МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 р. № 400/10340/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування ну відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду передбачену Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року, з урахуванням правової оцінки наданої у рішенні суду та фактично виплачених сум;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не нараховується та виплачується додаткова винагорода, визначена Постановою КМУ №168 від 28.02.2022р., пов'язана з перебування у відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року. Знаходження позивача у відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії підтверджується довідкою ВЛК № 7510 від 18.07.2023.
Ухвалою від 21.08.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач надав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивач не надав відповідачу документи за результатами проходження ВЛК, тобто позивач не вжив заходів щодо виплати йому додаткової винагороди, зокрема не звертався з відповідними рапортами та не надав оригінали медичних документів. Відтак, у відповідача були відсутні документи, що підтверджують право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн відповідно до постанови КМУ № 168 від 28.02.2022.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечив обгрунтування відповідача та зазначив, що перед зверненням до суду адвокатом позивача було надіслано запити № 121 від 24.07.2023, № 122 від 02.08.2023, № 142 від 24.08.2023 в рамках яких викладено обставини за яких військова частина НОМЕР_1 має виплатити позивачу за період з 03.03.2023 р. по 19.03.2023 р. додаткову винагороду та копії документів, що підтверджують це. Також було надіслано запит до Міноборони від 12.08.2023 № 123 з метою перевірити, чи дійсно дійшли адвокатські запити до відповідача. Сам позивач подавав медичні документи та усно звертався до командирів з питанням про виплату йому належної суми додаткової винагороди за цей період. В той самий час отримати письмове підтвердження того, що він дійсно звертався до командування він не може, адже знаходився в зоні бойових дій. Тобто там де відсутні будь-які, в тому числі поштові відділення чи стройова частина військової частини НОМЕР_1 та а навіть папір для написання рапорту. Саме тому позивач скористався послугами адвоката. Таким чином, сторона позивача вважає, що було виконано всіх залежних від заходів для отримання належної додаткової винагороди.
Відповідно до ст. 262 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з серпня 2022 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 .
07.10.2022 року під час захисту Батьківщини Позивачем було отримано вогнепальне осколкове поранення грудної клітки, обох верхніх кінцівок, голови, щелепи, лівої нижньої кінцівки. Відрив лівої вушної раковини. Мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму. Вказане підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) виданою військовою частиною НОМЕР_1 від 31.10.2022 р. № 2679. За наслідками вказаного поранення було проведено часткове лікування позивача.
В подальшому позивача було направлено на лікування, при цьому лікарями було встановлено причинний зв'язок між пораненнями (захворюваннями, травмами) отриманими 07.10.2022 року та тими розладами здоров'я за яких позивач проходив стаціонарне лікування у лютому 2023 року. Проходив позивач стаціонарне лікування в період з 02.02.2023 р. по 17.02.2023 р. в КНП «Міська лікарня № 9» Запорізької міської ради. Зазначене підтверджується випискою із медичної карти хворого № 1037 відділення м/х ока з ЛОР-койками КНП «Міська лікарня № 9», перевідний епікриз з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1012, виданий військовим госпіталем А3309. \
Також у військовому госпіталі НОМЕР_4 позивач пройшов військово-лікарську комісію, де отримав довідку від 17.02.2023 р. № 1883. За цією довідкою було визначено, що позивач потребує відпустку за станом здоров'я на 30 календарних днів.
02.03.2023 р. за наказом № 61 командира військової частини НОМЕР_1 було надано відпустку за станом здоров'я позивачу строком на 17 діб з 03.03.2023 р. по 19.03.2023 р.
При цьому, відповідач не здійснив нарахування та виплату додаткової винагороди за час перебування відпустки, адже військово-лікарською комісією було некоректно вказано причини та обставини поранення позивача, та не встановлено ступінь важкості поранення при складанні довідки від 17.02.2023 р. № 1883.
