КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 759/2599/22 Головуючий у 1 інстанції Петренко Н.О.
Провадження №22-ц/824/258/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
08 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слючар Т. А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року у справі за позовом житлово-будівельного кооперативу «Індикатор - 8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ЖБК «Індикатор - 8» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ордером № 044338 від 20.07.1984 року.
З жовтня 2016 ОСОБА_1 отримала в Святошинському відділі Управління Соціального захисту населення дозвіл на врахування їй державної допомоги (УПСЗН).
ЖБК «Індикатор - 8» проводив нарахування плати за послуги, через КП Головний інформаційно - обчислювальний центр КМДА. З серпня 2017 року ЖБК «Індикатор - 8» вийшов з обслуговування КП ГІОЦ на самообслуговування програмному комплексі iDOMта почав безпосередньо співпрацювати з УПСЗН.
В подальшому ЖБК «Індикатор - 8» почав отримувати від УПСЗН поіменні реєстри, до відома для обробки персональних даних. Тоді з'ясувалась принципова методика нарахувань розмірів державної допомоги за комунальні послуги. Саме тоді стала відомою необхідність провадити періодичні корегування та перерахунки обсягів сум попередньо врахованих субсидій.
Зазначає, що особи, які отримують субсидію, попереджаються про обов'язкову сплату поточних нарахувань. Умовою державної допомоги, що надається кінцевим споживачам комунальних послуг, являється їх часткова участь в покритті вартості послуг підприємств постачальників.
Відповідач, оформивши в 2016 році дозвіл на отримання державної допомоги, як відшкодування за спожиті комунальні послуги її родиною, була в УПСЗН письмово попереджена про обов'язкові платежі та важливі умови надання субсидії.
Відповідно до акту звірки нарахувань, відповідач, спостерігаючи за зростанням на її рахунку зазначених сум відшкодувань, вважала її як власну переплату. В загальній платіжній квитанції кошти відображені по сумарним нарахуванням всього комплексу комунальних послуг. Відповідач, під приводом врахованої переплати, відразу перестала сплачувати всі поточні рахунки за надані комунальні послуги. Вимогу бухгалтерії ЖБК «Індикатор - 8» про сплату комунальних послуг в достатньому обсязі відповідач не виконала. По суті ігноруючи вимогу УПСЗН, принципово порушила умови отримання державної допомоги, в частині добровільної сплати своєї частини, обов'язкових щомісячних платежів.
Звертає увагу, що відповідач користується регламентними комунальними послугами, але не в повному обсязі сплачує за житло.
У січні 2022 року ЖБК «Індикатор - 8» надіслав претензію відповідачу з пропозицією добровільно сплатити борг за отримані послуги, але боржник продовжує навмисно ухилятись від сплати комунальних послуг.
Таким чином, відповідач користується наданими послугами та не оплачує їх в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, в зв'язку із чим позивач і звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та суми штрафних санкцій на підставі ст. 625 ЦК України.
З урахуванням позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 3 947,58 грн, штрафні санкції з розрахунку 3% суми боргу у розмірі 207,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 657,07 грн, судовий збір у розмірі 2 481 грн та 31 грн - поштові витрати претензійної роботи.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-8» заборгованість за отримані послуги у розмірі 3 947,58 грн, штрафні санкції з розрахунку 3% суми боргу у розмірі 207,32 грн, інфляційні втрати у розмірі 657,07 грн, поштові витрати претензійної роботи у розмірі 31 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн, а всього 7 323,97 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції містить дані про те,що у відповідача станом на лютий 2022 року обліковується заборгованість у розмірі 3 947,58 грн. При цьому, ні рішення суду, ні позовна заява не пояснюють її походження та не надають детальних розрахунків. Суд першої інстанції посилається на акт звірки за 2017-2022 року, долучений до позовної заяви. У той же час, цей акт звірки не є належним доказом існування у відповідача заборгованості, оскільки не є первинним документи у розмінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зазначений акт містить численні помилки та неточності. Відповідач вказує, що заявлена позивачем та стягнута рішенням суду першої інстанції сума заборгованості не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. Вказує на те, що як випливає з акту звірки за 2017-2022 роки, сума у розмірі 2 854,40 та 1 074,72 грн була нібито заборгована відповідачем «по обов'язковим платежам». Вважає таку суму заборгованості недоведеною та не погоджується з нею. Судом першої інстанції неправильно застосував ч. 2 ст. 625 ЦПК України. Відповідач зазначає, що її не було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, вона не отримувала копії позовної заяви з додатками та ухвали про відкриття провадження у справі, справу було неправомірно розглянуто за її відсутності, а також в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідач також просила застосувати строк позовної давності в частині стягнення з неї заборгованості у розмірі 2 854,40 та 1 074,72 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що відповідач навмисно до цього часу не визнає законні вимоги УСЗН Святошинського району стосовно його участі у сплаті рахунків за послуги підприємств виробників. З початку 2019 року відповідач на свій персональний рахунок отримує державну допомогу в якості відшкодування за сплату комунальних послуг, однак, під надуманим приводом цинічно не визнає борг і ухиляється від сплати заборгованості, вважаючи її недоведеною.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ЖБК «Індикатор-8» є балансоутримувачем і управителем житлового будинку АДРЕСА_1 та виконує функції виконавця, що надає послуги мешканцям даного будинку, в тому числі забезпечує комунальними послугами квартиру АДРЕСА_1 , наймачем якої є ОСОБА_1 , що підтверджується ордером № 044338 від 20.07.1984 року.
ОСОБА_1 користується житлово-комунальними послугами за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно п. 1.1.1. Статуту, ЖБК «Індикатор-8» був створений на підставі Рішення виконкому Ради народних депутатів м. Києва від 10.01.1983 р. № 25 та зареєстрований 14.01.1983р. за № 304 з метою забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх родин шляхом будівництва одного двосекційного дев'ятиповерхового житлового будинку, обсягом на 232 квартири. ЖБК «Індикатор-8» перереєстрований 26.06.2008 року Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією, про що зроблено запис про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР №1 0721 2000 0000 2303.
Згідно п. 6.2.8. Статуту ЖБК «Індикатор-8», член ЖБК зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати належні внески і обов'язкові платежі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.
Відповідно до положення ст. 319, 322 ЦК України, власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних квартирах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Системний аналіз положень ст. ст. 2, 9, 10, 189, 190 ЖК Української PCP дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов'язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Порядок використання субсидії та сплати обов'язкової частки платежу регулюються, зокрема, положенням про порядок призначення житлових субсидій, затвердженим постановою КМУ від 21 жовтня 1995 року №848.
Постановою КМУ від 25 березня 2015 року № 487 пункт 15 Положення було доповнено наступним формулюванням: «У разі коли вартість фактично використаної послуги менша ніж обов'язкова частка витрат на оплату цієї послуги, громадяни сплачують її фактичну вартість. Сума субсидії, яку структурними підрозділами з питань соціального захисту населення було переказано на рахунки виконавців/виробників житлово-комунальних послуг для оплати їх вартості в розмірі соціальних нормативів і яка не використана домогосподарством внаслідок економії споживання послуг, зараховується виконавцем/виробником як оплата послуг, у тому числі обов'язкової частки платежу домогосподарства, на наступні розрахункові періоди».
В апеляцій скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про застосування строку позовної давності в частині стягнення заборгованості у розмірі 2 854, 40 грн та 1 074, 72 грн нарахованої за несплату обов'язкових платежів по субсидії.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Разом з тим, під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд позбавив відповідача можливості подати таку заяву.
Так, суд першої інстанції, всупереч вимогам п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розглянувши справу у відсутність відповідача, не повідомив її про час та місце розгляду справи, чим фактично позбавив можливості заперечувати проти доводів позивача, подати відзив та докази, на підставі яких він заперечує проти доводів позовної заяви.
ОСОБА_1 з об'єктивних причин не мала можливості заперечити проти позову, у тому числі, з підстав пропуску строку позовної давності.
За вказаних обставин заява відповідача про застосування строку позовної давності у відповідності до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України має бути врахована судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення пені. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідач вказує, що постановою КМУ від 27 грудня 2018 року №1176, яка набрала законної сили 01 січня 2019 року до положення про порядок призначення житлових субсидій, було внесено зміни, за якими у громадян заявилася можливість отримувати субсидію у грошовій формі та оплачувати повний обсяг спожитих житлово-комунальних послуг використовуючи отримані кошти. Отже, з початку 2019 року система використання субсидії змінилася і потреба у сплаті обов'язкових платежів відпала. А, відтак, сума у розмірі 1 074, 72 грн може стосуватися виключно періодів з 2015 року до кінця 2018 року.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що у січні 2021 року позивачем було здійснено перерахунок заборгованості по обов'язковим сплатам субсидії та нараховано відповідачу заборгованість в сумі 2854,40 грн.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність підстав до такого перерахунку та періоди за які було нараховано таку заборгованість. А, відтак, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити, як обґрунтованість такого нарахування так і строк позовної давності в частині його застосування до кожного помісячного платежу, який не був сплачений у відповідний період.
Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір такої заборгованості, то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню через їх безпідставність, а тому строк позовної давності до зазначених вимог застосовано бути не може.
Щодо іншої суми заборгованості, строк позовної давності позивачем не пропущено.
В позовній заяві позивач вказує на те, що відповідачем не сплачувалися обов'язкові платежі протягом заявленого періоду. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем з січня 2019 року сплачувалися обов'язкові платежі, однак, в меншій сумі ніж була визначена, а, відтак, у відповідача виникла заборгованість.
Враховуючи те, що позовна заява в частині нарахованої заборгованості у розмірі 2 854,40 грн не підлягає задоволенню, то фактичний розмір заборгованості з січня 2021 року підлягає зменшенню на вказану суму. А, відтак, заборгованість станом на січень 2021 року складала 1 474,61 грн.
Таким чином, розмір несплаченої заборгованості на кінець розрахункового періоду, а саме станом на 01 січня 2022 року складає 1 479,20 грн.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, за період з січня 2021 року по січень 2022 року підлягають перерахунку інфляційні втрати та три відсотків річних.
Розрахунок інфляційних збитків
Боргові періоди: 01.01.2021 31.01.2022
Сума заборгованості 1 479,20 грн
Розраховується за формулою:
[Індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період
[Збитки від інфляції] = [Сума боргу] ? [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]
Інфляційні збитки за вказані періоди складають 167,65 грн.
Розрахунок відсотків за користування грошовими коштами.
Боргові періоди: 01.01.2021 31.01.2022
Сума заборгованості 1 479,20 грн.
Розраховується за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка] / 100% / 365 днів ? [Кількість днів]
Всього: сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 01.01.2021 року по 31.01.2022 року складає 48,14грн.
Отже, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 1 479,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 167,65 грн та три відсотки річних у розмірі 48,14 грн.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 480 грн. При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3 721 грн. 50 коп.
На користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (37,47%), а саме у розмірі 929,26. На користь відповідача з позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, пропорційно до відхиленої частини позовних вимог (62,53 %), а саме у розмірі 2 327,05 грн.
Враховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача різницю між сумою, яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача, та сумою, яку відповідач має компенсувати позивачу. Така різниця становить 1 397,80 грн. (2 327,05-929,26).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2022 року скасувати та прийняти постанову.
Позов Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-8», заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 1 479,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 167,65 грн та три відсотки річних у розмірі 48,14 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-8», на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 397,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Реквізити сторін:
Позивач: Житлово - будівельний кооператив «Індикатор-8», зареєстроване місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Академіка Кіпріанова, 2, код ЄДРПОУ 24580539;
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст постанови складений 08 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар