ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" грудня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/4355/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 411)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 29713,13 грн.
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1 про стягнення 29713,13 грн., з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 10000,00 грн., сума прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн. та сума прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення витрати зі сплати судового збору.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №321836-КС-002 від 09.07.2021 в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.10.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
Згідно статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до статті 252 ГПК України, сторонами до суду не подано та матеріали справи не містять.
Разом з тим, 13.12.2023 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №34418), в якому відповідач позовні вимоги визнає частково в частині заявленої до стягнення суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 10000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн. та суми прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн. Щодо стягнення судового збору заперечує з посиланням на пункт 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". Також, у відзиві на позовну заяву просить суд відстрочити на період воєнного стану виконання судового рішення про стягнення суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 10000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн., суми прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн.
Дослідивши поданий відзив на позовну заяву, а також матеріали справи, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до частини 2, 3 статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяви по суті справи є правом учасників справи.
Особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні визначені у статті 251 ГПК України.
Згідно частини 1 статті 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.10.2023 встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять календарних днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов.
Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до статті 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Системний аналіз положень ГПК України дає підстави дійти висновку, що під процесуальними строками розуміють проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Матеріали справи свідчать, що копію ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 16.10.2023, яку було надіслано на належну адресу відповідача, повернуто на адресу суду з довідкою відділення оператора поштового зв'язку Ф.20, в якій значиться причина повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала господарського суду Харківської області від 16.10.2023 по справі №922/4355/23 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Враховуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що встановлений ухвалою господарського суду Харківської області від 16.10.2023 строк для подання відзиву на позов, є таким, що сплив.
Водночас відповідно до частини 1, 2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, одночасного подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 04.04.2022 по справі 911/2257/20.
Згідно з частиною 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 статті 118 ГПК України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги, що відзив на позов подано з пропуском встановлено строку для його подання та без клопотання про поновлення такого строку, суд дійшов висновку, що відзив на позов слід залишити без розгляду на підставі статті 118 ГПК України.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів для їх обґрунтування.
Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи в межах визначеного приписами статті 248 ГПК України присічного строку та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи.
Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
09.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" (далі - позивач, кредитодавець) та фізичною особою-підприємцем Волковим Валерієм Миколайовичем (далі - відповідач, позичальник) було укладено договір №321836-КС-002 про надання кредиту (далі - договір), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України "Про електронну комерцію".
09.07.2021 позивачем направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №321836-КС-002 про надання кредиту та відповідачем прийнято (акцепт) пропозицію (оферту) укладення договору №321836-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Матеріали справи також свідчать, що позивачем направлено відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-9683, на номер телефону НОМЕР_1 , який вказано позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, котрий боржником було введено/відправлено.
Відповідно до пункту 1 договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності (кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям. Тип Кредиту: Кредит. Строк кредиту: 24 тижнів. Процентна ставка: в день 1,07766643, фіксована. Комісія за надання кредиту: 1500,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту: 10000,00 грн. Визначено термін дії договору до 24.12.2021 Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 24960,00 грн.
Пунктом 2 договору передбачено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Умовами пункту 3 договору передбачено встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.
Відповідно до умов пункту 5 договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця https://bizpozyka.com/, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір.
Відповідно до довідки про видачу коштів №422866524 від 09.07.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 10000,00 грн. з призначенням платежу: "Перерахування коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №321836-КС-002 від 09.07.2021 без ПДВ. Платіжний метод: карта Mastercard. Статус платежу: approved. Номер операції: p2p_navi_estj19jqwqk2k75133a8jo9y4op4erle.
Звертаючись з позовом до суду позивачем у позовній заяві зазначено про належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором № 321836-КС-002 від 09.07.2021 та надано відповідачу кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн. Водночас позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору № 321836-КС-002 від 09.07.2021 в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів згідно графіку платежів, що мало наслідком виникнення прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 10000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн. та суми прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Слід зазначити, що за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит). Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну та паролю особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подано заявку на отримання кредиту з зазначенням номеру свого поточного (карткового) рахунку.
