21 вересня 2010 р., 15 год. 40 хв. м. Львів № 2а-3915/10/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Кравчука В.М.
за участю секретаря судового засідання Ганачівської Л.Ю.,
представника позивача Лотоцького Г.М., Супруна П.Ф.,
представника відповідача Мамай П.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ДП "Бродівське лісове господарство"
до Державна податкова інспекція у Бродівському районі
про про скасування податкового повідомлення-рішення ,
ДП «Бродівське лісове господарство»звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ДПІ у Бродівському районі Львівської області, в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000992311/5393 від 09.11.2006 р. на суму 58 816,00 грн., № 0000022211/0/5396 від 09.11.2006 р. на суму 8 154,00 грн., № 0000032211/0/5395 від 09.11.2006 р. на суму на суму 1 020,00 грн.
Позивач вважає, що підприємством не було занижено валові витрати, оскільки згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не вважається заниженням доходу продаж продукції на експорт за цінами, меншими за собівартість, а, відповідно, заниженням доходу є продаж продукції на експорт за договірними цінами, але меншими за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Позивачем правомірно було визначено ціну продажу (собівартості) продукції, натомість, відповідач не досліджував відповідність договірної ціни продажу рівню звичайних цін на таку продукцію; сума, сплачена позивачем нерезиденту Республіки Польща за надані послуги по навчанню персоналу, не є доходом із джерелом походження з України і не є об'єктом оподаткування, тому такий дохід звільняється від оподаткування в Україні, а тому подавати довідку нерезидента для звільнення від оподаткування не потрібно; застосування до позивача штрафних санкцій за не подання звіту про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів є неправомірним, оскільки такий звіт не є податковою декларацією, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій саме за не подання податкової декларації, а не звіту.
Окрім того, 14.12.2006р. позивач доповнив позовну заяву (т. 1, а.с. 55), покликається на те, що відображені в акті перевірки відомості про реалізацію лісоматеріалів нерезидентам не відповідають даним бухгалтерського обліку і є перекрученими.
Постановою Господарського суд Львівської області від 12.02.2007 р. позов задоволено частково. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. постанову суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.04.2010 р. касаційну скаргу ДПІ у Бродівському районі задоволено: постанову Господарського суд Львівської області від 12.02.2007р. та Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
Ознайомившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України у даній справі, позивач надав пояснення до позовної заяви, які збігаються з тими, які були надані раніше. В судовому засіданні представники позивача надали аналогічні пояснення та просять позов задовольнити.
Відповідач позов заперечив. Покликається на те, що підприємство здійснювало продаж лісоматеріалів за вартістю, яка є нижчою від фактично понесених витрат, при цьому отримало збитки, що призвело до заниження валових витрат. Вважає, що позивач повинен був нарахувати та сплати податок на доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оскільки підстав для звільнення від його сплати немає.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
26 жовтня 2006 року ДПІ у Бродівському районі провела планову невиїзну перевірку ДП «Бродівське лісове господарство»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р по 30.06.2006 р., про що складено акт № 44\23-0/00992444.
В акті перевірки зроблено висновок про те, що підприємством завищено валові витрати у зв'язку з включенням до них збитків отриманих внаслідок продажу нерезидентами продукції за цінами нижчими їх собівартості на загальну суму 163 616,87 грн., що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 40 903,97 грн., що є порушенням п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; підприємством не нараховано та не сплачено податок на доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від здійснення господарської діяльності в сумі 2 718 грн., чим порушено п.13.1 та п.13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; встановлено не подання звіту про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів, що є порушенням п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ; заниження податку на прибуток підприємств в ІІ кварталі 2005 р. на суму 10 000 грн. призвело до порушення п. 5.9 ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», однак підприємством самостійно виправлено дане порушення в ІІІ кварталі 2005 р.
За наслідками проведеної перевірки ДПІ у Бродівському районі винесло наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 0000992311/5393 від 09.11.2006 р. на суму 58 816,00 грн. (40 904 грн. -основний платіж, 17 912 грн. -штрафна (фінансова) санкція);
№ 0000022211/0/5396 від 09.11.2006 р. на суму 8 154,00 грн. ( 2 718 грн. -основний платіж та 5 136 - штрафна (фінансова) санкція);
№ 0000032211/0/5395 від 09.11.2006 р. на суму на суму 1 020,00 грн.(штрафна (фінансова) санкція).
ДП «Бродівське лісове господарство»не погоджується із зазначеним податковими повідомленнями - рішеннями, що стало підставою їх оскарження в судовому порядку.
Оцінюючи зазначені фактичні обставини та вирішуючи спір, Суд виходив з наступного.
1. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000992311/5393 від 09.11.2006 р. Зазначеним рішенням підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 58 816,00 грн. в т.ч. 40 904 грн. -основний платіж, 17 912 грн. -штрафна (фінансова) санкція.
Предметом господарської діяльності ДП «Бродівське лісове господарство»є надання послуг, пов'язаних з лісовим господарством. Протягом 2004 -2006 р.р. підприємство на підставі укладених зовнішньоекономічних договорів здійснювало поставку лісоматеріалів в асортименті фірмам «Леско»(Польща) (договір від 01.01.2004р. № 22), «Бірдал»(Угорщина) (договір від 01.01.2004р. № 26), «Сандеполь»(Польща) (договір від 01.01.2004р. № 000017 та від 01.02.2005р. № 0000063), «Рінгполь»(Польща) (договір від 01.01.2004р. № 0000074 та від 10.01.2005р. № 000043), «Європаркет»(Польща) (договір від 01.01.2004р. № 24), «Бучіна Зволен»(Словакія) (договір від 19.01.2006р. № 000026). Фактичні обставини щодо змісту та обсягу поставок за наведеними договорами сторони не заперечують та щодо цього немає спору.
Державним комітетом лісового господарства України здійснювався моніторинг по укладених з вказаними контрагентами зовнішньоекономічних контрактах, який полягав у контролі за рівнем цін на продукцію переробки деревини, та оформлявся відповідним протоколом комісії (т. 1, а.с. 117 -123). Відтак, Суд вважає, що компетентний державний орган визнав обґрунтованими експортні ціни на продукцію позивача. ДП «Бродівське лісове господарство»отримувало погодження на укладення контрактів по експорту продукції і продавало цю продукцію за погодженими цінами. Відхилення ціни продажу від собівартості податковим органом визначено як різницю між вартістю продукції по видах, зазначеною у податкових накладних, і загальновиробничою собівартістю.
Підприємство надало до перевірки довідки про випуск, відпускну ціну, собівартість і рентабельність окремих видів продукції за 2005 р. та І квартал 2006 р. Позивач пояснив, що на окрему продукцію ціна дійсно була менша за загальновиробничу собівартість, оскільки вона виготовлялася з відходів виробництва на іноземному обладнанні та експортувалася. Переробка відходів сприяла покращенню загального фінансового результату господарської діяльності підприємства і воно не було збитковим у періоді, який перевірявся.
Оцінюючи господарські операції з продажу лісоматеріалів, податковий орган в акті перевірки зазначив, що ДП «Бродівське лісове господарство»за перевірений період завищило суму валових витрат за І-ІV квартали 2005 р. та І і ІІ квартали 2006 р. на загальну суму 163 616,87 грн. Правовою підставою для такого висновку стало порушення платником податку вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки підприємство продавало продукцію за ціною, яка є нижчою від фактично понесених витрат, отримало при цьому збитки.
В обґрунтування протиправності такого висновку відповідача позивач пояснив, що порушенням вважається продаж продукції за цінами нижчими за звичайні, а не за цінами, що нижчі за собівартість продукції. Ціни, нижчі за собівартість продукції, і ціни, нижчі за звичайні, на думку позивача, не є тотожними поняттями.
Оцінюючи доводи сторін, Суд вважає висновок відповідача необґрунтованим.
Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу, а згідно з пп. 7.4.3. положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.
Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 названого Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Пунктом 1.20.8 ст. 1 цього ж Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Таким чином, доведення факту невідповідності рівню звичайних цін визначеної сторонами договору ціни покладається на особу, яка заявляє про таку невідповідність.
Правила визначення звичайної ціни визначені п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У п. 1.20.9 ст. 1 передбачено, що додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з певних правил.
