ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/16640/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИЛА:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 06 квітня 2023 року №104250015082 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 довічно та щомісячно в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати та перераховувати пенсію за вислугу років з 23.02.2023, виходячи з розрахунку 90% від розміру заробітної плати, згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 28.03.2023 № 21-66зп про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) та довідкою Офісу Генерального прокурора від 28.03.2023 № 21-66зп про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-ХІІ від 26.11.1993, у редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001 та проводити довічно, щомісячно виплати призначеної пенсії за вислугою років в повному обсязі без обмеження граничного розміру виплати пенсій та без обмежень, встановлених з 01.10.2017 Законами України №2148-УІІІ від 03.10.2017 та №1058-ІУ від 09.07.2003, незалежно від перебування на посадах в органах прокуратури України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та винести нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що гарантії працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, у той час як положеннями ст. 86 Закону № 1697 від 14.10.2014 року збільшено стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугою років, у порівнянні зі ст.50-1 Закону № 1789 (в редакції 12.07.2001 року), з 20 до 25 років, що є звуженням прав ОСОБА_1 в розумінні Конституції України, таким чином позивачем набуто право виходу на пенсію після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі, на посадах прокурорів і слідчих не менше 10 років.
Колегія суддів, вважає вказане рішення суду необґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим Міським відділом №2 Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області від 16.02.1996.
Позивачка у період з вересня 1995 по червень 2000 навчалася в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова за спеціальністю філологія на денній формі та отримала диплом спеціаліста, що підтверджується копією диплома серії НОМЕР_3 від 30.06.2000.
Відповідно до відомостей, зазначених у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_4 від 10.07.2000, ОСОБА_1 з 03.02.2000 проходить службу в органах прокуратури.
29.03.2023 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 12.07.2001 при наявності вислуги більше 20 років та з розрахунку пенсії в розмірі 90% відсотків від заробітної плати.
До заяви про призначення пенсії позивачка додала копії паспорта громадянина України, трудової книжки, диплому про отримання вищої юридичної освіти, дві довідки про складові заробітної плати, видані Офісом Генерального прокурора про складові заробітної плати та про складові заробітної плати/грошове забезпечення за період з 2017 по 2023 роки.
За результатами розгляду заяви від 29.03.2023 у порядку екстериторіальності, рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 06.04.2023 №104250015082 у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 відповідачем відмовлено та роз'яснено, що на даний час пенсія працівникам прокуратури призначається відповідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», а необхідний стаж роботи - 25 років відсутній.
Відповідач ГУ ПФУ в Рівненській області встановив, що станом на дату звернення стаж роботи позивачки, що дає право на вислугу прокурорам складає 21 рік 5 місяців 12 днів, загальний страховий стаж становить 27 років 3 місяці 21 день.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції, доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним питанням у справі, яке підлягає з'ясуванню, є протиправність (правомірність) відмови відповідача щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-XII.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що на час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії був чинним Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
У свою чергу, ст. 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Як вбачається з матеріалів справи, загальний страховий стаж позивачки станом на час звернення до пенсійного органу становить 27 років 03 місяці 21 дні, із них на прокурорських посадах - 21 років 5 місяців 12 днів.
Слід зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час її роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
Разом з тим, колегія суддів з такими доводами позивачки не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
За встановлених у цій справі обставин, позивачка у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мала необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у неї не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у вказаній вище редакції).
Оскільки позивачка не набула такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивачка, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10 травня 2018 року у справі № 358/1830/16-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 265/3516/17, від 04 грудня 2019 року у справі №747/559/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 310/7064/16-а.
Щодо посилань позивача на те, що вона мала обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено, що в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивачка не набула права на призначення пенсії за вислугу років, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи, що колегією суддів спростовані доводи позивачки та висновку суду першої інстанції в частині протиправності рішення пенсійного органу, позовні вимоги про відсоткове співвідношення та виплати пенсії без обмеження граничним розміром не підлягають задоволенню, як похідні.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року - скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2023 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма