ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
14 грудня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/1244/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в м. Києві), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Луганській області) в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 121130004518 від 18.07.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтуванням позовних вимог зазначено, що позивач за час своєї трудової діяльності набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
11 липня 2023 року позивач звернувся через сервісний центр Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 121130004518 від 18.07.2023 було відмовлено в призначенні пенсії.
Про відмову позивача повідомлено листом від 21.07.2023 № 2600-0211-8/143466, до якого було додано зазначене рішення про відмову.
Підставами відмови зазначено недостатність стажу, зокрема, не був врахований трудовий стаж за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 22.07.1986, з 15.11.1995 по 24.06.1997, оскільки дата та номер наказу про прийняття на роботу дописано іншою рукою. Також до пільгового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років не зараховано періоди роботи згідно з довідками № 194 від 25.05.2023 та № 218 від 22.06.2023, оскільки відсутня інформація про роботу на магістральній залізниці.
Позивач вважає вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправним.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач 1 заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 27.10.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
13.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після реєстрації, звернення (заява) ОСОБА_1 про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.06.2023 № 121130004518 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком та вказане рішення додане до електронної пенсійної справи.
За доданими до заяви документами до страхового стажу не зараховано період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 22.07.1986 з 15.11.1995 по 24.06.1997, оскільки дата та номер наказу про прийняття на роботу дописано іншим чорнилом. Для зарахування даного періоду необхідно надати уточнюючу довідку.
До пільгового стажу за списком № 1 не зараховано періоди роботи: за довідкою № 521 від 23.10.2013 з 22.07.1986 по 14.11.1986 та з 18.11.1988 по 20.08.1990, оскільки не надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про призначення ліквідатора ВАТ «Лисичанський завод гумових технічних виробів»; за довідкою № 194 від 25.05.2023 з 14.11.2012 по 31.05.2013 та з 01.06.2014 по 07.06.2022, оскільки в довідці відсутнє посилання на список та відсутні документи про результати проведення атестації робочих місць, а відповідно до індивідуальних відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу заявник в цей період працював на посадах, передбачених статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Періоди роботи з 08.06.2022 по 05.05.2023 за довідкою № 31/ск від 23.05.2023 не зараховано до стажу за вислугу років, оскільки заявник згідно з заявою від 13.06.2023 просить призначити пенсію на пільгових умовах за списком № 1.
Крім того, відповідач 1 зазначив, що відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», тобто на 11.10.2017, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення такої пенсії за вислугу років, передбачений статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Взаємне зарахування пільгового стажу за списком № 1 та стажу за вислугу років законодавством не передбачено.
На підставі наданих документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу, страховий стаж ОСОБА_1 склав 33 роки 11 місяців 14 днів, пільговий стаж - відсутній, що є не достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного стажу.
Відповідач 2 також заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 08.11.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Адвокат Чекменьов Д.М. звернувся в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності розглянуто вищезазначену заяву та винесено рішення від 18.07.2023 № 121130004518 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Згідно з вказаним рішенням, за результатами розгляду доданих до заяви документів, до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 з 15.11.1995 по 24.06.1997, оскільки дата та номер наказу про прийняття на роботу дописано іншою рукою. До пільгового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років не зараховано періоди роботи згідно з довідками № 194 від 25.05.2023 та № 218 від 22.06.2023, оскільки відсутня інформація про роботу на магістральній залізниці.
Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Отже, відповідач 2 вважає свої дії правомірними.
30.10.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1, в обґрунтування якої зазначено таке.
У позовній заяві оскаржується рішення відповідача від 18.07.2023, номер справи 121130004518, яким було відмовлено в призначенні пенсії за заявою позивача від 11.07.2023 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, відповідачем 1 у відзиві на позовну заяву було переплутано рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.06.2023 та рішення про відмову у призначенні пенсії від 18.07.2023.
Тому посилання відповідача 1 на інше рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, яке позивачем не оскаржується, та викладені в ньому причини відмови не стосуються предмету позову, та не мають значення для розгляду даної справи, і не можуть прийматись судом до уваги, оскільки не відповідають фактичним обставинам даної справи.
Щодо доводів відповідача 1 про підстави не зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, представником позивача зазначено, що нормами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, не передбачено правил щодо зміни чорнил при заповненні трудових книжок.
Також у відповіді на відзив відповідача 1 вказано, що відповідно до норм статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачем досягнуто необхідного віку (55 років), наявний необхідний страховий стаж (33 роки 11 місяців 14 днів) та стаж роботи за вислугу років (24 роки 10 місяців 12 днів), тому наявні законні підстави для призначення йому пенсії за вислугу років.
На підставі викладеного представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
Також 13.11.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, в обґрунтування якої зазначено таке.
Стосовно доводів відповідача 2 щодо не зарахування до пільгового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи згідно з довідками № 194 від 25.05.2023 та довідки № 218 від 22.06.2023, оскільки відсутня інформація про роботу на магістральній залізниці, то вони є безпідставними, оскільки позивачем було отримано лист від АТ «Українська залізниця» № Н3-1-02/97 від 09.08.2023, в якому, зокрема вказано, що професії слюсар з ремонту рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів промивально-пропарювальній станції Новозолотарівка 1 класу, оглядач-ремонтник вагонів пункту технічного обслуговування вагонів промивально-пропарювальній станції Новозолотарівка 1 класу безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та відповідають вищевказаним професіям затвердженого списку постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 (зі змінами).
Суд зазначає, що інші доводи відповіді на відзив відповідача 2, фактично є аналогічними вищенаведеним доводам у відповіді на відзив відповідача 1.
На підставі вказаних доводів представник позивача просив задовольнити позов.
02.11.2023 від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких зазначено таке.
Вперше, 08.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян № 10 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком (за списком № 1), відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після реєстрації заяви позивача від 08.05.2023 про призначення пенсії, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено відповідний структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке розглянуло заяву позивача та прийняло рішення від 16.05.2023 № 121130004518 про відмову у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Вдруге, 13.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян 8 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком (за списком № 1), відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після реєстрації заяви позивача від 13.06.2023 про призначення пенсії, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено відповідний структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке розглянуло заяву позивача та прийняло рішення від 21.06.2023 № 2000-0302-9/84157 у справі № 121130004518 про відмову у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Втретє, 11.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян № 8 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років ( із зазначенням «врахувати дані спеціального стажу наявні в СПОВ»).
Після реєстрації заяви позивача від 11.07.2023 про призначення пенсії, засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено відповідний структурний підрозділ - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке розглянуло заяву позивача та прийняло рішення від 19.07.2023 № 2000-0302-9/99713 у справі № 121130004518 про відмову у призначенні пенсії позивачу, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Отже, третя особа вказала, що оскільки за всіма заявами позивача про призначення пенсії, а саме: від 08.05.2023, від 13.06.2023 та від 11.07.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не було визначено органом призначення за принципом екстериторіальності та відповідних рішень за наслідками їх розгляду не приймало, надати обґрунтування підстав, з яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії, неможливо.
Ухвалою суду від 16.10.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 26.10.2023 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та витребувано у останнього необхідні для розгляду справи докази.
Ухвалою суду від 14.12.2023 до матеріалів справи долучено додаткові докази.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта позивача та картки платника податків.
11.07.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2023 номер справи 121130004518 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років.
В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що вік позивача становить 55 років 02 місяці, необхідний страховий стаж за вислугу років: 12 років 6 місяців, страховий стаж позивача: 33 роки 11 місяців 14 днів, стаж роботи за вислугу років: 05 років 06 місяців 10 днів (зараховано згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу). При цьому вказано, що відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 06 місяців на зазначеній роботі. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 22.07.1986, з 15.11.1995 по 24.06.1997, оскільки дата та номер наказу про прийняття на роботу дописано іншою рукою. До пільгового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років не зараховано періоди роботи згідно з довідкою № 194 від 25.05.2023, та довідкою № 218 від 22.06.2023, оскільки відсутня інформація про роботу на магістральній залізниці. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).
Пунктом 2-1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058) передбачено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно з статтею 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Пунктом «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли і у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 № 159/4178/16-а.
Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач, не погоджуючись зі спірним рішення, у позові вказує, що його загальний страховий стаж становить 33 роки 11 місяців 14 днів, з якого стаж позивача, який дає право на пільгову пенсію за період роботи з 28.07.1997 по 13.11.2012 складає 15 років 03 місяці 17 днів та за період з 14.11.2012 по 07.06.2022 складає 09 років 06 місяців 25 днів, загалом: 24 роки 09 місяців 42 дні. Перед цими доводами, в позовній заяві викладено доводи щодо протиправності не зарахування вказаних періодів роботи позивача до стажу, що дає право на вислугу років.
Тобто, за поданою позовною заявою позивачем визначено спірними періоди виключно: з 28.07.1997 по 13.11.2012, з 14.11.2012 по 07.06.2022, а також з 15.11.1995 по 24.06.1997 щодо якого позивачем також викладено в позовній заяві відповідні обґрунтування.
Щодо решти періодів роботи позивача, в позові жодних обґрунтувань не викладено та вимог не заявлено, а тому суд розглядає дану справу виключно в межах вищевказаних спірних періодів роботи позивача - з 15.11.1995 по 24.06.1997, з 28.07.1997 по 13.11.2012, з 14.11.2012 по 07.06.2022.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 в межах спірних періодів роботи, встановлено, що позивач у періоди:
- з 15.11.1995 по 24.06.1997 працював слюсарем наладчиком у АТЗТ «Нива Трейд»;
- з 28.07.1997 по 13.11.2012 працював учнем слюсаря та слюсарем з ремонту рухомого складу, оглядачем-ремонтником вагонів рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів на промивально-пропарювальній станції Новозолотарівка ДП «Донецька залізниця». При цьому, з розрахунку трудового стажу, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області вбачається, що частину вказаного періоду, а саме з 01.04.2012 по 13.11.2012 зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років.
- з 14.11.2012 по 07.06.2022 прийнятий за переведенням з промивально-пропарювальної станції Новозолотарівка ДП «Донецька залізниця» та працював оглядачем-ремонтником вагонів рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів Переїзна структурного підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця». При цьому, з розрахунку трудового стажу, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області вбачається, що частину вказаного періоду, а саме з 14.11.2012 по 10.10.2017 зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років.
Враховуючи обставини та предмет розгляду даної справи, суд вважає надалі проаналізувати кожен з вищеназваних періодів окремо.
Так, щодо періоду роботи позивача з 15.11.1995 по 24.06.1997 судом встановлено, що вказаний період роботи позивача не зараховано до загального страхового стажу, що підтверджується спірним рішення про відмову в призначенні пенсії та розрахунком трудового стажу позивача від 18.07.2023.
Водночас, з вищевикладених обставин вбачається, що в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, містяться усі необхідні відомості про його роботу у період з 15.11.1995 по 24.06.1997, а тому відповідачем 1 протиправно не враховано такий період до страхового стажу позивача.
Щодо посилань відповідача 1 у спірному рішенні на те, що вказаний період роботи не зараховано до загального страхового стажу позивача, оскільки дата та номер наказу про прийняття на роботу дописано іншою рукою, суд вважає їх незмістовними, з огляду на таке.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами (пункт 2.1 Інструкції № 58).
Згідно з абзацами першим пункту 2.2. Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. (пункт 2.6 Інструкції № 58).
Відповідно до пункту 2.9 Інструкції № 58 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Крім того, судом встановлено, що записи в трудовій книжці позивача щодо спірного періоду роботи з 15.11.1995 по 24.06.1997 виконані акуратно, кульковою ручкою синього кольору, і запис про звільнення завірено печаткою підприємства, у відповідності до вимог Інструкції № 58. Жодних виправлень або неточностей вказані записи не містять, тому правові підстави для їх не врахування відсутні.
Щодо спірного періоду роботи з 28.07.1997 по 13.11.2012, суд зазначає таке.
Як встановлено судом з трудової книжки, позивач у вказаний період працював учнем слюсаря та слюсарем з ремонту рухомого складу на пункті технічного обслуговування вагонів, оглядачем-ремонтником вагонів рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів на промивально-пропарювальній станції.
Частину вказаного вище періоду, а саме з 01.04.2012 по 13.11.2012, зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років.
Іншу частину цього періоду - з 28.07.1997 по 31.03.2012 зараховано до страхового стажу позивача, проте не зараховано до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 затверджений Список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.
До Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років включені: слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного), обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; оглядачі-ремонтники вагонів магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу; слюсарі по ремонту рухомого складу магістральних залізниць, зайняті на пунктах технічного (технічного і комерційного) обслуговування вагонів станцій позакласних, 1 та 2 класу. Суд зазначає, що норми постанови № 583 в частині списку вищевказаних професій, за весь період дії такої постанови фактично не змінювались.
Тобто, трудовою книжкою підтверджується, що позивач у вказаний період працював на посадах, що включені до вищевказаного списку професій і посад, які дають право на пенсію за вислугу років.
Крім того, довідкою регіональної філії Лиманське вагонне депо АТ «Укрзалізниця» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 22.06.2023 № 218 підтверджується, що позивач у періоди з 28.07.1997 по 04.02.1998 працював на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів на промивально-пропарювальній станції Новозолотарівка 1 класу. У період з 05.02.1998 по 13.11.2012 працював на посаді оглядача-ремонтника вагонів рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів на промивально-пропарювальній станції Новозолотарівка 1 класу.
Також у вищезазначеній довідці вказано, що загальний стаж, який дає право на пільгову пенсію за період роботи з 28.07.1997 по 13.11.2012 складає 15 років 3 місяці 17 днів. Наступним абзацом в довідці міститься посилання на пункт «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та постанову Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583.
