ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2023 р. Справа № 520/20296/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків, повний текст складено 05.09.23 по справі № 520/20296/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, спонукання до оплати праці публічного службовця у належному розмірі,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправними дій Територіального управління державної судової адміністрації України у Харківської області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 у період 01.01.2021-31.07.2023 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі - "2102,00грн"; зобов'язання Територіальне управління державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період 01.01.2021-31.07.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402- VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області з приводу нарахування та виплати судді Ленінського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021р.-31.07.2023р., обрахованої із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області видати наказ про призначення, обчислення, нарахування та виплату судді Ленінського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2021р.-31.12.2021р., обрахованої із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." та провести виплату суддівської винагороди з урахуванням раніше здійснених платежів з утриманням належних податків (зборів, внесків).
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області видати наказ про призначення, обчислення, нарахування та виплату судді Ленінського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період за період 01.01.2021р.-31.12.2021р., обрахованої із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." та провести виплату суддівської винагороди з урахуванням раніше здійснених платежів з утриманням належних податків (зборів, внесків).
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області видати наказ про призначення, обчислення, нарахування та виплату судді Ленінського районного суду міста Харкова - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.01.2023р.-31.07.2023р., обрахованої із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." та провести виплату суддівської винагороди з урахуванням раніше здійснених платежів з утриманням належних податків (зборів, внесків).
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що при прийняті рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, особливості виділення та затвердження бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів, ведення діловодства в судах та у територіальному управлінні, а тому судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Ураховуючи, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не могло нараховувати та виплачувати суддівську винагороду позивачу понад виділені бюджетні асигнування та затверджений штатний розпис на відповідний рік, згідно з чинним законодавством на момент затвердження, суд дійшов помилкових висновків щодо виходу за межі позовних вимог та часткового задоволення адміністративного позову. Стверджує, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Звертає увагу, що положення статті 7 Закону № 1082-ІХ, положеннями статті 7 Закону № 1928-ІХ, положення статті 7 Закону № 2710-ІХ якими визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, з 1 січня 2022 року у розмірі 2102 гривні, з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні є чинними, неконституційними не визнавалися та не скасовувалися, а тому підлягає виконанню. Також вказує, що до повноважень територіального управління не відноситься обов'язок видавати накази про призначення, обчислення, нарахування та виплата суддівської винагороди суддям та працівникам апаратів судів м. Харкова та Харківської області. Таким чином, для виконання зобов'язання, зазначеного рішенням суду від 05.09.2023, територіальне управління не має законних підстав.
Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення в частині обраного способу захисту порушених прав та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушених прав та просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини рішення в такій редакції: "зобов'язати Територіального управління державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період 01.01.2021-31.07.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402- VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті".
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно Указу Президенту України "Про призначення суддів" № 645/2008 від 21 лютого 2008 року позивача призначено на посаду судді Ленінського районного суду м. Харкова
Нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди здійснює ТУ ДСА в Харківській області.
Учасниками справи не заперечується та обставина, що обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період проведено відповідно до статей 7 статті 7 Закону № 1082-ІХ, положеннями статті 7 Закону № 1928-ІХ, положення статті 7 Закону № 2710-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що взяття відповідачем як суб'єктом владних повноважень бюджетного зобов'язання на виконання рішення суду у спосіб видання наказу про призначення, обчислення, нарахування, виплату заниженого розміру (боргу, недоплати) оплати праці публічного службовця не суперечить закону, знаходиться у межах компетенції відповідача та розпочинає процедуру отримання додаткових асигнувань для проведення необхідних платежів.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських вимог стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який 3 застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ передбачено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у системному зв'язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Слід зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді першої інстанції становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі - Закон № 1082-ІХ), Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ (надалі - Закон № 1928-ІХ), статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ (надалі - Закон № 2710-ІХ) разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн, відповідно 2481 грн та 2684 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 гривень.
До 2021 року відповідачами для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закон № 1928-ІХ, Закон № 1082-ІХ та Закон № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Закон № 1928-ІХ, Закон № 1082-ІХ та Закон № 2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року від 30 листопада 2021 року та від 22 червня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21 відповідно.
Таким чином, колегія суддів уважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (2684 грн), на 01 січня 2022 року (2481 грн) та 01 січня 2021 року (2270 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1928-ІХ та Закону № 1082-ІХ є неправомірною.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то колегія суддів дійшла висновку, що ТУДСА України в Харківській області неправильно визначилася із розрахунковою величиною посадового окладу судді Ленінського районного суду м. Харкова Пашнєва В.Г., застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
При цьому колегія суддів підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
А тому посилання заявника апеляційної скарги на положення статті 7 Закону № 1928-ІХ, положення статті 7 Закону № 2710-ІХ якими визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, з 1 січня 2022 року у розмірі 2102 гривні, з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні є чинними, неконституційними не визнавалися є помилковими, оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, та суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та, в свою чергу, в межах спірних правовідносин, норми Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік застосуванню не підлягають, незалежно від того, чи переглядалися такі Закони на предмет їх конституційності Конституційним Судом України.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи апелянта, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу, наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
При цьому, згідно ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021, 2022 та 2023 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, у тому числі у відставці, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачем зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України" на відповідний рік, а не через відсутність відповідних бюджетних призначень. Жодних доказів того, що ДСА України не забезпечило відповідних видатків суду не надано.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, відхиляючи доводи відповідача в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування суддівської винагороди в належному розмірі, що є предметом спору у цій справі.
Надаючи оцінку обраному судом першої інстанції способу захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Статтею 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в цьому випадку ТУ ДСА у Харківській області є територіальним органом ДСА України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Харківській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною 1 ст. 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно з ч. 2 23 БК України бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд першої інстанції також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована ТУ ДСА у Харківській області у визначених цим Законом розмірах. При цьому ТУ ДСА у Харківський області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Оскільки за умови того, що ТУ ДСА у Харківській області суддівська винагорода у визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів" розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділене саме ТУ ДСА у Харківській області, то колегія суддів з урахуванням позиції Верховного Суду у справі №340/1906/20 дійшла висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов'язання Територіальне управління державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період 01.01.2021-31.07.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402- VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Колегія суддів уважає помилковими висновки суду першої інстанції про необхідність Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Харківській області видати наказ про призначення, обчислення, нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, затвердженого наказом Голови Державної судової адміністрації України № 229 від 10.05.2023 (далі - Положення № 229), основним завданням територіального управління є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі - суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.
Підпунктом третім пункту 4 Положення № 229 визначено, що територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.
Колегія суддів звертає увагу, що на сьогоднішній день кадрове діловодство відносно працівників апаратів судів здійснюється безпосередньо місцевими загальними судами Харківської області.
Зазначене підтверджується підпунктом двадцять шостим пункту 8 розділу ІІ Положення про апарат Ленінського районного суду м. Харкова, затвердженого зборами суддів Ленінського районного суду м. Харкова від 20.02.2019.
Розділом ІІ пунктом 10 підпунктом 7 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5, передбачено, що в розпорядчому документі (наказі) з кадрових питань (особового складу) зазначається підстава щодо його видання.
Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснює нарахування та виплату грошових коштів працівникам апаратів судів та суддям на підставі відповідних наказів місцевих загальних судів м. Харкова та Харківської області (за підписом голови суду або керівника апарату суду), які є первинними документами бухгалтерського обліку господарських операцій, та самостійно видавати накази про нарахування винагороди не може.
Отже, колегія суддів зазначає, що до повноважень територіального управління не відноситься обов'язок видавати накази про призначення, обчислення, нарахування та виплати суддівської винагороди суддям та працівникам апаратів судів м. Харкова та Харківської області, а тому висновок суду в цій частині є помилковим та таким, що покладає на відповідача не властиві йому функції , що має наслідком зміну рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановлюючи право позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, що визначається Законом № 1402-VIII, однак обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає приписам цього Закону та Положенню № 229, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни судового рішення в цій частині з підстав, викладених в цій постанові, та викладення абзацу четвертого -сьомого резолютивної частини рішення в іншій редакції.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 по справі № 520/20296/23 змінити, виклавши абзац четвертий-сьомий резолютивної частини рішення в такій редакції: "зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України у Харківській області провести нарахування та виплату судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період 01.01.2021-31.07.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402- VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 по справі № 520/20296/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов