номер провадження справи 9/182/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2023 Справа № 908/2437/22
м.Запоріжжя
За позовом: позивача-1: ОСОБА_1 , РНОКПП ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
позивача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», код ЄДРПОУ 34925773 (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12)
позивача-3: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )
позивача-4: Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «АВАНПОСТ», код ЄДРПОУ 40075925 (03151, м.Київ, вул. Народного ополчення, буд. 1);
до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства «Український графіт», код ЄДРПОУ 00196204 (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 20)
відповідача-2: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 )
про визнання правочинів недійсними
Колегія суддів у складі: Головуючий - Боєва О.С.
Судді: Азізбекян Т.А.
Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Бичківській О.О.
За участю представників:
від позивача-1: Погрібна С.О.;
від позивача-2: Погрібна С.О.;
від позивача-3: Погрібна С.О.;
від позивача-4: Погрібна С.О., Боровик В.А.;
від відповідача-1: Задорожний О.В.;
від відповідача-2: Задорожний О.В.
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява позивачів: 1. ОСОБА_1 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», 3. ОСОБА_2 , 4. Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «АВАНПОСТ» до відповідачів 1. Приватного акціонерного товариства «Український графіт», 2. ОСОБА_3 , з вимогами про визнання недійсними правочинів щодо застосування до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», ОСОБА_4 , Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «АВАНПОСТ» процедури обов'язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства «Український графіт» у відповідності до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.09.2019.
Ухвалою суду від 26.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2437/22, присвоєно справі номер провадження 9/182/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24.01.2023. Ухвалою суду від 24.01.2023 відкладено підготовче засідання на 21.02.2023. Ухвалою суду від 21.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 28.02.2023. Ухвалою суду від 28.02.2023 у справі №908/2437/22 призначено комплексну судову економічну та оціночно-будівельну експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2023 ухвалу від 28.02.2023 у справі № 908/2437/22 скасовано, справу передано для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області. Ухвалою суду від 11.08.2023 поновлено провадження у справі № 908/2437/22, підготовче засідання призначено на 05.09.2023. Ухвалою суду від 05.09.2023 справу передано на колегіальний розгляд. Ухвалою суду від 14.09.2023 справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий - Боєва О.С., судді: Азізбекян Т.А., Зінченко Н.Г., призначено підготовче засідання на 11.10.2023. Ухвалою суду від 11.10.2023 закрито підготовче засідання у справі та призначено справу № 908/2437/22 до розгляду по суті на 07.11.2023. У судовому засіданні 07.11.2023 оголошувалась перерва до 06.12.2023.
06.12.2023 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які підтримані представником позивачів в повному обсязі та мотивовані, зокрема, наступним. 11.02.2019 рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом від 11.02.2019 № 4(о), за підсумками заочного голосування Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» прийнято висновки звіту про незалежну оцінку пакета акцій ПрАТ «Український графіт», проведену ТОВ «Фінпрайс», яким оцінена ринкова вартість акції в пакеті акцій, що складає 3,9766 % статутного капіталу Товариства, і становить 9303569,75грн з розрахунку 3,35 грн. за одну акцію; затверджено ринкову вартість акцій ПрАТ «Український графіт» на рівні 3,35 грн за одну акцію. На офіційному сайті ПрАТ «Український графіт» розміщено публічну безвідкличну вимогу від 12.02.2019 № 344 ОСОБА_3 - уповноваженої особи групи осіб, які діють спільно на підставі договору про спільну діяльність від 01.02.2019 і разом у сукупності володіють 96,0234% від загальної кількості простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт, про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства. 25.02.2019 акції ПрАТ «Український графіт» примусово у безспірному порядку списано з рахунків власників простих іменних акцій - позивача-1, позивача-2, позивача-4 та ОСОБА_4 , правонаступником якого є позивач-3 - ОСОБА_2 (на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного 22.12.2021). Кошти з розрахунку 3,35 грн. за одну акцію сплачено через рахунок-ескроу. 25.02.2019 продані в обов'язковому порядку акції ПрАТ «Український графіт» зараховані на депозитарний рахунок у цінних паперах ОСОБА_3 в депозитарній установі - АТ «ПУМБ». Питання можливості поставити під сумнів конституційність законодавчих норм, якими була запроваджена процедура обов'язкового продажу акцій у міноритраних акціонерів (так звана процедура сквіз-ауту), вже досліджувались ВеликоюПалатою Верховного Суду, яка в справі №908/137/18 сформувала основні правові висновки, що мають бути застосовані в обов'язковому порядку. Касаційний господарський суд Верховного Суду виклав додаткові правові висновки щодо правильності застосування норм Закону України «Проакціонерні товариства» відносно процедури сквіз-ауту у справах №№905/671/19, 910/12591/18, 910/2483/18, 905/1926/18, 910/8714/18, 908/3492/19, 914/1804/18. Остаточно Верховний суд зробив висновки стосовно методів визначення справедливої ринкової вартості акцій в процедурі примусового викупу акцій в господарській справі № 905/671/19. Позивачі вважають, що правочини щодо застосування до них процедури примусового викупу (обов'язкового продажу) належних їм акцій ПрАТ «Український графіт» у відповідності до Публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.2019 є недійсними у зв'язку з невідповідністю Конституції України, Конвенції з прав людини та основоположних свобод, спеціальним нормам законодавства, а також на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). В обґрунтування позовних вимог вказано, що в порушення ч.ч. 3, 4 ст. 41 Конституції України відповідачами не виконано вимог щодо попереднього та повного відшкодування позивачам вартості належних їм на праві власності акцій ПрАТ «Український графіт». У спірних правовідносинах дата набуття заявником вимоги домінуючого пакета акції 01.02.2019. На цю дату акції ПрАТ «Український графіт» не перебували в обігу на фондовій біржі. Отже ринкова вартість акції ПрАТ «Український графіт» мала визначатись станом на 31.01.2019 відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність з урахуванням вимог, визначених сг.ст. 8, 65-2 Закону «Про акціонерні товариства». Затверджена ціна примусового викупу акцій ПрАТ «Український графіт» в розмірі 3,55 грн не може бути справедливою з врахуванням показників звітності Товариства, задекларованих ним. Так, як зазначили позивачі, власний капітал (чисті активи) ПрАТ «Український графіт» за 2018 рік складав 3 685 221 000, 0 грн. Таким чином балансова вартість 1 акції Емітента на час спірних відносин складала: 3 685 221 000,0 грн : 69 838 500 шт. = 52,77 грн; нерозподілений прибуток: 3 274 754 000,0 грн : 69 838 500 шт. = 46,89 грн, що в свою чергу є додатковою підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним. У постанові від 22.04.2021 у справі №908/794/19 Касаційний господарський суд Верхового Суду зазначив, що у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Неможливо визнати добросовісними дії відповідачів щодо примусового викупу належних позивачам на праві власності акцій ПрАТ «Український графіт» за ціною, яка нижча від показників «чисті активи» майже в 16 разів. Крім того, позивачі також посилаються на те, що правові висновки щодо неправомірно проведеної процедури сквіз-ауту на ПрАТ «Український графіт», зроблені в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №908/3492/19, яка має преюдиційне значення для цієї справи. Цією постановою встановлено, що ціна, за якою були примусово вилучені акції в розмірі 3,35 грн. за 1 акцію, є несправедливою. Також з метою доказу неправомірно визначеної ціни в процедурі сквіз-ауту, необхідно використовувати правові висновки, зазначені у постанові Верхового Суду у справі № 905/671/19. Щодо ефективного способу захисту позивачами зазначено, що порушене право власності позивачів може бути відновлено шляхом: 1) спочатку визнання недійсним правочину щодо застосування до позивачів процедури обов'язкового продажу (примусового викупу) належних позивачам акцій ПрАТ «Українськи графіт»; 2) в подальшому застосування наслідків недійсності правочину у вигляді відшкодування вартості того, що одержано, тобто стягнення справедливої вартості акції ПрАТ «Український графіт» (з урахуванням вже отриманих сум), за цінами, які існують на момент відшкодування; та стягнення з винних осіб збитків в зв'язку з примусовим вилученням у позивачів майна за неправомірним правочином. Таким чином, позивачі вважають, що правочини щодо застосування до позивачів процедури примусового викупу (обов'язкового продажу) належних їм акцій ПрАТ «Український графіт» у відповідності до публічної безвідкличної вимоги від 12.02.2019 є недійсними на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 203, 215, 321 ЦК України, ст.ст. 8, 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», тому на підставі ч.ч. 1, 22 ст. 216 ЦК України в подальшому позивачі будуть мати право на застосування наслідків недійсності правочину. Щодо строків позовної давності у позовній заяві вказано, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Також строки позовної давності продовжуються в зв'язку з веденням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану.
Відповідачі проти позову заперечили з підстав, викладених у відзивах. Заперечення відповідачів підтримані їх представником і мотивовані, зокрема, наступним. Позивачами не ставиться питання про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом наглядової ради про ПрАТ «Укрграфіт» від 11.02.2019 №4(о), якою була затверджена ринкова ціна пакету акцій та ціна його примусового викупу акцій, а також позивачі взагалі не просять і не ставлять питання про застосування наслідків недійсності правочину, що свідчить про неефективність такого способу захисту, адже він не здатен привести до реального, ефективного поновлення гіпотетично порушених прав позивачів. Позивачі всупереч сформованих висновків Великої Палати України визначили відверто неефективний спосіб захисту, який (за твердженням самих же позивачів) призведе до повторного звернення до суду (для застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді відшкодування вартості та стягнення з винних осіб збитків), що прямо суперечить визначенню «ефективного способу захисту» наведеному в п. 58 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 по справі № 522/11528/15-ц, в п. 63 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі № 910/3009/18, в п. 78, 87 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 по справі № 910/14224/20, в Постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19. Позовна вимога про визнання правочинів недійсними є неконкретною і не містить конкретизації правочинів (хоча б за датою та точною назвою і кількістю таких правочинів для кожного з позивачів), які просять визнати позивачі недійсними, що унеможливлює належну підготовку для представництва та захисту інтересів Відповідача-2. Твердження позивачів про недійсність правочинів через, начебто, заниження, вартості акцій, які були викуплені шляхом процедури примусового викупу акцій (сквіз-ауту), є необґрунтованими у зв'язку з наступним. Рішенням Наглядової Ради від 11.02.2019, оформленим протоколом № 4(о) від 11.02.2019, яке не визнано недійсним і є чинним, затверджена ринкова вартість акцій ПрАТ «Укрграфіт» згідно Звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Фінпрайс» (оцінювач Бутко І.В.) від 08.02.2019 про оцінку ринкової вартості акцій у розмірі 3,35 грн за одну просту іменну акцію станом на 31.01.2019. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, було прийнято Наглядовою радою товариства - відповідача-1, про що складено протокол № 3(о) від 05.02.2019 (який ніким не оскаржувався і є чинним), відповідно до якого було вирішено обрати оцінювачем ТОВ «Фінпрайс». В подальшому, на виконання цього рішення наглядової ради відповідача -1 (оформленого протоколом № 3(о) від 05.02.2019) 05.02.2019 року між Відповідачем-1, у якості замовника, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпрайс», у якості виконавця, укладено Договір про надання послуг щодо проведення незалежної оцінки № 05/02-АК1/804/1980107/11. Згідно Звіту про оцінку від 08.02.2019, затвердженого директором ТОВ «Фінпрайс» Бутко І.В. - об'єкта оцінки: цінних паперів - простих іменних акцій відповідача-1 у пакеті акцій кількістю 2777185 штук, що становить 3,9766% його статутного капіталу, станом на 31.01.2019 становить за одну просту акцію 3,35 грн. При цьому ринкова вартість, затверджена Наглядовою радою, не відрізняється більше ніж на 10% від вартості визначеної оцінювачем (в даному випадку затверджена ринкова вартість повністю співпадає з вартістю визначеною оцінювачем). Отже Наглядовою радою відповідача-1 в межах її компетенції в порядку, передбаченому законом, повноважним органом, з дотриманням умов його скликання та прийняття ним рішень, прийнято рішення про затвердження ринкової вартості акцій. Державним регулятором - Національна комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка зверталась до відповідача -1 із запитом від 26.04.2019р № 26/04/10363, в якому витребувала для аналізу всі необхідні документи для перевірки законності проведення процедури обов'язкового викупу акції в порядку ст. 652 Закону України «Про акціонері товариства». У відповідь на такий запит відповідача-1 надав ґрунтовну відповідь листом від 14.05.2019р. № 14/2013 . При цьому, як вбачається з листа Національна комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18.02.2020 №26/01/2989 дослівно: «Повідомляємо, що за результатами отримання документів (інформації) на письмовий запит Комісії від 26.04.2019р № 26/04/10363 від ПрАТ «Український графіт», порушень вимог законодавств про цінні папери з питань, зазначених у заяві заявника щодо дій ПрАТ «Український графіт» не виявлено». Державним регулятором - Національна комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка зверталась до відповідача -1 із запитом від 17.08.2020р. № 26/04/14763 в якому дослівно просила: « 1. Надати інформацію яким чином до членів наглядової ради направлявся для ознайомлення звіт про оцінку від 08.02.2019, виконаний ТОВ «Фінпрайс», для прийняття рішення про затвердження ринкової вартості акцій на засіданні наглядової ради 11.02.2019 та повідомити дату його направлення, з наданням підтверджуючих документів. 2. Повідомити дату направлення до членів наглядової ради Товариства повідомлення про проведення заочного голосування та дату отримання опитувальників від членів наглядової ради товариства для оформлення протоколу від 11.02.2019 № 4 (о), з наданням підтверджуючих документів та копії опитувальників з додатками». За наслідками розгляду наданих документів державний регулятор - Національна комісії з цінних паперів та фондового ринку листом від 15.09.2020 № 26/04/14763 надала відповідь згідно якої дослівно: «Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку… повідомляє, що за результатом отримання інформації (копій документів) на запит Комісії від 17.08.2020 № 26/04/13068, порушень вимог законодавства про цінні папери у відношенні ПрАТ «Український графіт» не виявлено». Звіт оцінювача за яким здійснювався викуп акцій пройшов рецензію. Порівняльний метод визначення ринкової вартості у вищезазначеному Звіті про оцінку застосований цілком правомірно, адже його застосування прямо передбачено законодавством, зокрема, п. 38, п. 47 тощо Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003. Порівняльний підхід якраз найкращим чином досліджує за яку вартість можливе відчуження акцій ПрАТ «Укрграфіт» на ринку. Він і є якраз найбільш точний та найбільш оптимальний для визначення дійсної ринкової вартості акцій (тобто за яку суму коштів їх можливо продати). У Звіті визначалась ціна акції на підставі угод з «ідентичними» акціями, тобто угод з акціями того самого підприємства, що оцінюється. Обіг акції компанії ПрАТ «Укрграфіт» на фондових біржах України відбувався за ціною від 0,3 грн. до 0,584 грн., що нижче номіналу в середньому у 8 раз і їх обіг на біржах взагалі було припинено у 2017 році, після чого відбувались тільки позабіржові угоди. Тобто акції ПрАТ «Укрграфіт» взагалі не мали попиту на фондовому ринку та зацікавленість реальних інвесторів. Позивачі не навели у позові жодного такого прикладу за яким акцій ПрАТ «Укрграфіт» продавались/купувались за тими цінами про які говорять позивачі. Міноритарний сукупний пакет акцій всіх позивачів, складає лише 0,041% від загальної кількості акцій (або 28 979 штук простих іменних акцій з 69 838 500 штук випущених простих іменних акцій). Таким чином, міноритарний пакет акцій як всіх акціонерів, у яких здійснювався примусовий викуп акцій через процедуру squeeze-out, так і конкретний пакет акцій всіх позивачів, який складає лише 0,041% не дозволяє останнім, як міноритарним акціонерам, безпосередньо брати участь в реальному та дієвому управлінні ПрАТ «Укрграфіт» та не надає реальних важелів впливу на діяльність такого акціонерного товариства, що без сумніву впливає (у суттєво меншу сторону) як на ринкову, так і на справедливу вартість акцій, які примусово були викуплені у позивачів. Позивачі не брали участі в управлінні Приватного акціонерного товариства «Український графіт», жодного впливу на Товариство та управління його справами позивачі не мали. Також відповідачі зазначили, що власники домінуючого пакету акцій реалізували своє право вимагати обов'язкового продажу акцій в межах дворічного строку з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» № 1983-VIII від 23.03.2017. Процедура обов'язкового продажу акцій ПрАТ «Український графіт» тривала з 04.02.2019 по 25.02.2019. До набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», будь-яких відносин з приводу обов'язкового продажу акцій на вимогу власника домінуючого контрольного пакета акцій в Україні не існувало. Норми Закону України № 1983-VIII в будь-якому випадку повинні застосовуватись до усіх відносин, які виникають або існували та продовжують існувати між акціонерами в Україні з дати набрання чинності Законом України № 1983-VIII, тобто з 4 червня 2017 року. Відповідач-2 не зобов'язаний надавати оферту для акціонерів відповідача-1 про продаж їх акцій, а повинен надати лише публічну безвідкличну вимогу. Пайове товариство ГенезесІнвест, Компанія «ІНТЕРГРАФІТ ХОЛДІНГС КОМПАНІ ЛІМІТЕД», Пайове товариство «Реетвекс» та Пайове товариство Талієнталь стали власниками акцій відповідача-1 (ПрАТ «Укрграфіт») задовго до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», тобто до 04.06.2017. В даній процедурі примусового викупу акцій також переслідувалась легітимна мета, що серед іншого підтверджується, зокрема, і заявою ОСОБА_3 , нотаріально посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С. 02.04.2021, зареєстрована в Реєстрі за № 1273, а також заявою Голови наглядової ради ПрАТ «Укрграфіт» Катрін Тахо, нотаріально посвідченої Талинським нотаріусом 07.04.2021 за № 1070, відповідно до яких при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій переслідувалась наступна легітимна мета: - наявність інтересів у сталому функціонуванні та розвитку ПрАТ «Український графіт», що як наслідок забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості ПрАТ «Український графіт» та держави в цілому, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства, тощо; - наявність інтересів у належному рівні корпоративного управління ПрАТ «Український графіт» та мінімізації пов'язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов'язаної зі скликанням загальних зборів ПрАТ ва «Український графіт», та з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень.
08.02.2023 до суду від позивачів надійшла відповідь на відзиви відповідачів.
14.02.2023 до суду від позивача-3 надійшли відповіді на запитання відповідачів, поставлені в порядку ст. 90 ГПК України.
23.02.2023 від відповідачів до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив.
27.02.2023 до суду від позивача-2 надійшли відповіді на запитання відповідачів, поставлені в порядку ст. 90 ГПК України. 07.03.2023 до суду від позивача-4 надійшли відповіді на запитання відповідачів, поставлені в порядку ст. 90 ГПК України. 16.03.2023 до суду від позивача-1 надійшли відповіді на запитання відповідачів, поставлені в порядку ст. 90 ГПК України.
14.08.2023 до суду від відповідачів надійшли додаткові письмові пояснення з урахуванням постанови Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2023 у цій справі (відображено в ухвалі суду від 05.09.2023).
03.10.2023 до суду від позивачів надійшло письмове пояснення (відображено в ухвалі суду від 11.10.2023).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
За змістом частини четвертої та частини п'ятої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Отже, норми Конституції України, Конвенції та ЦК України визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення особи своєї власності. При цьому зазначені норми припускають можливість винятку з цього загального правила за умови, коли позбавлення права власності передбачено законом, здійснюється в інтересах суспільства (з мотивів суспільної необхідності) та є пропорційним (зокрема передбачає компенсацію, відшкодування вартості майна).
14 червня 1994 року було укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами. Ця Угода передбачала процес зближення існуючого та майбутнього законодавства України із законодавством співтовариства. Україна зобов'язалася вживати заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність із законодавством співтовариства.
21 березня 2014 року підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода). Ця Угода була ратифікована Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII і є невід'ємною частиною українського законодавства. Відповідно до статті 480 Угоди додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід'ємною частиною.
Додатком XXXIV до Глави 13 «Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит» Розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» Угоди передбачено, що Україна зобов'язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит у встановлені додатком терміни. У цьому додатку наведено й Директиву про поглинання. Згідно з графіком, зазначеним у додатку, положення цієї Директиви повинні бути впроваджені протягом 4 років з дати набрання чинності цією Угодою.
Згідно з абз. 3 ст. 249 Договору про заснування Європейської Спільноти, Директива є обов'язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.
Директива покладає на держави-члени обов'язок видавати правові акти для досягнення результату, зазначеного в директиві (імплементувати директиву у внутрішнє законодавство). Таким чином директиви не є актами, які безпосередньо регулюють відповідні відносини у державах-членах, таке регулювання запроваджується внаслідок імплементації директив у внутрішні правопорядки.
Директива про поглинання регулює відносини за участю акціонерних товариств, усі або частина акцій яких знаходяться в обігу на регульованому ринку. Оскільки ця Директива встановлює лише мінімальні стандарти в цій сфері, то держави можуть поширити її дію і на інші товариства.
Згідно з частиною другою статті 15 Директиви про поглинання держави-члени повинні забезпечити, щоб оферент був спроможний вимагати від усіх власників решти цінних паперів продати йому/їй ці папери за справедливою ціною. Держави-члени можуть запровадити таке право у наступних ситуаціях: (а) у разі, якщо оферент володіє акціями, що складають не менше, ніж 90 % капіталу, що дає право голосу та 90 % голосів у компанії-адресата оферти, або (b) у разі, якщо, після прийняття пропозиції, оферент придбав або остаточно зобов'язався придбати цінні папери, що представляють не менше 90 % капіталу адресата оферти, що забезпечує право голосу та 90 % голосів, що були предметом оферти. У випадку, передбаченому пунктом (а), держави-члени можуть встановити вищий поріг, котрий, однак, не може бути вищим, ніж 95 % капіталу, що дає право голосу.
Виконуючи міжнародні зобов'язання України за Угодою, Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах» № 1983-VIII від 23.03.2017, яким доповнено Закон України «Про акціонерні товариства» зокрема статтею 652.
Слід зазначити, що у пояснювальній записці до законопроекту вказаного Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», в т.ч. було зазначено, що наявність норм, які запроваджують squeeze-out та sell-out, зокрема, пов'язана з тим, що у разі набуття контролюючим акціонером пакету акцій у розмірі понад 90 відсотків акцій, міноритарні акціонери практично втрачають можливості впливати на діяльність товариства й прийняття рішень на загальних зборах, оскільки відповідно до вітчизняного законодавства основні права, які гарантують залучення до участі в управлінні товариством, виникають у акціонерів, що сукупно є власниками 10 і більше відсотків акцій товариства. Ліквідність міноритарного пакета у такому випадку знижується, в наслідок чого міноритаріям складно реалізувати свої акції за вигідною ціною на фондовому ринку. Таким чином процедури squeeze-out та sell-out направлені на захист міноритарного акціонера, якому пропонується продати належні йому акцій за справедливою ціною. Враховуючи викладене, застосування збалансованого підходу шляхом одночасного введення до вітчизняного законодавства squeeze-out та sell-out, яке передбачене Законопроектом, дозволить досягнути цілей регулювання, на які він спрямований, а саме захисту прав акціонерів, зокрема міноритарних.
