Рішення від 12.12.2023 по справі 903/534/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 грудня 2023 року Справа № 903/534/23 (903/607/23)

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача-1: н/з

від позивача-2: н/з

від відповідача-1: Яценко О.В. - ордер серія АІ №1400692 від 26.05.2023

від відповідача-2: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/534/23 (903/607/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продторг-44» (попередня назва - ТОВ "Глобал Дістрібьюшн компані") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Спірітс Європа" до Товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер Дістрібьюшн”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон +” про визнання правочину недійсним в межах справи №903/534/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер Дістрібьюшн” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон+” про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

12.06.2023 ТОВ "Глобал Дістрібьюшн компані" та ТОВ "Глобал Спірітс Європа" звернулися до суду з позовом до ТОВ “Партнер Дістрібьюшн” та ТОВ "Авіон +” , в якому просять:

- визнати недійсним Договір поставки №28/02-3 від 28.02.2020, укладений між ТОВ “Партнер Дістрібьюшн” та ТОВ “Авіон +”;

- застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати ТОВ “Партнер Дістрібьюшн” та ТОВ “Авіон +” повернути все набуте майно за недійсним правочином.

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. 13, 202, 203, 215 ЦК України, судовою практикою та умовами договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023 справу № 903/607/23 розподілено судді Слободян О.Г.

Ухвалою суду від 16.06.2023 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано надати позивачам строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: зазначити ціну позову за позовною вимогою про зобов'язання повернути майно та, виходячи з ціни позову, здійснити сплату судового збору за другу позовну вимогу та надати суду докази сплати.

27.06.2023р. позивачі- ТОВ "Глобал Дістрібьюшн компані" та ТОВ "Глобал Спірітс Європа" надіслали на адресу суду заяву (вх.№01-74/976/23), в якій зазначили, що з метою усунення недоліків позовної заяви позивачі, керуючись своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 46 ГПК України зменшують розмір позовних вимог, а саме звертаються до відповідачів з однією вимогою про визнання недійсним договору поставки №28/02-3 від 28.02.2020, укладеного між ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" та ТОВ "Авіон+".

Заяву позивачів від 27.06.2023р. суд розцінює як уточнення позовних вимог щодо предмету позову (зміну предмету позову).

Відтак позивачами заявлено позов немайнового характеру, за який сплачено судовий збір у розмірі 2684грн.

Ухвалою суду від 03.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено 01.08.2023, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 01.08.2023 справу №903/607/23 передано Господарському суду Волинської області, в провадженні якого перебуває справа №903/534/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" .

Відповідно до протоколу передачі судової справи від 03.08.2023 справу передано для розгляду судді Гарбару І.О.

Ухвалою від 03.08.2023 справу №903/607/23 прийнято до провадження Господарським судом Волинської області у складі головуючого судді Гарбара І.О. для розгляду спору в межах справи №903/534/23. Постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 05.09.2023 о 11:15 год. Зобов'язано позивачів направити арбітражному керуючому Григор'єву Валерію Васильовичу (Свідоцтво Міністерства юстиції України про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 310 від 12.03.2013, адреса: м. Луцьк, вул. Коперника, 36, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) копію позовної заяви з додатками (докази надати суду).

21.08.2023 представник ТОВ “Партнер Дістрібьюшн” надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідача просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Відзив надіслано на юридичні адреси позивачів 21.08.2023.

Ухвалою суду від 05.09.2023 розгляд підготовчого засідання відкладено на 26.09.2023 о 11:45 год. Повторно зобов'язано позивачів виконати вимоги ухвали суду від 03.08.2023 в строк до 14.09.2023.

05.09.2023 директор ТОВ “ГСЄ” надіслав до суду докази надіслання арбітражному керуючому Григор'єву Валерію Васильовичу копію позовної заяви з додатками.

19.09.2023 представник ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" надіслала на адресу суду клопотання про повернення процесуальних заяв як таких, що подані неуповноваженою особою від імені позивачів.

25.09.2023 представник ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" сформувала в системі “Електронний суд” заяву про розгляд справи без її участі.

26.09.2023 представник ТОВ "Глобал Спірітс Європа" сформувала в системі “Електронний суд” наступні документи:

1.Клопотання про проведення підготовчого судового засідання за відсутності представника позивача-2.

2. Заперечення на клопотання про повернення процесуальних заяв як таких, що подані неуповноваженою особою від імені позивачів.

Щодо клопотання представника ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" про повернення процесуальних заяв як таких, що подані неуповноваженою особою від імені позивачів, судом враховано наступне.

Як слідує з матеріалів справи, позовна заява, а також інші заяви та клопотання у даній справі підписувалися та подавалися від імені Позивачів їхніми директорами, а саме від Позивача-1 - Підлцжним О.В. та від Позивача-2 - Ухановим В.О.

На підтвердження повноважень Уханова В.О. та Підлужного О.В. разом з позовною заявою надавалися виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Позивачів.

Отже, подані у даній справі позов та інші заяви є такими, що підписані уповноваженими особами Позивачів в силу закону, на підставі уставних документів останніх.

Враховуючи те, що письмові заяви у справі 903/534/23 (903/607/23) підписано та подано уповноваженими представниками Позивачів, отже підстави для повернення таких заяв відсутні, а тому клопотання представника ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" до задоволення не підлягає.

Ухвалою суду від 26.09.2023 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 24.10.2023 о 11:15 год.

18.10.2023 арбітражний керуючий розпорядник майна ТОВ «Авіон+» надіслав на електронну адресу суду пояснення щодо позовної заяви та відзиву.

19.10.2023 представник ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» сформувала в системі «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника адвоката Яценко О.В. з 22.10.2023 по 29.10.2023 у щорічній відпустці за межами України, що підтверджується копією авіаквитків.

Ухвалою суду від 24.10.2023 розгляд справи по суті відкладено на 21.11.2023 о 10:30 год.

20.11.2023 представник ТОВ "Глобал Спірітс Європа" сформувала в системі “Електронний суд” клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку із зайнятістю в судовому засіданні в Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області.

21.11.2023 представник ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» в судовому засіданні в режимі відеоконференції сформувала в системі «Електронний суд» заперечення на клопотання, в якому просить суд залишити позовну заяву без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГРК України.

Протокольною ухвалою від 21.11.2023 суд відклав розгляд справи по суті. Зобов'язав представника позивачів надати письмові пояснення на заперечення представника ТОВ "Авіон+" протягом 5 днів з моменту отримання ухвали суду.

Ухвалою суду від 21.11.2023 повідомлено ТОВ "Глобал Дістрібьюшн компані", ТОВ "Глобал Спірітс Європа", ТОВ “Партнер Дістрібьюшн”, ТОВ “Авіон +” про відкладення судового засідання по розгляду справи по суті на 12.12.2023 о 11:00 год.

Позивач та представник позивача отримали ухвалу суду від 21.11.2022 - 22.11.2023 о 15:16 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, строк для подання пояснення на заперечення представника ТОВ "Авіон+" до 27.11.2023 включно.

24.11.2023 представник ТОВ "Глобал Спірітс Європа" сформувала в системі “Електронний суд” клопотання, в якому просить зобов'язати представника ТОВ «Авіон+» надіслати на адресу Позивачів (03056, м. Київ, вул. Польова, 24) заперечення у справі №903/534/23 (903/607/23) за позовом ТОВ «Глобал Дистриб'юшин компані» та ТОВ «Глобал Спірітс Європа» до ТОВ «Партнер Дістрібьюшн», ТОВ «Авіон+» про визнання правочину недійсним, в межах справи № 903/534/23 за заявою ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» про банкрутство ТОВ «Авіон+».

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи заперечення представника ТОВ “Партнер Дістрібьюшн” доставлені в електронний кабінет ТОВ «Глобал Спірітс Європа» та представнику Голуб Н.О. 22.11.2023 о 08:28 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

12.12.2023 представник ТОВ "Глобал Спірітс Європа" сформувала в системі “Електронний суд” наступні документи:

1.Додаткові пояснення у справі, в яких просить суд відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «Партнер Дістрібьюшн».

2. Заяву про розгляд справи у відсутності представника.

В судовому засіданні представник ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» просить суд відмовити в задоволенні позову повністю. Також вказала, що має намір подати докази про стягнення витрат на правову допомогу у встановлений законом строк.

Протокольною ухвалою від 12.12.2023 суд постановив розгляд справи проводити без участі представника позивачів та відповідача-2, відмовив в задоволенні клопотання представника позивача від 24.11.2023, оскільки згідно довідки про доставку електронного листа, представником позивачів заперечення було отримано та продовжив розгляд справи по суті.

У визначений судом день та час ТОВ «Глобал Дістрібьюшн компані», ТОВ «Глобал Спірітс Європа» та ТОВ «Авіон +» своїх представників в засідання суду не направили, хоча належним чином були повідомлені.

Щодо заперечення представника ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» на клопотання про відкладення судового засідання, в якому просить суд залишити позовну заяву без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГРК України, судом враховано наступне.

Згідно п.4 ч.1 ст.226 ГПК України, позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Разом з цим, у клопотанні про відкладення розгляду справи, представник ТОВ «Глобал Спірітс Європа» просила відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю 21.11.2023 представника Позивачів - адвоката Голуб Н.О. в судовому засіданні в Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області у справі №185/8254/22 за позовом ТОВ «Глобал Спірітс Європа» до ОСОБА_1 про стягнення коштів. В підтвердження долучила роздруківку з судової влади.

Відповідно до ч.4 ст.202 ГПК України,у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Однак, Адвокат Голуб Н.О. у заяві про відкладення судового засідання, призначеного на 21.11.2023 повідомила, що не може з'явитися до Господарського суду Волинської області у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі, а саме в Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області у справі №185/8254/22 за позовом ТОВ «Глобал Спірітс Європа» до ОСОБА_1 про стягнення підзвітних коштів.

Отже, відсутні підстави для залишення позову без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГПК України.

Як слідує з позовної заяви, позов подано ТОВ "Глобал Дістрібьюшн компані" з кодом ЄДРПОУ 44364729.

На день розгляду справи, згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за кодом ЄДРПОУ 44364729 зареєстровано ТОВ «Продторг-44» .

Однак, сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи та адреси її місцязнаходження тягнуть за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів. У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним позивачем у даній справі є ТОВ «Продторг-44» (вул.Терасна,13, офіс 221, м.Миколаїв, 54006, код ЄДРПОУ 44364729).

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представників позивачів та відповідача-2 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіон +» укладено Договір поставки №28/02-3 (надалі Договір).

Згідно із п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у порядку, визначеному умовами цього договору та своєчасно повертати тару на умовах визначених договором.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.2. Договору постачальник зобов'язаний на протязі 3 (трьох) робочих днів з дня отримання замовлення поставити товар на умовах DPP (Інкотермс 2020) за адресою здійснення торгівельної діяльності покупця. Постачання товару здійснюється партіями відповідно до умов п. 3.1. договору. Датою поставки вважається дата отримання товару покупцем або представником покупця відповідно до накладної.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що вид, кількість, асортимент товару визначається в накладних або розрахункових документах, які є невід'ємною частиною договору.

Ціна на товар зазначається постачальником у накладних та/або розрахункових документах на товар. Ціна на товар формується в українській національній валюті, включаючи ПДВ (п. 5.1. Договору).

Згідно із п. 6.1. Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або, за домовленістю сторін, готівкою через касу постачальника (з оформленням розрахункових документів).

Судом встановлено, що відповідач належним чином своїх зобов'язань за Договором не виконав, а саме не сплатив вартості поставленого йому у період з 01.02.2022 по 13.01.2023 товару, чим порушив строки оплати, передбачені п. 6.1. Договору.

На виконання умов Договору позивач у період з 01.02.2022 по 13.01.2023 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 27629889,70 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками видатковими накладними та актом звірки.

Рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/563/23 від 03.04.2023 позовні вимоги Кредитора задоволено, стягнуто з боржника 27629889,70 грн. заборгованості та 414 448,35 грн. судового збору (т.1, а.с.16-19).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, особи, які не брали участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Глобал Дистриб'юшин компані та Товариство з обмеженою відповідальністю Глобал Спірітс Європа звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03 квітня 2023 року у справі №914/563/23 та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою суду від 17.07.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Дистриб'юшин компані» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спірітс Європа» на рішення Господарського суду Львівської області від 03 квітня 2023 року у справі №914/563/23 та додані до неї матеріали (всього на 74-ох аркушах) повернуто скаржникам.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Установивши, що оспорювані положення спірних кредитних договорів не порушують прав позивача, господарський суд першої інстанції все ж вдався до перевірки правочину на його відповідність вимогам закону внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Доводи позивачів щодо того, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.

18.03.2020 між Відповідачем-1 та ТОВ «ГСЄ» було укладено договір поставки №0318 алкогольної продукції, відповідно до якого ТОВ «ГСЄ» постало Відповідачу Товар на суму 4632835 грн. 55 коп. під товарний кредит (розстрочку платежу) у розмірі 133 календарні дні з моменту прийняття Відповідачем-1 товару.

Відповідач-1 товар прийняв, будь-яких претензій щодо поставки товару не пред'являв, однак оплату не здійснив, чим порушив умови договору.

24.11.2021 між Відповідачем-1, ТОВ «ГСЄ» та ТОВ «ГДК» було укладено додаткову угоду про заміни сторони постачальника, а саме з ТОВ «ГСЄ» на ТОВ «ГДК» у договорі поставки № 0318 від 18.03.2021 р.

На виконання умов договору ТОВ «ГДК» поставило Відповідачу-1 товар на загальну суму розмірі 7 038 223 грн. 02 коп. під товарний кредит (розстрочку платежу) у розмірі 133 календарні дні.

Відповідач-1 товар прийняв, жодних претензій щодо поставки товару не пред'являв, однак оплату не здійснив.

Таким чином, у Відповідача-1 перед Заявниками сформувалася дебіторська заборгованість у розмірі 11 671 058,60 грн.

Заявники з метою вирішення даного спору в досудовому порядку неодноразово зустрічався з уповноваженими представниками Відповідача-1, однак бажаного результату такі зустрічі не принесли. Натомість представники Відповідача-1 зізналися, що навмисно будуть затягувати розгляд зазначеного спору в Господарському суді Львівської області та чинити всі інші дії з метою уникнення від виконання своїх зобов'язань перед Заявниками натякаючи на отримання судцями неправомірної вигоди від Відповідача-1.

21.06.2022 заявники направили претензії на адресу Відповідача-1, однак останній не надав жодної зворотньої відповіді щодо розгляду зазначеної претензії.

Не отримавши позитивних результатів під час досудового врегулювання спору, Заявники звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Відповідача-1 про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 11671 058,60 грн.

У судових засіданнях у вказаній справі представник ТОВ «АВІОН+» вказував, що він нібито не може ні підтвердити ні спростувати обставини зазначені в позові, так як вся первинна документація, яка стосується позовних вимог Позивача нібито була знищена на складі Відповідача у м. Херсоні. У зв'язку із чим, Відповідач-1 постійно заявляв клопотання про відкладення судових засідань для ознайомлення останнього з документами поданими Заявниками і такі клопотання задовольнялися судом, чим затягуються строки розгляду справи. Крім цього, судові засідання також переносилися по причині невиконання Відповідачем-1 ухвали суду про проведення звіряння взаєморозрахунків із Позивачем. Відповідач-1 в кінцевому результаті звірку взаєморозрахунків не провів пояснюючи це тим, що на складі у м. Херсон нібито було знищено також електронну бухгалтерську базу, а відтак у Відповідача-1 відсутні будь-які дані щодо розрахунків із Заявниками. Проте, з огляду на вказані вище факти (місце реєстрації Відповідача-1, місце укладення договору поставки між ТОВ «ГСЄ» та Відповідачем, місця виконання договору поставки (тобто відвантаження товару), місце розташування складів, що вказані в договорі поставки, не мають ніякого відношення до міста Херсону, а розташовані в Києві, Київській області та Львові) всі вказані твердження представника Відповідача-1 не відповідають дійсності та покликані затягнути судовий процес задля можливості гарантованого виводу активів з Відповідача-1 та доведення тим часом товариства до стійкої фінансової неспроможності.