Позивач пройшов ВЛК у військовому госпіталі НОМЕР_4 , за результатами якої видано довідку № 7510 від 18.07.2023 р. В цій довідці було повторно встановлено, що травми та поранення позивача отримані 07.10.2022 р. пов'язані із захистом Батьківщини та встановлено ступінь важкості травм та поранень як тяжкий.
Про отримання довідки ВЛК 7510 від 18.07.2023 позивач повідомив відповідача, а також адвокатом позивача було надіслано запити № 121 від 24.07.2023, № 122 від 02.08.2023, № 142 від 24.08.2023 в рамках яких викладено обставини за яких військова частина НОМЕР_1 має виплатити позивачу за період з 03.03.2023 р. по 19.03.2023 р. додаткову винагороду та копії документів, що підтверджують викладене.
Листом від 19.09.2023 відповідачем надано відповідь на адвокатські запити, в якій підтвердив невиплату позивачу додаткової винагороди у спірний період та зазначив про необхідність особистого звернення позивачем.
Через невиплату додаткової винагороди, позивач звернувся до суду зданим позовом.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлено Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 р. (далі - Наказ № 260).
Пунктом 2 Наказу № 260 вказано, що включає в себе грошове забезпечення, зокрема винагороди.
Відповідно до п. 3 Наказу № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктом 3 Наказу № 260 визнчено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Згідно п. 8 Наказу № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Пунктами 8 та 9 розділу XXXIV Наказу № 260 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Пунктом 10 розділу XXXIV. Наказу № 260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних),- з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. передбачено, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Абзацем 4 п.1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається, що включенню до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень підлягають ті, які перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Суд звертає увагу, що згідно довідки ВЛК у військовому госпіталі А 3309 № 7510 ВІД 18.07.2023, повторно встановлено, що травми та поранення позивача отримані 07.10.2022 р. пов'язані із захистом Батьківщини та встановлено ступінь важкості травм та поранень як тяжкий. А отже, позивач має право на отримання збільшеної до 100 000 гривень винагороди протягом строку перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Невиплата відповідачем додаткової винагороди позивачу в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу перебування ну відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року, не заперечується відповідачем у відзиві та підтверджується листом відповідача від 19.09.2023.
Таким чином, суд доходить висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування ну відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року, і належним способом захисту для відновлення порушених прав позивач є обраний спосіб позивачем шляхом зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування ну відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року.
Суд не приймає посилання відповідача щодо неповідомлення позивачем його про наявність обставин для виплати додаткової винагороди у спірний період і ненаданням документів, оскільки зазначене не доведено відповідачем, тоді як представник позивача не лише повідомив про усне звернення позивача, а і надав докази надсилання адвокатських запитів разом з документами.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати звіт відповідно до ст.382 КАС України в розумінні норм КАС України не є позовною вимогою, а є правом суду зобов'язати або не зобов'язувати суб'єкта владних повноважень, на якого покладені певні обов'язки, надати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення. У суду немає підстав вважати, що рішення суду відповідачем не буде виконуватись.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позов задовольнити.
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог ст.139 КАС України.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 858,88 грн, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
До заяви додано договір про надання правової допомоги № 39 від 22.03.2023 р., додаткова угода № 3 від 01.07.2023 р. та додаткова угода №1/3 від 05.11.2023 р., акт про надані послуги від 05.11.2023 р., платіжна інструкція № 9323-0399-9616-5677 від 05.11.2023 р.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 р. у справі № 240/3888/19, від 31 березня 2020 р. у справі № 726/549/19, від 11 грудня 2019 р. у справі № 2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.21 р. у справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Зважаючи на незначний обсяг матеріалів справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, складність справи, суд вважає співмірною та обґрунтованою сумою судових витрат на правничу допомогу, яку належить стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування ну відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. в розрахунку до 100 000 грн. на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікуванні після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 03.03.2023 року по 19.03.2023 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 ,03168 26615223) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 858,88 (вісімсот п'ятдесят вісім гривень вісімдесят вісім копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 1 000 (одна тисяча гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України
Суддя І. А. Устинов