Отже, записами в трудовій книжці позивача у сукупності з відомостями вищевказаної довідки від 22.06.2023 № 218 підтверджується, що позивач у період з 28.07.1997 по 13.11.2012 працював на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, у відповідності до положень пункту «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, жодних об'єктивних причин зарахування одного періоду роботи (з 01.04.2012 по 13.11.2012) до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, а іншого періоду (з 28.07.1997 по 31.03.2012), більшу частину якого, позивач фактично працював на аналогічній посаді, що й в період з 01.04.2012 по 10.10.2017, лише до страхового стажу роботи, відповідачем 1 ані в оспорюваному рішенні, ані у відзиві на позовну заяву не наведено.
Отже, період роботи позивача з 28.07.1997 по 31.03.2012 має бути зараховано до відповідного стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років.
Щодо періоду роботи з 14.11.2012 по 07.06.2022, суд зазначає таке.
Як зазначено вище, позивач у вказаний працював оглядачем-ремонтником вагонів рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів Переїзна структурного підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця», тобто на посаді, що включена до списку професій і посад, які дають право на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583.
Крім того, судом встановлено, що частину вищевказаного періоду роботи, а саме з 14.11.2012 по 10.10.2017, зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років.
При цьому, іншу частину періоду роботи, а саме з 11.10.2017 по 07.06.2022 зараховано до страхового стажу позивача, проте до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, такий період не зараховано.
Водночас, як і щодо періоду роботи позивача з 28.07.1997 по 13.11.2012, так і щодо періоду з 14.11.2012 по 07.06.2022, відповідачем 1 також не вказано жодних об'єктивних причин зарахування одного періоду роботи (з 14.11.2012 по 10.10.2017) до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, а іншого періоду (з 11.10.2017 по 07.06.2022), у який позивач фактично працював на аналогічній посаді, що й в період з 14.11.2012 по 10.10.2017, лише до страхового стажу роботи.
Тому, суд вважає, що відповідачем 1 протиправно не враховано період роботи позивача з 11.10.2017 по 07.06.2022 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у відповідності до положень пункту «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З урахуванням наведеного, на переконання суду, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.07.2023 номер справи 121130004518, прийнято не на підставі Конституції та законів України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, відповідні позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Водночас, що стосується вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити йому пенсію за вислугу років, суд зазначає, що відповідачем 2 не розглядалась по суті заява позивача про призначення пенсії за вислугу років від 11.07.2023.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було зареєстровано вказану заяву позивача про призначення пенсії, та направлено її за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Тому, в даних спірних правовідносинах, відповідач 2 не уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, за заявою від 11.07.2023.
Крім того, жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідач 2 не порушував законних прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, у задоволенні вказаної частини позовних вимог щодо Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві слід відмовити.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Тож, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи встановлені судом обставини, а також наведені висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині, що стосуються зобов'язання відповідача 2 призначити позивачу пенсію за вислугу років, тому за відсутності інших вимог, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 18.07.2023 номер справи 121130004518;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 11.07.2023, з урахуванням правових висновків суду, зарахувавши до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, у відповідності до вимог пункту «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періодів роботи з 28.07.1997 по 31.03.2012 на промивально-пропарювальній станції Новозолотарівка ДП «Донецька залізниця», з 11.10.2017 по 07.06.2022 на пункті технічного обслуговування вагонів Переїзна структурного підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця», а також до страхового стажу періоду роботи з 15.11.1995 по 24.06.1997 у АТЗТ «Нива Трейд».
З урахуванням наведеного, виходячи з системного аналізу законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у розмірі 858,88 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.3238391864.1 від 09.10.2023.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а також те, що спір в цій справі виник виключно внаслідок прийняття відповідачем 1 протиправного рішення, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 на користь позивача сплачений ним судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 429,44 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 8, 9, 32, 77, 78, 139, 241-246, 250, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код: 14099344, місцезнаходження: м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код: 21782461, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 18.07.2023 номер справи 121130004518.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 11.07.2023, з урахуванням правових висновків суду, зарахувавши до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, у відповідності до вимог пункту «а» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи з 28.07.1997 по 31.03.2012 на промивально-пропарювальній станції Новозолотарівка ДП «Донецька залізниця», з 11.10.2017 по 07.06.2022 на пункті технічного обслуговування вагонів Переїзна структурного підрозділу «Лиманське вагонне депо» регіональної філії «Донецька залізниця», а також до страхового стажу період роботи з 15.11.1995 по 24.06.1997 у АТЗТ «Нива Трейд».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 429,44 грн (чотириста двадцять дев'ять гривень 44 коп.).
Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 14.12.2023.
Суддя О.М. Качанок