Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Харків
15.12.2023 р. справа №520/29679/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправним та скасування індивідуального акту суб"єкта владних повноважень, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 29.06.2023 року №195725-2405-2030-UA63120270000028556.
Аргументуючи цю вимогу зазначив, що при зверненні до інформації, яка розміщена на сайті http://land.gov.ua позивачем встановлена відсутність даних про внесення земельної ділянки, кадастровий номер якої 6310137500:10:002:0148 в м. Харкові та на якій розміщені належні позивачу нерухому об'єкти нежитлова будівля літ. А-1 заг. пл. 1318.7 кв. м., нежитлова будівля літ. Б-1 заг. пл. 244.1 кв. м. до Державного кадастру України. Оскільки дані про земельну ділянку відсутні у Державному кадастрі України із незалежних від позивача обставин, вона позбавлена можливості отримати довідку (витяг) про її нормативно-грошову оцінку. Посилаючись на Рішення 32 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 18.12.2019 за №1908/19 заявник вказав, що всі землі в межах міста Харкова є такими щодо яких проведена нормативно - грошова оцінка та була визначена базова вартість одного квадратного метра земель, яка введена в дію з 01.01.2020 та застосування до обрахування земельного податку на земельну ділянку площею 0,15664 га ставки 3% як щодо землі, нормативну грошову оцінку якої не проведено є неправомірним. Позивач вважає, що він має сплачувати земельний податок виходячи із ставки 1,5%. Наполягав на неправильності обчислення контролюючим органом грошового зобов'язання за оскарженим податковим повідомленням-рішенням.
Ці ж самі мотиви заявник повторно відобразив у відповіді на відзив.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 0,15664 га кадастровий номер - 6310137500:10:002:0148 за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 156-Б у 2023 році відносяться до економіко-планувальної зони 7545 з зональним коефіцієнтом (Км2) 2,58, тому ГУ ДПС правомірно визначило позивачу суму податкового зобов'язання з плати за землю щодо земельної ділянки. Контролюючий орган вважає, що прийняв обґрунтоване та законне рішення, а доводи позивача щодо завищення ГУ ДПС його податкових зобов'язань за 2023 рік є помилковими.
Ці ж самі мотиви відповідач повторно відобразив у запереченнях.
Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Належні заявникові на праві власності об”єкти нерухомого майна (нежитлова будівля літ.А-1 загальною площею - 1.318,7кв.м. та нежитлова будівля літ.Б-1 загальною площею - 244,1кв.м.) розташовані на частині земельної ділянки із кадастровим номером 6310137500:10:002:0148 площею 0,2768га за адресою - АДРЕСА_1 (далі за текстом - Земельна ділянка).
29.06.2023р. контролюючий орган без проведення будь-яких заходів податкового контролю і складання матеріалів перевірок виніс відносно заявника за користування Земельною ділянкою у 2023р. податкове повідомлення - рішення від 29.06.2023р. №195725-2405-2030-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов'язання з земельного податку у розмірі 294.364,94грн.
Як з”ясовано судом, в основу оскарженого податкового повідомлення - рішення суб”єктом владних повноважень було покладено фактичне судження про використання такого алгоритму обчислення як: « 639,78грн.» (базова вартість 1 квадратного метра) * « 2,58» (зональний коефіцієнт (Км2)) * « 1,1» (коефіцієнт індексації за 2021р.) * « 1,15» (коефіцієнт індексації за 2022р.) * « 3» (коефіцієнт для зон впливу локального фактору (Км3) * 3% (ставка податку на землю) * « 10.000» (показник 1 га у квадратних метрах) * « 0,15664» (площа належних заявникові на праві приватної власності об”єктів нерухомого майна, розміщених на Земельній ділянці).
Стверджуючи про невідповідність закону означеного управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень у формі податкового повідомлення-рішення, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У розумінні п.п.14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.
За приписами п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України плата за землю є різновидом податку на майно.
За визначенням п.п.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Статтею 15 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХIV "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору.
Згідно з ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Однак, відповідно до ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття учасником суспільних відносин речового права власності на об'єкт нерухомого майна призводить до виникнення права користування земельною ділянкою, на якій розташований такий об'єкт нерухомого майна.
У спірних правовідносинах обставини фактичного споживання заявником корисних властивостей частини земельної ділянки із кадастровим номером 6310137500:10:002:0148 площею 0,2768га за адресою - АДРЕСА_1 (далі за текстом - Земельна ділянка) за рахунок розміщення на цій Земельній ділянці належних заявникові на праві власності об”єктів нерухомого майна (нежитлова будівля літ.А-1 загальною площею - 1.318,7кв.м. та нежитлова будівля літ.Б-1 загальною площею - 244,1кв.м.) учасниками спору не заперечується, матеріалами справи підтверджена.
Доводи заявника про неможливість виготовлення витягу з нормативної грошової оцінки Земельної ділянки усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України не підтверджені жодними доводами.
Суспільні відносини з приводу справляння публічного платежу у вигляді плати за землю регламентовані приписами ст.269 - 289 Податкового кодексу України.
Так, згідно з п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України до кола платників плати за землю законодавцем віднесено: 269.1.1. платників земельного податку: 269.1.1.1. власників земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачів, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платників орендної плати - землекористувачів (орендарів) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1. об'єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
За правилами п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.
Отже, за правилами п.п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Разом із тим, за приписами п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Судом у ході розгляду даної справи достеменно установлено, що Харківською міською радою не приймалось рішення про внесення змін до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018р., затвердженої рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19, згідно з яким станом на 01.01.2018р. базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018р. становить - 639,78грн. і підлягає подальшій індексації у порядку, встановленому законодавством України.
Аналогічне положення містить і п.1.4 Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018р., затверджений рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019р. №1908/19.
Також у ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що правила справляння плати за землю на території міста Харкова на подальший розвиток п.284.1 ст.284 Податкового кодексу України деталізовані нормами рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17.
Згідно з абз.1 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (“Ставки плати за землю та пільги з земельного податку”) ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить 1,5 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
Відповідно до абз.2 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (“Ставки плати за землю та пільги з земельного податку”) ставка земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, становить 3 відсотки від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, спеціальної нормою локального акту права (рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17) запроваджено спеціальний критерій визначення ставки плати за землю відносно земельної ділянки на території міста Харкова, нормативну грошову оцінку якої проведено, а саме: наявність або відсутність довідки (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У разі наявності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку ставка земельного податку згідно з абз.1 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (“Ставки плати за землю та пільги з земельного податку”) становить - 1,5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У разі відсутності довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки ставка плати за землю земельного податку ставка земельного податку відповідно до абз.2 п.п.1.1 п.1 додатку №2 рішення Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (“Ставки плати за землю та пільги з земельного податку”) становить - 3 % від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Дане правило локального акту права з питання справляння плати за землю на території міста Харкова не суперечить приписам ст.274 та ст.277 Податкового кодексу України, не призводить до необґрунтованого збільшення розміру публічного платежу, а тому не погіршує правового становища заявника у спірних правовідносинах.
Стосовно моменту виникнення податкового обов"язку з плати за землю відносно Земельної ділянки суд зазначає, що у 2023р. такий обов'язок виник з 01.01.2023р., позаяк на цю календарну дату належні заявнику об”єкти нерухомого майна вже були розміщені на Земельній ділянці.
Пунктом 286.2 ст.286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Згідно з п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
У ході розгляду справи судом не знайдено доказів порушення суб"єктом владних повноважень у спірних правовідносинах положень наведених вище норм кодексу, позаяк оскаржене податкове повідомлення-рішення винесено до 01.07.2023р., містить кадастровий номер Земельної ділянки, містить адресу Земельної ділянки, містить площу Земельної ділянки та показник нормативної грошової оцінки Земельної ділянки.
За доводами позову заявник остаточно визнає правильність усіх обчислень суб”єкта владних повноважень, окрім застосування значення коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) - « 3», яке у відзиві на позов згадано суб”єктом владних повноважень як коефіцієнт для зон впливу локального фактору (Км3).
З цього приводу суд зазначає, що згідно з ст.285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п.285.1 ст.285); Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (п.285.2 ст.285).
Станом на 01.01.2023р. як перший календарний день базового звітного періоду для плати за землю у 2023р. відносно Земельної ділянки діяли норми Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (затверджений наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України від 25.11.2016р. №489, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2016р. за №1647/29777; далі за текстом - Порядок №489).
Згідно з нормами Порядку №489 коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010р. №548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010р. за №1011/18306.
Також згідно з нормами Порядку №489 Км1 означав регіональний коефіцієнт, який характеризує залежність рентного доходу від місцеположення населеного пункту у загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва і розселення; Км2 означав зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони); Км3 означав локальний коефіцієнт, який враховує місце розташування земельної ділянки в межах економіко-планувальної зони.
Наказ Міністерства аграрної політики і продовольства України від 25.11.2016р. №489 (а відтак і Порядок №489) станом на 01.01.2023р. діяв і був скасований наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України від 04.04.2023р. №716 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.04.2023р. за №643/39699; тобто у межах вже розпочатого перебігом базового звітного періоду для плати за землю у 2023р. відносно Земельної ділянки) у зв”язку із необхідністю приведення у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2021р. № 1147 «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок».
Пунктом 1 постанови КМУ від 03.11.2021р. №1147 була затверджена Методика нормативної грошової оцінки земельних ділянок (далі за текстом - Методика №1147).
При цьому, п.4 постанови КМУ від 03.11.2021р. №1147 установлено, що затверджена з урахуванням вимог пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України до набрання чинності Методикою, затвердженою згідно з пунктом 1 цієї постанови, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, технічна документація із загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (на відповідній території) є чинною до початку застосування рішення відповідного органу місцевого самоврядування про затвердження нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
За змістом Методики №1147 найбільш наближеним до коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) є коефіцієнт, який враховує цільове призначення земельної ділянки (Кцп) і за п.11 Методики №1147 визначається відповідно до додатка 8.
У розумінні п.п.14.1.42 ст.14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - це сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України від 11.12.2003 року №1378-IV «Про оцінку земель» (далі за текстом - Закон України №1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно з абзацом третім частини першої статті 13 Закону України №1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років (частина друга статті 18 Закону України №1378-IV).
Відповідно до частини другої статті 20 Закону України №1378-IV дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Частина перша статті 23 Закону України №1378-IV встановлює, що технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина третя статті 23 Закону України №1378-IV).
Зі змісту наведених норм права слідує, що визначення арифметичного показника нормативної грошової оцінки Земельної ділянки без задіяння коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки (Кф) за нормами Порядку №489 або без задіяння коефіцієнта, який враховує цільове призначення земельної ділянки (Кцп) і за нормами Методики №1147 є неможливим.
Отже, з огляду на приписи п.4 постанови КМУ від 03.11.2021р. №1147 суд не знаходить підстав для визнання протиправним судження суб”єкта владних повноважень про необхідність використання під час обчислення грошового зобов'язання з плати за землю відносно Земельної ділянки за 2023р. коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) із значенням - « 3», позаяк такий коефіцієнт діяв станом на 01.01.2023р. і передбачений умовами Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018р., затвердженої рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19.
Протилежне тлумачення з невідворотністю призводить до створення дискримінації, позаяк означає обчислення арифметичного показника нормативної грошової оцінки відносно Земельної ділянки у покращених умовах, прирівняних до застосування коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) або коефіцієнта, який враховує цільове призначення земельної ділянки (Кцп) із значенням - « 1», попри дійсні технічні властивості належних заявнику на праві приватної власності і розміщених на Земельній ділянці будівель - об”єктів нерухомого майна.
При цьому, суд зважає, що обставини фізичного використання цих будівель - об”єктів нерухомого майна у даному конкретному випадку не мають жодного юридичного значення, бо коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) із значенням - « 3» підлягає застосуванню через те, що інформація відносно Земельної ділянки не внесена до Державного земельного кадастру та у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель.
Окремо суд зауважує, що не знаходить у спірних правовідносинах жодних об”єктивних даних, котрі б нездоланно і непереборно перешкоджали заявникові у судовому захисті власного матеріального інтересу на внесення інформації відносно Земельної ділянки до Державного земельного кадастру, на внесення до відомостей Державного земельного кадастру коду Класифікації видів цільового призначення земель, на отримання витягу про нормативну грошову оцінку Земельної ділянки, понад 50% якої припадає на площу належних заявникові на праві приватної власності нежитлових будівель-об”єктів нерухомого майна.
Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що відповідно до п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, нормою закону було чітко передбачено, що відповідний перелік територій повинен бути визначений Кабінетом Міністрів України.
Тому наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022р. №75 є незастосовним відносно спірних правовідносин, бо згаданий акт права був виданий на подальший розвиток положень постанови КМУ від 16.04.2022р. №457, яка стосувалась підтримки окремих категорій населення у зв”язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, а не питань у справі справляння податків і зборів.
Натомість, судом з”ясовано, що на подальший розвиток положень п.п.69.14 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України КМУ було видано постанову від 06.12.2022р. № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”.
Отже, будь-які інші акти права є незастосовними до спірних правовідносин, адже були прийняті не на реалізацію делегованих повноважень Кабінету Міністрів України та не з питання виконання учасниками суспільних відносин податкового обов'язку.
Пунктом 1 постанови КМУ від 06.12.2022р. №1364 установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022р. №309 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022р. за №1668/39004) було затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, але територія Харківської міської територіальної громади не була включена саме до переліку територій, де ведуться (велись) активні бойові дії.
Оцінюючи зміст наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022р. №309, суд зазначає, що назва указаного підзаконного акту права фактично не узгоджується зі змістом указаного підзаконного акту права, бо території можливих бойових дій у контексті справляння плати за землю (та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) не можуть бути ототожнені із територіями дійсних бойових дій.
Отже, ані станом на 31.12.2022р., ані станом на 01.01.2023р. не існувало виданого Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акту або виданого на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України нормативно-правового акту іншого суб"єкта владних повноважень, за приписами якого територія Харківської міської територіальної громади була б віднесена до переліку територій саме ведення бойових дій, а не до переліку територій можливих бойових дій.
Лише наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 11.07.2023р. №197 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.07.2023р. за №1205/40261) Харківська міська територіальна громада була віднесена до затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022р. №309 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022р. за №1668/39004) переліку територій активних бойових дій відносно проміжку часу 24.02.2022р.-15.09.2022р..
Згідно з п.37.3 ст.37 Податкового кодексу України підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: 37.3.1. ліквідація юридичної особи; 37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; 37.3.4. скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.
Під згадані у п.п.37.3.4 ст.37 Податкового кодексу України випадки підпадають, зокрема: відсутність факту направлення вмотивованого рішення контролюючого органу за скаргою платника податків протягом визначеного законом строку (п.56.9 ст.56, п.п.56.23.4 ст.56 Податкового кодексу України); набуття податковим боргом правового статусу безнадійного у порядку ст.101 Податкового кодексу України; прийняття контролюючим органом рішення про списання безнадійного податкового боргу платника податків; збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобов”язання платника податків у разі подання платником податків документу обов'язкової податкової звітності (п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України); збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобов”язання платника податків безвідносно до подання платником податків документу обов'язкової податкової звітності (п.п.266.10.3 ст.266, п.п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України).
За спеціальним застереженням п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
Із згаданих у п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України строків застосовним до спірних правовідносин є строк у 1095 днів.
Відтак, за кореспонденцією п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України та п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України податковий обов'язок громадянина з приводу здійснення публічного платежу з плати за землю (чи-то у формі земельного податку, чи-то у формі орендної плати) може бути кваліфікований у якості припиненого по минуванню не менш як 1095 днів від 01 липня поточного базового звітного року, за який здійснюється визначення грошового зобов'язання з плати за землю, і за відсутності прямої вказівки закону про протилежне.
Згідно з п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.
Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Платники плати за землю, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно до пункту 286.2 статті 286 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов'язання з плати за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених цим підпунктом, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов'язання з плати за землю за період березень 2022 - грудень 2023 року шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.
Платники орендної плати, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно до статті 288 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами або непридатні для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов'язання з орендної плати за період 2022-2023 років шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.
Для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов'язання та надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення за 2022 рік у строк до 31 грудня 2023 року.
При цьому річна сума платежу за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені цим підпунктом, визначається пропорційно кількості місяців, коли такі земельні ділянки (земельні частки (паї) підлягали оподаткуванню платою за землю.
Складені, надіслані (вручені) у 2022 та 2023 роках податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному цим підпунктом, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов'язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.
Складені, надіслані (вручені) до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, визначені підпунктом 283.1.9 пункту 283.1 та пунктом 283.2 статті 283 цього Кодексу, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов'язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.
Складені, надіслані (вручені) до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, визначені пунктом 288.8 статті 288 цього Кодексу, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов'язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.
Надмірно сплачені суми плати за землю, що виникли внаслідок скасування (відкликання) податкових повідомлень-рішень, підлягають зарахуванню виключно в рахунок майбутніх платежів з цього податку, крім випадків: якщо у такого платника наявний податковий борг з плати за землю - надміру сплачені суми зараховуються в рахунок погашення такого боргу; а якщо обов'язок внесення плати перейшов до іншого суб'єкта з підстав, передбачених статтею 120 Земельного кодексу України щодо зміни власника об'єкта нерухомого майна, - сума внесеної плати за зверненням попереднього користувача зараховується в рахунок майбутніх платежів з плати за землю нового користувача такої земельної ділянки, за умови відшкодування новим користувачем земельної ділянки, який придбав нерухоме майно, попередньому користувачу суми внесеної ним до бюджетів плати за висновком контролюючого органу про таку суму.
Закон України від 11.04.2023р. №3050-ІХ набрав чинності - 06.05.2023р.
Станом на календарну дату прийняття суб"єктом владних повноважень оскарженого податкового повідомлення - рішення Закон України від 11.04.2023р. №3050-ІХ чинності не втратив, а тому підлягав застосуванню до спірних правовідносин.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), п.п.4.1.4 ст.4, п.56.12 ст.56 Податкового кодексу України, суд вважає, що норми п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ та норми п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ не створювати суперечностей у правовому регламентуванні, були нездатні призвести до виникнення у заявника як учасника суспільних відносин розумних очікувань або обґрунтованих сподівань на припинення податкового обов'язку з плати за землю відносно Земельної ділянки у 2023р., позаяк співвідносяться як однопредметні рівносильні акти права.
Тому перевагу у застосуванні належить віддати нормам п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ як акту права, прийнятому пізніше у часі.
Стосовно положень ст.58 Конституції України суд зазначає, що відповідно до цієї норми Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Проте, у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
З наведених норм права слідує, що правова категорія "юридична відповідальність" не поглинає правову категорію "податковий обов"язок" у зв"язку із цим, норми ст.58 Конституції України є незастосовними відносно спірних правовідносин.
Положення п.п.4.1.4 ст.4 та п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України також не можуть бути поширені на спірні правовідносини, адже положення п.п.69.14 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції від 15.03.2022р. №2120-ІХ містили чітко позначену кваліфікуючу умову, а саме: прийняття рішення стосовно переліку територій саме Кабінетом Міністрів України, а положення п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ містили дві чітко позначених кваліфікуючих умови, а саме: прийняття рішення стосовно переліку територій саме Кабінетом Міністрів України та належність окремої адміністративно-територіальної одиниці до переліку ведення воєнних (бойових) дій.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб”єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов'язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності з'ясовані із достатньою неповною та оцінені вірно, були взяті до уваги усі юридично значимі фактори (зокрема, відомості діючого договору оренди землі), унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення суб”єкта владних повноважень узгоджується як зі змістом нормативного регламентування, так із справжніми обставинами фактичної дійсності, не порушує прав (інтересів) ані заявника (як власника об”єктів нерухомого майна, розміщених на Земельній ділянці), ані Харківської міської ради (як особи, уповноваженої на визнання юридичної долі Земельної ділянки), ані Харківської міської територіальної громади (як реального власника Земельної ділянки).
Доведеність відповідачем як суб”єктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України обставин правомірності визначення заявникові саме такого обсягу податкових зобов”язань з плати за землю призводить до виникнення підстав для висновку про правомірність оскарженого правового акту індивідуальної дії суб”єкта владних повноважень.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з”ясування об'єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко