Справа № 560/18542/23
РІШЕННЯ
іменем України
15 грудня 2023 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії про визнання протиправною та скасування довідки, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії , в якій просить:
визнати протиправним та скасувати довідку Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №0598-15 від 18.09.2023 року;
зобов'язати Хмельницьку обласну медико-соціальної експертизну комісію провести повторний огляд ОСОБА_1 та прийняти нову постанову відповідно до чинного законодавства України за результатами проходження повного медичного обстеження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач розглянув питання встановлення інвалідності без вивчення усіх необхідних документів, які підтверджують стійке порушення функцій організму. Зазначає, що ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 становить 25% та встановлено обмеження здатності самостійно пересуватись, довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №059845 від 18.09.2023 року не відповідає фактичним обставинам та не відповідає іншим підтверджуючим документам, що в свою чергу свідчить про його необґрунтованість та протиправність.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.10.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позов, в якому проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві. Зазначає, що відповідачем не порушено порядку розгляду питання про встановлення групи інвалідності позивачу та прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому просив задоволити позовні вимоги, з підстав зазначених в позові.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
31 березня 2023 року, солдат ОСОБА_1 отримав вогнепальне осколкове поранення, вогнепальний перелом дистального метаепіфізу верхньої гомілкової кістки правої гомілки. Множинні сліпі рани обличчя, лівого ока, стороннє тіло лівої орбіти, правого передпліччя, обох кистей, правого стегна, під час здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, то підтверджується довідки №168 від 27.04.2023 року, первинною медичкою карткою форми 100.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №11053, встановлено діагноз - вогнепальний перелом диска та іншого мета епіфізу в гомілкової кістки пр. гомілки, множинні сліпі рани обличчя, лівого ока. стороннє тіло лівої орбіти, пр. передпліччя, обох кистей, пр. стегна. Зазначені травми також підтверджуються консультативним висновком сурдолога від 27.06.2023 року.
Подальше лікування позивача підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №05549 та випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 23.06.2023 року, та випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1946.
У довідці військово-лікарської комісії від 23.06.2023 року №37 та від 25.07.2023 року №3546 зазначено наступне: у відповідності до наказу МОЗУ №370 від 04.07.2002 року «про затвердження класифікатора розподілу травм за ступенем важкості» дана травма відноситься до категорії «важка».
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 24.08.2023 року №1273, встановлено, що позивач на підставі статті 236. 61 в.78 в графи II Розкладу хвороб - обмежено придатний до військової служби.
11.09.2023 до Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії КЗОЗ «Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи» надійшла посильна документація для проведення медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 : направлення на медико-соціальну-експертну комісію (МСЕК) від 28.08.2023 з планом медичної реабілітації; довідка військово-лікарської комісії № 1273 від 24.08.2023; довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 168 від 27.04.2023; виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 28.08.2023; виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №1946 від 25.08.2023; виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23.06.2023; виписка № 05549 із медичної картки стаціонарного хворого від 19.05.2023; виписка №11053 із медичної картки стаціонарного хворого від 06.04.2023; виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 30.08.2023; консультативний висновок спеціаліста від 27.06.2022; первинна медична картка від 01.04.2023; копія посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.12.2021; копія військового квитка серії НОМЕР_3 від 29.12.2010 (стор: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 16, 17); копія паспорта громадянина України НОМЕР_4 (стор: 1, 2, 3, 10, 11,) та копія картки платника податків від 07.09.2010.
Відповідно до довідки Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії КЗОЗ «Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи» серії 12 ААА №059815 від 18.09.2023 ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках в розмірі 25%, із визначенням причини - травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини, підстава Акт МСЕК № 4778.
Правом на оскарження в установленому законодавством порядку, позивач не скористався.
Позивач вважає, що довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №059845 від 18.09.2023 року не відповідає фактичним обставинам та не відповідає іншим підтверджуючими документам, що в свою чергу свідчить про його необґрунтованість та протиправність, тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.91 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 2 Закону № 875-XII передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 875-XII, інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 875-XII, громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 № 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-IV).
Абзацом четвертим частиною першою статті 1 Закону № 2961-IV встановлено, що інвалідність - це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону № 2961-IV).
Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Відповідно до п.10 Положення про медико-соціальну експертизу, залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю.
Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.
До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Порядок участі представників Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.
Приписами п. 15 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Згідно з пунктом 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з п. 19 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
За наявності заперечень представників Пенсійного фонду України комісія направляє особу, що звернулася для встановлення інвалідності, на додаткове медичне обстеження, яке проводиться без урахування висновку попередньої лікарсько-консультативної комісії. Остаточне рішення приймається комісією за результатами додаткового медичного обстеження, обсяги якого визначаються комісією з урахуванням характеру та важкості захворювання.
З наявних в матеріалах справи документах, у тому числі з Акту, судом не встановлено проведення медико-соціальної експертизи відносно ОСОБА_1 не у повному складі комісії або не уповноваженим складом медико-соціальні експертної комісії.
Пунктами 20, 21 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
У разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх думка зазначається в акті огляду комісії, який подається у триденний строк Кримській республіканській, обласній або центральній міській комісії, що приймає відповідне рішення із урахуванням результатів додаткового медичного обстеження та консультативного висновку головного спеціаліста відповідного профілю.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, рішення МСЕК про встановлення інвалідності приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії. Відомості про прийняте рішення вноситься до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Отже, рішення МСЕК про встановлення інвалідності відображається саме в акті огляду особи, оформлення такого рішення окремим документом законодавство не передбачає.
З огляду на це суд вважає, що акт огляду МСЕК є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, що також випливає з пункту 9 частини першої статті 19 цього Кодексу, яким передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду 24 грудня 2021 року у справі № 808/1542/17.
Згідно з п. 24 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
Інструкція про встановлення груп інвалідності затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 № 561 (далі - Інструкція № 561 ).
В силу п. 1.3 Інструкції № 561, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317, медико-соціальна експертиза проводиться хворим, що досягли повноліття, інвалідам, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 561, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно п. 1.9 Інструкції № 561, огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317.
Відповідно до п. 1.10 Інструкції № 561 при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Згідно з п. 1.13 Інструкції № 561, інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюється до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.
Пунктом 2.2 Інструкції № 561 передбачено, що Критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Розділом III Інструкції № 561 передбачений перелік захворювань, дефектів, необоротних морфологічних станів, порушень функцій органів та систем організму, при яких група інвалідності встановлюється без строку переогляду.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 561, причини інвалідності встановлюються згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 .
Відповідно до п. 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Згідно п. 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
До групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.
Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.
Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня -здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.
До групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
II група інвалідності встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів IIV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.
Особи з інвалідністю II групи з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до само обслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Згідно п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді. Причинами інвалідності, зокрема, є: захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях.
Наказом МОЗ України від 05.06.2012 № 420 затверджено (далі Наказ № 420) яким унормовано градацію наслідків травм та професійних захворювань і форми їх прояву щодо систем органів людини відсоткам втрати професійної працездатності.
Згідно п. 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Видача особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, виписки з акта огляду комісії на руки забороняється.
У позовній заяві зазначено про те, що ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 становить 25% та встановлено обмеження здатності самостійно пересуватися (здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані), а тому, на думку заявника, що зазначені обставини у, що передбачає наявність підстав для встановлення інвалідності.
Отже, спір виник у зв'язку із незгодою позивача із висновком МСЕК щодо не встановлення йому групи інвалідності, а встановлення втрати ступеню професійної працездатності у розмірі 25%.
З цього приводу, суд зазначає, що рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
В разі незгоди з висновком Комісії рішення МСЕК можна оскаржити до ДЗ Центральної МСЕК МОЗ України.
У спірних правовідносинах, Комісією було дотримано дотримання процедури прийняття рішення МСЕК, проведено вивчення та аналіз наявних документів, поданих заявником, та складено акт огляду № 4778 від 18.09.2023 р. та видана довідка про встановлення відсотків втрати працездатності серії 12 ААА №0598-15.
Таке рішення на думку фахівців Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії КЗОЗ «Хмельницький обласний центр медико-соціальної експертизи» вмотивоване тим, що на момент огляду захворювання (наслідки травми) ОСОБА_1 , не призвели до такого ступеню порушення функцій організму та обмеження життєдіяльності, що не дає підстави для встановлення останньому будь-якої з груп інвалідності, у відповідності до вимог наказу МОЗ України від 05.06.2012р. №420, Положення про медико-соціальну експертизу, Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. №1317 та Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 року № 561.
Об'єктивних даних, які б засвідчували дефекти/вади/недоліки у реалізації Комісією повноважень під час складання вказаних документів судом з приєднаних до справи доказів не виявлено.
Доказів не врахування Комісією документів наданих заявником та наявних медичних документів матеріали справи не містять.
Доказів оскарження заявником рішення МСЕК до ДЗ Центральної МСЕК МОЗ України матеріали справи не містять.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються правильність рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 280/4820/19, від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16, від 30 листопада 2020 року в справі № 200/14695/19-а.
Отже, з огляду на викладене, визначення конкретного ступеню розладу функцій органів і систем організму та обмеження життєдіяльності людини як критеріїв встановлення інвалідності є дискреційними повноваженнями МСЕК, а отже, суд не вправі втручатися у такі повноваження відповідача.
У спірних правовідносинах в межах дотримання процедури прийняття оскаржуваних рішень на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, судом порушень не встановлено.
Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
В правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, вказано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Відсутність факту порушеного права є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
Згідно частин першої третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів незаконність оскаржуваного рішення, натомість відповідачем доведено його правомірність та обґрунтованість.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду , а відтак задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії про визнання протиправною та скасування довідки, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )
Відповідач:Хмельницька обласна медико-соціальна експертна комісія (вул. Пілотська, 1, корп. 2, м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, 29010 , код ЄДРПОУ - 23562203)
Головуючий суддя П.І. Салюк