ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" грудня 2023 р. Справа № 911/2881/23
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянув матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської»
до Приватного підприємства «Автомагістраль»
про стягнення 68533,51,43 грн
без виклику учасників справи
СУТЬ СПОРУ:
Акціонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (далі- позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 13.09.2023 №13/09-2 до Приватного підприємства “Автомагістраль” (далі - відповідач) про стягнення 68533,51 грн, з яких: 64671,00 грн основного боргу, 967,41 грн 3% річних та 2895,10 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару відповідно до накладних № 7/08638 від 22.11.2022 та № 5/17667 від 22.11.2022.
Господарський суд Київської області ухвалою від 17.10.2023 відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи) та встановив сторонам строки для вчинення процесуальних дій у справі.
Через канцелярію суду 20.11.2023 від ПП “Автомагістраль” надійшов відзив на позовну заяву, у пункті 1 якого відповідач просить суд поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву та взяти його до уваги під час розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.11.2023 було поновлено Приватному підприємству “Автомагістраль” пропущений строк на подачу відзиву на позовну заяву та прийнято його до розгляду.
В поданому відзиві відповідач вказав на те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 64671,00 грн ним визнаються. Однак, він не погоджується з періодом нарахувань інфляційних втрат та 3% річних, при цьому надав власний розрахунок фінансових санкцій із посиланням на приписи статті 530 ЦК України, де вказав, що строк виконання зобов'язання з оплати боргу настав через сім днів від дати отримання претензії, а саме з 19.07.2023, а не з 24.11.2022, як вказує позивач.
При цьому, у зв'язку з частковим визнання позову у відзиві також міститься клопотання про розподіл судового збору, сплаченого позивачем, у відповідності до ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» наступним чином: 50% покласти на відповідача, 50% повернути позивачеві з державного бюджету.
У відповіді на відзив датованій 23.11.2023 № 23/11-1, позивач наводить власну позицію щодо визначення строку (терміну) виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару з огляду на приписи ст. 692 ЦК України, а саме з моменту його прийняття. Зазначене свідчить, що обов'язок з оплати товару не вимагає від позивача звертатись з письмовою вимогою щодо оплати товару. На підтвердження власних доводів вказує на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 19.08.2014 у спарві № 925/1332/13.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
22.11.2022 АТ «ЗЗБК ім. Ковальської», як постачальником продукції (в якості відправника АТ «Дарницький завод ЗБК») було відвантажено ПП «Автомагістраль» товар - ФБС 24.4.6Т кількістю 45 шт, вартістю 1 - 962,50 в загальній сумі разом з ПДВ 51975,00 грн, про що оформлено накладну № 7/08638.
Також 22.11.2022 АТ «ЗЗБК ім. Ковальської», як постачальником продукції (в якості відправника ТОВ «Бетон Комплекс») було відвантажено ПП «Автомагістраль» товар - ФБС 24.4.6Т кількістю 32 шт, вартістю 1 - 962,50 в загальній сумі разом з ПДВ 36960,00 грн, про що оформлено накладну № 5/17667.
Від імені ПП «Автомагістраль» товар отримано без зауважень та заперечень законним представником підприємства Щербиною Ігорем Вадимовичем, про що свідчить видана на його ім'я Довіреність № 24/1 від 16.11.2022.
Тобто з викладеного слідує, що між Акціонерним товариством «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (далі - постачальник) та Приватним підприємством «Автомагістраль» (далі - покупець) укладено договір поставки у спрощений спосіб (надалі - Договір).
При цьому, спір в межах даної справи виник у зв'язку з тим, що відповідачем отриманий товар в повному обсязі сплачений не був, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість в розмірі 64671,00 грн, а також на вказану суму нараховані інфляційні втрати та 3% річних (з 24.11.2022 по 24.05.2023) в розмірі 2895,10 грн та 967,41 грн відповідно.
В поданому до суду 20.11.2023 відзиві представник ПП «Автомагістраль» проти наявної заборгованості не заперечує та визнає існуючий борг за отриманий товар в сумі 64671,00 грн, однак вказує на незалежні від підприємства обставини, які зумовили виникнення боргу. При цьому проти нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідач частково заперечує, пояснюючи це тим, що строк виконання зобов'язання з оплати переданої продукції настав лише після отримання ним претензії, відтак нарахування фінансових санкцій визначає за період з 19.07.2023 (через 7 днів після отримання претензії з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України) по 13.09.2023 (станом на день подачі позову). Відтак, за підрахунком відповідача 3% складають 302,98 грн, а інфляційні втрати не мають бути нараховані взагалі, оскільки в серпні 2023 року був процес дефляції.
У відповідності до прохальної частини поданого відзиву позовні вимоги визнає наступним чином: у частині стягнення основного боргу у сумі 67674,00 грн, у частині стягнення 3% річних в сумі 302,98 грн. У решті позовних вимог просить відмовити.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
За приписами ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, за висновками суду, внаслідок поставки позивачем продукції та отримання її з боку відповідача, між сторонами 22.11.2022 року було укладено у спрощений спосіб в усній формі договір поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить ст. 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Стаття 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту прийняття.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі 925/1332/13 (3-78гс14).
Зазначене свідчить про те, що оскільки товар прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень щодо його якісних та кількісних характеристик, а сам факт отримання ПП «Автомагістраль» не заперечується, обов'язок оплати товару настав відразу після його отримання 22.11.2022, та не вимагає додаткового звернення позивача з вимогою про таку оплату в порядку статті 530 ЦК України, як зазначає відповідач.
Судом встановлено та вбачається з наданих позивачем документів, позивачем поставлено товар за видатковою накладною від 22.11.2022 № 7/08638 на суму 51975,00 грн та видатковою накладною від 22.11.2022 № 5/17667 на суму 36960,00 грн, що загалом складає 88935,00 грн.
В свою чергу, як зазначає позивач, оскільки в період з 16.11.2022 по 22.11.2022 були поставки товару (залізобетонних виробів) також і за іншими видатковими накладними, гроші, які надходили на розрахунковий рахунок від відповідача зараховувались в порядку черговості згідно ст. 534 ЦК України.
Як наслідок за видатковою накладною № 7/08638 відбулось часткове зарахування за платіжним дорученням № 5771 від 16.11.2022, тому залишок неоплаченого товару за згаданою видатковою накладною склав 27711,00 грн. Товар за видатковою накладною № 5/17667 в розмірі 36960,00 грн повністю неоплачений.
Таким чином, отриманий та неоплачений товар за згаданими вище накладними склав суму 64671,00 грн, яку і просить стягнути позивач.
Зважаючи, що в строк виконання зобов'язань з оплати товару (з моменту його отримання) відповідач не розрахувався, боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання починаючи з наступного дня, що слідує за розрахунковим, тобто з 23.11.2022.
Судом установлено, що 06.07.2023 позивач додатково звертався до відповідача з вимогою за номером 06/07-4 щодо оплати заборгованості в сумі 64671,00 грн.
У відповіді на претензію № 924 від 21.07.2023 відповідач визнав факт наявності заборгованості перед позивачем та повідомив про проведення ним розрахунку при першій можливості та у разі здійснення фінансування за обєктами будівництва, виконаними відповідачем.
Вказані обставини також підтверджені у відзиві на позов, який було подано до суду 20.11.2023, де визнано борг за накладними від 22.11.2022 № 7/08638 та № 5/17667 в сумі 64671,00 грн повністю.
За таких обставин, суд визнає факт поставки товару та відсутність проведеної оплати за отриманий товар - доведеним та обґрунтованим.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, які визнані судом обґрунтованими, та не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів наявності інших обставин, ніж ті, що були досліджені в ході судового засідання з розгляду справи по суті.
Враховуючи викладене, оскільки сума отриманого товару підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про таку оплату, суд дійшов висновку про порушення прав та інтересів позивача, а також законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача залишку неоплаченої заборгованості за отриману продукцію в розмірі 64671,00 грн в повному обсязі.
Також позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 967,41 грн за період з 24.11.2022-24.05.2023 та інфляційних втрат в розмірі 2895,10 грн нарахованих за період з 24.11.2022-24.05.2023.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивач визначив період з 24.11.2022, однак строк виконання зобов'язання настав раніше - 23.11.2023. Зважаючи на те, що суд не вправі виходити за межі визначеного позивачем періоду та позовних вимог, заявлені позивачем до стягнення 3% річних в сумі 967,41 грн за період з 24.11.2022-24.05.2023 та інфляційних втрат в розмірі 2895,10 грн нарахованих за період з 24.11.2022-24.05.2023 за підрахунком, здійсненим за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон» є арифметично вірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному випадку у разі задоволення позовних вимог, на відповідача повністю.
Як зазначалось вище, відповідач позовні вимоги частково визнав, про що було зазначено у відзиві на позов, поданому до суду 20.11.2023 та у зв'язку з чим просив суд розподілити судові витрати у відповідності до ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» наступним чином: 50% покласти на відповідача, 50% повернути позивачеві з державного бюджету.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Стаття 130 ГПК України передбачає, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні положення містяться у ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
Зважаючи на те, що розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, розгляд справи по суті згідно ч. 2 ст.252 ГПК України розпочався через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, тобто з 17.11.2023. Вказаний строк є присічним та чинним процесуальним законодавством не передбачено права його продовжувати.
Таким чином, визнання відповідачем позову в частині стягнення основного боргу, викладеного у відзиві від 20.11.2023 подано поза межами строку, визначеного ст. 130 ГПК України, тобто після початку розгляду справи по суті.
Зважаючи на викладене, судовий збір в розмірі 2684,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача повністю.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 129, 130, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Задовольнити позов повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» (07351, Київська обл., Бучанський р-н, с. Синяк, вул. Київська, буд. 68, код ЄДРПОУ 31481658) на користь Акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, код ЄДРПОУ 05523398) - 64671 (шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят одну) грн 00 коп. основного боргу, 967 (дев'ятсот шістдесят сім) грн 41 коп. 3% річних, 2895 (дві тисячі вісімсот дев'яносто п'ять) грн 10 коп. інфляційних втрат, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Щоткін