ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 рокусправа № 380/13893/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Савка В.А.,
за участю:
представника позивача - Віктюка Р.О.,
представника відповідача - Цинайко Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду, -
встановив:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , далі - позивач) до Київської обласної прокуратури (адреса: 01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, ЄДРПОУ 02909996, далі - відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051, далі - відповідач 2), у якій позивач (з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог) просить стягнути з відповідача на його користь за період з 22.03.2023 по 06.06.2023 різницю в заробітку за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 по справі №380/16801/22.
Ухвалою від 22.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 06.07.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Офіс Генерального прокурора.
Ухвалою від 20.07.2023 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Офіс Генерального прокурора.
18.08.2023 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.
Ухвалою від 30.08.2023 прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.
Ухвалою від 30.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 02.11.2023 витребувано у відповідача докази.
13.11.2023 представником відповідача подано докази.
Позиція позивача:
Позивач вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора №125к від 17.10.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі п.1 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» з 17.10.2022; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022; стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за період з 18.11.2022 по 21.03.2023 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 78720 грн.; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 з 18.10.2022 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць в розмірі 19200 грн. допущено до негайного виконання та судом видано відповідні виконавчі листи. 06.04.2023 відкрито виконавче провадження. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 змінено шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.11.2022 по 31.12.2022 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 27500 грн.». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Фактичне виконання рішення суду відбулось 07.06.2023 шляхом видачі Генеральним прокурором наказу №214к, яким скасовано наказ від 17.10.2022 №125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури та поновлено з 18.10.2022 ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури. Таким чином, період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить з 22.03.2023 по 06.06.2023. Тому в порядку ст.236 КЗпП України просить позов задоволити.
24.07.2023 та 18.08.2023 представником позивача подано відповідь на відзив. Вказує, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями ст.236 КЗпП України (п.46 постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №640/9125/21). Представник позивача в обґрунтування відповіді покликається на постанови Верховного Суду у справах №640/19103/19 від 21.10.2021, №460/600/22 від 09.11.2022. Вказує, що відповідачем разом з відзивом не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, якими він заперечує проти позовних вимог. Просить позов задоволити у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити.
Заперечення відповідача 1, Київської обласної прокуратури:
Відповідач 1 проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві. Вказує, що у Київської обласної прокуратури відсутні повноваження на скасування наказу Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к та відповідно поновлення позивача на посаді. Тому, Київська обласна прокуратура об'єктивно не мала можливості виконати судове рішення у зв'язку з відсутністю повноважень на його виконання, та як наслідок, не може відповідати за невиконання чи невчасне виконання судового рішення у зазначеній справі, у зв'язку з чим позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими. Також вважає безпідставним та необґрунтованим розрахунок, наведений позивачем у позові. Вказує, що здійснений розрахунок суми різниці в заробітку за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 не відповідає дійсним обставинам, оскільки позивач в період з 22.03.2023 по 07.06.2023 тривалий час перебував у відпустці без збереження заробітної плати. З огляду на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Заперечення відповідача 2, Офісу Генерального прокурора:
Відповідач 2 проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві. Зазначає, що наказом Генерального прокурора України від 17.10.2022 №125к позивача звільнено з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури за власним бажанням з 17.10.2022, однак, трудові відносини з ним не припинились, оскільки його не було звільнено з органів прокуратури, а лише звільнено з адміністративної посади на підставі власноручно написаної ним заяви. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Київською обласною прокуратурою та з 18.11.2022 обіймав посаду прокурора відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Київської обласної прокуратури. 11.04.2023 до Офісу Генерального прокурора надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження та 17.04.2023 вимога державного виконавця, 02.06.2023 надійшов адвокатський запит з копією постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06.04.2023 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури. Наказом Генерального прокурора від 07.06.2023 №125к позивача поновлено на посаді та повідомлено державного виконавця про виконання судового рішення. Звертає увагу на те, що позивач щодо свого поновлення самостійно чи через представників звернувся до Офісу Генерального прокурора лише 02.06.2023 і вже 07.06.2023 його було поновлено. Вважає, що позивачем не подано доказів відмови Офісу Генерального прокурора виконувати рішення суду та не наведено фактів умислу відповідача з метою затримки виконання відповідного судового рішення. Тому, порушень вимог ст.236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора не вбачає, тому відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на посаді. Окрім того вказує, що позивачем невірно вказано період затримки виконання рішення суду. Ураховуючи, що наказом Генерального прокурора від 07.06.2023 №214к ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022, а отже з цієї дати він перебуває у трудових відносинах (з оплатою праці) з органами прокуратури, останнім днем строку затримки виконання рішення суду є 06.06.2023, а не 07.06.2023. Таким чином загальна кількість робочих днів за період з 22.03.2023 (наступний день після ухвалення рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді) по 06.06.2023 (останній день перед прийняттям наказу про поновлення на посаді) становить 55 робочих днів. З огляду на вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, наведених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 17 жовтня 2022 у зв'язку із поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням (п.1 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»).
Не погоджуючись з прийняттям вказаного наказу, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора №125к від 17.10.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на підставі п.1 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» з 17.10.2022; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022; стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 за період з 18.11.2022 по 21.03.2023 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 78720 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022 та стягнення з Київської обласної прокуратури різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць в розмірі 19200 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2023 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури задоволено частково; Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 - змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з Київської обласної прокуратури (01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.11.2022 по 31.12.2022 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі 27520 грн.». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
22.03.2023 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №380/16801/22, в тому числі і щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.102.2022 (боржник Офіс Генерального прокурора) (а.с.23).
Наказом Офісу Генерального прокурора від 07.06.2023 №214к «Про поновлення на посаді», наказ Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури у зв'язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022. (а.с.27).
Враховуючи наявну затримку виконання відповідачем судового рішення, позивач вважає, що в нього виникло право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції") говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.
Так, статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Процесуальним законодавством визначено категорії справ, рішення в яких допускаються до негайного виконання.
У відповідності до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: - присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; - поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Згідно з положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19, констатував, що за встановлення судом факту не виконання на дату звернення працівника із позовом до суду судового рішення, яким його поновлено на посаді, тобто роботодавцем допущено затримку виконання цього судового рішення (яке в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню), то у цьому випадку, працівник має право на компенсацію, передбачену статтею 236 КЗпП України.
Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, який урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Застосовуючи наведені підходи Верховного Суду до обставин цієї справи суд уважає безпідставними доводи відповідача, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі.
Варто також додати, що аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися. Цей висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.
Верховний Суд у постанові від 24.01.2019 у справі №760/9521/15-ц зауважив, що: «…Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.».
У постанові від 23.06.2015 у справі №21-63а15 Верховний Суд України вказав, що «…Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі…».
«…Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу».
Таким чином, доводи відповідача щодо того, що процес поновлення на роботі здійснюється за наявності волевиявлення особи та необхідності для цього звернення цієї особи з відповідною заявою або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі, - спростовуються чинними нормами законодавства та висновками, викладеними у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, наведеними вище.
Підсумовуючи вищевказане, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 у частині поновлення ОСОБА_1 виконано тільки 07.06.2023, відтак позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 22.03.2023 по 06.06.2023.
Імперативними приписами частини восьмої статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 КАС України визначено, що прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Як наслідок, виникла відповідальність за невиконання судового рішення про поновлення працівника на роботі, передбачена статтею 236 КЗпП України.
В позовній заяві адвокат вказує про необхідність стягнення з відповідача в порядку ст.236 КЗпП України саме різниці заробітку за затримку виконання рішення суду, а не середнього заробітку.
За приписами ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відтак, середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на посаді стягується у випадку коли мало місце незаконне звільнення працівника, у випадку коли мало місце незаконне переведення працівника - різниця в заробітку за час затримки.
Оскільки наказом Офісу Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 17 жовтня 2022 у зв'язку із поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням (п.1 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»), відтак в даних правовідносинах мало місце незаконне звільнення працівника, а не переведення. Доказів того, що в даних правовідносинах мало місце незаконне переведення працівника не подано. Наказ Київської обласної прокуратури від 18.11.2022 №289к не є доказом переведення позивача на іншу посаду, оскільки свідчить про призначення позивача на іншу посаду через місяць з моменту прийняття наказу про його звільнення з посади.
Відтак, на думку суду у позовній заяві адвокатом помилково при застосуванні ст.236 КЗпП України вказано про необхідність стягнення саме різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду, а не стягнення середнього заробітку а затримку виконання рішення про поновлення на посаді.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Стосовно доводів відповідача 1 про те, що об'єктивно не мав можливості виконати судове рішення у зв'язку з відсутністю повноважень на його виконання, та як наслідок, не може відповідати за невиконання чи невчасне виконання судового рішення у зазначеній справі, суд зазначає наступне.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 17 жовтня 2022 у зв'язку із поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням (п.1 ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру»).
22.03.2023 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №380/16801/22, в тому числі і щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.102.2022 (боржник Офіс Генерального прокурора) (а.с.23).
Наказом Офісу Генерального прокурора від 07.06.2023 №214к «Про поновлення на посаді», наказ Генерального прокурора від 17.10.2022 №125к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської обласної прокуратури у зв'язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру», призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що саме Офісом Генерального прокурора допущено протиправну бездіяльність щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №640/9125/21.
Суд, перевіряючи наявність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України, дійшов висновку, що в період з 22.03.2023 по 06.06.2023 року саме Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов'язок щодо негайного і добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської обласної прокуратури з 18.10.2022.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника, у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами) (Порядок №100).
Відповідно до пункту з) пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку №100 (Період, за яким обчислюється середня заробітна плата) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку (Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати) при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Пунктом 8 розділу IV Порядку №100 (Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати) встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до наданої Київською обласною прокуратурою довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 від 09.11.2023 №21ф-180, середньоденний заробіток складає 3897,98 грн., середньомісячний заробіток - 87704,55 грн.
Починаючи з 22.03.2023 по 06.06.2023 включно строк затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 становить 55 робочих днів, що відповідає розрахунку кількості робочих днів, наведеною Офісом Генерального прокурора у відзиві.
Отже, середній заробіток за затримку виконання такого рішення становить 214388,90 грн. (3897,98 грн х 55 робочих днів).
Так, за змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Як передбачено частинами першою, другою та третьою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. (Постанова Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №160/9500/21).
В даному позові позивач просить стягнути в порядку ст.236 КЗпП України за період з 22.03.2023 по 06.06.2023 різницю в заробітку за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 в розмірі 48640 грн. (з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог). Судом встановлено помилковість розрахунків, проведених адвокатом у позові сум в порядку ст.236 КЗпП України, зумовлені невірним трактуванням даної норми. Відтак, в даному випадку: вихід за межі позовних вимог пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява; повнота захисту прав позивача полягатиме в ефективності відновлення прав позивача у спосіб застосування ст.236 КЗпП України шляхом стягнення саме середнього заробітку за затримку виконання рішення суду, а не різниці в заробітку; відповідачем у справі виступає суб'єкт владних повноважень.
При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Виходячи з встановлених фактичних обставин та правового регулювання спірних правовідносин, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС для повного та ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 за період з 22.03.2023 року по 06.06.2023 року в розмірі 214388,90 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 72,77, 90, 94, 139, 241-246, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задоволити повністю.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за затримку виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №380/16801/22 за період з 22.03.2023 року по 06.06.2023 року в розмірі 214388,90 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13.12.2023.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна