Справа № 214/4246/23
2/214/3475/23
РІШЕННЯ
Іменем України
09 листопада 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Прасолова В.М.
при секретарі - Петренко К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», третя особа: Саксаганський відділ державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального округу Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Фінпром Маркет», в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений за реєстровим №5528 від 29.07.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованості в розмірі 13 415,42 грн.
В обґрунтування позову зазначено наступне. 29.07.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис № 5528 про стягнення заборгованості з неї ОСОБА_1 в розмірі 13415,42 грн. за кредитним договором № укладеним між позивачем та ТОВ «Фінпром Маркет». На підставі даного виконавчого напису 21.07.2021 року Саксаганським відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження № 66148258. Вважає, що даний виконавчий напис необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню з наступних підстав. Виконавчий напис здійснюється нотаріусом на підставі ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» за умови подання стягувачем пакету документів, що підтверджують безспірну заборгованість. Водночас слід зазначити, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору, зокрема, щодо її розміру, строків, за яких вона нарахована тощо, а відтак, і документів, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріус вчиняє виконавчий напис. Документи, що встановлюють заборгованість, насамперед мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором. Правова позиція Верховного Суду України по справі за № 6-887цс17:3 урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріату у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» (далі Перелік) для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитним договором, необхідні оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. У матеріалах виконавчого провадження відсутня зазначена виписка та копія кредитного договору. Оскільки стягнення провадиться за договором споживчого кредитування. укладеного між фізичною особою та небанківською фінансовою установою дистанційно, за допомогою програмного забезпечення через сайт фінансової установи, для встановлення розміру та безспірності заборгованості кредитор зобов'язаний надати оригінал кредитного договору. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) та від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14- (провадження № 14-557 це 19). Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим. якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Боржником не було отримано повідомлення від кредитора. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18). Згідно постанови КМУ «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 662 від 26.11.2014 року, зміни було внесено у п. 2 Переліку, згідно якого для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями нотаріусу подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Отже зазначені вище обставини беззаперечно свідчать про спір про право, що унеможливлює твердження щодо безспірності заборгованості та стягнення такої на підставі виконавчого напису нотаріуса. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року по справі №826/20084/14 визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме п. 1 та п. 2 Переліку. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року по справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін. Відповідно до п. 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» із змісту статті 162 КАС України випливає, що у разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання не чинними рішення чи окремих Його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права визнання спірного акта не чинним та скасування такого акта є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень не чинними означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є не чинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти. Як вбачається з картки Постанови КМУ «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 662 від 26.11.2014 року на офіційному веб порталі Верховної Ради України «Законодавство України», її стан вказано як «чинний». Міністерство Юстиції України у своєму Листі від 25.06.2020 № 5235/19.5.6/32-20 звернуло увагу нотаріусів на необхідності неухильного дотримання вимог Закону та Порядку при вчиненні виконавчих написів, а також до відома нотаріусів доведено, що вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, не вбачається за можливе. Листом Міністерства Юстиції України № 8467/8.3.1/32-20 від 19.10.2020 року зауважено, що відповідно до обов'язків нотаріуса, визначених статтею 5 Закону, та переліку підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії, передбаченого статтею 49 Закону, у разі якщо вчинення нотаріальної дії суперечить законодавству України або міжнародним договорам нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні такої дії. Враховуючи вищезазначене, нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні виконавчого напису на документах, які визначені пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку. Отже в будь-якому випадку виконавчий напис нотаріуса, який вчинено на кредитному договорі, який не посвідчено нотаріально має бути визнаний таким, що не підлягаю виконанню, аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 року по справі № 910/10374/17. Виходячи із зазначеного виконавчий напис нотаріуса № 5528 від 29.07.2020 року вчинений приватним нотаріусом Остапенком Є.М. про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в розмірі 13415,42 грн. належить визнати таким, що не підлягає виконанню. Постановою колегії суддів Великої Палати Верховного Суду №14-57цс18 від 21.03.2018 року зазначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачі». Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника. Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом. При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема, позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18, провадження № 614126св19.
У судове засідання позивачка не з'явилась, подала до суду заяву, згідно якої просить справу розглядати за її відсутності, на задоволенні позову наполягає.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав до суду 21 червня 2023 року заяву, згідно якої зазначив, що позов визнає та просить повернути позивачці у зв'язку з визнанням позову, 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову.
Третя особа - Саксаганський ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи був повідомлена належним чином.
Відповідно до ч.6 ст.263 ЦПК України, якщо одна зі сторін визнала пред'явлену до неї вимогу повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким у визнанням, якщо це не суперечить вимогам ст.206 ЦПК України.
Керуючись положеннями ст. 206 ЦПК України, а саме визнання представником відповідача позову, у судовому засіданні встановлено, що маються законні підстави для задоволення позову, тому що визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову.
З урахуванням вищезазначеного, та зважаючи на те, що позивачкою при поданні позову судовий збір не сплачувався згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», підстав для вирішення питання про повернення позивачці з державного бюджету 50 відсотків судового збору сплаченого при поданні позову, не мається.
Таким чином, на підставі ст. 141 ч.6 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 137, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», третя особа: Саксаганський відділ державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального округу Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №5528, вчинений 29 липня 2020 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь ТОВ «Фінпром Маркет» за кредитним договором № 26255005138969 від 17 жовтня 2013 року, всього загальну суму 13415 грн. 42 коп.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: В.М. Прасолов