ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/20372/23 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила:
- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 210 815,23 грн інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 96 164,38, а всього 306 979,61 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю оскаржувану ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що судом не було враховано, що в межах спірних правовідносин підлягає застосуванню строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, позаяк відносини мають цивільно-правовий характер, а також посилається на ч. 3 ст. 122 КАС України якою визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За правилами ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року залишено без руху позовну заяву з тих підстав, що перебіг процесуального строку для звернення з позовом до адміністративного суду починається з 19.04.2021, а останнім днем для подання позовної заяви є 19.10.2021, що свідчить про пропуск процесуального строку звернення до суду.
Крім того, відмовлено в застосуванні строків позовної давності, встановлених ст. 257 ЦК України, оскільки хоч зобов'язання має цивільно-правовий характер, проте виникло воно в результаті здійснення відповідачем владно-управлінських функцій, а не з цивільних правовідносин.
Спосіб усунення недоліків позовної заяви було визначено шляхом подання до суду заяви про поновлення процесуального строку звернення з позовом до суду з урахуванням викладеного в даній ухвалі.
На виконання вимог ухвали від 21.06.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій представник наполягав на застосуванні строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, оскільки відносини мають цивільно-правовий характер, а також посилалися на ч. 3 ст. 122 КАС України, якою визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
За наслідками розгляду заявленого клопотання Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки визначальним фактором для підсудності справи адміністративному суду є порушення суб'єкта владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, а не характер відносин, то і строки мають застосовуватись визначені ч. 2 ст. 122 КАС України, а не ст. 257 ЦК України, яка застосовується при зверненні з позовом до суду, якому підсудні цивільно-правові спори.
Колегія суддів, дослідивши зміст апеляційної скарги, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
При цьому згідно ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Судовою колегією враховується, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Обумовлений строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом десяти днів від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що підставою для виникнення правовідносин, які стали предметом спору в справі № 320/20372/23 стала відмова відповідача виплати одноразової грошової допомоги. Окружним адміністративним судом м. Києва відмову було визнано протиправною та зобов'язано відповідача виплатити грошову допомогу в розмірі 1200000 грн. 08.02.2021 вказана сума була зарахована на картковий рахунок позивачки, яка 29.03.2021 звернулась до відповідача із заявою про сплату інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання з виплати одноразової грошової допомоги за період з 09.06.2018 по 07.02.2021. Надалі, Департамент фінансів Міністерства оборони України листом від 16.04.2021 відмовив позивачці у виплаті.
Таким чином, починаючи з 16.04.2021 позивачка мала можливість дізнатись про порушене, на її думку, право.
Посилання апеляційної скарги на те, що в межах спірних правовідносин належить застосовувати строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, оскільки відносини мають цивільно-правовий характер, судова колегія вважає безпідставним, оскільки зміст позовних вимог свідчить, що дані відносини хоча і мають цивільно-правовий характер, проте виникли вони в результаті здійснення управлінських функцій суб'єктом владних повноважень.
За таких обставин, повертаючи позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У цьому контексті під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відтак, звертаючись до суду із цим позовом, позивачка пропустила встановлений КАС України строк за відсутності наявності об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом.
Указана вище позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 21.07.2022 у справі № 500/498/21.
Отже, апелянтом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду не було надано жодних обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження наявності дійсно поважних причин пропуску строку звернення з заявою до суду.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно ч. 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії», заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі «Каракуця проти України»).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відтак, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Кузьменко
Судді Я.М. Василенко
О.М. Ганечко