Таким чином представник Відповідача-1 надавав суду неправдиві відомості щодо нібито неможливості проведення взаєморозрахунків з Відповідачем-1, неможливості підписання акту інвентаризації заборгованості (акту взаєморозрахунків), неможливості надання первинних документів. Такі обставини, свідчать про навмисне уведення представником Відповідача-1 суду в оману з метою ухилення Відповідача-1 від виконання своїх боргових зобов'язань.

Одночасно слід зауважити, що станом на 16.05.2023 року у Господарському суді Львівської області перебуває 27 справ на загальну суму заборгованості понад 75 млн. грн. (справа № 914/1439/22, справа № 914/1416/23, справа № 914/2846/22, справа № 914/1182/23, справа № 914/36/23, справа № 914/3306/22, справа № 914/493/23, справа № 914/1768/22, справа № 914/1439/22, справа № 914/1449/22, справа № 914/2005/22, справа № 914/316/23, справа № 914/316/23, справа № 914/447/23, справа № 914/766/23, справа № 914/1244/23, справа № 914/734/23, справа № 914/499/23, справа № 914/1243/23, справа № 914/1439/22, справа № 914/1359/22, справа № 914/1605/22, справа № 914/1992/22, справа № 914/1257/23, справа № 914/906/23, справа № 914/563/23, справа № 914/2958/22).

Як вбачається із процесуальних рішень у зазначених справах, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті Судова влада такі позови подані в основному починаючи з липня 2022 року.

Позовні вимоги стосуються стягнення з ТОВ «Авіон+» заборгованості за договором поставки товарів. Позовні вимоги Відповідачем у зазначених справах не визнаються. В судових засіданнях представник Відповідача також зазначає ті ж самі пояснення, а саме, що первинна документація разом з бухгалтерськими електронними базами були знищені на складі у м. Херсон, тому Відповідач не може ні підтвердити ні спростувати позовні вимоги, також представником Відповідача затягуються с роки розгляду справи шляхом постійного подання клопотань про відкладення розгляду справи для ознайомлення останнього з матеріалами справи. І такі клопотання задовольняються судами. Строк розгляду таких справ понад 4 місяці і більше.

Тим часом посадові особи ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дістрібьюшн», діючи умисно та узгоджено створюють штучну заборгованість ТОВ «Авіон+» перед ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» шляхом оформлення первинних документів, підписання актів взаєморозрахунків про нібито постачання ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» в адресу ТОВ «Авіон+» товарів за договором поставки №28/02-3 від 28.02.2020 року на суму 27'629'889,70 грн.

Для легітимізації цих правовідносин ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» звертається до Господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення цієї заборгованості з ТОВ «Авіон+». Судовий розгляд справи відбувається протягом двох судових засідань. При цьому директор ТОВ «Авіон+» Гамар О.Л. подав до суду заяву про визнання боргу (вих, №6490/23 від 15.03.2023 року). Відповідачем по справі, також, надано усі первинні документи, підписано акти звіряння взаєморозрахунків. Як наслідок, судом виноситься рішення, яким визнається наявність боргу ТОВ «АВІОН+» у 27629889,70 грн. При цьому станом на 16.05.2023 ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» не зверталося до органів Державної виконавчої служби чи до приватних виконавців для виконання рішення суду. Це свідчить про добровільне виконання рішення суду та перерахування ТОВ «Авіон+» грошових коштів на рахунок ТОВ «Партнер Дістрібьюшн».

Заявники вважають, що зазначена угода щодо поставки товарів між ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дістріб'юшин» є фіктивною направленою на формування стійкої фінансової неспроможності ТОВ «Авіон+», як спосіб від ухилення від виконання своїх договірних зобов'язань перед Заявниками.

Доводи позивачів щодо недійсності правочину.

Заявники вважають, що договір поставки №28/02-3 від 28.02.2020 вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, без наміру його реального виконання, виключно із метою формування штучної дружньої кредиторської заборгованості з метою здійснення в майбутньому контролю над комітетом кредиторів боржника у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство щодо нього.

Вказують, що за твердженнями представника ТОВ «Авіон+», які останній заявляв у всіх судових процесах під звукозапис, ТОВ «Авіон+» втратив свій розподільчий центр, де знаходилися товарно-матеріальні цінності на десятки мільйонів гривень, бухгалтерська документація, бухгалтерські електронні бази,

Відтак, вважають, що зазначені господарські операції викликають обгрунтовані підозри щодо своєї дійсності, так як втративши все своє майно та документацію в м.Херсоні, зважаючи на активні бойові дії у вказаному періоді ТОВ «Авіон+», навряд чи здійснювалися поставки на суму 27629889,70 грн. за договором, який начебто було втрачено під час окупації м. Херсон.

