Справа № 214/1490/23
Провадження № 2/210/943/23
РІШЕННЯ
іменем України
05 грудня 2023 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Літвіненко Н.А.,
при секретарі судового засідання Таранущенко В.С.,
за участі пр. відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Держави в особі: Військової прокуратури південного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Держави в особі: Військової прокуратури південного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкодипосилаючись на такі обставини.
Так, 16.07.2015 року начальником слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України Слободянюком В.Ю. їй повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища).
20 липня 2015 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси за клопотанням старшого прокурора військової прокуратури Південного регіону України Чорного О.Д. відносно неї обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладено, зокрема, наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду за їх викликом у визначений ними час; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та роботи.
22 липня 2015 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси за клопотанням старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України Чорного О.Д. накладено арешт, зокрема, на належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .
02 жовтня 2015 року військовою прокуратурою Південного регіону України затверджено та передано до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області обвинувальний акт за її обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України (одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища).
В ході судового слідства прокурор заявив про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні №42015160690000021 від 05.06.2015 року щодо неї та надав відповідну письмову постанову від 24.02.2020 року в якій вказав, що пред'явлене їй обвинувачення не підтверджується, в суді не встановлено достатньо доказів для доведення винуватості, а всі можливості їх отримання вичерпано.
За результатом розгляду вказаної вище заяви прокурора, 26.02.2020 року в судовому засіданні Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу, якою кримінальне провадження №42015160690000021 в частині обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України закрито за відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Ухвала суду набрала законної сили 05.03.2020 року
Вказує, що таким чином, з 16.07.2015 року по 05.03.2020 року, тобто протягом 55,5 місяців, без законних на те підстав вона перебувала під слідством та судом, а відтак наявні правові підстави для відшкодування їй моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.
Розмір матеріальної шкоди позивач обґрунтовує такими обставинами.
16.07.2015 року їй повідомлено про підозру у вчиненні нібито нею кримінального правопорушення, передбаченого ч..3 ст.368 КК України.
В цей же день, були проведені одночасно незаконні обшуки за місцем її проживання в м.Херсоні, за місцем проживання її батьків в смт.Нововороновка та в робочому кабінеті.
Те, що самі по собі незаконні обшуки стали стресовою ситуацією для неї так ще і для членів її сім'ї та батьків. Проведеним незаконним обшуком порушено гарантоване Конституцією України право на недоторканість житла.
Окремо звертає увагу суду на проведений незаконний обшук за місцем проживання її батьків в смт.Нововоронцовка. Вказаний обшук проводився з участю понятих: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , 1965 р.н. Зазначає, що відносно ОСОБА_4 нею, як суддею Нововоронцовського районного суду Херсонської області в січні 2014 року винесено вирок, яким його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та призначено відповідне покарання, справа №660/1400/14-к. Таким чином, ОСОБА_4 , як підсудний відносно якого нею був винесений вирок, приймав участь в якості понятого під час обшуку за місцем проживання її батьків, ну це взагалі вкрай неприйнятна обставина, яка завдала моральної шкоди не тільки їй, як судді, а і її батькам, адже Нововоронцовка це невеличкий районний центр, де майже всі знають одне одного, і ця ситуація, що колишній підсудний був понятим в обшуці, і взагалі сам обшук ще обговорювалися в населеному пункті протягом певного часу, що завдавало їй та її батькам страждань.
Крім того, у зв'язку обранням запобіжного заходу із покладенням обов'язків вона змушена була мати принизливі для неї візити до слідчого, прокурора із місця її проживання в м. Херсон до місця знаходження слідчого орана, а це 202 км. в одну сторону, три години часу їзди на автомобілі, 5 годин загальним транспортом, це вимагало від неї додаткових зусиль для організації її життя.
Крім того, через накладений 22.07.2015 року арешт на належну їй на праві приватної власності квартиру ухвалою слідчого судді вона була позбавлена можливості реалізувати своє право на відчуження майна. І лише після скасування арешту ухвалою суду від 26.02.2020 року, яка набрала законної сили 05.03.2020 року, тобто майже тільки через 5 років вона змогла реалізувати своє право на відчуження належного їй нерухомого майна.
Також, весь час судового розгляду вона мала принизливі для себе виклики в судові засідання, мала захищатися від незаконного обвинувачення, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема, організація поїздок в судове засідання в м. Нікополь, а це 209 км в одну сторону від її місця проживання м. Херсон, це 3,5 години їзди в одну сторону на автомобілі, оренда автомобіля, оплата пального, проживання в м.Нікополі.
Вказує, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та пред'явленням обвинувачення в одержанні неправомірної вигоди зганьблені її честь і гідність, завдано непоправної шкоди престижу та діловій репутації як судді. В ті дні електронні ЗМІ рясніли повідомленнями про нібито отримання мною неправомірної вигоди, що підірвало її авторитет та ділову репутацію, викликало негативне ставлення з боку суспільства.
Тривале (4.5 роки) безпідставне притягнення її до кримінальної відповідальності, незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на її стосунки з оточуючими людьми, вона змушена була докладати значних зусиль для їх відновлення та поновлення свої порушених прав, адже тривале перебування під слідством та судом завдало їй душевних страждань, перебування під слідством та судом створювало у мого оточення негативне уявлення про неї, як про правопорушника. Вона змушена була докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації, що неодмінно спричиняло сильні душевні хвилювання у неї, психологічне напруження, розчарування та незручності.
Всі перераховані тут втрати немайнового характеру мали місце в її випадку, а вказане вище доводить спричинення їй моральної шкоди у більшому розмірі трикратному ніж зазначено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Враховуючи інтенсивність та глибину сприйняття всіх психотравмуючих факторів, що супроводжували її неправосудне переслідування, просить прийняти суд як підставу для визначення розміру моральної шкоди в збільшеному розмірі порівняно до мінімально визначеного законодавством.
Розмір моральної шкоди позивачка розраховує таким чином: мінімальна заробітна плата, що діє на час розгляду справи за кожен місяць перебування під слідством і судом в трикратному розмірі: 6700 грн. ? 55,5 міс. 3 х = 1 115 550 грн.
Просить стягнути з Державного бюджету України на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 115 550 грн.
Представник відповідача Державної казначейської служби України правом на подачу відзиву не скористався.
Представник відповідача Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Олена Самарська подала до суду відзив на позовну заяву посилаючись на те, що безпідставним є твердження позивача щодо наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у випадку закриття кримінального провадження судом у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання обвинувачення.
Крім того, посилалася на те, що розрахунок позивача щодо розміру моральної шкоди є необґрунтованим, та ОСОБА_2 , самостійно, без посилання на належні та допустимі докази на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди на власний розсуд, безпідставно розрахувала та зазначила у тексті позовної заяви розмір моральної шкоди. Так, відповідно до розрахунку позивача за період її перебування під слідством та судом (з 16.07.2015 по 05.03.2020) розмір відшкодування моральної шкоди становить 1 115 550 гривень.
Зазначила, що досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_2 тривали з 16.07.2015 по 05.03.2020, тобто 55 місяців.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 6700 гривень. Отже, з урахуванням вимог Закону про порядок відшкодування шкоди, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди складає 368 500 грн. (55 міс. х 6700 грн).
Також зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, що необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв?язків (під час перебування під слідством та судом, під вартою та домашнім арештом вона не перебувала). Тобто, позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання їй моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством до відшкодування.
Тому вважає, що відсутні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди та визначення його в розмірі 1 115 550 грн, оскільки вказане може призвести до неправомірного збагачення позивача.
Просить в задоволенні позову ОСОБА_2 у справі № 214/1490/23 до Держави в особі Військової прокуратури Південного регіону України (Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, відмовити.
Позивачка ОСОБА_2 подала відповідь на відзив на позовну заяву посилаючись на те, що у своєму Відзиві Відповідач вказує на відсутність у позивача підстав для відшкодування шкоди, оскільки кримінальне провадження за її обвинуваченням закрито за п.2 ч. статті 284 КПК України у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, проте вказаний висновок відповідача є помилковим та зроблений без врахування ухвали Великої Палати Верховного Суду у справі № 727/7635/21 від 04 липня 2023 року, в якій Велика Палата наголосила, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди на підставі положень Закону №266/94-ВР у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Щодо заперечення відповідача про визначений нею трикратний розмір завданої їй моральної шкоди, зазначає наступне. У Відзиві відповідач вказує, що сума моральної шкоди в розмірі 1115550 грн. визначена позвачем без належного обґрунтування та нею не надано будь-яких доказів завдання моральної шкоди. Проте, з таким висновком не погоджується, оскільки в своїй позовній заяві в розділі III «Обґрунтування розміру моральної шкоди» вона досить докладно навела всі свої доводи, щодо збільшеного розміру компенсації моральної шкоди та зазначила, що всі докази містяться в матеріалах кримінального провадження.
Представник відповідача Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Олена Самарська заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву посилаючись на таке.
Вважає, що висновок позивача про те, що є підстави для відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного її притягнення до кримінальної відповідальності не ґрунтується на вимогах закону, оскільки закриття кримінального провадження відбулось не у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, тобто не на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вказана підстава не є тотожною підставі за якою закрито кримінальне провадження щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , а саме передбаченій п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК У країни.
Крім того, вважає необґрунтованим та безпідставним розрахунок розміру моральної шкоди виконаний позивачем за час її перебування під слідством та судом.
Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, вимоги позовної заяви підтримує та просить задовольнити.
Представник відповідача Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Олена Самарська в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на обставини, викладені ними у відзиві на позов. Просила суд відмовити у задоволені позову.
Представник відповідача Державної казначейської служби України, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, будь - яких клопотань суду не надавав.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з врахуванням таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні серії НОМЕР_1 від 27.11.2015, ОСОБА_7 27.11.2015 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , та змінила прізвище на ОСОБА_9 .
16 липня 2015 року органом досудового розслідування ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища).
20 липня 2015 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Каплі О.І., за клопотанням старшого прокурора військової прокуратури Південного регіону України Чорного О.Д., відносно ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладено обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду за їх викликом у визначений ними час; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватись від спілкування з громадянами ОСОБА_11 , а також з іншими особами, які діють від імені чи за дорученням останніх.
22 липня 2015 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Крикливого О.М. за клопотанням старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України Чорного О.Д. накладено арешт, зокрема, на належну на праві приватної власності підозрюваній ОСОБА_7 - квартиру АДРЕСА_1 .
02 жовтня 2015 року військовою прокуратурою Південного регіону України затверджено та скеровано до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України (одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища).
В ході судового слідства, прокурор, який підтримував публічне обвинувачення у кримінальному провадженні ОСОБА_12 , заявив про відмову від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні №42015160690000021 від 05.06.2015 року щодо ОСОБА_13 та надав відповідну письмову постанову від 24.02.2020 року в якій, зокрема, зазначено, що пред'явлене обвинувачення ОСОБА_13 не підтверджується, в суді не встановлено достатньо доказів для доведення винуватості, а всі процесуальні можливості доведення її вини вичерпано..
За результатом розгляду вказаної вище заяви прокурора, 26.02.2020 року в судовому засіданні Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу, якою кримінальне провадження №42015160690000021 в частині обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України закрито за відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Ухвала суду набрала законної сили 05.03.2020 року.
Мотивуючи свої вимоги позивачка зазначила, що їй заподіяно моральні страждання, що призвели до приниження честі, гідності та ділової репутації, обмеження її конституційного права на вільне пересування, вільне користування належним їй майном, позбавило можливості реалізувати свої звички та бажання, погіршили відносини з оточуючими людьми, спричинили довгострокові моральні страждання. Страждання проявились у душевних переживаннях, занепокоєнні, постійному нервуванні, соромі, приниженості, страху, відчаю на нервовому ґрунті. Вона змушена була докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину та відновлення ділової репутації, що неодмінно спричиняло сильні душевні хвилювання, психологічне напруження, розчарування та незручності.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) (ст. 3 Закону), зокрема, моральна шкода.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пункт 1-1 частини першої статті 2 цього Закону).
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування наведеного вище Закону України, пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Як вже зазначалося, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.02.2020 року у справі №182/8628/15-к, провадження №1-кп/0182/113/2020 закрито провадження у справі в частині обвинувачення ОСОБА_13 , оскільки прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення. Відповідно до постанови про відмову від підтримання публічного (державного) обвинувачення від 24.02.2020 року в якій, зокрема, зазначено, що існують обґрунтовані сумніви у доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_7 , оскільки жоден з досліджених в ході судового розгляду доказів не свідчить беззаперечно про вчинення нею злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, чи будь-якого іншого злочину. Крім того вказано, що пред'явлене обвинувачення не підтверджується, в суді не встановлені достатні докази для доведення її винуватості і вичерпані можливості їх отримання.