Відповідно до ч. 4 ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства» (далі - Закон), протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 651 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства. У разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги всі акціонери акціонерного товариства, крім осіб, що діють спільно із такою особою, та її афілійованих осіб, та саме товариство зобов'язані у безумовному порядку продати належні їм акції цього товариства заявнику вимоги.
Згідно з ч. 9 ст. 652 Закону, заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів).
Отже зазначеними нормами Закону України «Про акціонерні товариства» передбачалося примусове відчуження міноритарними акціонерами належних їм акцій на вимогу власників домінуючого контрольного пакета акцій.
Вказане запроваджене державою законодавче регулювання було зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Що, в свою чергу, вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов'язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов'язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень (зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18).
При цьому, слід зазначити, що положення ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства» неконституційними не визнавались, а відтак регулювали відповідні суспільні відносини та підлягали застосуванню.
Частинами 1, 2, абз. 1 ч. 3 ст. 652 Закону встановлено, що особа (особи, що діють спільно), яка внаслідок придбання акцій товариства з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, стала (прямо або опосередковано) власником домінуючого контрольного пакета акцій, протягом наступного робочого дня з дня набуття нею права власності на такий пакет акцій зобов'язана подати до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і до товариства повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій (далі - повідомлення).
Повідомлення має містити інформацію про:
1) кількість акцій товариства, що належали особі та її афілійованим особам до набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства;
2) структуру власності особи та її афілійованих осіб (якщо станом на дату повідомлення афілійованим особам належали акції товариства);
3) ціну, передбачену пунктами 1 та 2 частини п'ятої цієї статті;
4) дату набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства;
5) інформацію, передбачену пунктом 6 частини восьмої цієї статті.
Інформація про структуру власності подається в обсязі і за формою, затвердженими Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Якщо особа набула домінуючий контрольний пакет акцій товариства, діючи спільно з третіми особами, які не є її афілійованими особами, до повідомлення також включається інформація про кількість акцій товариства, що належали таким третім особам до набуття особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства. У такому разі до повідомлення також додається копія договору, на підставі якого особа і треті особи узгоджують свої дії щодо набуття домінуючого контрольного пакета акцій товариства. Зазначеним договором визначається сторона договору, уповноважена його сторонами на вчинення правочинів щодо набуття акцій товариства в інтересах групи осіб, що діють спільно (уповноважена особа).
Передбачені цією статтею права і обов'язки особи, яка набуває право власності на домінуючий контрольний пакет акцій товариства, покладаються на уповноважену особу.
Товариство не пізніше наступного робочого дня з дати отримання повідомлення зобов'язане розмістити його на веб-сайті товариства та у загальнодоступній інформаційній базі даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів або через особу, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників фондового ринку.
З положень ч. 4 ст. 652 Закону вбачається, що у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) власник домінуючого пакета вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому акцій шляхом виставлення та надсилання до товариства публічної безвідкличної вимоги.
У процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) має бути визначена ціна обов'язкового продажу акцій, яка зазначається у публічній безвідкличній вимозі, як ціна придбання акцій, тобто ціна, за якою власник домінуючого контрольного пакета акцій примусово вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому пакета акцій.
Порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) визначений у ч. 5 ст. 652 Закону, згідно з якою ціною обов'язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних:
1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття;
2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи;
3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб'єктом оціночної діяльності відповідно до статті 8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.
Таким чином встановлений законом порядок визначення ціни придбання акцій для цілей зазначеної процедури передбачає обрання найвищого показника з трьох передбачених у цій нормі варіантів. Найвищий показник і є ціною придбання акцій.
Одним із таких передбачених зазначеною нормою варіантів (показників), з урахуванням якого формується та визначається ціна придбання акцій, є ринкова вартість акцій товариства.
Порядок визначення ринкової вартості майна акціонерного товариства, зокрема цінних паперів (акцій), встановлений у статті 8 Закону з урахуванням особливостей, встановлених ст.ст. 65 - 653 Закону.
Так, відповідно до статті 8 Закону, ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання приймається наглядовою радою товариства (у процесі створення товариства - зборами засновників або засновником особисто у разі створення акціонерного товариства однією особою).
Ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається:
1) для емісійних цінних паперів, які не перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність;
2) для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, - як середній біржовий курс таких цінних паперів на відповідній фондовій біржі, розрахований такою фондовою біржею за останні три місяці їх обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів.
У разі якщо цінні папери перебувають в обігу на двох і більше фондових біржах та їхній середній біржовий курс за останні три місяці обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів, на різних біржах відрізняється, ринкова вартість цінних паперів визначається наглядовою радою (якщо створення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства - виконавчим органом товариства) в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
3) для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, у разі якщо неможливо визначити ринкову вартість цінних паперів за останні три місяці їх обігу, що передують дню, станом на який визначається ринкова вартість таких цінних паперів, або у разі якщо законом передбачена можливість незастосування пункту другого цієї статті, - як вартість цінних паперів станом на таку дату, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), затверджує ринкову вартість майна (включно з цінними паперами), визначену відповідно до частин першої і другої цієї статті. Затверджена вартість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем. Якщо затверджена ринкова вартість майна відрізняється від вартості майна, визначеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність, наглядова рада або загальні збори акціонерів, якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом акціонерного товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами), повинна мотивувати своє рішення.
Вимоги цієї статті застосовуються у разі визначення ринкової вартості акцій для цілей статей 65- 653 цього Закону з урахуванням особливостей, встановлених цими статтями.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 652 Закону, Товариство не пізніш як за 25 робочих днів з дня отримання повідомлення повинно затвердити ринкову вартість акцій товариства, визначену суб'єктом оціночної діяльності відповідно до статті 8 цього Закону, та повідомити її особі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2019 року між громадянином України ОСОБА_3 (учасник-1, відповідач-2 у справі), Пайовим товариством Генезес Інвест (OU Geneses Invest, Естонія) (учасник-2), Компанією «ІНТЕРГРАФІТ ХОЛДІНГС КОМПАНІ ЛІМІТЕД» (Intergraphite Holdings Company Limited, Бермудські острови) (учасник-3), Пайовим товариством Реетвекс (Osauhing Reetvex, Естонія) (учасник-4) та Пайовим товариством Талієнталь (OU Talienthal, Естонія) (учасник-5) був укладений Договір про спільну діяльність (далі - Договір про спільну діяльність), відповідно до умов якого сторони зобов'язалися діяти спільно без створення юридичної особи для досягнення цілей: придбання акцій, емітентом яких є Приватне акціонерне товариством «Український графіт» (далі - Товариство), у всіх власників акцій Товариства, які не є сторонами договору, в порядку, визначеному ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства», у власність визначених Договором осіб (пункт 1.1.1). Ведення справ за Договором про спільну діяльність покладається на Учасника-1 (п. 4.1).
Вказаний Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С. та зареєстрований за реєстровим № 515.
З пункту п. 2.1 Договору про спільну діяльність, в редакції Договору № 1 від 04.02.2019 про внесення змін до Договору про спільну діяльність, слідує, що станом на дату укладення договору Сторони прямо є власниками значного контрольного пакета акцій Товариства у загальній кількості 67 061 315 шт - 96,0234%.
Відповідно до п. 2.2 Договору про спільну діяльність, для досягнення цілей, визначених п. 1.1.1 Договору, акції Товариства придбаються у власність Учасника-1 - у кількості 2 777 185 штук простих акцій Товариства на рахунок у цінних паперах НОМЕР_4 , відкритого в депозитарній установі Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк».
Пунктом 3.1 Договору про спільну діяльність, зокрема, встановлено, що для досягнення цілей, визначених п. 1.1.1 Договору, Сторони уповноважують Учасника-1 вчиняти будь-які дії, необхідні для реалізації сторонами прав і виконання Сторонами обов'язків особи, яка набула право власності на домінуючий контрольний пакет акцій, передбачених ст. 65-2 Закону, в тому числі: підписувати та подавати третім особам (Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Товариству, нотаріусу тощо) усі документи, передбачені статтею 65-2 Закону, в тому числі, підписати та подати Товариству публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій Товариства (далі - публічна безвідклична вимога) та копію Договору ескроу (п. 3.1.2); вчиняти всі дії, необхідні для відкриття Рахунку ескроу, для виконання обов'язків та реалізації прав за Договором ескроу; розпоряджатися рахунком ескроу для здійснення операцій, передбачених законодавством України та Договором ескроу (п.3.1.3); вчиняти дії, необхідні для перерахування на Рахунок ескроу коштів в оплату акцій для їх подальшої виплати особам, які мають право на отримання цих коштів відповідно до законодавства (п. 3.1.4).
01 лютого 2019 року між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_3 (Клієнт) укладено Договір рахунку умовного зберігання (ескроу) № 80, предметом якого є відкриття ОСОБА_3 рахунку умовного зберігання (ескроу) для використання з метою оплати ціни акцій ПрАТ «Український графіт» (далі - Емітент) в межах процедури обов'язкового продажу акцій на вимогу Клієнта, що є власником домінуючого контрольного пакета акцій Емітента (або уповноваженою особою, яка діє в інтересах групи осіб, що спільно є власниками домінуючого контрольного пакета акцій Емітента).
ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Український графіт» із повідомленням б/н від 04.02.2019 про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій ПрАТ «Український графіт» відповідно до ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства», вказано про те, що 01 лютого 2019 року вищевказані особи-акціонери ПрАТ «Український графіт» уклали Договір про спільну діяльність, що дозволяє розглядати цих осіб-акціонерів, як «осіб, що діють спільно», та які є власниками домінуючого контрольного пакета акцій в статутному капіталі ПрАТ «Український графіт», що складає 96,0234% статутного капіталу ПрАТ «Український графіт», виключно з метою реалізації їхнього права на викуп акцій у міноритарних акціонерів, що не є сторонами договору, у розмірі 3,9766% статутного капіталу Товариства, відповідно до ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства».
Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом №3(о) від 05.02.2019, враховуючи отримане повідомлення про набуття права власності на домінуючий контрольний пакет акцій ПрАТ «Український графіт», яке передбачене ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства», у зв'язку з необхідністю проведення оцінки ринкової вартості однієї простої іменної акції ПрАТ «Український графіт» станом на останній робочий день, що передує дню набуття домінуючого пакета акцій (31.01.2019), ТОВ «Фінпрайс» обрано оцінювачем ринкової вартості акцій ПрАТ «Український графіт».
05.02.2019 ПрАТ «Український графіт» та ТОВ «Фінпрайс» укладено договір про проведення незалежної оцінки майна № 05/02-АК1/804/1980107/11, а саме: виконання робіт з незалежної оцінки цінних паперів - простих іменних акцій ПрАТ «Укрграфіт» у кількості 2 777 185 шт., що становить 3,9766 % статутного капіталу, станом на 31.01.2019, з метою викупу акцій (сквіз-аут).
Згідно Звіту (дата завершення складання 08.02.2019) суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Фінпрайс» (оцінювач ОСОБА_5 ) про оцінку цінних паперів - простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт» у пакеті акцій кількістю 2 777 185 шт., що становить 3,9766 % його статутного капіталу, ринкова вартість 1 акції станом на 31.01.2019 становить - 3,35 грн.
Рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт», оформленим протоколом №4(о) від 11.02.2019, за підсумками заочного голосування Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» прийнято висновки Звіту про незалежну оцінку пакета акцій ПрАТ «Український графіт», проведену ТОВ «Фінпрайс», яким ринкова вартість 3,9766 % пакета акцій ПрАТ «Український графіт» в кількості 2 777 185 штук оцінена та становить 9303569,75 грн з розрахунку 3,35 грн за одну акцію; затверджено ринкову вартість акцій ПрАТ «Український графіт» на рівні 3,35 грн за одну акцію.
Рецензією на Звіт про оцінку майна, проведеною Запорізькою Торгово-Промисловою Палатою України (рецензія від 01.04.2019р. № 844/08.1-7.4) зроблено загальний висновок про достовірність оцінки майна.
На виконання листа Фонду державного майна України від 22.05.2019 за вих. № 10-58-9520 щодо рецензування Звіту про оцінку, Всеукраїнською асоціацію фахівців оцінки проведено рецензування Звіту (рецензія від 10.06.2019), відповідно до якої зроблено Загальний висновок про те, що Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
Державним регулятором - Національна комісії з цінних паперів та фондового ринку у листі від 15.09.2020 № 26/04/14763 надано відповідь, згідно якої підмовлено, що за результатом отримання інформації (копій документів) на запит Комісії від 17.09.2020 №26/04/13068, порушень вимог законодавства про цінні папери у відношенні ПрАТ «Український графіт» не виявлено.
На офіційному сайті ПрАТ «Український графіт» розміщено Публічну безвідкличну вимогу б/н від 12.02.2019 ОСОБА_3 - уповноваженої особи групи осіб, що діють спільно на підставі Договору про спільну діяльність від 01.02.2019, які разом у сукупності володіють 96,0234% від загальної кількості простих іменних акцій ПрАТ «Український графіт», про придбання акцій в усіх власників акцій Товариства.
Відповідно до п. 5 Вимоги «Ціна придбання акцій та порядок її визначення» ціна придбання акцій вказана у розмірі 3,35 грн за одну просту іменну акцію. Ціна обов'язкового продажу акцій визначена відповідно до ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства» з урахуванням ринкової вартості акцій ПрАТ «Український графіт», яка визначена суб'єктом оціночної діяльності, відповідно до ст. 8 та ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства», яка затверджена рішенням Наглядової ради ПрАТ «Український графіт» (Протокол № 4(о) від 11.02.2019).
Актом приймання-передавання від 21.02.2019, підписаним ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» з ПрАТ «Український графіт» та ОСОБА_3 , визначено списки осіб (в електронній та паперовій формах), в яких придбаваються акції ПрАТ «Український графіт», із зазначенням реквізитів акціонерів та суми коштів, що підлягають сплаті клієнтом на користь кожного акціонера, акції якого придбаваються. Вказаний список осіб складено на підставі переліку акціонерів станом на 14.02.2019, отриманого від Центрального депозитарію цінних паперів, та із зазначенням, за наявності, інформації про обтяження акцій, які придбаваються.
Листом вих. № 41/813 від 21.02.2019 ПрАТ «Український графіт» повідомило ОСОБА_3 про надсилання кожному акціонеру Товариства копії публічної безвідкличної вимоги. За платіжним дорученням № 1 від 22.02.2019 з рахунку ОСОБА_3 в АТ «ОТП Банк» було перераховано на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий в АТ «ПУМБ» суму 9303569,75 грн для виплат мінорітарним акціонерам ціни акцій ПрАТ «Український графіт», код ISIN UA4000069066, відповідно до договору рахунку умовного зберігання (ескроу) № 80 від 01.02.2019.
22.02.2019 року ПрАТ «Український графіт» подано до ПАТ «Національний депозитарій України» повідомлення про перерахування ОСОБА_3 коштів на рахунок умовного зберігання (ескроу) (вих. № 41/848 від 22.02.2019).
Згідно з Виписками про стан рахунків в цінних паперах ОСОБА_1 (позивач-1) володіла простими іменними акціями Емітента - ПрАТ «Укрграфіт» в кількості 3000 шт., Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А» (позивач-2) володіло простими іменними акціями в кількості 3737 шт., ОСОБА_4 - в кількості 9742 шт.; Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «АВАНПОСТ» (позивач-4) - в кількості 12 500 шт.
25.02.2019 року акції ПрАТ «Український графіт» було переведено з депозитарних рахунків в цінних паперах вищевказаних власників простих іменних акцій та зараховано на рахунок заявника вимоги - ОСОБА_3 . І, як зазначили позивачі, вони отримали грошові кошти за списані акції.
Листом № 722 від 25.02.2019 ПАТ «Національний депозитарій України» повідомив ПрАТ «Український графіт» про завершення виконання процедур, пов'язаних з обов'язковим продажем простих акцій ПрАТ «Український графіт» на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, відповідно до ст. 652 Закону України «Про акціонерні товариства».
Позивачі - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕРИДІАН А», ОСОБА_2 (як правонаступник ОСОБА_4 на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного 22.12.2021), Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «АВАНПОСТ» звернулись до господарського суду з позовом про визнання правочинів щодо застосування до них процедури примусового викупу (обов'язкового продажу) належних їм на праві власності акцій ПрАТ «Український графіт», у відповідності до Публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «Український графіт» від 12.02.2019, недійсними на підставі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.1 Першої протоколу до Конвенції, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 203, 215, 321 Цивільного кодексу України, ст.ст. 8, 652 Закону України «Про акціонерні товариства».
Проаналізувавши норми чинного законодавства, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
З положень частин 1, 2 статті 202 ЦК України слідує, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є: визнання правочину недійсним
Приписами статей ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Право на оспорення правочину має не тільки сторона цього правочину, а також й особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та інших.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (Постанова Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21)
Під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Верховного Суду у справі № 924/438/22 від 26.04.2023).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 вказала на те, що розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачає такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним.
Публічна безвідклична вимога щодо викупу акцій є правочином, який у силу закону створює правові наслідки.
