ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2023 р. справа № 300/5244/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення №121630011421 від 05.07.2023 про відмову у призначенні пенсії, зобов'язання зарахувати до загального трудового стажу період роботи з 10.08.1982 по 20.02.1985 на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот” та період отримання допомоги по безробіттю з 06.06.1993 по 25.10.1993 і призначити пенсію за віком з 28.07.2023.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем-1 протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком та відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивачки періоди роботи з 10.08.1982 по 20.02.1985 на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот” та період отримання допомоги по безробіттю з 06.06.1993 по 25.10.1993, згідно записів у трудовій книжці. Позивачкою зазначено, що вказані періоди підтверджується відповідними записами в трудовій книжці, яка відповідно до вимог чинного законодавства є основним документом, що підтверджує стаж роботи та була надана пенсійному органу. Вказала, що основною причиною для відмови у призначенні пенсії та зарахуванні стажу згідно трудової книжки було неналежне її заповнення, а саме відсутня печатка підприємства та підстави на початок та припинення виплати допомоги по безробіттю. Проте, всі записи у трудовій книжці виконані без перекреслень, дати наказів не містять виправлень, записи є послідовними. Окрім цього вказала, що позивач не повинен нести відповідальність за помилку (описку, виправлення) допущену роботодавцем. Таким чином, вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача на належний соціальний захист. Просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представниця Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте правомірно у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу. Підстав для зарахування оспорюваного стажу згідно даних трудової книжки у позивача немає, оскільки у записах відсутня печатка підприємства та підстави на початок та припинення виплати допомоги по безробіттю. Зазначила, що страховий стаж позивача становить 29 років 11 місяців 17 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Просила в задоволенні позову відмовити.
Представниця Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області також скористалась правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у ньому. Вказала, що пенсійним органом правомірно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки у позивачки відсутній необхідний страховий стаж 30 років. Зазначила про неможливість зарахування періоду роботи з 10.08.1982 по 20.02.1985 на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот” та періоду отримання допомоги по безробіттю з 06.06.1993 по 25.10.1993, оскільки у трудовій книжці відсутні печатка підприємства та записи про підстави початку та припинення виплати допомоги по безробіттю.
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 263 КАС України, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази та заперечення проти них, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом установлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.06.2023 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.07.2023 року прийнято рішення №121630011421 про відмову у призначенні позивачці пенсії (а.с. 13).
Так, вказаним рішення ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу - 30 років. Страховий стаж становить 29 років 11 місяців 17 днів. Не зараховано до страхового стажу період роботи 10.08.1982 по 20.02.1985 на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот”, оскільки у трудовій книжці відсутні печатка підприємства при звільненні та період отримання допомоги по безробіттю з 06.06.1993 по 25.10.1993, у зв'язку з відсутністю у трудовій книжці записів про підстави початку та припинення виплати допомоги по безробіттю (а.с. 14).
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно з пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1982, яка наявна у матеріалах справи, позивач з 10.08.1982 по 20.02.1985 працювала на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот” (а.с. 15).
Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні даного стажу позивача було відсутність у трудовій книжці печатки підприємства при звільненні.
Проте, суд зазначає, що у трудовій книжці чітко зазначено дати призначення та звільнення, посаду, підприємство на якому працювала позивачка, номера і дати наказів про прийняття на роботу і звільнення.
Також, згідно записів у трудовій книжці, позивачка з 06.06.1993 по 25.10.1993 отримувала допомогу по безробіттю, однак такий період не зараховано у зв'язку з відсутністю у трудовій книжці підстав на початок та припинення виплати допомоги по безробіттю (зворотний бік а.с. 15).
Однак суд зазначає, що зазначені записи про період отримання допомоги дають можливість встановити період початку та закінчення її виплати, містить номера та дати відповідних наказів та печатку відповідного центру зайнятості.
Суд зазначає, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 “Про трудові книжки працівників” №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, з вище наведених норм слідує, що позивачка не може нести відповідальності за допущені порушення при заповненні її трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою. Більше того, недоліки заповнення трудової книжки не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивачки страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідачі мали право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивачки чи підприємства (установи), а не відмовляти їй в призначенні пенсії.
Суд також зазначає, що вищевказані записи є послідовними, чіткими, без перекреслень, містять підписи відповідальних осіб (а.с.15).
Також, жодних неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи позивачки, у зв'язку з чим їй необхідно підтверджувати трудовий стаж, пенсійним органом не виявлено.
Окрім цього, відповідачами також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, вищезазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваних періодів роботи позивачки до її трудового стажу.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду роботи позивачки з 10.08.1982 по 20.02.1985 на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот” та період отримання допомоги по безробіттю з 06.06.1993 по 25.10.1993 до її страхового стажу.
Відповідно до частини 1статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Як встановлено судом страховий стаж позивача складає більше 30 років, а тому доводи відповідача щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу, та відповідно, права на пенсію за віком є безпідставними. Таким чином оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 виповнилось 60 років, із заявою про призначення пенсії вона звернулася 28.06.2023, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку.
Враховуючи викладене, також те, що позивачка на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягла 60 річного віку, має достатній загальний страховий стаж, пенсію їй слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 28.07.2023 року.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).
Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9).
У розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
На переконання суду, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.
Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Тому, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачки суд вважає, що належним способом захисту її порушеного права є:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №121630011421 від 05.07.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10.08.1982 по 20.02.1985 на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот” та період отримання допомоги по безробіттю з 06.06.1993 по 25.10.1993;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 з 28.07.2023 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведене, слід стягнути з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №121630011421 від 05.07.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 10.08.1982 по 20.02.1985 на Новогородському виробничому об'єднанні “Азот” та період отримання допомоги по безробіттю з 06.06.1993 по 25.10.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 28.07.2023 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;
відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код в ЄДРПОУ - 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094;
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код в ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.