Представник відповідача та свідок ОСОБА_5 (інспектор, яка проводила перевірку) визнали, що звичайні ціни на продукцію підприємства не досліджувалися. Завищення рівня звичайних цін податковий орган визначив як різницю між вартістю продажу та її собівартістю. Водночас, не наведено жодного обгрунтування чи відповідає зазначена ціна рівню справедливих ринкових цін.
Представники позивача пояснили, що формування собівартості і рентабельності підприємством було визначено із застосуванням одно передільного методу (простий метод), який передбачений Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 08.11.2002 р. за № 146, та полягає в тому, що шляхом ділення вартості усіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом звітного періоду, на загальну кількість виробів (загальний випуск) готової продукції, яка була виготовлена протягом звітного періоду, визначається вартість одного виробу або вартість одиниці продукції. Правомірність застосування цього методу визначення собівартості податковим органом не заперечується. Всі витрати підприємства відображено в рядках декларації з податку на прибуток, однак в жодному з рядків декларацій за відповідні періоди не відображено сум збитків. Таким чином, господарська діяльність підприємства в цілому не була збитковою. Відповідач зворотнього не довів.
Суд враховує також і те, що скасовуючи попередні рішення у справі, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 08.04.2010 р. не зробив висновків про неправильне застосування норм матеріального права під час вирішення спору щодо протиправності та скасування рішення № 0000992311/5393 від 09.11.2006 р.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не мало місця, а висновок ДПІ у Бродівському районі про неправомірне завищення ДП «Бродівське лісове господарство»валових витрат не відповідає вимогам закону.
Крім того, в акті перевірки зроблено висновок про те, що у зв'язку з тим, що згідно з п.17.2 ст.17 Закону №2181-ІІІ , підприємством не нараховано та не сплачено штраф у розмірі 5% від суми недоплати податкового зобов'язання минулих податкових періодів, в якому платник податків самостійно виявив до початку перевірки та включив в декларацію наступних податкових періодів, до підприємства буде застосована фінансова санкція відповідно до ст.17.1 ст.17 Закону № 2181-ІІІ. За це порушення податковим органом нараховано штрафну санкцію в розмірі 1 000 грн., яка включена до суми, що визначена у податковому повідомленні-рішенні № 0000992311/5393 від 09.11.2006 р.
Позивач не заперечив обставин, за яких застосовано відповідну штрафну санкцію в розмірі 1 000 грн., не навів доказів протиправності зазначеного штрафу, а Суд таких не встановив, тому вважає, що податкове повідомлення-рішення в цій частині є правомірним.
За таких обставин податкове повідомлення-рішення № 0000992311/5393 від 09.11.2006 р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 40904 (сорок тисяч дев'ятсот чотири) гривні та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 16916 (шістнадцять тисяч дев'ятсот дванадцять) гривень позов підлягає до задоволення, а в частині визначення суми штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень -у позові слід відмовити.
2. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000022211/0/5396 від 09.11.2006 р. Зазначеним рішенням підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 8 154,00 грн. (2 718 грн. -основний платіж та 5 136 - штрафна (фінансова) санкція).
ДП «Бродівське лісове господарство»уклало з нерезидентом Республіка Польща Zaklad Budowy Maszyn Stolarskich Jezyna Maciejewska контракт Hp № 02/u/05 від 06.01.2005 р. з доповнення до нього (т. 1, а.с. 44-51), згідно якого нерезидентом поставлено ДП «Бродівське лісове господарство»деревообробне обладнання, зазначене в специфікації, яка є невід'ємною частиною контракту, загальною вартістю 6 500 Євро. В загальну вартість обладнання входить вартість послуг, наданих нерезидентом по навчанню обслуговуючого персоналу з безпечних умов праці, технічного обслуговування обладнання, правильності заточки, правки та розведення зубів стрічкових пил тощо. Надання послуг на суму 2 600 євро підтверджується актом виконаних робіт від 24.02.2005 р. (а.с. 54) На виконання контракту позивач перерахував нерезиденту 2 600 євро платіжним дорученням № 1 від 13.01.2005 р.
Фактичні обставини щодо змісту та обсягу поставки та наданих послуг за наведеним договором сторони не заперечують та щодо цього немає спору.
