ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
21.11.2023Справа № 910/5853/23
Господарський суд міста Києва у складі:
судді - Бондаренко - Легких Г. П.,
за участю секретаря - Конон В. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін матеріали господарської справи №910/5853/23
За позовом Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни ( АДРЕСА_1 )
До Приватного акціонерного товариства «КИЇВСТАР» (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53)
Про визнання угод недійсними
За участі представників сторін:
Позивач: Медведєва І. С. ( в режимі ВКЗ)
Представник позивача: Семенчук О. А. - адвокат, ордер серії АВ №1069491 від 07.04.2023 (в режимі ВКЗ);
Представник відповідача: Ральченко Ю. Г. - адвокат, довіреність №326-2023 від 26.09.2023;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець Медведєва Ірина Семенівна (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «КИЇВСТАР» (відповідач) про визнання угод про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку, а саме: N 10671776 від 19.09.2021; N 10671806 від 19.09.2021; N 10671839 від 19.09.2021; N 10671870 від 19.09.2021; N 10673533 від 20.09.2021; N 10675371 від 21.09.2021; N 10675395 від 21.09.2021; N 10677812 від 23.09.2021; N 10678523 від 23.09.2021; N 10678951 від 23.09.2021; N 10678978 від 23.09.2021; N 10680011 від 24.09.2021; N 10680546 від 24.09.2021; 10680600 від 24.09.2021; N 10680633 від 24.09.2021; N 10680654 від 24.09.2021, недійсними.
27.04.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Окрім цього, суд задовольнив клопотання позивача - Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни про витребування доказів та про призначення судової почеркознавчої експертизи, а також поклав витрати за проведення експертизи на позивача, зупинив провадження у справі до надання висновків судової експертизи.
18.05.2023 від відповідача надійшов відзив та докази, які були витребувані судом ухвалою від 27.04.2023.
24.05.2023 супровідним листом № 910/5853/23/3205/2023 матеріали справи № 910/5853/23 направлені Київському науково-дослідному інституту судових експертиз на виконання вимог ухвали суду від 27.04.2023 для проведення експертизи.
10.08.2023 супровідним листом № 10672/8394-4-23/32 від 28.07.2023 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/5853/23 разом з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 17644/23-32 від 24.07.2023.
31.08.2023 суд поновив провадження у справі, продовжив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12.09.2023 до суду від відповідача надійшла заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ «Сота-Альянс» як дилера (партнера) відповідача.
21.09.2023 суд ухвалою відмовив у задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи на стороні відповідача, а також за ініціативою суду ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначив на 17.10.2023.
16.10.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 17.10.2023 суд на місці ухвалив зобов'язати позивача особисто, а саме Медведєву І. С. направити на адресу Господарського суду міста Києва письмові пояснення за її підписом щодо того, чи підписувала вона довіреність копія якої знаходиться на а. с. 180 1 тому м. с. та оригінал на а. с. 320 1 тому м. с. та надати пояснення чи відомий їй Дворницький М. О. і в яких вона з ним знаходиться відносинах (її представник чи довірена особа). У зв'язку з вище викладеним, суд на місці ухвалив, визнати явку позивача (особисто Медведєвої І. С. ) на наступне судове засідання обов'язковою та оголосити перерву в судовому засіданні по суті на 21.11.2023.
14.11.2023 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
15.11.2023 до суду від ТОВ «Сота-Альянс» надійшла заява про вступ до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
20.11.2023 до суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 17.10.2023 надійшли додаткові пояснення.
20.11.2023 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення з доказами.
21.11.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.
У судове засідання 21.11.2023 прибув позивач, представник позивача, а також представник відповідача.
Суд на місці протокольною ухвалою ухвалив: залишити без розгляду заяву ТОВ «Сота-Альянс» про вступ в справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача на підставі ст. 118 ГПК України; залишити без розгляду клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи на підставі статті 118 ГПК України. Крім того, суд роз'яснив відповідачеві, що в силу ч. 8 ст. 80 ГПК України судом не будуть оцінюватись докази, що долучені до додаткових пояснень, які надійшли до суду 20.11.2023, оскільки, такі докази подані з пропуском процесуального строку.
Дослідивши в судовому засіданні 21.11.2023 наявні в матеріалах справи докази, заслухавши усні пояснення учасників справи, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
Фізична особа-підприємець Медведєва Ірина Семенівна (позивач у даній справі) стверджує, що в січні 2023 вона довідалась про те, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1245/22 за позовом ПрАТ «Київстар» (відповідач у даній справі) до ФОП Медведєвої І. С. про стягнення 66707, 54 грн заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням умов Угод про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку, а саме: N 10671776 від 19.09.2021; N 10671806 від 19.09.2021; N 10671839 від 19.09.2021; N 10671870 від 19.09.2021; N 10673533 від 20.09.2021; N 10675371 від 21.09.2021; N 10675395 від 21.09.2021; N 10677812 від 23.09.2021; N 10678523 від 23.09.2021; N 10678951 від 23.09.2021; N 10678978 від 23.09.2021; N 10680011 від 24.09.2021; N 10680546 від 24.09.2021; 10680600 від 24.09.2021; N 10680633 від 24.09.2021; N 10680654 від 24.09.2021.
Проте позивачка стверджує, що нею не було підписано (укладено) жодних угод з відповідачем, що вказує на відсутність її волевиявлення, а отже, вище зазначені угоди згідно статей 203 та 215 ЦК України повинні бути визнані недійсними.
2. Предмет позову.
Предметом позову є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсними Угод про надання послуг рухомого (нерухомого) зв'язку N 10671776 від 19.09.2021; N 10671806 від 19.09.2021; N 10671839 від 19.09.2021; N 10671870 від 19.09.2021; N 10673533 від 20.09.2021; N 10675371 від 21.09.2021; N 10675395 від 21.09.2021; N 10677812 від 23.09.2021; N 10678523 від 23.09.2021; N 10678951 від 23.09.2021; N 10678978 від 23.09.2021; N 10680011 від 24.09.2021; N 10680546 від 24.09.2021; 10680600 від 24.09.2021; N 10680633 від 24.09.2021; N 10680654 від 24.09.2021 як такі, що не укладались особисто позивачем, тобто без волевиявлення позивача.
3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка спірні угоди не підписувала, а підпис на угодах замість неї виконано іншою особою, яка їй невідома. Разом з тим, на виконання вимог протокольної ухвали від 17.10.2023 позивачка зазначила:
(1) основним видом підприємницької діяльності позивача є надання в оренду власного та орендованого майна;
(2) з середини 2021 року, позивачка почала спільно з іншими суб'єктами господарювання здійснювати підприємницьку діяльність із надання в оренду (прокат) електричних самокатів на території міста Вінниці. Так, як пояснила позивачка, електросамокати обладнуються відповідними пристроями, необхідними для їх блокування/розблокування, отримання оплати вартості прокату, а також пошуку самокатів у місцях, де їх залишили споживачі. Для забезпечення усіх цих функцій у вказаних пристроях встановлюються SIM-картки;
(3) відтак, позивачка зазначила, що нею дійсно було укладено шість угод з відповідачем про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку про що отримано відповідні SIM-картки, та такими угодами не є угоди, що оспорюються в даній справі;
(4) оскільки, позивачка потребувала у наданні кваліфікованої допомоги при активації SIM-карток, їх встановленні у електросамокати, обслуговування, заміні, отриманні дублікатів, отриманні рахунків за надані послуг, нею дійсно 04.09.2021 було видано довіреність на ім'я Дворницького М. О.
Проте Дворницькому М. О. не було надано повноваження на укладення угод, оскільки, потреби у укладенні додаткових угод (які і оскаржуються у даній справі), окрім вже укладених не було. Про те, що такі повноваження все таки є в довіреності представника, позивачка дізналась лише під час розгляду справи справа №902/1245/22;
4. Заперечення відповідача щодо суті позовних вимог.
(1) як вбачається із тексту довіреності №6722936260 від 04.09.2021, виданої ФОП Медведєвою І. С. представнику Дворницькому М. О. надано право представляти інтереси позивачки у відносинах із ПрАТ «Київстар», в тому числі, надано право укладати, підписувати, вносити зміни та доповнення, припиняти (розривати) взірцеві договори про надання телекомунікаційних послуг, укладати взірцеві договори, додатки тощо, вчиняти правочини, спрямовані на замовлення, зміну умов, припинення надання окремих телекомунікаційних послуг.
(2) отже, спірні угоди підписувались не безпосередньо ФОП Медведєвою І. С., а її представником за довіреністю, що свідчить про правомірність таких угод;
(3) жодними належними та допустимими доказами позивачка не довела факту підписання оспорюваних угод іншою особою (не уповноваженою особою), ніж позивачка чи її представник;
(4) за таких обставин, неправильним є посилання позивачки на недійсність оспорюваних нею угод з мотивів їх невідповідності статтей 203, 215 ЦК України.
5. Оцінка доказів судом та висновки суду.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої стаття 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд зобов'язаний керуватись завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України). До основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема належить принцип верховенства права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, з огляду на положення статті 4 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, зобов'язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі N 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі N 902/377/19 тощо).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений.
Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі N 761/45721/16-ц.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак, наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19 вересня 2019 року у справі N 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі N 910/8357/18).
Так, одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої 2 статті 16 ЦК України).
У справі, що розглядається, ФОП Медведєва І. С. стверджує, що спірні Угоди про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку N 10671776 від 19.09.2021; N 10671806 від 19.09.2021; N 10671839 від 19.09.2021; N 10671870 від 19.09.2021; N 10673533 від 20.09.2021; N 10675371 від 21.09.2021; N 10675395 від 21.09.2021; N 10677812 від 23.09.2021; N 10678523 від 23.09.2021; N 10678951 від 23.09.2021; N 10678978 від 23.09.2021; N 10680011 від 24.09.2021; N 10680546 від 24.09.2021; 10680600 від 24.09.2021; N 10680633 від 24.09.2021; N 10680654 від 24.09.2021 - позивачкою не підписувались, а підписувались іншою особою поза її волею.
Згідно з частинами 1-5 статті 203 ЦК України:
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1);
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2);
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3);
правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4);
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Суд виходить з того, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. В разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
наявність підстав для оспорювання правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).
Суд констатує, що в угодах про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку №10671776 від 19.09.2021, №10671806 від 19.09.2021, №10671870 від 19.09.2021, №10677812 від 23.09.2021, №10678523 від 23.09.2021, №10678951 від 23.09.2021, №10678978 від 23.09.2021, №10680633 від 24.09.2021, №10680654 від 24.09.2021 міститься посилання на те, що зі сторони позивачки, такі угоди підписано координатором Дворницьким Максимом Олександровичем, а в угодах №10671839 від 19.09.2021, №10673533 від 20.09.2021, №10675371 від 21.09.2021, №10675395 від 21.09.2021, №10680011 від 24.09.2021, №10680546 від 24.09.2021, №10680600 від 24.09.2021 міститься посилання на те, що вони підписані абонентом - ФОП Медведєвою І.С.
В матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 24.07.2023 №17644/23-32, що проведена на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.04.2023. Зокрема, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі №910/5853/23 на вирішення експертизи суд поставив шістнадцять питань щодо того чи виконано підписи від імені фізичної особи-підприємця ФОП Медведєвої І. С, у графах «Абонент: ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ МЕДВЕДЄВА ІРИНА СЕМЕНІВНА» на шістнадцяти оспорюваних угодах про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку.
Відповідаючи на поставлені питання, судовий експерт прийшов до висновків що підписи від імені Медведєвої І. С., що містяться в графі «АБОНЕНТ: ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ МЕДВЕДЄВА ІРИНА СЕМЕНІВНА» на першому та другому аркушах шістнадцяти оспорюваних угод, виконані не Медведєвою Іриною Семенівною, а іншою особою.
Суд приймає до уваги припис, закріплений у ст. 104 ГПК України, згідно якого висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновком експерта (як одним з джерел доказування), що складений судовим експертом з дотриманням приписів ГПК України, підтверджується, що шістнадцять оспорюваних угод про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку дійсно були підписані не безпосередньо позивачкою, а іншою особою.
Проте, суд зазначає, що, така обставина, як підписання оспорюваних угод не безпосередньо позивачкою, а іншою особою, не є безумовною підставою, що підтверджує відсутність волевиявлення ФОП Медведєвої І. С. на укладення таких угод, а отже і наявність підстав передбачених ч. 3 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України для визнання оспорюваних угод недійсними.
Матеріалами справи, а також самими сторонами підтверджено, що оспорюванні угоди підписувались через представників, а саме:
з боку ФОП Медведєвої І.С. - Дворницьким Максимом Олександровичем на підставі довіреності №6722936260 від 04.09.2021;
з боку ПрАТ «Київстар» - уповноваженими особами дилера (партнера) ТОВ «Сота-Альянс» на підставі партнерської угоди №1221-15 від 26.10.2015
Довіреність №6722936260 від 04.09.2021 (координатора) Дворницького Максима Олександровича міститься в томі 1, а.с. 180 в копії та в томі 1, а.с. 320 в оригіналі, а партнерська угода №1221-15 від 26.10.2015 відповідача з ТОВ «Сота-Альянс» міститься в томі 2, а.с. 36-41 та а.с. 70-72 в копіях.
З тексту довіреності №6722936260 від 04.09.2021 Медведєвої І. С. (довірителя) на представника Дворницького М. О. (повіреного) вбачається, що останній уповноважений представляти клієнта (тобто позивачку) у відносинах з ПрАТ «Київстар» в межах та на підставі всіх і будь-яких укладених та діючих договорів про надання телекомунікаційних послуг компанії із виключними правами та обов'язками:
подавати та отримувати інформацію про клієнта та телекомунікаційні послуги, що він отримав;
укладати, підписувати, вносити зміни та доповнення, припиняти (розривати) взірцеві договори про надання телекомунікаційних послуг компанії, укладати взірцеві додаткові угоди, додатки тощо, підписувати та отримувати взірцеві акти приймання-передачі, замовлення фінансово-розрахункові документи тощо;
вчиняти правочини, спрямовані на замовлення, зміну умов, припинення надання окремих телекомунікаційних послуг компанії;
вчиняти правочини, спрямовані на управління системою «Мій Київстар», зокрема, але не обмежуючись, призначати адміністраторів у системі.
За частиною 1 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Оскільки, в самій довіреності №6722936260 від 04.09.2021 строк її дії не було визначено, то суд звертається до ч. 1 ст. 247 ЦК України, згідно якої, якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
ФОП Медведєва І. С. під час розгляду даної справи не заперечувала щодо факту підписання нею довіреності №6722936260 від 04.09.2021, а навпаки в своїх додаткових поясненнях, що надійшли до суду 20.11.2023 підтвердила таку обставину.
Щодо тверджень позивачки, про те, що їй не було відомо про включення до довіреності представника Дворницького М. О. повноважень на укладення угод, суд констатує наступне.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 23.03.2023 у справі №902/1245/22, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023, та яке набрало законної сили 18.05.2023, стягнуто з ФОП Медведєва І. С. на користь ПрАТ «Київстар» 66 707, 54 грн основного боргу, що виник у зв'язку з неналежним виконанням Угод про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку N 10671776 від 19.09.2021; N 10671806 від 19.09.2021; N 10671839 від 19.09.2021; N 10671870 від 19.09.2021; N 10673533 від 20.09.2021; N 10675371 від 21.09.2021; N 10675395 від 21.09.2021; N 10677812 від 23.09.2021; N 10678523 від 23.09.2021; N 10678951 від 23.09.2021; N 10678978 від 23.09.2021; N 10680011 від 24.09.2021; N 10680546 від 24.09.2021; 10680600 від 24.09.2021; N 10680633 від 24.09.2021; N 10680654 від 24.09.2021 (що є оспорюваними в межах даної справи №910/5853/23) в частині оплати послуг рухомого (мобільного) зв'язку за період з жовтня по грудень 2021 року.
Зі змісту рішення Господарського суду Вінницької області від 23.03.2023 у справі №902/1245/22 вбачається, що ПрАТ «Київстар» звернулось про стягнення з ФОП Медведєвої І. С. основного боргу 01.12.2022.
Крім того, в межах справи №902/1245/22, господарський суд встановив факт надання послуг ПрАТ «Київстар» ФОП Медведєвій І. С. за період з жовтня по грудень 2021 та відсутність оплати за отримані послуги.
До того ж, факт надання ПрАТ «Київстар» ФОП Медведєвій І. С. послуг рухомого (мобільного) зв'язку у період з жовтня по грудень 2021 року ФОП Медведєвою І. С. не заперечувався як під час розгляду справи №902/1245/22, так і під час розгляду даної справи №910/5853/23.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 248 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала.
У відповідності до частини 1 статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
Суд встановив, що у період з моменту видачі довіреності у вересні 2021 та до моменту звернення ПРАТ «Київстар» у грудні 2022 до Господарського суду Вінницької області в межах справи №902/1245/22 про стягнення з ФОП Медведєвої І. С. заборгованості за надані послуги у розмірі 66 707, 54 грн, довіреність від 04.09.2021 №6722936260 на представника Дворницького М. О. не була скасована довірителем в порядку статей 238, 239 ЦК України, а з позовом про визнання угод недійсними позивачка звернулась лише в квітні 2023 року (тобто після звернення ПРАТ «Київстар» у грудні 2022 з позовом до ФОП Медведєвої І. С. про стягнення заборгованості за надані послуги згідно шістнадцяти оспорюваних у даній справі №910/5853/23 угод).
Суд враховує, що недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов'язків чи уникнення сплати боргу боржником (такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі N 638/2304/17, від 18.09.2019 у справі N 200/4202/14-ц).
При цьому, суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктрини contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що шістнадцять оспорюваних у даній справі угод (які були укладені у вересні 2021 року) були підписані уповноваженим представником ФОП Медведєвої І. С., оскільки, на момент їх підписання, довіреність на представника (від 04.09.2021 №6722936260) не була скасована у порядку встановленому чинним законодавством, що свідчить про правомірність укладених угод.
В клопотанні позивачки про призначення судової почеркознавчої експертизи, що надійшло до суду 21.11.2023, ФОП Медведєва І. С. вже зазначає проте, що оспорювані угоди не підписувались представником Дворницьким М. О.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно частини 1 статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Отже, суд не враховує твердження позивачки з приводу неналежності підпису на спірних угодах представнику Дворницькому М. О., з огляду на те, що безпосередньо в позові були викладені інші підстави позову, а саме не підписання таких угод самою позивачкою, а не її представником.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку про те, що поведінка сторони спору (в даному випадку позивача) характеризується недобросовісністю, суперечливими твердженнями, які зрештою підтверджують волевиявлення позивача на укладення спірних угод тощо, що в своїй сукупності може свідчити, що позов спрямований на те, щоб уникнути виконання постановленого рішення господарського суду про стягнення боргу в іншій справі.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Крім того, згідно усталеної практики ЄСПЛ суд не повинен надавати відповіді на кожен аргумент сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.05.2011 у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
ЄСПЛ також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (Trofimchuk v. Ukraine, заява № 4241/03).
6. Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, суд, керуючись статтею 129 ГПК України покладає судові витрати позивача на останнього.
Відповідач про понесення ним судових витрат суду не заявляв.
На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 14.12.2023.
Суддя Г. П. Бондаренко - Легких