Постанова від 23.11.2023 по справі 336/44/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2023 року м.Дніпро Справа № 336/44/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2023 (прийняте колегією суддів: головуючий суддя Дроздова С.С., судді: Горохов І.С., Науменко А.О., повне судове рішення складено 26.05.2023) у справі № 336/44/18

за позовом: Заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України

до відповідача 1: Міністерства аграрної політики та продовольства України

до відповідача 2: ОСОБА_1

до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство"

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовної заяви.

У січні 2018 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" (далі - ТОВ "Базіс-Плац"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" (далі - ДП "Бердянське агроторгове підприємство"), про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості (реєстраційний номер об'єкта 696844023101) на АДРЕСА_1 від 18 вересня 2015 року, укладений між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125; витребувати з чужого незаконного володіння у ТОВ "Базіс-Плац" нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме будівлі: прохідної літ. "А" інв. № 01031 площею 46 кв. м; спиртосховища літ. "Б-2" інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; склади посуду літ. "В" інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. "Д-2" інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. "Е" інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. "Г" інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2 930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн, у власність держави в особі Міністерства.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року позов залишено без задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року скасоване, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості (реєстраційний номер об'єкта 696844023101) на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі від 18 вересня 2015 року, укладений між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125. Витребувано у ТОВ "Базіс-Плац" нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме будівлі прохідної літ. "А" інв. № 01031 площею 46 кв. м, спиртосховища літ. "Б-2" інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; складів посуду літ. "В" інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. "Д-2" інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. "Е" інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. "Г" інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн у власність держави в особі Міністерства. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 07.07.2021 постанову Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2019 та постанову Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 року в частині вирішення вимог про витребування майна скасовано. Провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про витребування майна закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 справу № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 , ТОВ "Базіс - Плац", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна передано для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.

28.10.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла справа № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до відповідача 1 - Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідача 2 - ОСОБА_1 , відповідача 3 - Товариства з обмеженою відповідальністю " Базіс-Плац", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного підприємства "Бердянське агроторгове підприємство" про витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" (ЄДРПОУ 40076500, адреса: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя, 69014) нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а, у м. Запоріжжі, а саме будівлі: прохідної літ.А інв.№01031 площею 46 кв.м., спиртосховища літ.Б-2 інв.№01017 площею 495,5 кв.м., складів посуду літ.В інв.№01029 площею 274,5 кв.м. та літ.Д-2 інв.№01016 площею 2018 кв.м., майстерні літ.Е інв.№01030 площею 78 кв.м, спирторозлива літ.Г інв.№01032 площею 18,7 кв.м., загальною площею 2930,7 кв.м., вартістю 499599 грн., у власність держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (ЄДРПОУ 37471967, адреса: вул. Хрещатик, 24, м. Київ, 01001).

Судом розглядалися змінені позовні вимоги про: витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв..№ 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ.Б-2 інв.№ 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ.В інв.№ 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв.№ 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ.Д-2 інв.№ 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв.№ 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.05.2023 у справі № 336/44/18:

- позовні вимоги задоволено;

-витребувано з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв..№ 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ.Б-2 інв.№ 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ.В інв.№ 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв.№ 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ.Д-2 інв.№ 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв.№ 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499 599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України.

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" на користь Запорізької обласної прокуратури кошти, витрачені у 2017 та 2019 роках на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 6 245 грн 00 коп.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд зазначив, що спірне нерухоме майно, яке є власністю Держави Україна, відчужено з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду державного майна України; договір на підставі якого первісно відчужено майно визнано недійсним; з відповідача-3, як добросовісного набувача, витребувано майно на підставі ст. 388 ЦК України.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2023 у справі № 336/44/18, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відчуження майна відбулося Міністерством, а не Державним підприємством, при цьому уповноважена особа діяла на підставі наказу Міністерства. Отже, в даному випадку відчужувала не особа, яка отримала майно у володіння, а сам власник - держава, яка може діяти виключено через органи державної влади. Фонд державного майна України в жодному випадку не був органом державної влади, який мав повноваження на відчуження спірного майна, маючи за законодавством виключно додаткові контролюючі функції погодження.

В даній справі встановлено, що держава діяла в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України і поведінка Міністерства, в даному випадку ототожнюється з поведінкою держави. Жодного іншого законного способу діяти державі з вказаного питання законодавство не передбачає.

Отже, саме правомірність дій та волі Міністерства аграрної політики та продовольства повинно бути прийнято до уваги в даному випадку. Саме Міністерство проявило власну волю на відчуження майна, впровадив внутрішні процедури та реалізувавши їх. Жоден інший державний орган на той час не міг та не мав повноважень на відчуження майна. Жодного іншого органу, який міг би проявити або не проявити власну волю на відчуження не існувало.

Воля ФДМУ в даному випадку не може бути прийнята до уваги, адже законодавством визначене лише процедурне погодження з боку ФДМУ рішення уповноваженого органу, при цьому воля на відчуження була реалізована Міністерством.

Воля Міністерства та не випадковість здійсненого продажу, також була проявлена як до здійснення посвідчення визнаного недійсного договору так і після цього та захищала своє рішення в різноманітні способи.

Тому, безумовним висновком є те, що майно вибуло з волі держави за наслідком свідомих та цілеспрямованих дій державних органів, при цьому дефекти волі (власне бачення) не можуть свідчити про повну її відсутність.

Судом не враховано належним чином практику ЄСПЛ щодо "належного урядування" та обґрунтованість втручання у право мирного володіння майном.

Прокурором не доведено жодного конкретного суспільного, загального інтересу, економічних збитків або економічних інтересів держави при здійсненні витребування.

Апелянт зазначає, що судом не надано належним чином оцінки правомірності подання позову прокурором. В матеріалах справи міститься повідомлення прокуратури на адресу ФДМУ, проте до цього повідомлення не додано жодних доказів його надсилання, вручення та отримання з боку ФДМУ.

Апелянт також зазначає, що на розгляді в суді господарської юрисдикції перебуває новий позов з іншим предметом та вже належним, для цього виду судочинства, суб'єктом та іншими підставами, які не існували в 2017 році, а тому вважає, що строки позовної давності про витребування майна заявлені до ТОВ "Базіс-плац" мають сенс та повинні рахуватися саме для ТОВ "Базіс-плац" та спливли.

В апеляційній скарзі зазначено про відсутність компенсації у зв'язку з витребуванням майна, а заходи щодо повернення коштів надмірним тягарем, який не вирішується у даному судовому процесі.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Під час розгляду Господарським судом Запорізької області позовної вимоги прокурора про повернення оспорюваного державного майна з чужого незаконного володіння виникла необхідність у зміні предмету позову з огляду на те, що початкові вимоги держави в особі ФДМУ не забезпечили б останній повного захисту порушених прав та інтересів з огляду на наступне. Наразі ДП, яке володіло закріпленим за ним на праві господарського віддання спірним нерухомим державним майном, про що зазначено у спірному договорі купівлі-продажу, входить до сфери управління ФДМУ.

При цьому, первісні основні підстави позову були залишені незмінними та лише доповнені новими обставинами, що є безпосередньо пов'язані з основними підставами позову, оскільки ці обставини (визначені чинним законодавством повноваження Фонду державного майна України з управління державним майном, його відчуження, щодо повернення державі незаконно відчуженого майна) є складовими процесу реалізації державою, як власником, своїх повноважень.

Щодо пропуску прокурором строку позовної давності на подання позовної заяви, прокурор зазначає, що на момент пред'явлення позовної заяви з зазначених питань трирічний строк позовної давності на її пред'явлення не сплив ні для ФДМУ, ні для Запорізької обласної прокуратури. Після передання до господарського суду Запорізької області справи № 336/44/18, її розгляд продовжено у частині вирішення позовної вимоги про витребування майна.Таким чином, до теперішнього часу триває розгляд тієї самої позовної заяви в частині витребування майна зі зміненим предметом спору, яка була подана заступником прокурора Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у 2017 році, під час подання якої строк позовної давності ще не закінчився.

Обов'язок прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень, передбачений у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Проте, ні статтею названого Закону, ні ЦПК України не визначено наслідків не виконання прокурором вказаних вимог. Таких наслідків не наведено і апелянтом ТОВ "Базіс-Плац" у своїй апеляційній скарзі. Більш того, прокуратурою області 26.12.2017, тобто до пред'явлення позову, на адресу ФДМУ направлено повідомлення про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред'явлення позову, яке міститься в матеріалах справи.

Прокурор зазначає, що воля Держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства України та її інтересам. Відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його "титульного" власника - Держави шляхом укладення 18.09.2015 договору купівлі-продажу. Спірне нерухоме майно, яке є власністю Держави Україна, відчужено з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду. Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено розпорядження державним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, у зв'язку з цим не може свідчити про дійсне волевиявлення держави, яка жодним нормативно-правовим не уповноважувала свої органи на прийняття незаконних рішень чи укладення договорів. Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Також Держава в особі Фонду державного майна України позбавлена можливості повернути державне майно, у зв'язку з перебуванням його у власності ТОВ "Базіс - Плац", який неправомірно набув право власності на спірні об'єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

Витребування нерухомого майна у ТОВ "Базіс-Плац" не порушує принципу права на його мирне володіння майном, чому надано правильну оцінку судом першої інстанції. Витребування об'єкту нерухомості у ТОВ "Базіс-Плац", яке належало державі, не порушуватиме принципу права на мирне володіння майном ТОВ "Базіс-Плац", в тому числі ст. 1 Першого протоколу.

Прокурор зазначає, що більша частина апеляційної скарги присвячена опису порушень законодавства під час укладання визнаного Верховним Судом недійсним договору купівлі-продажу від 18.05.2015, попри те, що вказане Господарським судом Запорізької області не досліджувалось, позов прокурора розглядався тільки в частині витребування майна з чужого незаконного володіння.

Фонд державного майна України проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Тим самим, відповідач намагається перекласти всю відповідальність за настання наслідків визнання договору купівлі-продажу державного майна недійсним виключно на Міністерство аграрної політики та продовольства України. При цьому, у апеляційній скарзі стверджується, що на час укладання договору купівлі-продажу від 18.09.2015 Порядок відчуження об'єктів державної власності, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803, не регулював процедуру реалізації майна державних підприємств, які перебувають в процесі припинення.

Вказане твердження є хибним, оскільки особливий порядок відчуження майна державних підприємств врегульовано, не виключно Порядком № 803, але й цілою низкою законодавчих актів, які були чинними на час укладення договору купівлі-продажу від 18.09.2015 та про які відповідачам було відомо.

Закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.

Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.

Так, правила розпорядження майном, що належить державному підприємству на праві господарського відання, передбачають участь у цьому процесі суб'єктів управління об'єктами державної власності, в тому числі Фонду.

Суд в рішенні від 19.05.2023 вірно зазначає, що в установленому порядку погодження на відчуження майна, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 1а, Фонд не надавав, документи стосовно надання погодження на відчуження майна до Фонду не надходили, рецензування звітів про оцінку такого майна не проводилось.

Стосовно тверджень Відповідача, щодо того, що Господарський суд Запорізької області в рішенні від 19.05.2023 не мав посилатися на рішення попередніх судів та висновки Верховного Суду у даній справі, щодо визнання недійсності договору купівлі продажу спірного майна, оскільки справа в частині витребування майна розглядається вперше, а станом на 2017 рік факт недійсності договору не був встановлений, тому суд мав наново розглядати та встановлювати факти недійсності договору. Фонд вважає такі твердження позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного процесуального законодавства в частині преюдиціальності.

Щодо того, що витребування спірного майна призведе до порушення відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини то Фонд вважає, що Господарський суд Запорізької області надав з цього приводу свої висновки у рішенні від 19.05.2023 які відповідають, як вітчизняному законодавству так і міжнародним зобов'язанням України.

При витребуванні майна у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" втручання держави у право на мирне володіння майном товариства є законним, оскільки передбачено нормами чинного законодавства, у тому числі приписами ст. 387, ст. 388 ЦК України.

У даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства.

Держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження.

Повернення у державну власність об'єктів нерухомості, незаконно відчуженого переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

За таких обставин, повернення спірного майна у власність українського народу, тобто державну власність в особі Фонду, не порушує принцип законності та пропорційності втручання у право власності відповідача.

Відносно спливу строку позовної давності Фонд зазначає, що після передачі до Господарського суду Запорізької області справи № 336/44/18, її розгляд продовжено у частині вирішення позовної вимоги про витребування майна. Таким чином, Господарським судом Запорізької області розглядалась не нова справа, а справа № 336/44/18 в частині витребування спірного майна на користь Фонду, розгляд якої триває з 2017 року.

Апелянт подав відповідь на відзив прокурора.

В частині 4 статті 46 ГПК визначено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. В даному випадку, було замінено вигодонабувача від позовних вимог, відповідно й мотиви його обрання, одночасно змінені і фактичні обставини. Преюдиціальність, про яку зазначає прокурор виникла саме з цих підстав. Тобто, Господарським судом Запорізької області було розглянуто новий позов.

Прокурор не вважає за потрібне досліджувати порушення які здійснені Міністерством, адже тоді виходить, що власник мав волю на вчинення правочину, а така позиція фактично покриває "не належне урядування" Міністерства.

Позивачем також не надано доказів того, що ОСОБА_1 могло бути або було відомо про перешкоди для укладення договору.

З приводу доказів повідомлення Позивача про застосовані заходи його представництва. В матеріалах справи відсутні як докази направлення повідомлення ФДМУ так і докази отримання цього повідомлення. Вказане було підтверджено представником ФДМУ в першому судовому засіданні в суді цивільної юрисдикції. Наслідки не виконання таких дій є порушенням норми прямої дії - статті 19 Конституції України, що тягне за собою незаконність дії прокурора з представництва.

Щодо можливості ОСОБА_1 проявити розумну обачність та передбачити негативні наслідки для себе, слід зазначити, що законодавством не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій особи. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 в будь який раз діяв недобросовісно. Прокурором не доведено те, що Міністерство, або окремі посадові особи діяли не в інтересах Держави.

На думку апелянта примарними є інтереси Держави, яка продала майно, потім відібрала його отримавши обов'язок компенсувати те, що отримала від продажу цього майна та збитки, які понесли Відповідачі з утриманням цього майна. Відсутній жодний "балансу" для ОСОБА_1 , який віддав державі власні кошти та позбавився прав на майно та майнові права.

Апелянт подав відповідь на відзив Фонду.

Власником державного майна безперечно є держава Аае держава здійснює свою волю виключно через уповноважені державні органи. В даному випадку таким органом було Міністерство. Проте, одночасно з цим ДП "Бердянське АТП", в тому числі, було титульним володільцем на праві господарського відання.

Спірним юридичним фактом є відчуження державного майна, а це було зроблено самим Міністерством, яке обрало форму та видало наказ №403.

При цьому процедура відчуження була пов'язана з Державним підприємством лише опосередковано.

Саме Міністерством було здійснено низку значущих дій, починаючи від видання наказу №403, закінчуючи підписанням договору купівлі-продажу, що свідчить про свідому поведінку й волю на це Міністерства. Наявність волі є суттєвим фактором для кваліфікації п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Самі ж ТОВ "Базіс-плац" та ОСОБА_1 не вчинили жодних порушень та не могли їх вчинити, адже вони не організовували будь-який процес, а були лише учасниками, які покладалися на ті самі державні органи, відомості з реєстрів та нотаріуса, який повинен був бути гарантом законності посвідченого договору.

Негативні наслідки таких дій несуть приватні суб'єкти, які вимушені захищатися від "свавілля" держави, яка не впровадила механізми, запобіжники та функції контролю для своїх органів з приводу продажу державного майна.

Апелянт звертає увагу, що все, що відбулося не пов'язане зі зловживанням або перевищенням повноваженнями будь-кого з посадовців будь-якого державного органу.

При цьому, в даній ситуації не дотриманий баланс між державними інтересами та приватними, дотримання яких є обов'язковими згідно висновків, які містяться в рішеннях ЄСПЛ.

Прокурор подав пояснення щодо відповіді ТОВ "Базіс-Плац" на відзив прокурора на апеляційну скаргу.

Додатково зазначив, що після передання до господарського суду Запорізької області справи № 336/44/18, її розгляд продовжено, а не наново розпочато розгляд вказаної справи.

Верховний Суд у справі № 336/44/18 дійшов висновку, що об'єкти державної власності, що були предметом спірного договору купівлі-продажу, відчужені без додержання жодної з передбачених вищевказаними нормативно-правовими актами процедур. Більш того, відчуження проведено на підставі оцінки майна, звіт щодо якої визначено РВ ФДМУ по Запорізькій області як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним та не може бути використаний.

Також Верховний Суд своєю постановою від 07.07.2021 у справі № 336/44/18 визнав оспорюваний договір купівлі продажу державного майна недійсним.

Отже, Судом встановлено, що оспорюване державне майно відчужено з грубим порушенням вимог чинного законодавства, в обхід визначених законодавцем процедур реалізації державного майна, та на підставі договору купівлі-продажу, який укладено в порушення інтересів держави, за ціною, яка не відповідає її економічним інтересам.

Таким чином, держава, як власник, керуючись вимогами цивільного та господарського законодавства має право витребувати вказане майно із чужого незаконного володіння.

Також має місце економічна зацікавленість держави в поверненні власного майна.

Повернення у державну власність об'єктів нерухомості, незаконно відчужених, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Апелянт подав пояснення, в яких додатково заначив, що розгляд справи розпочався заново, після закриття Верховним судом справи в частині витребування майна у ТОВ "Базіс-плац" постановою від 07.07.2021 року, в даному випадку в господарському суді на розгляді був принципово новий позов, а саме витребування в інтересах ФДМУ на підстави визнаної недійсної угоди.

Важливим це є з метою розрахунку строків позовної давності, які апелянт вважає пройшли та відраховує їх від дати подання прокурором позову зі зміненим предметом в 2021 році про витребування майна на користь ФДМУ, яке Товариство отримало в 2015 році.

З приводу правонаступництва апелянт звертає увагу на ту обставину, що передання прав управління підприємством Бердянське АТП зі сфери управління Міністерства до ФДМУ ніяким чином не впливає на майно, яке відчужувалося не цим підприємством а самими Міністерством. Насправді, вірним позивачем по даній справі вбачається саме Міністерство.

Реєстрація майна була за Міністерством. Державне підприємство в даному випадку виконувало лише елементи процедури, яку впровадив власник наказом 403.

Порушення при підготовці до укладеного договору не свідчить про відсутність волі а виражає її дефекти, при цьому сама воля буда вмотивована, втілена документально та реалізована уповноваженим суб'єктом. Ситуація не вимагала волі будь-якого іншого державного органу при укладенні договору.

Відповідачі-1,2 та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 21.09.2023 о 16:45 год.

В судовому засіданні 21.09.2023 колегія суддів оголосила перерву в судове засідання на 23.11.2023 о 16:00 год.

В судовому засіданні 23.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7. Встановлені судом обставини справи.

Згідно із наказом Міністерства від 01 липня 2013 року № 403 "Про припинення державного підприємства "Бердянське агроторгове підприємство" припинено шляхом ліквідації діяльність ДП "Бердянське агроторгове підприємство", зобов'язано голову комісії з ліквідації ДП "Бердянське агроторгове підприємство" Зварійчука В. В. провести інвентаризацію й оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості.

18 вересня 2015 року між державою Україна в особі Міністерства, до сфери управління якого входить ДП "Бердянське агроторгове підприємство", та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за номером 10125.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору купівлі-продажу нерухоме майно, що є предметом цього позову, складається з: прохідної літ. "А" інв. № 01031 загальною площею 46 кв. м; спиртосховища літ. "Б-2" інв. № 01017 загальною площею 495,5 кв. м; складів посуду літ. "В" інв. № 01029 загальною площею 274,5 кв. м та літ. "Д-2" інв. № 01016 загальною площею 2018 кв. м; спирторозлив літ. "Г" інв. № 01032 загальною площею 18,7 кв. м; майстерні літ. "Е" інв. № 01030 площею 78 кв. м. Нерухоме майно, що є предметом цього договору, розташоване на земельній ділянці площею 1,0355 га, кадастровий номер 2310100000:01:014:0013. Загальна площа об'єктів складає 2930,7 кв.м.

Згідно з п. 4 договору продаж вчинено за 499599 грн.

Відповідно до вказаного договору, об'єкти нерухомості по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, належать державі на праві державної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 06.08.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області.

У зазначеній справі в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі від 18 вересня 2015 року, укладеного між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 встановлено обставини, які є в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України преюдиційними для розгляду вимог у цій справі про витребування майна, а саме що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася без погодження Фонду. Оскільки Фонд уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном державної власності та враховуючи, що спірне нерухоме майно, яке є власністю держави, було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду, суд дійшов висновку про те, що прокурор правомірно пред'явив позов в інтересах держави в особі Фонду.

Оскільки договір купівлі - продажу від 18.09.2015 у судовому порядку визнано недійсним, господарським судом розглядається позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" спірного нерухомого майна у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Відповідно до акта прийому - передачі будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 від 18.09.2015, складеного на виконання недійсного договору купівлі - продажу від 18.09.2015 відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 336/44/18, державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" передало ОСОБА_1 наступне нерухоме державне майно, а саме: будівлю спиртосховища літ. Б-2 з електрощитовою літ. З загальною площею 495,5 кв.м., інв№ 01017; будівля складу посуду літ.В загальною площею 274,5 кв.м. інв.№ 01029; будівля складу посуду літ.Д загальною площею 2018 кв.м. інв№01016; будівля майстерні літ.Е з електрощитовою літ. К загальною площею 78 кв.м. інв№ 01030; будівля прохідної літ. А загальною площею 46 кв.м. інв. № 01031, будівля спирторозливу літ.Г загальною площею 18,7 кв.м. інв.№ 01032; естакада спиртоприймання інв. № 2003; огорожа № 1, 2, 3, 6, 8, 10 інв№ 2006; вбиральня літ.І інв№ 2006-1; покриття (замощення) літ.І інв№ 2002-1.

У акті від 18.09.2015 зазначено, що вищевказане майно є державною власністю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2015.

Після придбання ОСОБА_1 комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі недійного договору купівлі - продажу майна від 18.09.2015, укладеного з Міністерством аграрної політики та продовольства України, частину спірних об'єктів нерухомого майна ним передано до статутного фонду Товариствак з об меженою відповідальністю "Базіс - Плац", одночасно із заснуванням товариства, на підставі протоколу установчих зборів учасників від 20.10.2015 № 1 та акта прийому - передачі та грошової оцінки майна від 20.10.2015.

Відповідно до акта прийому - передачі та грошової оцінки майна від 20.10.2015 ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ "Базіс -Плац" будівлі, що знаходяться за адресою: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя, а саме: прохідна літ. А загальною площею 46 кв.м. інв. № 01031; спиртосховище літ. Б-2 загальною площею 495,5 кв.м., інв№ 01017; склад посуду літ.В загальною площею 274,5 кв.м. інв.№ 01029; склад посуду літ.Д загальною площею 2018 кв.м. інв№01016; спирторозливу літ.Г загальною площею 18,7 кв.м. інв.№ 01032; майстерня літ.Е загальною площею 78 кв.м. інв№ 01030.

Згідно з протоколом № 1 від 20.10.2015 установчих зборів учасників ТОВ "Базіс - Плац", учасниками товариства є дві особи, якими створено таке товариство.

Відповідно до п. 6.3.2.1 статуту ТОВ "Базіс - Плац" ОСОБА_1 передає до статутного капіталу цього товариства спірне нерухоме майно.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.12.2017 (Інформаційну довідку № 108328265 сформовано прокуратурою Запорізької області 20.12.2017) власником зазначених об'єктів нерухомості є ТОВ "Базіс - Плац". Підставою виникнення права власності у вказаного товариства зазначено свідоцтво про право власності від 09.12.2015 № 49465829, видане Запорізьким міським управлінням юстиції.

Зазначене також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2021 № 284988630.

Відповідно до зазначеної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.01.2018 зареєстровано технічний паспорт від 18.01.2018, виданий ТОВ "Запорізьке обласне бюро технічної інвентаризації".

Таким чином, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2021 № 284988630 зареєстровано наступні об'єкти нерухомого майна, а саме: прохідна, інв№ 01031, А загальною площею 46 кв.м.; склад, інв№ 01017, Б-2 загальною площею 495,5 кв.м.; склад, інв№ 01029, В загальною площею 274,5 кв.м.; склад, інв№ 01032, Г загальною площею 18,7 кв.м.; склад, інв№ 01016, Д-2 загальною площею 2018 кв.м.; майстерню, інв№ 01030, Б, загальною площею 78 кв.м.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

За положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 317 і 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Приписами ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Тобто воля Держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства України та її інтересам.

Відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його власника - Держави шляхом укладення 18.09.2015 договору купівлі-продажу.

Частиною 5 ст. 75 ГК України передбачено, що відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими Законами. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Фонд виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В межах даної справи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 липня 2021 року зробив наступні висновки:

"Відповідно до статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України постановою від 06 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об'єктів державної власності. Пунктом 6 цього Порядку так само передбачено, що рішення про надання згоди на відчуження, зокрема, нерухомого майна державної власності приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом.

Для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебуває в процесі ліквідації за рішенням органу, до сфери управління якого воно належить, подібних винятків ГК України чи Закон України "Про управління об'єктами державної власності" не передбачають, а також і не містять норм, які б спеціально уповноважували саме в такому випадку керівництво державного підприємства, комісію з його ліквідації, голову такої комісії та/або орган, до сфери управління якого воно належить, відчужувати нерухоме майно підприємства без погодження з Фондом.

Установивши, що реалізація майна державного підприємства в процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, відбулася без погодження Фонду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на час відчуження спірного майна, для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебувало у процесі ліквідації, згода Фонду не вимагалася.

Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що Фонд державного майна України не є власником спірного майна, а тому укладення спірного правочину не посягає на його права та інтереси з огляду на таке.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності, зокрема, є Фонд.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

До основних завдань Фонду належать: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; організація виконання Конституціїта законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; управління об'єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду на території України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління; державне регулювання у сфері оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; сприяння процесу демонополізації економіки і створенню умов для конкуренції виробників; співробітництво з міжнародними організаціями у реалізації державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна у межах покладених на нього повноважень, управління корпоративними правами держави, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (стаття 4 Закону України "Про Фонд державного майна України").

Отже, оскільки Фонд уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном державної власності та враховуючи, що спірне нерухоме майно, яке є власністю держави, було відчужене з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що прокурор правомірно пред'явив позов в інтересах держави в особі Фонду."

Отже, спірне нерухоме майно, яке є власністю Держави Україна, відчужено з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду державного майна України.

Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено розпорядження державним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, у зв'язку з цим не може свідчити про дійсне волевиявлення держави, яка жодним нормативно-правовим актом не уповноважувала свої органи на прийняття незаконних рішень чи укладення договорів.

Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У результаті дій Міністерства аграрної політики та продовольства України, яким відчужено майно на користь ОСОБА_1 , держава Україна в особі Фонду державного майна України фактично позбавилась належного їй майна та можливості здійснення відносно нього правомочностей власника.

Також Держава в особі Фонду державного майна України позбавлена можливості повернути державне майно, у зв'язку з перебуванням його у власності ТОВ "Базіс - Плац", який неправомірно набув право власності на спірні об'єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

Під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням. В обмін на внесений вклад ОСОБА_1 набув права власності на частку у статутному капіталі товариства (корпоративні права).

Згідно з протоколом № 1 від 20.10.2015 установчих зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац", учасниками товариства є дві особи, якими створено таке товариство; директором ТОВ "Базіс - Плац" є ОСОБА_1 і який уклав правочин із порушенням вимог законодавства та у наступному вніс спірне майно до товариства при його створенні у якості внеску до статутного фонду.

Проте, учасники (засновники) товариства та саме товариство є відособленими суб'єктами. Відсутні підстави вважати, що ТОВ "Базіс - Плац" є недобросовісним набувачем спірного майна. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Як зазначено вище відчуження спірного майна відбулось із порушенням вимог законодавства.

Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято наказ від 01.07.2013 № 403 "Про припинення діяльності державного підприємства "Бердянське агроторгове підприємство" (далі-Наказ), яким останнє вирішено припинити шляхом ліквідації діяльності.

Пунктом 4.3 Наказу голову ліквідаційної комісії державного підприємства зобов'язано провести інвентаризацію й оцінку мана, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення кредиторської заборгованості.

Враховуючи, що припинення діяльності підприємства не було пов'язане з його банкрутством, тому відчуження державного майна, яке перебувало у його господарському віданні, могло бути проведено лише у способи, визначені:

- Законом України "Про приватизацію державного майна" шляхом викупу або продажу об'єктів за конкурсом або аукціоном;

- Законом України "Про управління об'єктами державної власності" та прийнятим на виконання цього закону Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803.

Разом з тим, об'єкти державної власності, що були предметом спірного договору купівлі - продажу, відчужені без додержання жодної з передбачених вищевказаними нормативно - правовими актами процедур.

Більш того, відчуження проведено на підставі оцінки майна, звіт щодо якої визначено РВ ФДМУ по Запорізькій області, як такий, що не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним та не може бути використаний (інформація РВ ФДМУ по Запорізькій області від 04.08.2016 № 10-03-04359).

Отже, державне майно відчужено з порушенням вимог чинного законодавства, в обхід визначених законодавцем процедур реалізації державного майна, та на підставі договору купівлі - продажу, який укладено в порушення інтересів держави, за ціною, яка не відповідає її економічним інтересам.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В постановах Верховного Суду від 09.08.2018 р. у справі № 927/876/17, від 11.09.2018 р. у справі № 910/9555/16, постановах Верховного Суду України від 15.03.2017 р. у справі №3-1515гс16, від 25.01.2017 р. у справі №3-1533гс16, від 23.11.2016 р. у справі № 3-1058гс16, від 05.10.2016 р. у справі № 3-604гс16 зазначений наступний правовий висновок:

"Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК України).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 338 ЦК України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.".

Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

У п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі №922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У даному випадку, спірне майно вибуло поза волею держави, як власника, а тому вимога про витребування майна від останнього набувача (ТОВ "Базіс - Плац") підлягає задоволенню, про що правильно зазначено судом першої інстанції.

Щодо того, що витребування спірного майна призведе до порушення відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції", пункти 69 і 73).

У зв'язку з викладеним слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Вище встановлено наявність юридичних підстав, з яким закон пов'язує недійсність правочину на підставі якого майно вибуло з власності держави. Отже втручання шляхом постановлення судового рішення про недійсність правочину і зобов'язання повернути об'єкт нерухомості буде відповідати критерію законності.

Також, законодавство передбачило механізм захисту прав власника, у даному випадку держави в особі Фонду державного майна України, який полягає у праві останнього витребувати майно від добросовісного набувача Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України. Установлено необхідні умови для застосування цих норм, такі як добросовісність набувача, вибуття майна поза волею власника, відплатність придбання та відсутність у відповідача жодних зобов'язально-правових відносин з державою.

Таким чином, критерій законності втручання дотримано при витребуванні спірного майна у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базис - Плац".

З приводу наступного критерію, а саме: чи переслідує втручання "суспільний інтерес" варто зазначити наступне.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства.

Держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження.

Щодо третього критерію, а саме: чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, установлено, що критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності не буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Повернення у державну власність об'єктів нерухомості, незаконно відчужених, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів.

За таких обставин, витребування об'єкту нерухомості у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац", яке належало державі, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності особи.

Національне законодавство передбачає можливість для Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац", як кінцевого набувача, у випадку повернення державного майна, відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, у якого придбано майно, про відшкодування збитків. Те ж саме стосується і первісного набувача - відповідача-2 та норм ст. 216 ЦК України.

ЄСПЛ також наголосив, що принцип "належного урядування" може покладати на органи влади зобов'язання щодо виплати компенсації або іншого виду відшкодування добросовісному володільцю майна у разі його позбавлення.

Стягнення компенсацій у зв'язку з витребуванням майна у даній справі не було заявлено зацікавленими особами та, відповідно, не розглядалося судом.

Так, у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Щодо зміни прокурором позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Створені Державою Україна органи, зокрема, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Фонд державного майна України здійснюють лише функції з управління майном та не є власниками державного майна.

На момент укладення договору купівлі - продажу, визнаного у судовому порядку недійсним, за яким ОСОБА_1 відчужено спірне майно, органом управління спірним майном, а не власником, було визначено Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Також на час укладення визнаного недійсним у судовому порядку договору купівлі - продажу від 18.09.2015, державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" входило до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

При зверненні до суду з позовом прокурором зазначено однією з позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" у власність держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Вказане було обумовлено тим, на час укладання визнаного недійсним у судовому порядку договору купівлі - продажу від 18.09.2015, Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство", на балансі якого перебувало спірне майно та останнє володіло цим майном на праві господарського відання і за актом прийому - передачі будівель, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 1а, передало спірне майно ОСОБА_2 за визнаним недійсним у судовому порядку договором купівлі-продажу від 18.09.2015, входило до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

У подальшому, вже після переходу судом першої інстанції у цій справі № 336/44/18 до розгляду справи по суті, постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" (у редакції станом на 17.03.2020) Міністерство аграрної політики та продовольства реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" (код ЄДРПОУ 37622497) передано до сфери управління Фонду державного майна.

Таким чином, наразі Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство", яке володіло закріпленим за ним на праві господарського відання спірним нерухомим державним майном, про що зазначено у спірному договорі купівлі - продажу від 18.09.2015, входить до сфери управління Фонду державного майна України.

Вказане також підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до якого органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" є Фонд державного майна України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 № 1344 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

При цьому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.06.2021 № 693-р "Про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства" Міністерству аграрної політики та продовольства передано в управління низку цілісних майнових комплексів, серед яких відсутнє державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Пунктами 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління;

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов'язані з виконанням покладених на нього Президентом України завдань.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства; погоджує державним підприємствам, установам, організаціям, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб'єктами управління визначених обов'язків відповідно до законодавства України.

Таким чином, зміна предмету позову про витребування спірного майна у власність держави в особі Фонду державного майна України, як органу, уповноваженому забезпечувати захист майнових прав держави на території України, забезпечує захист порушених прав та інтересів держави і надасть Фонду державного майна України можливість реалізувати повноваження, як органу управління державним майном, передбачені нормами Законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про Фонд державного майна України".

Як правильно зазначено судом першої інстанції, первісні підстави позову залишені незмінними та лише доповнені новими обставинами, що є безпосередньо пов'язаними з основними підставами позову, оскільки ці обставини (визначені чинним законодавством повноваження Фонду державного майна України з управління державним майном, його відчуження, щодо повернення державі незаконно відчуженого майна) є складовими процесу реалізації державою, як власником, своїх повноважень.

Щодо правомірності дій прокурора під час подання позову у даній справі.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, надсилання прокурором повідомлення на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов'язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Прокуратурою області 26.12.2017, тобто до пред'явлення позову, на адресу ФДМУ направлено повідомлення про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред'явлення позову, яке міститься в матеріалах справи.

Окрім того, до подання позову між прокуратурою та Фондом відбувалося листування щодо процедури відчуження спірного майна (а.с. 20-25, т. 1), проте Фондом так і не були вжиті самостійні дії зі зверненням з позовом до суду.

Оцінку правомірності подання даного позову прокурором надано, у тому числі, під час перегляду справи в частині вимог цивільного провадження.

Натомість повноваження прокурора на подання позову в інтересах держави окремо врегульовані частиною 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом), відповідно до якої право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. Вимоги вказаної статті прокурором були дотримані.

Прокурор, звернувся до суду з даним позовом, у зв'язку з допущеними порушеннями законодавства при відчуженні спірних об'єктів державної власності, обов'язок поновлення порушених інтересів Держави покладено на Фонд державного майна. Також, прокурором у позовній заяві наведено підставу для здійснення ним представництва інтересів держави, та зазначено, у чому полягає порушення цих інтересів та необхідність їх захисту, а також зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 "Про день початку роботи обласних прокуратур" визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020.

Окрім того, наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" передбачено перейменувати юридичну особу "Прокуратура Запорізької області" у "Запорізька обласна прокуратура" без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Зазначені зміни наразі внесено до вказаного реєстру.

З огляду на викладене, виникла необхідність у заміні прокуратури Запорізької області на Запорізьку обласну прокуратуру.

Щодо застосування позовної давності.

Під час розгляду справи від представника відповідачів-2,-3 надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки строк позовної давності для подання позовної заяви про витребування майна для Фонду державного майна України та прокурора сплив 18.09.2018 (збіг трирічного строку з часу укладення спірного договору купівлі-продажу), а позовна вимога про витребування майна заявлена лише у 2021 році, тобто з пропуском строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

З моменту укладення вказаного договору купівлі-продажу до моменту звернення заступника прокурора Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з цією позовною заявою про визнання договору недійсним та витребування майна від 28.12.2017 № 15/1-2092-17 минуло лише 2 роки.

Верховний Суд своєю постановою від 07.07.2021 у справі № 336/44/18 провадження у справі в частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Запорізької області в інтересах ФДМ України до ТОВ "Базіс-Плац" про витребування майна закрив.

Водночас, Верховний Суд у своїй постанові роз'яснив заявнику його право протягом 10 днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду і заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" про витребування майна.

У подальшому ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 справу № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах ФДМУ до Міністерства аграрної політики та продовольства України України, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП "Бердянське агроторгове підприємство", про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна в частині вирішення позовної вимоги заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" про витребування майна передано для продовження розгляду до господарського суду Запорізької області.

Отже, після передання до Господарського суду Запорізької області справи № 336/44/18, її розгляд продовжено у частині вирішення позовної вимоги про витребування майна.

Є вірним висновок суду першої інстанції, що до теперішнього часу триває розгляд тієї самої позовної заяви в частині витребування майна зі зміненим предметом спору, яка була подана заступником прокурора Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у 2017 році, під час подання якої строк позовної давності ще не закінчився.

При цьому очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19, від 21.12.2022 у справі № 918/569/20.

За висновком Верховного Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Причини пропуску строку позовної давності в даному випадку пов'язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від прокурора/позивача, а й з обставинами, які знаходяться поза межами їх контролю, зокрема, з фактом прийняття районним судом відповідної позовної заяви та її розгляду судами впродовж певного строку до закриття провадження у справі.

Разом з цим, виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених судами обставин справи, апеляційний суд вбачає наявність підстав для визнання причин пропуску позивачем/прокурором строків позовної давності поважними та задоволення позову, і вважає їх такими, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

10. Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2023 у справі № 336/44/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.05.2023 у справі № 336/44/18 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.12.2023

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко