ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 рокусправа №380/2130/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у м. Львові у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення , зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
на розгляді суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, в якій позивачка просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 13.12.2022 №133850012450 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати позивачці з 06.01.2023 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування позовних вимог вказує, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із заниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», втім рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві їй у призначенні пенсії відмовлено. Позивачка вважає таке рішення протиправним, оскільки на її переконання, надала всі необхідні документи, які підтверджують її проживання та роботу в зоні гарантованого відселення до 01.01.1993 не менше 3 років. Наведене зумовило її звернення до суду з цим позовом.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 08.02.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії залишено без руху.
Ухвалою судді від 16.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач-1) подало відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що за результатом розгляду заяви позивачки та долучених до неї документів, Головним управління Пенсійного фонду України у м. Києві правомірно прийнято рішення №133850012450 від 13.12.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки не підтверджено проживання (роботу) станом на 01.01.1993 не менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення.
Ухвалою суду від 17.08.2023 виправлено описку, допущену в тексті ухвали 16.02.2023 у справі №380/2130/23, вказавши відповідачами Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві.
Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі відповідач-2) заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вказує, що з аналізу долучених до заяви документів вбачається, що позивачка станом на 01.01.1993 дійсно проживала та працювала в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.02.1987 по 08.02.1990. Однак згідно записів трудової книжки позивачка навчалась з 01.09.1984 по 25.02.1987 в Київському медичному училищі. Таким чином позивачка прожила та відпрацювала у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 26.02.1987 по 08.02.1990 - 02 роки 11 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із заниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві прийняло рішення від 13.12.2022 №133850012450, яким у призначенні пенсії відмовлено у зв'язку із не підтвердженням проживання (роботи) станом на 01.01.1993 не менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі Закон №796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Частиною 1 ст. 5 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону Закон №1058-VI є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Рішенням від 13.12.2022 №133850012450 відповідач-2 відмовив позивачці у призначенні пенсії у зв'язку із не підтвердженням проживання (роботи) станом на 01.01.1993 не менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відтак, спір між позивачкою та відповідачами у цій справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок 22-1).
Підпунктом 7 пункту 2.1 Розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
У матеріалах справи міститься копія посвідчення громадянина (громадянки), який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1990 рр (категорія 3) серія НОМЕР_1 видане 12.11.1992.
Також до позовної заяви долучено: копію довідки від 19.12.2019 №232, виданої виконавчим комітетом Коростенської міської ради, про період проживання на території, яка згідна Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), згідно з якою ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 з 01.03.1973 по 14.07.1987; копію довідки від 20.04.2021 №955, виданої виконавчим комітетом Коростенської міської ради, про період проживання на території, яка згідно Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), згідно з якою ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_2 з 14.07.1987 по 29.06.1989.
Втім, в оскаржуваному рішенні відповідач-2 покликається на те, що згідно записів трудової книжки позивачка навчалась з 01.09.1984 по 25.02.1987 в Київському медичному училищі.
Відтак, при вирішення питання щодо наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком із заниженням пенсійного віку відповідно до Закону №796-ХІІ, відповідачем-2 враховано строк проживання та роботи в зоні гарантованого добровільного відселення починаючи з 26.02.1987 (наступний день після завершення навчання позивачки в Київському медичному училищі).
З цього приводу суд зазначає, що довідками від 19.12.2019 №232 та від 20.04.2021 №955, виданими виконавчим комітетом Коростенської міської ради, підтверджується факт реєстрації та проживання позивача в м. Коростені Житомирської області, що є зоною гарантованого добровільного відселення, оскільки факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує виключно довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18).
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
З огляду на викладене, суд вважає, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування.
Також в оскаржуваному рішенні відповідач-2 вказує, що до страхового стажу позивачка не зараховано період з 12.02.1990 по 22.02.1990, оскільки дата звільнення та дата наказу про звільнення містять виправлення.
Разом з тим, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Суд зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Зважаючи на наведене, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 13.12.2022 №133850012450, а відтак про наявність підстав для його скасування.
Крім того, позивачка просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати їй з 06.01.2023 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як вже зазначалось судом, пунктом 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено факт реєстрації та постійного проживання позивачки у м. Коростені понад 3 роки станом на 1 січня 1993 року, суд доходить висновку, що вона має право на зменшення пенсійного віку, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону №1058-VI, на 4 роки (3 роки + додатково 1 рік за 2 роки проживання), що становить 56 років.
Відтак, позивачка досягнула пенсійного віку 05.01.2023.
Строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії передбачено ст. 45 Закону №1058-VI.
Відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, зважаючи на досягнення позивачкою пенсійного віку (56 років) та наявність і неї необхідного страхового стажу (понад 30 років), суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині у спосіб: зобов'язати відповідача-1 призначити позивачці з 06.01.2023 (дня, що настає за днем досягнення особою пенсійного віку) пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягає сума у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 13.12.2022 №133850012450 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 06.01.2023 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ..
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь ОСОБА_1 збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368).
СуддяСидор Наталія Теодозіївна