СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2023 року Справа № 480/10595/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10595/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
ВСТАНОВИВ:
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
1. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31 серпня 2017 року по 31 серпня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 31 серпня 2017 року №176 звільнений в запас. При звільненні з військової служби з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок, а саме з 01.01.2016 року по 31.08.2017 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року по справі №480/4299/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 3 1 серпня 2017 року.
19.10.2021 року на виконання рішення суду військовою частиною виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року у розмірі 2 175,88 грн. із застосуванням базового місяця січень 2016 року.
Вважаючи, що застосований військовою частиною розрахунок індексації грошового забезпечення проведений з порушенням чинного законодавства, позивач звернувся до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2022року по справі №480/11338/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року виключно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
31.08.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року, із застосуванням базового місяця січня 2008 року, у розмірі 56 095,38 грн.
Позивач вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31 серпня 2017 року по 31 серпня 2023 року, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 28.09.2023 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі нараховані працівникові на час звільнення суми були виплачені в останній день служби.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби наказом від 31.08.2017 №176 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. В той же час позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року в 2021 році.
Наведені обставини встановлені рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2022 у справі №480/11338/21, а тому не підлягають доказуванню в силу ч.4 ст.78 КАС України.
Отже, здійснений військовою частиною НОМЕР_1 розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших трьох років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017.
Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017 виник більш ніж через три роки після звільнення позивача.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 21-22).
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2017 року №176 (по стройовій частині) звільнений в запас за п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлений для подальшого обліку до Охтирського ОМВК Сумської області (а.с. 8).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 року по справі №480/4299/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017 та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.08.2017 (посилання на рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/98676941).
На виконання рішення суду 19.10.2021 року військовою частиною виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року у розмірі 2 175,88 грн. із застосуванням базового місяця січень 2016 року.
Вважаючи, що застосований військовою частиною розрахунок індексації грошового забезпечення є таким, що проведений з порушенням чинного законодавства, позивач звернувся до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2022 року по справі №480/11338/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року включно, із врахуванням базового місяця для нарахування йому індексації - січень 2008 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум (а.с. 9-14).
31.08.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.08..2017 року, із застосуванням базового місяця січня 2008 року, у розмірі 56 095,38 грн. (а.с. 15).
Вважаючи,що позивач має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31 серпня 2017 року по 31 серпня 2023 року, останній звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 9901/929/18 та від 14.01.2021 у справі № 9901/584/19).
Зважаючи на викладене, суд зазначає про релевантність до спірних правовідносин приписів трудового законодавства з огляду на їх субсидіарний характер.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 31.08.2017.
31.08.2023 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення у сумі 56095,38грн. (а.с.15).
Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 01.09.2017 по 31.08.2023 (2250 днів), оскільки заборгованість відповідача виникає з першого дня після звільнення. Окрім цього, погашення заборгованості відбулося 31.08.2023.
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (31.08.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ. А відтак, із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 182 календарних днів з 01.09.2017 (наступний день після звільнення з військової служби) по 01.02.2018.
Таким чином, суд зазначає про протиправність бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем на день виключення зі списків особового складу, у зв'язку зі звільненням з військової служби.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Суд встановив, що відповідно до розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 , наданого відповідачем (а.с. 27 звор.бік), розмір грошового забезпечення позивача становив у липні 2017 року 4724,00 грн., у серпні 2017 року - 4724,00 грн.
Також зазначено, що розмір середньоденного заробітку за останні два місяці перед звільненням становить 152,39 грн.
Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 152,39 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 2250 (кількість днів затримки розрахунку) = 342 877,50 грн.
У межах цього спору позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за період з 31.08.2017 по 31.08.2023. Водночас, суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період, що не перевищує 6 місяців (182 календарних дні), у розмірі 27734,98 грн.
Суд, враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також постанови Верховного суду від 16.07.2020 по справі №812/1259/17 адміністративне провадження №К/9901/35854/18, від 04.09.2020 по справі № 260/348/19 адміністративне провадження №К/9901/26609/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, зазначає, що необхідно врахувати в даному випадку істотність суми заборгованості (58 271,26 = 2175,88 + 56095,38 грн.) у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку (342 877,50 грн.)
Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (342 877,50 грн.) значно перевищує суму, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні (58 271,26 грн.), суд вважає за необхідне застосування принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27734,98 грн. (за період, що не перевищує 6 місяців (182 календарних дні)).
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31 серпня 2017 року по 31 серпня 2023 року в розмірі 27734 (двадцять сім тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 98 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук