Справа № 420/18621/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду через систему “Електронний суд” надійшов позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса), в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не проведення своєчасного повного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення з ОСОБА_1 ;
2. Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2018р. по 03.11.2018р. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він - ОСОБА_1 в період з 14.12.2012р. до 04.05.2018р. проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса). Наказом начальника Військової академії (по стройовій частині) від 04.05.2018р. № 89 позивач виключений зі списків особового складу академії з 04.05.2018р.
Проте, як стверджується у позові, під час проходження військової служби Військовою академією (м. Одеса) не було в повному обсязі нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, що стало предметом судового розгляду (справа №420/17408/21, справа №420/13592/22).
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/17408/21 Військовою академією (м. Одеса) 22.08.2022р. нараховано та виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 4 435,66 грн.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/13592/22, 22 червня 2023 р. позивач отримав від Військової академії (м. Одеса) грошові кошти в сумі 77 935,19 грн.
Таким чином, станом на 22.06.2023р. відповідачем проведено остаточний розрахунок заборгованості перед позивачем по індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. у сумі 82 370,85 грн.
Позивач зазначає, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, з цих підстав, як вважає позивач, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.05.2018р. по 03.11.2018р., розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, невиплата якої стала підставою звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою від 27.07.2023 позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
До суду від позивача за вх. №ЕП/7998/23 надійшла заява з доказами направлення позовної заяви з додатками відповідачу.
Ухвалою від 16.08.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.08.2023 року від Військової академії (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує.
Щодо застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідач зазначив, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. Відповідач вказує, що ним добровільно було виконане судове рішення та виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення, що свідчить про відсутність вини роботодавця в розумінні статті 116 КЗпП України. Відповідач вважає, що з прийняттям судового рішення, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців (Відповідача) виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса) з 14.12.2012 по 04.05.2018 рр.
Згідно витягу з наказу начальника Військової академії (м. Одеса) від 04 травня 2018 року №89 (по стройовій частині), підполковника ОСОБА_2 , доцента кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін», призначеного наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від “14” квітня 2018 року №201 на посаду старшого офіцера групи напрямків на інші військові формування та правоохоронні органи відділу напрямків військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) і вибув до нового місця служби, з 04 травня 2018 року виключено зі списків особового складу академії та знято з усіх видів забезпечення.
Судом встановлено, що після звільнення з Військової академії (м. Одеса) між позивачем та Військовою академією (м. Одеса) виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №420/17408/21 визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 24983020, Фонтанська дорога,10 м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року, включно.
22 серпня 2022 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №420/17408/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 4435,66 грн., що підтверджується банківською випискою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у справі №420/13592/22 визнано протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо застосування січня 2016 року в якості базового місяця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року. Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку, з урахуванням раніше виплаченої суми індексації.
22 червня 2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у справі №420/13592/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 77935,19 грн., що підтверджується банківською випискою.
Таким чином 22 червня 2023 року відповідачем проведено повний розрахунок заборгованості перед позивачем по індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем не своєчасно проведено із ним повний розрахунок по виплаті індексації грошового забезпечення.
Таким чином, не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач заперечує щодо застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
З урахуванням наведеного, доводи відповідача стосовно того, що положення статей 116, 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини є помилковими.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу Військової академії (м. Одеса) (з 04.05.2018 року) між позивачем та Військовою академією (м. Одеса) виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, 22 серпня 2022 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №420/17408/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 4435,66 грн., що підтверджується банківською випискою.
22 червня 2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у справі №420/13592/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 77935,19 грн., що підтверджується банківською випискою.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 22 червня 2023 року.
Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20.05.2020 року, справа №816/1640/17).
Щодо визначення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні
Статтею 27 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 вищеназваного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
В свою чергу, відповідно до пункту 7 “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197) за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Визначаючи розмір відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає за необхідне врахувати позиції Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року №13, а також постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а та від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Згідно наявного у матеріалах справи Витягу із розрахунково-платіжних відомостей про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , за останні два місяця перед виключенням із списків особового складу Військової академії (м. Одеса) - 04.05.2018 року, його грошове забезпечення становить:
Березень 2018року - 18357,02 грн.;
Квітень 2018 року - 19969,14 грн.
Кількість робочих днів за останні два місяці перед звільненням:
Березень 2018 року - 21;
Квітень 2018 року - 19.
Усього - 40.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 958,15 грн. ((18357,02 +19969,14)/40).
Затримка у розрахунку, згідно позовних вимог, становить період з 04.05.2018р. по 03.11.2018р. (не більш як за шість місяців), тобто 183 дні.
Отже, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 175341,45 грн. (958,15 грн. х 183 днів).
Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Розрахунок істотності частки: 82370,85 грн. (загальна сума, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 175341,45 грн. (це середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні) х 100 = 46,98.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 46,98 %, становить: 958,15 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 46,98 % (істотна частка) х 183 (кількість днів затримки) / 100 = 82375,41 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку у загальному розмірі 82375,41 грн. за період з 04.05.2018р. по 03.11.2018р. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком та положень ст. 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 04.05.2018 року по 03.11.2018 року за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення;
- зобов'язання Військової академії (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2018 року по 03.11.2018 року у сумі 82375,41 грн.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач був звільнений від оплати судового збору, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється. Доказів понесення інших судових витрат на дату ухвалення рішення позивачем не надано.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 04.05.2018 року по 03.11.2018 року за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 04.05.2018 року по 03.11.2018 року у сумі 82375,41 грн. (вісімдесят дві тисячі триста сімдесят п'ять гривень 41 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова академія (м. Одеса) (Фонтанська дорога, 10, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 24983020).
Суддя О.А. Вовченко