Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Харків
15 грудня 2023 р. справа № 520/27707/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання без повідомлення (виклику) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Державної організації (установи, закладу) Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність Державної організації (установи, закладу) Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 24.07.2023 відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу"; 2) зобов'язання Державну організацію (установу, заклад) Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 24.07.2023 та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що направив на відому йому адресу Відповідача рапорт з відповідним пакетом документів, в якому повідомив про те, що на його утриманні перебуває дружина з інвалідністю, та виявив своє бажання звільнитись з лав Збройних Сил України через сімейні обставини, який було отримано 02.08.2023. Представник Позивача 04.09.2023 отримав відповідь № 6869 від 26.08.2023 на адвокатський запит в якій повідомляється, що ВЧ НОМЕР_1 отримала рапорт ОСОБА_1 про звільнення та продовжила строк розгляду його рапорту до 45 днів. Однак, станом на день підписання цієї позовної заяви Відповідач так і не вирішив питання про звільнення Позивача з військової служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що обсяг та зміст поданих військовослужбовцем документів на момент розгляду вказаного рапорту командування військової частини НОМЕР_1 не мало відповідних підстав для звільнення позивача з військової служби. Внаслідок активних бойових дій, частину документації військової частини НОМЕР_1 було втрачено. Серед втрачених документів знаходився рапорт позивача про звільнення з військової служби з додатками, що унеможливило прийняття остаточного рішення за результатом розгляду вказаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 .
Оскільки сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів. Тому суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.03.2022 на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 № 69/2022 був призваний до лав Збройних Сил України.
Зарахований в списки ВЧ НОМЕР_1 на посаду навідника (військово - облікова спеціальність 101281 А). В подальшому був призначений на посаду номера обслуги (військово-облікова спеціальність № 101533 А). Зазначені обставини підтверджуються військовим квитком ОСОБА_1 (серія НОМЕР_2 ).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб 21.07.2023 між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було зареєстровано шлюб, про що складено Другим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції актовий запис № 246.
До матеріалів справи позивачем надана копія довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи серії ХАР-02 № 028750 від 24.12.2003, яка складена не державною мовою.
Доказів подання до військової частини оригіналу вказаного документу або нотаріально засвідченої копії складеної державною мовою позивачем до матеріалів справи не надано.
До матеріалів справи позивачем також надані копії наступних документів: паспорта ОСОБА_2 , картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_2 , свідоцтва про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , свідоцтва про смерть ОСОБА_3
24.07.2023 року позивачем був складений рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 з посиланням на абз. 4 пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в якому доводив до відома, що його дружина є інвалідом дитинства, потребує постійного лікування та догляду, тому не має наміру продовжувати військову службу та просить видати наказ про його звільнення з лав ЗСУ, який було направлено поштою до відповідача.
Згідно з описом вкладення до цінного листа на адресу Військової частини НОМЕР_1 було направлено: рапорт, копія паспорта та коду ОСОБА_1 , копія свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , копія паспорту та коду ОСОБА_2 , копія свідоцтва про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 копія довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії №2 Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи від 24.12.2003.
З відповіді Військової частини НОМЕР_1 № 6869 від 26.08.2023, вбачається, що на адвокатський запит від 11.08.2023 № 67/23 повідомлено, що рапорт про звільнення з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 зареєстрований за вх. № 1227 від 25.08.2023. Також повідомлено, що рапорт має подаватися тільки послідовно по вертикалі керівництва (спочатку командиру роти, потім командиру батальону і т.д.). Термін розгляду рапорту становить до 45 днів.
Стверджуючи про вчинення суб"єктом владних повноважень бездіяльність у звільненні з військової служби та про невідповідність закону названого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
За змістом ст.ст.17 і 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, обов"язком кожного громадянина України. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Суспільні відносини з приводу порядку виконання громадянами військового обов"язку унормовані приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008; далі за текстом - Положення №1153/2008), Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009р. №170, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.08.2009р. за №438/16454; далі за текстом - Інструкція №170).
Так, відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.6 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Частиною 1 ст.4 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" визначено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Абзацем 4 підпункту "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
На подальший розвиток норм Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов"язок і військову службу" Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (затвердженим постановою КМУ від 12.06.2013р. №413) визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Відтак, у силу спеціального застереження у сфері військової справи обставини необхідності постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), хворими батьками повинні підтверджуватись саме відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, а обставини необхідності постійного стороннього догляду за хворою дитиною до 18 років повинні підтверджуватись саме відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії.
За правилами п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (затверджена наказом міністерства оборони України від 28.12.2016р. №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017р. за №94/29962; далі за текстом - Інструкція №735).
Згідно з п.1 розділу ІІІ Інструкції №735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інстуркції №735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Як то згадано у п.7 розділу ІІІ Інструкції №735, відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Згідно з п.12.1 розділу ХІІ Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Відповідно до п.12.11 розділу ХІІ Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Як то указано у п.14.10 розділу XIV Інструкції №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Також п.5 Додатку №19 до Інструкції №170 указано, що у разі звільнення військовослужбовця через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом "г" пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом "ґ" пункту 2 частини п'ятої, підпунктом "г" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Приписами п.225 Положення №1153/2008 визначено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: 1) у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п'ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами, крім військовослужбовців, які обіймають посади номенклатури призначення Міністра оборони України, - Головнокомандувачем Збройних Сил України та командиром військової частини НОМЕР_3 ; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України; 2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
У розумінні ст.1 Закону України від 06.12.1991р. №1932-ХІІ "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За визначенням ст.1 Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022р. № 62/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (затверджено Законом України від 24.02.2022р. № 2102-IX), який наразі триває.
Визначення поняття воєнний стан міститься в ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", згідно якого воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції УкраїниУказом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація). Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Позивач у спірних правовідносинах проходить службу саме під час дії правового режиму воєнного стану і ці обставини учасниками справи не заперечуються.
У відзиві на позов відповідач зазначає, що розглядаючи документи, що надійшли разом з рапортом позивача на звільнення з військової служби було встановлено, що копія довідки Обласної медико-соціальної комісії № 2 Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи серії ХАР- 02 № 028750 від 24.12.2003 видано на особу " ОСОБА_5 ", що позбавило відповідача можливості встановити чи є ОСОБА_2 та " ОСОБА_5 " однією й той самою особою. Враховуюче викладене, на момент розгляду вказаного рапорту командування військової частини НОМЕР_1 не мало відповідних підстав для звільнення позивача з військової служби.
Крім того, копію довідки Обласної медико-соціальної комісії № 2 Харківського обласного центру медико-соціальної експертизи серії ХАР-02 № 028750 від 24.12.2003 позивачем долучено до позовної заяви як доказ. Так, вказаний документ заповнено іноземною мовою (російською).
На момент звернення позивача з рапортом про звільнення військова частина НОМЕР_1 знаходилась в Запорізькій області та здійснювала опір російській агресії на території України. Військова частина НОМЕР_1 є бойовою частиною і продовжує приймає безпосередню участь в бойових діях станом на день складання відзиву. Так, внаслідок активних бойових дій, частину документації військової частини НОМЕР_1 було втрачено. Серед втрачених документів знаходився рапорт позивача про звільнення з військової служби з додатками, що унеможливило прийняття остаточного рішення за результатом розгляду вказаного рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 .
За викладеними у відзиві на позов доводами суб'єкта владних повноважень, 31.08.2023 року позивач - старший солдат ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби та на момент складання відзиву на позовну заяву до місця служби не з'явився, що унеможливлює звільнення позивача з військової служби.
Приєднаними до справи доказами дана інформація наразі не спростована.
З матеріалів справи встановлено, що рапорт від 24.07.2023 року був зареєстрований відповідачем 25.08.2023 року за вх.№ 25.08.2023, про що 26.08.2023 року Віськовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено адвоката позивача, а також про те, що строк розгляд рапорту складає до 45 днів і копія цієї відповіді приєднана до позову.
Згідно з вимогами чинного законодавства звільнення позивач із військової служби здійснюється саме командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
У спірних правовідносинах відповідач, як на причину неприйняття остаточного рішення по суті рапорту заявника про звільнення з військової служби посилається на неналежність оформлення медичних документів, втрату рапорту, самовільне залишення військовослужбовцем місця розташування військової частини.
Суд відзначає, що згідно з чинним законодавством усі перелічені обставини не звільняють суб'єкта владних повноважень від необхідності виконання обов'язку з розгляду по суті рапорту військовослужбовця.
Відповідач оцінку поданим позивачем документам не надав та рішення за результатами їх розгляду по суті порушеного у рапорті питання не прийняв.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 було вчинено саме бездіяльність і з огляду на обставини отримання копії рапорту у межах обсягу матеріалів позову ця бездіяльність не може бути виправдана розумною дією факторів нездоланної та непереборної сили.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , не забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк вчинив протиправну бездіяльність з приводу неприйняття рішення за рапортом Пишного С.С. від 24.07.2023 року про звільнення з військової служби.
У зв"язку із викладеним позов підлягає задоволенню частково із наданням праву заявника захисту у спосіб, що сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 від 24.07.2023 року про звільнення з військової служби.
Зобов"язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 24.07.2023р. про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя О.В. Старосєльцева