При цьому суд виходив із того, що прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення і припинив його фактичне здійснення, а це в свою чергу означає, що він визнав відсутність будь-яких даних для порушення перед судом питання про необхідність засудження особи, притягнутої до кримінальної відповідальності. Ця обставина свідчить ще й про те, що прокурор, припинивши державне обвинувачення в суді, тим самим відмовляється від раніше прийнятого ним або іншим прокурором рішення про затвердження обвинувального висновку, тобто анулює здійснений акт затвердження обвинувального висновку. Відмова прокурора від державного обвинувачення складається із сукупності процесуальних дій, спрямованість яких протилежна обвинувальній діяльності. Результатом цієї діяльності є визнання нікчемності обвинувачення, що спричинює припинення функції обвинувачення. (позиція ВП Верховного Суду Справа № 404/6160/16-к; провадження № 13-22кс19).
А тому, на думку суду, посилання представника відповідача ОСОБА_1 на те, що Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено вичерпний перелік підстав відшкодування шкоди та не передбачено такої підстави до відшкодування шкоди, як закриття кримінального провадження судом у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання від обвинувачення є безпідставним.
Суд вважає, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди відповідно до вказаного Закону, на підставі п.1-1 ст.2 Закону, а саме інше рішення суду (в даному випадку ухвали про закриття провадження у зв'язку із відмовою прокурора від обвинувачення), яким встановлено факт незаконного повідомлення про підозру ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінального переслідування останньої, а отже закриття кримінального провадження відбулося з реабілітуючих підстав.
Тому суд відхиляє посилання представника відповідача ОСОБА_1 на те, що у ОСОБА_2 відсутні підстави для відшкодування їй коштів за незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Вказані вище висновки узгоджують з практикою Верховного Суду з розгляду справ указаної категорії, яка є сталою. Зокрема, подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 16 листопада 2022 року у справі № 522/11959/19 (провадження № 61-2993св22), від 26 квітня 2023 року у справі 201/223/21 (провадження № 61-472св23), від 12 червня 2023 року у справі № 127/15952/22 (провадження № 61-3223св23), від 26 липня 2023 року (провадження № 61-8814ск22).
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходив з такого.
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто, Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Для правильного визначення суми відшкодування, суд повинен правильно визначити термін перебування ОСОБА_2 під слідством та судом.
У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання законної сили виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження.
ОСОБА_2 перебувала під судом і слідством з 16.07.2015 (повідомлення про підозру) по 05.03.2020 (день набрання законної сили ухвалою про закриття кримінального провадження), тобто повних 55 місяців.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Аналіз вказаної вище норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Разом з тим, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21).
На думку суду, позивач не обґрунтовано розрахувала розмір моральної шкоди в сумі 1 115 550 грн., тому суд вважає її завищеною і такою, що може призвести до безпідставного збагачення позивача.
Так, відповідно до «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6700 гривень.
Позивач перебувала під судом і слідством з 16.07.2015 (повідомлення про підозру) по 05.03.2020 (день набрання законної сили ухвалою суду про закриття кримінального провадження), тобто повних 55 місяців.
З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством на час розгляду справи, який складає 6700 гривень, розмір компенсації моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача складає 368 500 гривень, виходячи з наступного розрахунку (6700 грн. х 55 міс.).
Визначаючи розмір морального відшкодування, суд враховує обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, й, виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а сума моральної шкоди яка підлягає стягненню на користь позивача складає 368 500 гривень.
Так, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14 447 цс 19) (пункт 28)), повинен зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір", судові витрати компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави. Інших документально підтверджених судових витрат в матеріалах справи немає.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1 - 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 4, 9, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Держави в особі: Військової прокуратури південного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) відшкодування моральної шкоди в розмірі 368500 грн. (триста шістдесят вісім тисяч п'ятсот гривень, 00 копійок)
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
В іншій частині позовних вимог позивачу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення визначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 15 грудня 2023 року.
Суддя: Н. А. Літвіненко