МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 р. № 400/5863/23
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження відповідно до ст. 262 КАС України адміністративну справу,
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом про : 1) визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати при звільненні матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 як особі , якій діагностовано захворювання туберкульоз, у розмірі, визначеному п. 6 рішення Міністерства оборони України від 01.02.2023 №2683/з, а саме у розмірі місячного грошового забезпечення - 25625,25 грн; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити на користь позивача грошову компенсацію за недоплачену матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 25025,25 грн; визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні; 4) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивача середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 32150 грн за період з 28.03.2023 по 18.04.2023.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що проходив службу в ЗСУ, має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 29.01.2021. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2023 №48-РС позивача звільнено зі служби у відставку за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарсько комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), однак відповідачем не проведено повного розрахунку при звільненні 28.03.2023, а лише 18.04.2023. Також, на переконання позивача, відповідачем не було виплачено йому в повному обсязі допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення як особі, якій діагностовано туберкульоз.
Відповідач надав клопотання про зупинення провадження у справі до скасування воєнного стану в Україні.
Ухвалою від 14.07.2023 в задоволенні клопотання відповідача відмовлено.
Суд розглянув справу 14.12.2023 в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін та проведення судового засідання, відповідно до ст. 262 КАС України, на підставі наявних матеріалів справи.
Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 22.07.2020 по 28.03.2023 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого матроса оператора-розвідника відділення артилерійської розвідки взводу управління самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2023 №48-РС (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за п. 3 "б" ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку).
З 28.03.2023 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення через звільнення з військової служби.
При звільненні позивачу було виплачено, зокрема, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у сумі 600 грн.
Розрахунок при звільненні в сумі 97618,92 грн, позивач отримав 18.04.2023, про свідчить виписка по картковому рахунку позивача.
На переконання позивача, при звільненні відповідачем не правомірно обраховано та виплачено йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік в сумі 600 грн, замість 25625,25 грн - у розмірі місячного грошового забезпечення як особі, якій діагностовано туберкульоз.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про збройні Сили України» соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-ХІІ) та інших нормативно-правових актів.
Статтею 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1, підпункту третього пункту 7, пункту 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з визначено перелік підстав, за наявності яких військовослужбовцям у 2023 році надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, в розмірі місячного грошового забезпечення, а саме:
- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
- поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:
онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C;
- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
У свідоцтві про хворобу №94 від 21.01.2023 ВЛК військової частини НОМЕР_4 , на підставі якого позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а саме у п. 12 визначено, що вперше позивачу діагностовано туберкульоз 10.11.2022 нижньої правої легені (інфільтивний), Пневмофіброз, Остеохондрох грудного відділу хребта, грижі Шморля тіл хребців без порушення функцій. Астено-неврологічний синдром, Акубаротравма обох вух, Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість при сприйнятті шепітної та розмовної мови 5 метрів на обидва вуха. Стан після гострої реакції на стрес, тривожного синдрому з інсомнічним компонентом з виходом в одужання.
Відповідно до пункту 12 свідоцтва про хворобу №94, вказані вище захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що у позивач наявна підстава для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, в розмірі місячного грошового забезпечення, передбачена пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з
Однак, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше ж в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Як вже зазначалось судом, пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з чітко передбачено, що виплата матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення здійснюється за наявності ряду підстав, в тому числі, порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: захворювання на туберкульоз.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, відповідачем безпідставно обраховано позивачу суму матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік в розмірі 600 грн, а не у розмірі місячного грошового забезпечення, яка дорівнює 25625,25 грн.
Суд погоджується з обрахованою позивачем сумою розміру місячного грошового забезпечення 25625,25 грн, що відповідає обрахованій відповідачем сумі допомоги на оздоровлення за 2023 рік у наказі №89 від 28.03.2023.
В цій частині позов підлягає задоволенню.
Щодо нарахування та виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
При звільненні з військової служби відповідно до наказу №89 від 28.03.2023 з позивачем було здійснено остаточний розрахунок в розмірі 97618,92 грн.
18.04.2023 перераховано на картковий рахунок позивача розрахунок при звільненні в сумі 97618,92 грн.
На переконання позивача, відповідач у відповідності з ст. 117 КЗпП України повинен був виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, позивачем самостійно обраховано суму середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку за період з 28.03.2023 по 18.04.2023 в розмірі 32150 гривень
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 ст. 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови не виплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Виходячи з матеріалів справи, позивача виключено з усіх видів забезпечення 28.03.2023, а остаточний розрахунок проведено з позивачем 18.04.2023 в сумі 97618,92 грн шляхом безготівкового зарахування коштів на його рахунок, тобто з затримкою 21 день.
Таким чином, суд погоджується з позивачем про проведення з ним розрахунку поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Відповідач відзиву не надав, обставин затримки остаточного розрахунку з позивачем не пояснив, тому у суду відсутні підстави для застосування критерію зменшення розміру компенсації, виходячи з мотивів справедливості.
Не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Суд погоджується з обрахованої позивачем суми середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32150 грн, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи з середньоденного розрахунку 1607,50 грн ( 94842,52 грн за січень, лютий 2023/ 59 календарних днів), помноженого на 20 днів затримки.
Позов задовольнити.
Судові витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 257-262 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ,54030 НОМЕР_6 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) недоплачену частину матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі 25025,25 (двадцять п'ять тисяч двадцять п'ять грн двадцять п'ять коп) гривень.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 32150 (тридцять дві тисячі сто п'ятдесят грн) гривень.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В. В. Біоносенко
Рішення складено в повному обсязі 13.12.2023