Аналізуючи цей контракт, Відповідач дійшов висновку, що дохід нерезидента за надання послуг є таким, що отриманий з джерелом його походження з України, та підлягає оподаткуванню позивачем. На його думку, немає підстав для звільнення суб'єкта від обов'язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності, оскільки підприємством не представлено довідку нерезидента за 2005 рік, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено договір.
Натомість, позивач вважає, відповідно до п.п «й»п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»такий дохід не підлягає оподаткуванню в Україні взагалі, оскільки не є доходом нерезидента, отриманих з джерелом походження з України, а тому й непотрібне надання довідки, передбаченої «Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2010 р. № 470.
Оцінюючи доводи сторін, Суд виходив з наступного.
Відповідно до п. 1.21. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).
Відповідно до п.13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
У ч.2 п. 13.1 ст. 13 вказаного Закону визначено, що слід розуміти під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України. Згідно пп. "й" п. 13.1 ст. 13 вказаного Закону для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, нерезидент надав позивачу саме послуги по навчанню персоналу, за які отримав плату від позивача. З аналізу наведених норм слідує, що винятком із цього правила є дохід у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва).
Отже, дохід виплачений нерезиденту з джерелом походження з України, від провадження господарської діяльності, за даний вид послуг не є об'єктом оподаткування в розумінні пп. "й" п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Конвенцією між урядом України та урядом Республіки Польща «Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень»передбачено, що види доходів резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, оподатковуються в цій Державі.
Щодо застосування до спірних правовідносин Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 470, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пункт 4 названого Порядку передбачає, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п.5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально завірені копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (довідки), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.
Суд враховує висновок, викладений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.04.2010 р. в даній справі з приводу того, що у даному випадку немає конкуренції норм вказаних Міжнародної Конвенції та Постанови Кабінету Міністрів України, оскільки норми Постанови визначають умови застосування міжнародно-правового акта, а не встановлюють відмінне від нього законодавче регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи наведені вище норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та обставини справи, Суд вважає, що Постанова № 407 від 06.05.2001 р. не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки дохід, отриманий нерезидентом за послуги з проведення навчання персоналу позивача не підлягає оподаткуванню позивачем в Україні. Натомість, Постанова № 407 від 06.05.2001р. регулює порядок звільнення нерезидента від сплати податку, якщо він має такий обов'язок за законодавством України. Оскільки у нерезидента не виникло обов'язку щодо сплати податку з доходу, то не виникли і правовідносини щодо звільнення такого доходу від оподаткування. З огляду на це, не потрібним є й надання довідки для звільнення отриманих нерезидентом доходів від оподаткування в порядку, передбаченому Постановою № 407 від 06.05.2001р.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що зазначеного в акті перевірки порушення, а саме не нарахування та не сплати податку на доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, ДП «Бродівське лісове господарство»не вчиняло, а тому позов у цій частині є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
3. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000032211/0/5395 від 09.11.2006 р. Зазначеним рішенням підприємству визначено суму штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 020,00 грн.
ДПІ у Бродівському районі при проведенні перевірки встановлено, що платник податків на подав звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів за період, що перевірявся, у зв'язку з чим на підставі Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»підприємству нараховано штрафні санкції.
В обгрунтування протиправності такого висновку позивач пояснив, що вказаний звіт не має статусу податкової декларації, оскільки не відповідає вимогам названого вище Закону, податок з нерезидентів сплачується під час виплати доходу, а тому звіт не впливає на суму податкового зобов'язання.
Суд вважає, що вимоги позивача є обгрунтованими з наступних підстав.
Згідно з п.1.11 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Пунктом 4.1.1. ст.4 цього Закону передбачено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.
Матеріалами справи підтверджується, що протягом періоду, що перевірявся, підприємство виплачувало дохід нерезиденту Zaklad Budowy Maszyn Stolarskich Jezyna Maciejewskaна підставі контракту Hp № 02/u/05 від 06.01.2005 р. з доповнення до нього.
Наказом ДПА України від 16.01.1998 р. № 28 затверджено Порядок надання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, відповідно до п. 1.3 якого особи, що виплачують доходи, протягом терміну, передбаченого законодавством для квартального звітного періоду, подають до державного податкового органу за своїм місцезнаходженням звіти про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на прибуток нерезидентів (далі - звіт) за попередній квартал.
З наведених положень вбачається, що податкове зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, зазначається саме податковій декларації (розрахунку), а відповідно обґрунтованим є твердження позивача проте, що вказаний звіт не має статусу податкової декларації, а саме неподання звіту не позбавляє платника податків подавати податкову декларацію з відображенням виплачених доходів.
Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме п 16.4. передбачено, що податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду. Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності.
Статтею 17 п.п.17.1.1. Закону № 2181-ІІІ встановлено, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Наведені норми закону свідчать про те, що платник податків зобов'язаний подавати податкову декларацію, за неподання якої передбачена відповідальність у вигляді штрафу. Водночас, відповідальність за неподання звіту не передбачена. Таким чином, нарахування податковим органом штрафу за неподання даного звіту є неправомірним.
Окрім того, Суд бере до уваги, що обов'язок подавати звіт поширюється лише на резидентів, які виплачують та утримують податок з доходів нерезидента. Так, відповідно до ст. 13.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Як зазначено у п.1.2. Порядку надання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, затвердженого Наказом ДПА України від 16.01.1998 р. № 28, Порядок застосовується резидентами і постійними представництвами нерезидента в Україні, які виплачують доходи нерезидентам, утримують і перераховують до відповідного бюджету податок на доходи, одержані нерезидентами із джерел їх походження з України.
Як було встановлено вище, нерезидент не мав обов'язку щодо сплати податку на доходи в Україні. Тому у позивач не виникло обов'язку щодо утримання цього податку за правилами ст. 13.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і, відповідно, обов'язку подавати звіт в порядку, визначеному наказом ДПА України від 16.01.1998 р. № 28.
Враховуючи наведене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032211/0/5395 від 09.11.2006 р. є обґрунтованими.
Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, Суд вважає, що оскаржувані рішення прийняті необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду доказів правомірності прийняття усіх оскаржуваних рішень, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області від 09 листопада 2006 року № 0000032211/0/5395, від 09 листопада 2006 року № 0000022211/0/5396, та від 09 листопада 2006 року № 0000992311/0/5393 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 40904 (сорок тисяч дев'ятсот чотири) гривні та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 16916 (шістнадцять тисяч дев'ятсот дванадцять) гривень. В частині визначення суми штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень -податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а тому в цій частині у позові слід відмовити.
У позовній заяві позивач просить визнати податкові повідомлення-рішення нечинними. Відповідно до ч. 2 ст. 165 КАС України, яка регламентує процесуальну діяльність адміністративного суду, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. В свою чергу, відповідно до ст. 171 КАС України судове рішення про визнання акту нечинним постановляється лише до нормативно-правових актів. В інших випадках Суд визнає рішення протиправним та скасовує його. Зазначені вимоги розглядаються і вирішуються судом в межах одного й того самого способу захисту, а тому зміна формулювання не є виходом за межі позовних вимог.
Таким чином, Суд дійшов висновку, що належним формулюванням способу захисту прав позивача є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області.
При цьому Суд виходить з того, що вимога про визнання акта владного органу недійсним, незаконним, неправомірним тощо є різними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним. Тому помилкове обрання платником податків неналежного способу захисту порушеного права зокрема, пред'явлення позову про визнання нечинним спірного акта замість визнання його протиправним, не є перешкодою для застосування того способу захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати у розмірі сплаченого позивачем судового збору в розмірі 85 грн. слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України. Водночас, відповідно до ст. 87 КАС України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. не належать до складу судових витрат, а тому відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області від 09 листопада 2006 року № 0000032211/0/5395, від 09 листопада 2006 року № 0000022211/0/5396.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області від 09 листопада 2006 року № 0000992311/0/5393 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 40904 (сорок тисяч дев'ятсот чотири) гривні та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 16916 (шістнадцять тисяч дев'ятсот дванадцять) гривень, а в частині визначення суми штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень -податкове повідомлення-рішення залишити без змін, та в цій частині у позові відмовити.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Бродівське лісове господарство» судові витрати у розмірі 85 (вісімдесят п'ять) гривень.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 27 вересня 2010 р.
Суддя Кравчук В.М.