Однак зважаючи на наведені вище численні висновки Верховного Суду, для застосування судом певного способу захисту не досить установити, що такий спосіб захисту визначено законом. Суд може застосувати цей спосіб захисту лише за умови, що він є належним в даних конкретних правовідносинах та ефективним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18, на яку в т.ч. посилаються позивачі, зокрема, зазначено, що оскільки норма, яка міститься у ст. 652 Закону «Про акціонерні товариства», не визначає спеціальних способів захисту прав міноритарних акціонерів, права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій за ціною, меншою за їх ринкову вартість, то особи, які вважають, що їх права та інтереси на акції були порушені вчиненням такого правочину, можуть самостійно обирати між визначеними нормативними приписами способами їх захисту (п.7.36). Також вказано, що можливість міноритарного акціонера захистити свої права в загальному порядку, визначеному нормами ЦК України, у спосіб пред'явлення вимоги про стягнення з особи, на користь якої відбулося примусове відчуження акцій, грошових коштів у розмірі різниці між визначеною ціною у публічній безвідкличній вимозі та справедливою ціною таких акцій або ж у спосіб визнання недійсним зазначеного правочину, не може вважатися достатньою гарантією захисту прав цього учасника, адже за таких обставин обов'язок доказування справедливої ціни викупу акцій буде здійснюватися вже після фактичної втрати слабшою, в цих відносинах, стороною права власності та супроводжуватись необхідністю понесення останньою значних витрат на проведення оцінки майна товариства, сплату судового збору, витрат на професійну правничу допомогу тощо (п.7.35).
При цьому, суд зазначає, що вказаною постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18, рішення Господарського суду міста Києва від 18 липня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року у справі № 908/137/18 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Під час нового розгляду вказаної вище справи № 908/137/18, позивачами у ній, з посиланням на постанову Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 905/671/19, було змінено предмет позову з -визнання правочину недійсним на - визнання за позивачами права на отримання компенсації за примусово вилучені акції. І заява позивачів про зміну предмета позову була прийнята судом до розгляду (ухвала від 14.09.2022 у справі № 908/137/18).
Так, у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 Верховний Суд дійшов до висновку, що визнання судом права акціонера на справедливу компенсацію за примусово вилучені акції та встановлення її розміру є належним способом захисту, спрямованим на встановлення стану правової визначеності у відносинах між міноритарним акціонером, товариством і покупцем (мажоритарним акціонером) (п. 111). Рішення суду про визначення розміру компенсації (ринкової/справедливої вартості акцій) спрямоване на забезпечення балансу інтересів акціонерів товариства; воно дозволить обом сторонам правочину вирішити спір щодо вартості акцій (яку товариство та мажоритарний акціонер вважають справедливою, а міноритарний акціонер - заниженою) і, враховуючи це, визначити свою подальшу поведінку (судову та позасудову). Правова визначеність щодо суми справедливої компенсації надасть сторонам додаткову можливість врегулювати конфлікт шляхом переговорів чи медіації, без подальшого звернення до суду (п. 113, п. 114 Постанови).
Також Верховним Судом у іншій справі (постанова від 14.12.2021 у справі №905/2291/19) було зроблено висновок, що належним способом особи на отримання справедливої, на її думку, ціни акцій, який не буде вступати у протиріччя з правами інших осіб, буде позов про стягнення недоотриманої компенсації, до предмета доказування в якій входить правомірність/справедливість ціни викупу акцій (п. 5.29). Колегія суддів у вказаній справі також зазначила, що навіть у випадку оспорювання одним (а не усіма) міноритарним акціонером окремого правочину з примусового викупу у нього акцій, з підстав його (правочину) вчиненим з порушенням вимог законодавства, це не повинно мати наслідком оспорення/визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги, адже в такому випадку може бути дестабілізований цивільний оборот, порушено права інших міноритарних акціонерів, які або погодились з отриманою компенсацією та не вважають процедуру примусового викупу акцій неправомірною, або лише оспорюють справедливість визначення ціни акцій, вимагаючи виплати належної компенсації, але, при цьому, не заперечуючи правомірність викупу. Визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги за позовом не всіх міноритарних акціонерів може завдати шкоди і мажоритарному акціонеру, який здійснює викуп акцій, через порушення принципу юридичної визначеності (п. 5.30).
Отже, зважаючи на викладене вище, обраний позивачами спосіб захисту є неналежним в даних конкретних правовідносинах, неефективним та не призводить до поновлення порушених прав позивачів (у разі встановлення судом порушення таких прав), в т.ч., не здатний поновити майнову сферу позивачів.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 у справі № 916/1415/19).
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про відмову позивачам в позові.
З огляду на що, суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам сторін (аналогічні висновки викладені у вищевказаній Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1415/19).
З положень ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, слідує, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлена в розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (ч. 7 ст. 12 ГПК України).
У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року у розмірі 2481 грн.
Відповідно до абз. 2 ч. 7 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону.
Отже сума судового збору, що у 2022 році підлягала до сплати кожним із позивачів за подання позовної заяви у справі № 908/2437/22 становить 2481,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що на підтвердження сплати судового збору за подання позовної заяви було надано докази (платіжні документи), згідно з якими ОСОБА_1 (позивач-1) сплачено суму 4962,00 грн (копія квитанції ID4367-4146-8031-0142 від 17.09.2022), ТОВ «МЕРИДІАН А» (позивач-2) сплачено суму 2481,00 грн (копія квитанції ID 4748-5768-3222-1186 від 17.09.2022), ОСОБА_2 (позивач-3) сплачено суму 4962,00 грн (копія квитанції ID 6450-9975-0330-8432 від 17.09.2022), АТ «АВАНПОСТ» (позивач-4) сплачено загальну суму 2481,00 грн (копія платіжного доручення №1122 від 20.12.2021 на суму 2270,00 грн, квитанція до платіжної інструкції 0.0.2679756619.1 на суму 211,00).
За змістом п.1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність повернення позивачам 1, 3 із Державного бюджету України судового збору, внесеного ними в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме: позивачу-1 - ОСОБА_1 - повернути суму 2481 грн, позивачу-3 - ОСОБА_2 - суму 2481 грн. Зайво сплачений судовий збір у вказаних розмірах буде повернутий позивачам ухвалою суду за відповідними клопотаннями позивачів.
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 9924,00 грн (2481,00 х 4) покладаються на позивачів.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2023.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.С. Боєва
Суддя Т.А. Азізбекян
Суддя Н.Г. Зінченко