Відповідно до п.п. 3.1.1. Правил після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідно до п.п. 3.1.2, 3.1.3. Правил після отримання оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор. У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оферта вважається не акцептованою заявником і втрачає силу.
09.07.2021 позивачем направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти договір №321836-КС-002 про надання кредиту та 09.07.2021 відповідачем прийнято (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №321836-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою, шляхом направлення через ІТС одноразового ідентифікатора G-9683 на номер телефону НОМЕР_1 вказаного позичальником в заявці електронного повідомлення СМС-повідомлення.
Згідно з п.п. 4.4.4. Правил позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок НОМЕР_3 належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві, обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Отже, кредитний договір №321836-КС-002 від 09.07.2021 підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, що свідчить про укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між заявником/кредитором та боржником/позичальником не був би укладений (правова позиція Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 по справі №524/5556/19, подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020.
Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як зазначено судом вище та слідує з матеріалів справи, відповідно до довідки про видачу коштів №422866524 від 09.07.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 10000,00 грн. з призначенням платежу: "Перерахування коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №321836-КС-002 від 09.07.2021 без ПДВ. Платіжний метод: карта Mastercard. Статус платежу: approved. Номер операції: p2p_navi_estj19jqwqk2k75133a8jo9y4op4erle.
Враховуючи зазначене, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем зобов'язань за договором №321836-КС-002 від 09.07.2021 в частині надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 10000,00 грн.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Натомість у даному разі матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено узгоджений з позивачем відповідно до умов договору №321836-КС-002 від 09.07.2021 графік проведення платежів та неповернуто позивачу кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн.
Статтями 525, 526 ЦК України що кореспондуються за змістом з положеннями статті 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, а також беручи до уваги, що відповідачем всупереч наведених вимог законодавства, погоджених умов договору, не здійснено на користь позивача платежів за тілом кредиту, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення суми прострочених платежів за тілом кредиту у розмірі 10000,00 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем, не спростовано відповідачем, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення суми прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн., а також суми прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України унормовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відтак, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку. Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Тобто, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно користуватися кредитом, натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом).
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн., а також суми прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн., суд зазначає, що нарахування не суперечать положенням чинного законодавства, встановленим обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовна вимога про стягнення прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн. та суми прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн., є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, що також передбачено у статті 50 ЦК України. При цьому, частиною 2 статті 50 ЦК України унормовано, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Відповідно до частини 1 статті 58 ЦК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною 1 статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно з інформацією, що викладена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що державну реєстрацію відповідача як фізичної особи-підприємця проведено 03.04.2013. Номер запису: 24790000000004022. Разом з тим, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця проведено 04.02.2022. Підстава: власне рішенням, про що свідчить номер запису: 2009180060001000107.
За приписами частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позовні вимоги стосуються спору, що виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця, яким на дату подання позовної заяви припинено підприємницьку діяльність.
Таким чином, станом на час звернення з позовом до суду відповідач втратив статус фізичної особи-підприємця, однак в силу наведених законодавчих положень та усталеної судової практики, зобов'язання, що виникли на підставі договору №321836-КС-002 від 09.07.2021 не припинилися та залишаються за відповідачем як за фізичною особою.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 129 ГПК України, зокрема, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету, пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Разом з тим, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України №2000-0221-8/117694 від 15.09.2021 та довідки МСЕК серія 12ААВ №328264 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 22.03.2023 відповідач є інвалідом II групи, у зв'язку з чим, відповідно до Закону України "Про судовий збір" відноситься до переліку осіб, які звільнені від сплати судового збору, а тому в силу наведених законодавчих положень витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, код ЄДРПОУ 41084239) суму прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 10000,00 грн., суму прострочених платежів по процентах у розмірі 18213,13 грн. та суму прострочених платежів за комісією у розмірі 1500,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "15" грудня 2023 р.
Суддя Г.І. Сальнікова