ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2023 р. Справа №910/11764/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Луцюк А.В.
представники сторін:
від позивача: Козаченко І.В.
від відповідача-1: Іващенко І.О.
від відповідача-2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023
у справі №910/11764/23 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство"
до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та Державної корпорації "Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності" (Зовнішекономбанк) ДКР "ВЕБ.РФ"
про стягнення 558 719,07 єгипетських фунтів,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та Державної корпорації "Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності" (Зовнішекономбанк) ДКР "ВЕБ.РФ" про стягнення 558 719,07 єгипетських фунтів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів 558 719,07 єгипетських фунтів, які обліковувались на рахунку позивача станом на 1992 рік.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 закрито провадження у справі №910/11764/23 за позовом Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та Державної корпорації "Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності" (Зовнішекономбанк) ДКР "ВЕБ.РФ" про стягнення 558 719,07 єгипетських фунтів, на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановляючи вищенаведену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що питання, пов'язані з внутрішнім валютним боргом колишнього СРСР виходять за рамки відносин господарюючих суб'єктів, носять публічно-правовий характер і можуть бути вирішені тільки на міжурядовому рівні України та росії.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено правовідносини сторін та обставини, які мають значення для справи.
Так, скаржник зазначає, що після переоформлення зобов'язань колишнього СРСР перед російськими фізичними особами, урядом російської федерації, російськими підприємствами, організаціями, установами у тому числі банками, за їх валютними рахунками у Зовнішекономбанку СРСР має бути відновлено використання валютних коштів, зарахованих на рахунки усіх підприємств, організацій та установ у Зовнішекономбанку СРСР, незалежно від їх національної чи територіальної приналежності.
Позивач вважає, що місцевим господарським судом невірно зроблено висновок, що відносини носять публічно-правовий характер, а отже можуть бути вирішені тільки на міжурядовому рівні росії та України.
Також, на думку апелянта, Економічний суд Співдружності Незалежних Держав не розглядає приватно-правові відносини, а висновки, викладені у його рішеннях не є обов'язковими для врахування національними судами України.
Крім того, у резолютивній частині апеляційної скарги міститься клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/22.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 апеляційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" у справі №910/11764/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 витребувано матеріали справи №911/11764/23 з Господарського суду міста Києва. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/11764/23.
09.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/11764/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 відмовлено у задоволені клопотання Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" про відстрочення від сплати судового збору. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
15.11.2023, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/11764/23. Розгляд апеляційної скарги Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/23 призначено на 13.12.2023. Сторонам встановлено строк на подачу відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 08.12.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 задоволено клопотання представника відповідача-2 - Назаренка Володимира Петровича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
07.12.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на апеляційну скаргу, в якому останнє просить скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Так, на переконання відповідача-1, суд першої інстанції правильно встановив, що Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" не є самостійним у вирішенні питання розблокування коштів на валютних рахунках позивача та компенсації суми заблокованих у колишніх відділеннях Зовнішекономбанку СРСР коштів юридичних осіб - резидентів України. Вирішення порушеного спірного питання знаходиться поза межами компетенції відповідача-1 і знаходиться на рівні міждержавних відносин.
08.12.2023 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача-2 на апеляційну скаргу, в якому останнє просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача та залишити ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/23 без змін.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання з'явились 13.12.2023 з'явились представники позивача та відповідача-1.
Відповідач-2 у судове засідання представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Крім того, на зв'язок для розгляду справи в режимі відеоконференції, представник останнього не вийшов.
З матеріалів даної справи вбачається, що відповідачем-2 вказано електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, на які суд апеляційної інстанції надіслав ухвалу від 11.12.2023 у даній справі. Отже, відповідач-2 був належним чином повідомлений про розгляд справи.
При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до частини 5 статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості у відеоконференції у судовому засіданні поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
З урахуванням частини 5 статті 197 ГПК України, здійснюючи подання заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідач-2 повинен був усвідомлювати наслідки та ризики, які може понести, у випадку неможливості участі у відеоконференції. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №923/378/17, від 16.11.2021 у справі №910/8690/20, від 16.03.2023 у справі №915/1172/20.
Відповідно до частин 12, 13 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача-2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
В силу приписів статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним з основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно, до вимог матеріального та процесуального законів.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява №11681/85) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-2.
Представник позивача, у судовому засіданні 13.12.2023, підтримала вимоги та доводи апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/23 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача-1, у свою чергу, заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/23 залишити без змін.
Обставини справи, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь грошові кошти 558 719,07 Єгипетських фунтів, з яких: 554 662,31 єгипетських фунтів - основний борг, 14 056,76 єгипетських фунтів - три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на валютних рахунках Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство", відкритих у Зовнішекономбанку СРСР у місті Одесі, були наявні грошові кошти, які після розпаду СРСР були заблоковані.
У 2021 році позивач звернувся до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" з проханням надати інформацію щодо залишку заблокованих у 1992 році коштів у іноземній валюті, які належали Державній судноплавній компанії "Чорноморське морське пароплавство" та обліковувалися на рахунках відділення Зовнішекономбанку СРСР в місті Одесі. Відповідач-1 листом від 02.09.2021 №0632400/28272-21 надав інформацію про залишки валютних коштів позивача на рахунках колишнього Зовнішекономбанка СРСР у місті Одесі.
Інформація щодо залишків валютних коштів на рахунках юридичних осіб резидентів України в установах колишнього Зовнішекономбанку СРСР на території України наявна у відповідача-1 внаслідок виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1999 №1579 "Про проведення звіряння залишків валютних коштів на рахунках юридичних осіб - резидентів України в установах колишнього Зовнішекономбанку СРСР на території України".
Наведенні вище обставини визнані позивачем та відповідачем-1, а тому не підлягають доказуванню, в силу положень частини 1 статті 75 ГПК України.
Предметом даного спору є солідарне стягнення з відповідачів коштів, які відносяться до внутрішнього валютного боргу колишнього СРСР перед підприємством-резидентом СРСР.
Згідно з рішенням Міждержавної ради по нагляду за обслуговуванням боргу і використанням активів СРСР від 17.12.1991 (протокол №3) Зовнішекономбанком СРСР призупинені всі види платежів за кордон у вільноконвертованій валюті, а також будь-які перерахування валютних коштів за поточними балансовими рахунками валютних фондів, рахунками валютних фондів, рахунками спільних підприємств, кореспондентськими рахунками радянських комерційних банків, рахунками благодійних фондів і громадських організацій.
Після розпаду СРСР Зовнішекономбанк (м. москва) не надав відповідних джерел для проведення виплат резидентам України. На відкриті в банках на території України валютні рахунки кошти фактично не надходили.
Указом Президента України від 30.05.1995 №402/95 постановлено при застосуванні Указу Президента України "Про утворення Державного експортно-імпортного банку України" №29 (29/92) від 03.01.1992 виходити з того, що Укрексімбанк, з дня його утворення, не є правонаступником заборгованості Зовнішекономбанку колишнього СРСР перед юридичними особами та громадянами України і не відповідає за позовами юридичних осіб та громадян України щодо коштів, які перебували на рахунках Зовнішекономбанку СРСР.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" не є правонаступником заборгованості Зовнішекономбанку колишнього Союзу РСР перед юридичними особами та громадянами України.
Постановою Президії Верховної Ради рф від 13.01.1992 №2172 "Про Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР" визнано правонаступництво російської федерації за зобов'язаннями колишнього СРСР перед російськими фізичними особами, урядом рф, російськими підприємствами, організаціями, установами, в тому числі банками, за їх валютними рахунками у Зовнішекономбанку СРСР.
Україна не брала на себе зобов'язань щодо компенсації заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед українськими юридичними та фізичними особами. Фінансовим агентом Уряду України, який здійснює координацію всіх заходів, спрямованих на вирішення з російською стороною питання розблокування валютних рахунків резидентів України, є Міністерство фінансів України.
Як вбачається з матеріалів справи, поява внутрішнього валютного боргу колишнього СРСР пов'язана з тим, що в умовах дефіциту державних валютних коштів, коштів в іноземній валюті радянських фізичних та юридичних осіб, які поступили до 01.01.1992 на їх рахунки в Зовнішекономбанку СРСР, були використані на підставі рішень Уряду СРСР на фінансування невідкладних потреб радянської держави, у тому числі і для України.
Як наслідок, у зв'язку з недостатністю валютного покриття, необхідного для виконання розпоряджень власників, відкритих в Зовнішекономбанку рахунків, 17.12.1991, створена відповідно до статті 7 Договору про правонаступництво відносно зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР від 04.12.1991 Міждержавна Рада, яка спостерігає за обслуговуванням боргу та використанням активів Союзу РСР (членом Ради була Україна), прийняла рішення про зупинення платежів з цих рахунків в іноземній валюті.
Згідно з пунктом 6 Постанови Президії Верховної Ради рф від 13.01.1992 №2172-1 "Про банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР" всі відкриті у Зовнішекономбанку валютні рахунки юридичних та фізичних осіб - резидентів СРСР, були заблоковані.
Пунктом 7 Угоди між Україною і російською федерацією "Про подальший розвиток міждержавних відносин" від 23.06.1992 передбачено, що сторони створять узгоджений механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР, який виник внаслідок вилучення валютних коштів підприємств та організацій колишнім радянським урядом.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на даний час будь-які міжнародні угоди між Україною і рociєю, що встановлюють механізми обслуговування внутрішнього боргу на міждержавному рівні, укладені не були.
Відсутні також угода і акти Співдружності, які б відносили спори про відшкодування збитків юридичних осіб, які виникли у зв'язку з блокуванням їх валютних рахунків в Зовнішекономбанку СРСР та його філій після розпаду колишнього СРСР, до підсудності будь-яких судово-арбітражних органів держав-учасників Співдружності незалежних держав.
Таким чином, певна частка зобов'язань по валютних рахунках українських юридичних осіб, резидентів колишнього СРСР залишилась неврегулюваною на міжнародному та національному рівні, при цьому ні Україна, ні росія не прийняли на себе зобов'язань по їх погашенню.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що питання, пов'язані з внутрішнім валютним боргом колишнього СРСР виходять за рамки відносин господарюючих суб'єктів, носять публічно-правовий характер і можуть бути вирішені тільки на міжурядовому рівні України та росії.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що провадження у справі за позовом Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та Державної корпорації "Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності" (Зовнішекономбанк) ДКР "ВЕБ.РФ" про стягнення 558 719,07 єгипетських фунтів підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянтів, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду залишає апеляційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 про закриття провадження у справі №910/11764/23 - без змін.
Розподіл судових витрат
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Державну судноплавну компанію "Чорноморське морське пароплавство".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/23 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі №910/11764/23 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/11764/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано - 18.12.2023.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран