МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 р. № 400/3280/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, Державної судової адміністрації України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони - про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 24.02.2022 до 18.07.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 до 28.09.2022 - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць; зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 24.02.2022 до 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 до 28.09.2022 - у розмірі до 30 000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач з 24.02.2022 протиправно не виплачує йому як співробітнику ТУ ССО у Миколаївській області щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Ухвалою від 05.04.2023 суд зупинив провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі № 260/3564/22.
Ухвалою від 24.10.2023 суд поновив провадження у справі та залучив до участі у справі Державну судову адміністрацію України в статусі співвідповідача та Службу судової охорони в статусі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, зазначаючи, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби судової охорони та ТУ ССО у Миколаївській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітникам. Оскільки бюджетні асигнування на виплату вказаної додаткової винагороди ТУ ССО у Миколаївській області як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня не виділені, відповідач позбавлений можливості і повноважень щодо здійснення таких виплат. Наведене, за доводами відповідача, свідчить про відсутність з його боку бездіяльності щодо виконання Постанови № 168.
Від співвідповідача відзиву на позовну заяву не надходило.
Третя особа надала пояснення до позову, в яких підтримує доводи відповідача, посилаючись переважно на норми бюджетного законодавства. Зазначає, що керівництвом Служби судової охорони проводиться робота з метою отримання з резервного фонду Держбюджету асигнувань, необхідних для реалізації Постанови № 168, після надходження яких одразу будуть видані відповідні накази і додаткова винагорода у найкоротший строк буде виплачена співробітникам. Третя особа вказує, що грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби судової охорони або територіального управління Служби судової охорони на грошове забезпечення.
У зв'язку з відсутністю заяв сторін про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, суд, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач з 21.09.2020 проходить службу в ТУ ССО у Миколаївській області.
На запит позивача листом від 28.03.2023 відповідач повідомив позивача, що для видання наказу про виплату співробітникам ТУ ССО додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 необхідна наявність у затвердженому кошторисі ТУ ССО у Миколаївській області за фондом оплати праці співробітників коштів на її виплату. У затверджених ССО кошторисах ТУ ССО на 2022-2023 роки видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної пункту 1 Постанови № 168 не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим фінансовий ресурс ТУ ССО за фондом оплати праці не дозволяє здійснити таку виплату, тому накази ТУ ССО про нарахування і виплату співробітникам ТУ ССО додаткової винагороди, визначеної пунктом 1 Постанови № 168, не видавались і не могли бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Ухвалюючи рішення у справі, суд виходить з того що вона відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22 (далі - Рішення ВС) та вказує на таке.
За змістом статті 160 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова № 289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крі того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та Постанови № 289 ДСА України наказом від 26.08.2020 № 384 затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі - Порядок № 384), згідно з пунктом 1 розділу І якого він визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384, грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, у пункті 1 якої установив серед іншого, що співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене Постановою № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 (далі - Постанова № 793) внесені, зокрема такі зміни до Постанови № 168:
- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Указане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивачу слід застосовувати норми постанов Кабінету Міністрів України, а не Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 (далі - Порядок №396), який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 Постанови № 168 (у редакції Постанови № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».
На підставі пункту 8 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку № 384).
Пунктом 4 Порядку № 396 також, зокрема передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Ураховуючи викладене, відповідач допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023за результатами перегляду рішення Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22.
У рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 визначені ознаки типових справ:
а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;
б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;
в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168;
г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168;
г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022 (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Такий самий суб'єктний склад учасників справи та предмет спору має справа, що розглядається.
Стаття 291 Кодексу адміністративного судочинства України визначає особливості провадження у типовій справі, зокрема згідно з частиною третьою цієї статті, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд урахував викладені в рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 висновки Верховного Суду про те, що позивач має право на спірну винагороду.
Суд також ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 внесені зміни до Постанови № 168, зокрема у першому реченні абзацу першого пункту 1 Постанови № 168 виключені слова “військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,”, “співробітникам Служби судової охорони”. Зазначені зміни набрали чинності з 21.01.2023.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про задоволення позову.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код: 43562808) , Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код: 26255795) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 до 20.01.2023 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 грн на місяць з 24.02.2022 до 20.01.2023.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна