Справа № 420/28095/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.02.2023 № 154450006435 в частині, що стосується неврахування страхового стажу, набутого позивачем в Російській Федерації в періоди з 01.04.1994 року по 20.12.1994 року, з 26.05.2008 року по 16.04.2009 року, з 11.07.2011 року по 20.01.2012 року, з 04.06.2012 року по 05.05.2013 року, з 17.05.2013 року по 12.04.2014 року, з 25.04.2014 року по 09.12.2014 року, з 09.02.2015 року по 04.10.2016 року, з 05.10.2016 року по 30.07.2021 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи в Російській Федерації з 01.04.1994 року по 20.12.1994 року, з 26.05.2008 року по 16.04.2009 року, з 11.07.2011 року по 20.01.2012 року, з 04.06.2012 року по 05.05.2013 року, з 17.05.2013 року по 12.04.2014 року, з 25.04.2014 року по 09.12.2014 року, з 09.02.2015 року по 04.10.2016 року, з 05.10.2016 року по 30.07.2021 року із внесенням такої інформації до його персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08 лютого 2023 року позивач звернувся до управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 15.02.2023 року № 154450006435, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Відповідно до змісту наведеного рішення право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у 2023 році мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. Відповідно до наданих документів загальний страховий стаж позивача складає 17 років 3 місяці 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. При цьому не було враховано періоди роботи в росії у 1994 році та у 2008-2021 роках (01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року). Не заперечуючи в цілому щодо відсутності підстав для призначення пенсії за віком на момент прийняття оскаржуваного рішення, позивач однак не може погодитися з тим, що набутий ним в російській федерації страховий стаж не підлягає зарахуванню до його загального страхового стажу. Зважаючи не те, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком містить в собі окремий висновок про неврахування такого страхового стажу, позивач вважає необхідним оскаржити його саме в цій частині. Зокрема, позивача зазначає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію та її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Тож, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення”, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Не можна піддавати сумніву і позбавляти особу набутого страхового стажу, як умови реалізації її конституційного права на пенсійне забезпечення, тільки з міркувань припинення співробітництва з країною-агресором, у зв'язку з її військовою агресією проти України. Також необхідно зазначити, що хоча й російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача остання була чинною та передбачала права на пенсію громадянам її держав-учасниць з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Тому, за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, останній не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до власного страхового стажу. Таким чином, зважаючи на те, що порядок розгляду ініційованого громадянином питання про призначення пенсії за віком, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, вимагає насамперед обов'язкового визначення наявності страхового стажу заявника, незалежно від кінцевого результату такого рішення, останнє має прямий вплив на права позивача в цій частині. З практичної точки зору обставина протиправного неврахування відповідачем набутого позивачем страхового стажу призводить до неможливості останнього скористатися своїм правом на пенсійне забезпечення з огляду на положення статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Так, відповідно до змісту цієї норми, особа, яка у 2023 році досягла 60 років має право на призначення пенсії за віком за умови наявності страхового стажу не менше 30 років. Зважаючи на те, що відповідач визнає наявність в позивача страхового стажу, який становить лише 17 років 3 місяці 26 днів (як то вбачається з оскаржуваного рішення), останній матиме змогу реалізувати своє право на призначення пенсії лише після досягнення ним 65 років, тобто через 5 років. Водночас страховий стаж позивача з урахуванням тієї його частини, що була набута ним в російській федерації, надасть можливість останньому набути право на призначення пенсії за віком після досягнення ним 63 років, тобто у 2026 році, у якому діятиме вимога закону про наявність в цей час страхового стажу не менше 23 років.
Ухвалою судді від 18.10.2023 поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду із даними вимогами; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
06.11.2023 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у 2023 році мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. Відповідно до наданих документів, загальний страховий стаж позивача складає 17 років 3 місяці 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. При цьому пенсійним управлінням цілком обґрунтовано не було враховано періоди роботи в рф у 1994 році та у 2008-2021 роках, оскільки з 01 січня 2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Крім того, після 23.12.2022, з дня набрання чинності Законом № 2783-ІХ, документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані, зокрема, в російській федерації, не можуть прийматися без накладення апостилю, незалежно від дати їх видачі / складання.
09.11.2023 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою приведений у відзиві аргумент відповідача про неможливість прийняття документів, що не мають встановленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи тощо), які видані в російській федерації без накладення апостилю, відсутній в оскаржуваному рішенні. Водночас слід звернути увагу на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Починаючи з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Відтак під час набуття позивачем спірного трудового стажу вказана Угода була чинною для України, тому її положення з урахуванням змісту Закону України “Про міжнародні договори” підлягають застосуванню до даних правовідносин з усіма особливостями, що спеціально передбачені нею на випадок виходу з неї будь-якого з її учасників.
Пояснення від третьої особи - ГУ ПФУ в Одеській області щодо позову та відзиву до суду не надійшли.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60-річного віку, 08.02.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 15.02.2023 року № 154450006435, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.
Відповідно до змісту наведеного рішення право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у 2023 році мають особи за наявності страхового стажу не менше 30 років. Відповідно до наданих документів загальний страховий стаж позивача складає 17 років 3 місяці 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. При цьому не було враховано періоди роботи в росії у 1994 році та у 2008-2021 роках (01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року).
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач спочатку звернувся до Пенсійного фонду України із скаргою, в якій просив скасувати його в частині неврахування страхового стажу, а також поновити пропущений з поважних причин строк на звернення з такою скаргою, посилаючись на недотримання відповідачем вимог вищенаведеного Порядку (копія скарги додається).
В подальшому Пенсійний фонд України, замість розгляду скарги по суті, направив її за належністю до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, що підтверджується листом від 31.08.2023 № 32987-37887/С-03/8-2800/23 (копія листа додається).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.09.2023 № 26426-26669/С-02/8-1500/23 позивачу надано відповідь на його звернення.
Не заперечуючи в цілому щодо відсутності підстав для призначення пенсії за віком на момент прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 15.02.2023 року № 154450006435, позивач не погоджується з тим, що набутий ним в російській федерації страховий стаж не підлягає зарахуванню до його загального страхового стажу, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Факт набуття позивачем страхового стажу підтверджуються трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , трудовою книжкою серії НОМЕР_2 , довідкою АО “ВАД” від 12.10.2022 № 469.
За спірним рішенням пенсійним управлінням не враховано до стажу періоди роботи згідно даних персоніфікованого обліку у 2000 та 2001 роках, період отримання допомоги по безробіттю з 18.08.2022 по 27.11.2022 (ім'я у довідці не відповідає паспортним даним) та періоди роботи в росії у 1994 році та у 2008-2021 pp., оскільки 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та до страхового стажу зараховується періоди роботи та служби по 31.01.1991 року.
Відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів в України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція є сталою практикою Верховного Суду та викладена, зокрема у постанові від 20.01.2021 року по справі № 311/2865/13.
Стосовно незарахування пенсійним органом стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періоду роботи позивача з 01.04.1994 року по 20.12.1994 року, з 26.05.2008 року по 16.04.2009 року, з 11.07.2011 року по 20.01.2012 року, з 04.06.2012 року по 05.05.2013 року, з 17.05.2013 року по 12.04.2014 року, з 25.04.2014 року по 09.12.2014 року, з 09.02.2015 року по 04.10.2016 року, з 05.10.2016 року по 30.07.2021 року, оскільки з 01 січня 2023 року РФ припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст.6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 року, укладеної між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993 року).
Частиною 2 ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москва, яка набрала чинності 02.12.2022 року.
За правилами ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішенням Конституційного Суду №1-рп/99 від 9.02.1999 року щодо тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акту, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що до набрання чинності Постановою КМУ № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку із чим період роботи позивача з 01.04.1994 року по 20.12.1994 року, з 26.05.2008 року по 16.04.2009 року, з 11.07.2011 року по 20.01.2012 року, з 04.06.2012 року по 05.05.2013 року, з 17.05.2013 року по 12.04.2014 року, з 25.04.2014 року по 09.12.2014 року, з 09.02.2015 року по 04.10.2016 року, з 05.10.2016 року по 30.07.2021 року на території РФ повинен бути зарахований до страхового стажу для призначення пенсії.
Крім того, не заслуговує на увагу посилання відповідача на те, що після 23.12.2022, з дня набрання чинності Законом № 2783-ІХ, документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані, зокрема, в російській федерації, не можуть прийматися без накладення апостилю, незалежно від дати їх видачі / складання, оскільки зазначена обставина не слугувала підставою для прийняття спірного рішення.
При цьому суд враховує, що обставина протиправного неврахування відповідачем набутого позивачем страхового стажу призводить до неможливості останнього скористатися своїм правом на пенсійне забезпечення з огляду на положення статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Так, відповідно до змісту цієї норми, особа, яка у 2023 році досягла 60 років має право на призначення пенсії за віком за умови наявності страхового стажу не менше 30 років. Зважаючи на те, що відповідач визнає наявність в позивача страхового стажу, який становить лише 17 років 3 місяці 26 днів (як то вбачається з оскаржуваного рішення), останній матиме змогу реалізувати своє право на призначення пенсії лише після досягнення ним 65 років, тобто через 5 років. Водночас страховий стаж позивача з урахуванням тієї його частини, що була набута ним в російській федерації, надасть можливість останньому набути право на призначення пенсії за віком після досягнення ним 63 років, тобто у 2026 році, у якому діятиме вимога закону про наявність в цей час страхового стажу не менше 23 років.
Відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) у 2011 році створений Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, визначає порядок формування реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) з метою забезпечення ведення єдиного обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації, накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.
Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Одним із джерел наповнення Реєстру застрахованих осіб є звітність страхувальників про нарахування страхових внесків та інформація про сплату страхових внесків.
Персоніфіковані відомості, включені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових та/або електронних носіях за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперового та електронного документів.
Відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
На підставі викладеного у сукупності, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на пенсійне забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд вважає прийнятним та ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання пенсійного управління зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи в рф із внесенням такої інформації до його персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ЄДРПОУ 42098368), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.02.2023 № 154450006435 в частині, що стосується неврахування страхового стажу, набутого ОСОБА_1 в Російській Федерації в періоди з 01.04.1994 року по 20.12.1994 року, з 26.05.2008 року по 16.04.2009 року, з 11.07.2011 року по 20.01.2012 року, з 04.06.2012 року по 05.05.2013 року, з 17.05.2013 року по 12.04.2014 року, з 25.04.2014 року по 09.12.2014 року, з 09.02.2015 року по 04.10.2016 року, з 05.10.2016 року по 30.07.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи в Російській Федерації з 01.04.1994 року по 20.12.1994 року, з 26.05.2008 року по 16.04.2009 року, з 11.07.2011 року по 20.01.2012 року, з 04.06.2012 року по 05.05.2013 року, з 17.05.2013 року по 12.04.2014 року, з 25.04.2014 року по 09.12.2014 року, з 09.02.2015 року по 04.10.2016 року, з 05.10.2016 року по 30.07.2021 року із внесенням такої інформації до його персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн (одну тисячу сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк