додатках до цього договору, що є його невід'ємними частинами; шляхом обміну повідомленнями між об'єднанням та клієнтом за допомогою електронної пошти з адрес та на адреси електронної пошти представників сторін, зазначених в договорі. При цьому завдання вважається прийнятим після підтвердження об'єднанням факту його прийняття, в т.ч. шляхом надіслання відповідного повідомлення електронною поштою представнику клієнта.
У п. 3.1. договору сторони визначили, що одночасно з укладенням цього договору та/або додатків, погодження отримання завдання шляхом обміну повідомленнями, клієнт надає об'єднанню всю наявну у нього інформацію і документи, необхідні для виконання договору.
Відповідно до п. 5.1., 5.2. договору, вартість послуг об'єднання складається з суми винагороди (надалі - "гонорар") і суми відшкодування витрат. Розмір гонорару за надання послуг в рамках кожного окремого завдання, строки та порядок його сплати та/або повернення визначаються у додатках або погоджуються шляхом обміну повідомленнями сторонами відповідно до п.п. b) п. 1.2. цього договору.
Як вбачається з п. 5.7. договору, якщо сторони не домовляться про інше, об'єднання надсилає клієнту акт приймання-передачі щодо наданих послуг за кожен календарний місяць у двох примірниках. Клієнт підписує, датує і повертає об'єднанню один примірник такого акту приймання-передачі або надсилає об'єднанню мотивовану відмову від його підписання протягом 5 (п'яти) робочих днів після одержання акту приймання-передачі від об'єднання. У випадку не підписання або ненадання клієнтом письмових заперечень щодо акту приймання- передачі протягом 5 (п'яти) робочих днів після одержання такого акту або його копії електронною поштою, зазначені в такому акті послуги вважатимуться наданими об'єднанням належним чином.
Пунктами 9.1., 9.2. договору встановлено, договір набирає чинності з дати, що зазначена на його початку і діє до моменту його припинення у
порядку, визначеному законом або цим договором. Цей договір укладено строком на один календарний рік.
20.02.2023 між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору (далі - додаткова угода), відповідно до п. 1 якої, об'єднання зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цією додатковою угодою №3, надати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов'язується оплатити об'єднанню вартість правової допомоги щодо судового супроводу інтересів клієнта під час розгляду Господарським судом м. Києва спору за позовом ТОВ «КЗМО» до AT «Таскомбанк» про визнання припиненим зобов'язання ТОВ «КЗМО» за генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 06.10.2020 К 2587 від 29.12.2020.
У п. 1.1. додаткової угоди встановлено, що під судовим супроводом сторони розуміють: формування стратегії захисту інтересів клієнта та правової позиції щодо визнання припиненими зобов'язань ТОВ «КЗМО» перед AT «Таскомбанк» за генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 06.10.2020 К 2587 від 29.12.2020. підготовка та подання позовної заяви про визнання припиненими зобов'язань ТОВ «КЗМО» перед AT «Таскомбанк» за генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютний) № Т 06.10.2020 К 2587 від 29.12.2020: підготовка проектів процесуальних документів, відповідей на відзиви, пояснень, заперечень, клопотань по справі; підготовка проектів необхідних клопотань та заяв з інших процесуальних питань; участь в судових засіданнях.
Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що сума винагороди, що сплачується клієнтом об'єднанню за надання правової допомоги, зазначеної у п. 1 додаткової угоди є фіксованою та становить суму в українських гривнях, що є еквівалентом 3 000,00 доларів США (не враховуючи ПДВ), що розраховується за курсом продажу долару США, встановленого АТ «ПУМБ» станом на дату виставлення відповідного рахунку.
Згідно з п. 4 додаткової угоди, прийняття послуг згідно акту приймання-передачі послуг здійснюється після прийняття остаточного рішення за позовом ТОВ «КЗМО» до AT «Таскомбанк» про визнання припиненим зобов'язання ТОВ «КЗМО» за генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютный) № Т 06.10.2020 К 2587 від 29.12.2020 у випадку та за результатом його перегляду в апеляційному/касаційному порядку.
Судом також встановлено, що 31.10.2023 об'єднання виставило клієнту рахунок № 262 за юридичні послуги згідно додаткової угоди № 3 до договору у розмірі 137 160 разом з ПДВ.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Отже, враховуючи вищенаведене, оцінивши подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" докази на підтвердження понесених ним витрат та беручи до уваги заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, які подані Акціонерним товариством "Таскомбанк", виходячи з обставин справи, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у розмірі 57 150, 00 грн, такі витрати співрозмірні з виконаною роботою.
Щодо заперечень Акціонерного товариства "Таскомбанк" суд вказує, що у додатковій угоді № 3 до договору сторони у п. 1.1. погодили які роботи мають бути виконані об'єднанням.
За змістом п. 4 додаткової угоди, прийняття послуг згідно акту приймання-передачі послуг здійснюється після прийняття остаточного рішення за позовом ТОВ «КЗМО» до AT «Таскомбанк» про визнання припиненим зобов'язання ТОВ «КЗМО» за генеральним договором про надання банківських послуг (мультивалютный) № Т 06.10.2020 К 2587 від 29.12.2020 у випадку та за результатом його перегляду в апеляційному/касаційному порядку.
Тобто такий акт, за умовами вказаної угоди, складається після набрання відповідним рішенням суду, а відтак, станом на дату винесення додаткового рішення, акт, який передбачений п. 4 додаткової угоди, не може бути укладений.
Твердження Акціонерного товариства "Таскомбанк" щодо неспівмірності витрат на оплату вартості послуг судом зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт та розумності їх розміру прийнято судом, у результаті чого судом зменшено розмір витрат на правничу допомогу.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (Seryavin others vs. Ukraine) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" про розподіл судових витрат задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ідентифікаційний код юридичної особи 09806443) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський завод металургійного обладнання" (85103, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Інженерна, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 25599771) 57 150 (п'ятдесят сім тисяч сто п'ятдесят) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні іншої частини вимог відмовити повністю.
Додаткове судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини додаткового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного додаткового рішення.
Повний текст додаткового рішення складено 15.12.2023.
Суддя О.В. Мандриченко