Крім цього, не дивлячись на те, що на складі у м, Херсон була знищена вся бухгалтерська документація, в тому числі і зазначений договір поставки від 28.02.2020, представник ТОВ «Авіон +» підтверджує, факт укладення зазначеного договору, поставок ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» ТОВ «Авіон+» товару за вказаним договором на суму 27629889,70 грн.

При цьому, ТОВ «Авіон+» провів звіряння взаєморозрахунків з ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» та підтвердив заборгованість у розмірі 27629889,70 грн., в той час як ТОВ «Авіон+» відмовився виконувати ухвалу Господарського суду Львівської області у справі №914/3173/22 та проводити звірку взаєморозрахунків з ТОВ «Глобал Дистриб'юшин компані» та ТОВ «Глобал Спірітс Європа» обгрунтовуючи це тим, що внаслідок знищення розподільчого центру в м.Херсон було знищено електронну бухгалтерську базу ТОВ «Авіон+».

Зазначений позов «Авіон+» визнав в повному обсязі, на відміну від інших позовних заяв на суму понад 75 мільйонів гривень. Апеляційна скарга на зазначене рішення суду не подавалося, відтак з 23.04.2023 р. рішення набрало законної сили.

Однак, станом на 16.05.2023 ТОВ «Партнер Дистрибьюшин» не звертався до органів Державної виконавчої служби чи до приватних виконавців для виконання рішення суду, що свідчить про добровільне виконання ТОВ «Авіон+» зазначеного рішення суду.

Враховуючи, активне сприяння ТОВ «Авіон+» здійсненню судового слідства, повне визнання позову, добровільне виконання рішення суду, на відміну від протилежної поведінки ТОВ «Авіон+» при вирішенні інших 27 позовних заяв, де ТОВ «Авіон+» не визнає позовні вимоги та всіляко затягує строки судового розгляду.

Вважають, що ТОВ «Партнер Дистрибюшин» та ТОВ «Авіон+» на підставі фіктивного удаваного правочину для виведення із власності ТОВ «Авіон+» у власність ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» грошових активів на законних підставах - судового рішення.

Позивачі вважають, що обставини винесення судом рішення на підставі фіктивного та удаваного правочину підтверджується також наступним.

Позовну заяву ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» до ТОВ «Авіон+» подано після подачі заяви ТОВ «Глобал Дистриб'юшин компані» про накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Авіон+» в межах ціни позову - 11671058,60 грн. та судового збору у розмірі 175065,90 грн.

16.01.2023 ухвалою Господарського суду Львівської області забезпечено позов ТОВ «Глобал Дистриб'юшин компані» у справі № 914/3173/22 та накладено арешт на грошові кошти у в межах ціни позову 11671058,60 грн. та судового збору у розмірі 175065,90 грн.

При вирішенні питання про накладення арешту представник ТОВ «Авіон+» заявив, що у ТОВ «Авіон+» будь - яке нерухоме та рухоме майно відсутнє.

Доводять, що як вбачається з накладних з вересня 2022 по теперішній час ТОВ «Авіон+» активно відчужує своє майно на взаємопов'язані компанії серед яких і позивач у справі № 914/563/23 - ТОВ «Партнер Дистриб'юшин'є

ТОВ «Авіон+» відчужує із своїх рахунків грошові кошти на рахунки ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» прикриваючись рішенням Господарського суду Львівської області від 03.04.2023 у справі № 914/563/23, що унеможливлює виконання інших рішень Господарського суду Львівської області по інших контрагентах ТОВ «Авіон+», в тому числі щодо стягнення боргу на користь ТОВ «Глобал Дистриб'юшин компані» та ТОВ «Глобал Спірітс Європа» на суму понад 11 млн. грн.

Зазначене свідчить про умисні шахрайські дії ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» спрямовані для ухилення ТОВ «Авіон+» від виконання боргових зобов'язань.

Крім цього, позивачами за результатами аналізу відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, заявниками встановлено, що ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» є взаємопов'язаними особами, так як з 09.2020 по 08.2022 рік ОСОБА_2 був єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Авіон+», в той же час з 07.2011 року по нині ОСОБА_2 є єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Партнер Дістрібьюшн»,

Починаючи з 11.2015 обидва Товариства мали спільну адресу реєстрації, а 10.2022 обидва Товариства одночасно змінили своє місце реєстрації на адресу: Україна, 79069, Львівська обл., місто Львів, вул.Шевченка Т., будинок 313, корпус 8. Єдине що відрізняло їх один від одного - то це номери офісів в яких вони розташовувались.

Позивачі вважають, що ТОВ "АВІОН+" та ТОВ "ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШН” є пов'язаними особами, оскільки навіть після зміни бенефіціарного власника ТОВ «АВІОН+» прийняття управлінських рішень обох Товариств здійснювалося однією особою, що підтверджується одночасною зміною місцезнаходження Товариств.

Крім цього, у цей же час, 24.12.2021 ТОВ «Авіон+» разом із взаємопов'язаною компанією ТОВ «Партнер Дистрб'юшн» отримали від АТ «Креді Агріколь Банк» кредит в розмірі 195 млн. грн. в рівних частках для поповнення обігових коштів. Строк виконання зобов'язань до 25.03.2024. Однак, отримавши зазначений кредит ТОВ «Авіон+» не спрямував їх за призначенням та не погасив навіть частково заборгованість із контрагентами, а також податковий борг.

Отже, позивачі вважають, що ТОВ «Партнер Дистриб'юшин» поставило товар на суму 27629889,70 грн. взаємопов'язаній особі, власником якої є одна і таж особа - ОСОБА_2 , що свідчить що фіктивність та удаваність правочину щодо поставки товару, здійсненого з метою виведення грошових активів з ТОВ «Авіон+» на взаємопов'язану особу «ТОВ «Партнер Дистриб'юшин».

Також на фіктивність зазначеного правочину, вказує відсутність оподаткування зазначених господарських операцій як зі сторони Авіон+ так і ТОВ «Партнер Дистрибьюшин» про що свідчить наявність податкового боргу у зазначених осіб.

Позивачі вважають, що ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнери Дістрібьюшн» діяли спільно, очевидно недобросовісно, умисно укладали договір поставки без мети його реального виконання. Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам реальним кредиторам ТОВ «Авіон+», що у розумінні ст. 13 ЦК України є зловживанням правом.

Отже, заявники вважають, що договір поставки №28-02/3 від 28.02.2020 вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, без наміру його реального виконання, виключно із метою формування штучної дружньої кредиторської заборгованості з метою здійснення в майбутньому контролю над комітетом кредиторів боржника у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство щодо нього.

Також, позивачі зауважують, що за даними Єдиного державного реєстру податкових накладних в лютому 2023 року на ці операції було виписано та зареєстровано 14 податкових накладних на загальну суму ПДВ4 191609 грн.

Таким чином право на податковий кредит у випадку постачання товарів на митній території України прямо залежить від здійснення господарської операції, що полягає у їх придбанні. Наявність лише первинних документів, без здійснення самої господарської операції, без фактичного руху товарів, не може бути підставою для оформлення податкової накладної та декларування податкового кредиту з ПДВ, а такий документ за своєю суттю не може вважатися первинним у розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У випадку, якщо господарська операція фактично не здійснюється, то право на податковий кредит у номінального покупця не виникає, хоча б така операція і підтверджувалася документом, що має вигляд первинного.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду (судові рішення по справах №К/800/15312/13, №К/800/50438/14) господарські операції, здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

За інформацією заявника ТОВ «Авіон+» не мало в наявності означених товарів, відтак фактичне їх постачання на ТОВ «Партнер Дістрібьюшин» не здійснювалося, а податкові накладні оформлювалися ТОВ «Авіон+» задля отримання необгрунтованої податкової вигоди пов'язаною особою - ТОВ «Партнер Дістрібьюшин».

Таким чином, за оцінками заявника податкові зобов'язання ТОВ «Партнер Дістрібьюшин» з податку на додану вартість за означеними операціями занижені щонайменше на 4 191 609 грн.

Отже, з врахуванням вищевикладеного, позивачі посилаються на наступне:

- при розгляді справ у Господарському суді Львівської області за позовами ТОВ "Глобал Дистриб'юшн Компані» та «Глобал Спірітс Європа» до ТОВ «Авіон+» про стягнення заборгованості за поставку товару, представник ТОВ «Авіон+» зловживав своїми процесуальними правами чим затягнув розгляд вказаних справ;

- для штучного створення заборгованості ТОВ «Авіон+» перед ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» було легітимізовано заборгованість за Договором поставки № 28/02-3 від 28.02.2020;

- Договір поставки № 28/02-3 від 28.02.2020р має ознаки фіктивності, удаваності та фраудаторності.

Висновки суду.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Щодо фіктивності договору суду, судом враховано наступне.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Згідно ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У фіктивному правочині воля його учасників по суті присутня, але вона спрямована не на те, щоб створити між її учасниками будь-який юридичний зв'язок, а на те, щоб створити лише видимість цього зв'язку.

Відповідно до висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №588/1311/17, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Отже, судом у справі №914/563/23 встановлено обставини справи та законність вимог позову, у зв'язку з чим, було ухвалено рішення про стягнення з ТОВ «Авіон+» на користь ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» заборгованість за договором поставки у розмірі 27629889,70 грн. Дане рішення набрало законної сили.

Як вбачається з судової практики, щодо фіктивності правочину, суд виходить з того, що «фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одина сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним» (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

У постанові КЦС ВС від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 вказав, що «Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.»

З врахуванням вище викладеного слідує, що обов'язки ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» (Постачальник) за Договором №28/02-3 виконав в повному обсязі, а саме відповідно до п.1.1 Договору передав у власність ТОВ «Авіон+» (Покупця) - Товар, що підтверджується видатковими накладними, товаро-транспортними накладними, податковими накладними, які оформленні відповідно до законодавства та в сукупності є належними, допустимими, достовірними, достатніми та такими, що відповідають критеріям, які визначені статтями 76 - 79 ГПК України, а отже, оспорюваний договір не є фіктивним.

Щодо удаваності договору суду, судом враховано наступне.

Відповідно до ч.1 ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

В обґрунтування удаваності оспорюваного правочину, позивачі посилаються на те, що договір було укладено виключно із метою формування штучної дружньої кредиторської заборгованості з метою здійснення в майбутньому контролю над комітетом кредиторів боржника у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство щодо нього.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі №576/564/21 (провадження №61-19258св21) вказано, що: «якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України). У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України). За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином».

