справа № 208/8487/23
№ провадження 2/208/1282/23
РІШЕННЯ
Іменем України
15 листопада 2023 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Грищенко О.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Кам'янської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Кам'янської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався не те, що вона зареєстрована та проживає з 1987 року в квартирі АДРЕСА_1 . Її чоловік ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником особового рахунку цієї квартири. Крім того в квартирі крім неї зареєстровані її донька - ОСОБА_2 та її онук - ОСОБА_3 . Після смерті чоловіка вона взяла на себе обов'язки по утриманню квартири, сплачує комунальні послуги та утримує квартиру в належному стані. Відповідачі в 2013 р. за власним рішенням виїхали до м. Нью-Йорк Сполучені Штати Америки, де зараз постійно проживають, на теперішній час отримали громадянство США, приїхати до України не мають можливості, а тому не можуть знятись з реєстраційного обліку в добровільному порядку.
Оскільки зняття з реєстраційного обліку відповідачів за колишнім місцем проживання порушує її житлові права, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням (житло) квартирою АДРЕСА_1 .
Представник позивача в судове засідання не з'явився надала заяву, в якій просить суд розглядати справу за відсутністю представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала заяву про слухання справи без її участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав заяву про слухання справи без його участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
Начальник Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Кам'янської міської ради - ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, надала заяву про слухання справи без її участі та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.
Суд вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає з 1987 року в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.14).
Згідно свідоцтва про смерть № 1245 від 03 листопада 2020 р. видане Заводським районним судом у місті Кам'янське відділ державної реєстрації цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) її чоловік ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником особового рахунку цієї квартири.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит від 08.09.2023 р. № 449 в квартирі крім позивача зареєстровані: її доньки - ОСОБА_2 з 23.10.1990 року та ОСОБА_3 з 05.08.1993 року.
Після смерті чоловіка позивач взяла на себе обов'язки по утриманню квартири, сплачує комунальні послуги та утримує квартиру в належному стані.
Відповідачі в 2013 р. за власним рішенням виїхали до м. Нью-Йорк Сполучені Штати Америки, де зараз постійно проживають, на теперішній час отримали громадянство США, приїхати до України не мають можливості, а тому не можуть знятись з реєстраційного обліку в добровільному порядку.
Відповідно дост.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конституцією України(ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від 4.11.1950 року, підписаної від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Ст. 405 ЦК передбачено, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як роз'яснено п. 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК).
Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно до ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Згідно до п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_2 з 23.10.1990 року та ОСОБА_3 з 05.08.1993 року не проживають в квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин, ця обставина позбавляє власника квартири вільно володіти своїм майном, а тому вимоги позивача про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня2006 року).
Позивач просив судові витрати залишити за собою.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 71, 72, 150 ЖК України, ст.ст. 16, 317, 319, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст.81, 89, 268, 272, 273, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Кам'янської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням (житло) квартирою АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідачі:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Кам'янської міської ради, адреса: Дніпропетровська область, м. Кам'янське майдан Петра Калнишевського,2.
Суддя Похваліта С. М.