ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.12.2023м. ДніпроСправа № 904/3274/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІСЕРВІС-КР", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро
про стягнення збитків за договором поставки № СК22/22 від 03.02.2020 у розмірі 20 645,41 грн.
ПРОЦЕДУРА:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІСЕРВІС-КР" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" збитки за договором поставки № СК22/22 від 03.02.2020 у розмірі 20 645,41 грн..
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
21.11.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
28.11.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив .
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2023 провадження у справі № 904/3274/22 зупинено до вирішення палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 916/334/22.
Судом встановлено, що Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду здійснив перегляд справи № 916/334/22, за результатами якого виніс постанову від 07.06.2023.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 провадження у справі № 904/3474/23 поновлено та справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в межах розумного строку.
Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку, у зв'язку із вжитими в Україні карантинними заходами та згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, внаслідок чого позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 20 645 грн. 41 коп., що призвело до збитків останнього.
Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 500,00 грн.
Позиція відповідача
Відповідач позов заперечує, мотивуючи тим, що у липні 2022 року Відповідач отримав лист № 79/342 від ПАТ "Укртатнафта", в якому зазначено, що "... внаслідок неодноразових ракетних обстрілів підприємства, в ПАТ "Укртатнафта" відсутня можливість своєчасно виконати свої податкові зобов'язання, щодо реєстрації податкових та акцизних накладних у відповідних реєстрах. Всі податкової та акцизні накладні будуть зареєстровані ПАТ "Укртатнафта" протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні відповідно з п. 69.1, 69.4 підр. 10 Перехідних положень Податкового кодексу України." В свою чергу, Відповідач повідомив своїх покупців, що з урахуванням норм законодавства, до закінчення воєнного стану, господарські операції здійснюються з оформленням ТТН, документів на відпуск та актів приймання-передачі товару, які відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні". Так, Позивач має право на формування податкового кредиту, за відсутності зареєстрованих податкових накладних, на підставі первинних документів, що підтверджується листом № 3/2022 від 21.06.2022 ДПС України. Крім того, згідно Наказу міністерства фінансів України № 225 від 29.07.2022 (набрав чинності 06.09.2022) затверджено "Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підп. 69.1 п. 69 підр. 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України". Порядок розроблено відповідно до підп. 69.1 п. 69 підр. 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України з метою тимчасового, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, підтвердження платниками податків можливості чи неможливості своєчасного виконання податкового обов'язку щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої п. 46.2 ст. 46 глави 2 розділу II Кодексу, реєстрації відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
03 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛІВАЙН ТОРГ” (далі - Постачальник/Відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІТІСЕРВІС-КР" (далі - Покупець/Позивач) було укладено Договір поставки №СК22/22 (далі - Договір).
У відповідності до п. 1.1. Договору відповідач приймає на себе зобов'язання передати позивачу у власність Товар, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний Товар.
Пунктом 3 Договору, було визначено, що ціна 1 літра Товару - згідно накладних на товар; Загальна сума Договору складається з загальної вартості товару за всіма видатковими накладними.
Позивач стверджує, що впродовж дії договору виконав взяті на себе зобов'язання, прийняв та оплатив відповідачу Товар.
Згідно до видаткових накладних ціна товару визначена з урахуванням податку на додану вартість. Відомості реєстру платників податку на додану вартість зазначають, що боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛІВАЙН ТОРГ” є платником податку на додану вартість, Індивідуальний податковий номер 414493504633. дата реєстрації платника податку з 01.08.2017 року.
Так позивач придбав та оплатив Товар у відповідача на суму 238 354,00 грн, оплата здійснювалася з урахування ПДВ, а саме:
- 03.02.2022 р. на суму 9000 грн. 00 коп. (ПДВ 20% - 1500,00 грн.);
- 10.02.2022 р. на суму 1800 грн. 00 коп. (ПДВ 20% -300.00 грн.);
- 15.02.2022 р. на суму 9300 грн. 00 коп. (ПДВ 20% - 1550,00 грн.);
- 25.02.2022 р. на суму 14 950 грн. 00 коп. (ПДВ 20% - 2491,67 грн.);
- 25.02.2022 р. на суму 4950 грн. 00 коп. (ПДВ 20% - 825,00 грн.);
- 14.03.2022 р. на суму 9900 грн. 00 коп. (ПДВ 20% - 1650,00 грн.);
- 04.04.2022 р. на суму 12 840 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 840,00 грн.);
- 12.04.2022 р. на суму 7260 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 474.95 грн.);
- 14.04.2022 р. на суму 10800 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 706,54 грн.);
- 02.05.2022 р. на суму 35 354 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 2312,87 грн.);
- 11.05.2022 р. на суму 13800 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 902,80 грн.);
- 17.05.2022 р. на суму 25 600 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 1609,35 грн.);
- 02.06.2022 р. на суму 49 360 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 3229,15 грн.);
- 15.06.2022 р. на суму 22 200 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 1452.33 грн.);
- 20.06.2022 р. на суму 12 240 грн. 00 коп. (ПДВ 7% - 800,75 грн.).
Дані обставини підтверджуються доданими до позовної заяви копіями видаткових накладних та платіжних доручень.
Позивач зазначив, що відповідач не зареєстрував податкові накладні за вищезазначеним договором за період з лютого 2022 року по день звернення із даним позовом.
Загальна сума не зареєстрованих відповідачем податкових накладних за спірним договором складає 20 645 грн. 41 коп.
У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив реєстрацію податкових накладних позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 20 645 грн. 41 коп., що призвело до збитків останнього.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і с підставою для їх захисту у судовому порядку.
З огляду на викладене, як зазначає позивач, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 20 645,41 грн.
Вказане стало причиною звернення до суду із даним позовом.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 20 645,41 грн, завданих бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за поставлений та оплачений товар по договором поставки № СК22/22 від 03.02.2020.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень сторін стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними та оплати за платіжними дорученнями сторонами також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань щодо оплати товару на загальну суму 238 354,00 грн (ПДВ у загальній сумі 20 645,41 грн).
Відповідно до п. 1 Наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної" (в редакції, яка діяла на момент виникнення правопорушення) (далі Наказ №1307) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Платник податку має право зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку, обчислену за формулою, зазначеною у п. 200-1.3 ст. 200-1 Податкового кодексу України та п. 9 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569, або обчислену відповідно до п. 200-1.9 ст. 200-1 Податкового кодексу України (п. 3 Наказу №1307).
Пунктом 5 Наказу № 1307 визначено, що податкова накладна складається на дату виникнення податкових зобов'язань постачальника (продавця), крім випадків, передбачених Податковим кодексом України та цим Порядком.
Згідно з п. 3 Наказу № 1307 усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9-15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та за формою, чинною на день такої реєстрації.
Відповідно до п. 44.1 ст.44 ПК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення правопорушення) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (абз. 1 п. 201.1. ст. 201 ПК України).
Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України).
Як вбачається з викладеного вище, згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на відповідача, як постачальника в розумінні ст.201 ПК України.
Таким чином, обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну законом покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг".
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пп."а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Таким чином, відповідно до положень п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України відповідач був зобов'язаний зареєструвати податкові накладні з податку на додану вартість в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Належні та достовірні докази реєстрації відповідачем спірних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних в матеріалах справи відсутні, у зв'язку із чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зобов'язаний сплатити на користь держави грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 45 947,32 грн.
Разом з тим господарський суд зауважує, що стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов'язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 № 21.
Однак, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
З огляду на викладене суд не вважає, що саме позивач повинен був вчинити відповідні дії щодо невиконання відповідачем обов'язку з реєстрації податкових накладних - подати скаргу податковому органу. Така правова позиція суперечить принципам добросовісності ведення господарської діяльності.
Так, згідно ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 05.06.2019 по справі № 908/1568/18 дійшла наступного висновку: “обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних”.
Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення .
Факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22.
Відповідач не виконав вимог ст. 201 ПК України, у зв'язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 20 645,41 грн. Тобто має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на суму 20 645,41 грн, яка фактично є збитками останнього.
Господарський суд, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що в діяннях відповідача наявний склад господарського правопорушення у вигляді завдання збитків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
З огляду на викладене, обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 645,41 грн збитків є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Щодо покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу адвоката.
Позивач у позові просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 12 500 грн.
Вказані витрати складаються з:
- надання правової консультації з питання обґрунтованості вимог клієнта 1 500 грн.;
- розроблення та погодження із клієнтом правової позиції 2 000 грн.;
- складання позовної заяви 9 000 грн.
На підтвердження надання адвокатом Івасик Т.Р. адвокатських послуг при розгляді справи № 904/3274/22, заявником надано: договір про надання правової допомоги № 12-09/22D від 12.09.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатскою діяльністю серія ДП № 3326від 28.04.2017, ордер серія АЕ № 1154655 від 22.09.2022, акт наданих послуг № 12 від 16.09.2022.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначене загальне правило розподілу судових витрат. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суду надано право з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019.
У даному випадку, розмір витрат на правову допомогу адвоката, які позивач просить суд покласти на відповідача, у розмірі 12 500 грн. явно непропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову.
В ухвалі про відкриття провадження у справі судом було встановлено, що ця справа є малозначною, оскільки, зокрема, позовні вимоги ґрунтуються на стягненні збитків та не вимагають здійснення жодних складних розрахунків.
Результат вирішення даної справи не впливає на репутацію сторін та не викликав публічного інтересу.
За таких обставин, заяву позивача про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката слід задовольнити частково. А саме покласти на відповідача витрати позивача на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
У задоволенні заяви позивача у частині покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7 500 грн. слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, офіс 503; код ЄДРПОУ 41449359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІСЕРВІС-КР" (50008, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Генерала Радієвського, буд. 34а, офіс 3, код ЄДРПОУ 38788964) збити в сумі 20 645,41 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 18.12.2023.
Суддя В.Г. Бєлік