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, позивачами не наведено жодної підстави, які дають підстави вважати договір поставки удаваним.

Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Істотними умовами договору поставки, відповідно до ст. 180 ГК України є предмет, ціна та строк дії договору.

Даний Договір укладений між ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» та ТОВ «Авіон+», на виконання якого був поставлений товар, що підтверджується доказами, які були надані у справі №914/563/23, а також доказами, які були надані до справи №903/534/23 про банкрутство ТОВ «Авіон+», а саме: видатковими накладними, податковими накладними та актом звірки, які в свою чергу були досліджені в судовому засіданні.

Так, оспорюваний договір має всі істотні умови визначені ст. 180 та ст. 265 ГК України, а будь-яких доказів на підтвердження того, що даний договір був укладений з метою приховання будь-якого іншого правочину - позивачі не надали.

Щодо фраудаторності договору суду, судом враховано наступне.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Договір поставки, який оспорюється повивачами за своєю природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

На виконання умов Договору поставки № 28/02-3, укладеного 28.02.2020 між ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» (постачальник) та ТОВ «Авіон+» (покупець), у період з 01.02.2022 по 13.01.2023 поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 27 629 889,70 грн. Виконання договору поставки підтверджується, видатковими накладними, товаротранспортними накладними, а також додатково податковими накладними.

Суд приходить до висновку, що за таких умов, даний договір не може бути кваліфікований як фраудаторний, оскільки відчуження майна ТОВ «Авіон+» (боржника) не відбулося, а навпаки Покупець придбавав майно для подальшого здійснення господарської діяльності.

Крім того, оспорюваний договір укладений 28.02.2020, тобто раніше ніж договір поставки укладений між ТОВ «Авіон+» та ТОВ «ГСЄ», за яким згодом виникла заборгованість, про стягнення якої ТОВ «ГСЄ» звернулося лише в 2023 році.

Також, укладаючи договір поставки у 2020 році ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» не могло передбачити, що після виконання ним умов договору у ТОВ «Авіон+» виникнуть обставини за якими останній буде позбавлений можливості сплатити кошти за поставлений товар, а тим більше буде відкрито провадження про банкрутство ТОВ «Авіон+».

У Податковому кодексі України міститься визначення терміну "пов'язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку (п. п. 14.1.159 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Посилаючись на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачі вказують, що фіктивність оспорюваного договору підтверджується тим, що ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» є взаємопов'язаними особами, оскільки з 09.2020 по 08.2022 ОСОБА_2 був єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Авіон+», в той же час з 07.2011 року по нині ОСОБА_2 є єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Партнер Дістрібьюшн».

Однак, на час укладання Договору поставки № 28/02-3 між ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дістрібьюшин» підприємства не були взаємопов'язані, оскільки оспорюваний договір був укладений у лютому 2020 року, тобто на час укладання оспорюваного договору, а саме 28.02.2020 ОСОБА_2 не мав ніякого відношення до ТОВ «Авіон+».

Посилання заявників на те, що ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» мали майже однакове місце реєстрації, також не може свідчити про взаємопов'язаність компаній. Так, ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» мають різні реєстраційні коди 40110917 та 37171990 відповідно, печатки, рахунки в банках, керівників, кінцевих бенефіціарів.

Отже, позивачами не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 є заінтересованою особою на час укладання оспорюваного договору щодо ТОВ «Авіон+» або того, що він мав будь-який сторонній вплив на ТОВ «Авіон+» з метою укладення договору поставки № 28/02-3.

Не можливо погодитися із твердженнями Позивача про пов'язаність Відповідачів в даній справі зокрема кінцевими бенефіціарними власниками, адресою та засновниками, адже факт, наявності в юридичних осіб однакових кінцевих бенефіціарних власників не підпадає під ознаки особи заінтересованої стосовно боржника, оскільки спільне місце реєстрації кредиторів та спільні кінцеві бенефіціарні власники таки кредиторів не визначені приписами ст. 1 КУзПБ,як ознаки заінтересованих осіб стосовні боржника (подібний висновок викладено Верховним Судом в справі №903/645/21)

Засновники юридичної особи із організаційно-правовою формою товариство з обмежено відповідальністю не відповідають за зобов'язаннями товариства, а товариство за зобов'язаннями засновника. Відповідачі не є засновниками одне одного, а є різними юридичними особами та відповідно не мають можливості впливу одне на одного.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та обдаровувані, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, у своїй Постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом України зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавству та недопустимості зловживання правом.

Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов 'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. (Аналогічний висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.).

Крім того, обставинами, які дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

В даному випадку, позивачами не було надано доказів, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторного правочину.

Норми права.

За змістом п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ст. 12 ЦК України).

Згідно ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 175 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

Згідно з положеннями ст. 173 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За змістом ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно за ст.ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 525, 526, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду №917/782/20 від 14.04.2021).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно висновків, викладених в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Щодо тверджень позивачів, щодо зловживання процесуальними правами ТОВ «Авіон+» при розгляді справ за позовами ТОВ «ГСЄ» та ТОВ «ГДК» про стягнення заборгованості, які на думку позивачів, виявлялися в неможливості ні підтвердити ні спростувати обставини зазначені в позові, а також в поданні представниками ТОВ «Авіон+» клопотань про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення судового засідання, які в свою чергу були задоволені судом.

Заходами, які може вживати суд для реагування на зловживання процесуальними правами є зокрема: залишення без розгляду скарги, заяви, клопотання; повернення скарги, заяви, клопотання: попередження та штраф (заходи процесуального примусу); направлення окремої ухвали, забезпечення судових витрат.

Разом з тим, будь-яких доказів, які б підтверджували зловживання процесуальними правами ТОВ «Авіон+» позивачами надано не було, що підтверджує безпідставність та суб'єктивну думку представників позивачів щодо зловживання такими правами ТОВ «Авіон+».

Посилання позивачів на те, що після постановлення ухвали про забезпечення позову ТОВ «ГДК» у справі №914/3173/22, ТОВ «Авіон+» відкрило нові банківські рахунки для виведення грошових коштів ТОВ «Авіон+» та доведення його до стану стійкої неплатоспроможності, не можуть свідчити чи підтверджувати недійсність оспорюваного Договору від 28.02.2020, оскільки ТОВ «Авіон+» є компанією, яка здійснює свою господарську діяльність на свій розсуд розпоряджається належним йому майном (грошовими коштами) незалежно від ТОВ «Партнер Дістрібьюшн».

Щодо посилання позивачів на те, що при розгляді справи за позовом ТОВ «Глобал Дістрібюшн компані», ТОВ «Глобал Спірітс Європа» до ТОВ «Авіон+» про стягнення заборгованості Відповідачем не було надано первинні документи щодо виконання умов договору та неможливості проведення звірки взаєморозрахунків, при тому, що при розгляді справи за позовом ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» до ТОВ «Авіон+» такі дії були проведені, то ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» пояснює тим, що більша частина поставок за договором №28/02-3 від 28.02.2020 було здійснено після повномаштабного вторгнення рф на територію України.

Посилання позивачів на те, що фіктивність оспорюваного правочину, вказує відсутність оподаткування зазначених господарських операцій як зі сторони ТОВ «Авіон+» так і ТОВ «Партнер Дістрібьюшн», не відповідає дійсності, оскільки податкові накладні на виконання Договору поставки №28/02-3 були оформлені та досліджувалися в судовому засіданні у справі № 903/534/23 про банкрутство ТОВ «Авіон+».

Також, посилання позивачів на те, що ТОВ «Авіон+» виписував та реєстрував на користь ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» податкові накладні на наступні операції: плитка тротуарна (на загальну суму 6 618 88 грн., в т.ч. ПДВ 469 814 грн.), вивіски ( в кількості 12 штук на загальну суму 20 530 774 грн., в т.ч. ПДВ 3 421 795 грн.) не можуть бути будь-яким чином підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Доводи позивачів про те, що станом на дату виконання договору поставки №28-02/3 від 28.02.2020 та в період поставок за цим договором, активи ТОВ «Авіон+» значно перевищували розмір зобов'язання, що давало об'єктивну можливість погасити заборгованість, не підтверджуються жодними доказами.

Разом з цим, договір поставки укладений між ТОВ «Авіон+» та ТОВ «ГСЄ», а також додаткова угода про заміну постачальника з ТОВ «ГЄС» на ТОВ «ГДК» від 24.11.2021 та період поставок за цими угодами частково збігаються з часовим проміжком укладання та виконання оспорюваного договору за яким також не була здійснена оплата за поставлений товар.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом Позивачами на підтвердження своїх позовних вимог до позовної заяви було додано: копія рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2023 у справі №914/563/23; копія рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2023 у справі №914/3173/22 від 09.05.2023; копія ухвали Господарського суду Львівської області від 16.01.2022 у справі №914/3173/22; копія ухвали Господарського суду Львівської області від 29.05.2023 у справі №914/734/23; копія ухвали Господарського суду Львівської області від 29.05.2023 у справі №914/734/23; скріншот з автоматизованої системи виконавчого провадження; роздруківка з веб-сайту Судової влади; витяги з ЄДР стосовно Позивачів.

Таким чином, враховуючи вищевикладеного, суд приходить до висновку, що договір поставки № 28/02-3 від 28.02.2020 укладений між ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» (Постачальник) та ТОВ «Авіон+» (Покупець); правомірність дій сторін при укладання Договору та відповідність його нормам законодавства; на виконання умов Договору Постачальник у період з 01.02.2022 по 13.01.2023 поставив (передав у власність), а Покупець прийняв товар на загальну суму 27629889,70 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками видатковими накладними. Позивачами не доведено порушення їх прав внаслідок укладеного Договору, а також не доведено у чому полягає відновлення (захист) їхнього цивільного інтересу внаслідок визнання правочину недійсними.

Враховуючи позовні вимоги Позивачів та надані докази, які на думу їх підтверджують позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов безпідставний та такий, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивачів судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Продторг-44» (попередня назва - ТОВ "Глобал Дістрібьюшн компані") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Спірітс Європа" до Товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер Дістрібьюшн”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон +” про визнання правочину недійсним в межах справи №903/534/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер Дістрібьюшн” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авіон+” про банкрутство, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 18.12.2023.

Суддя І. О. Гарбар