ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 619/2341/19 Номер провадження 22-ц/814/1691/23Головуючий у 1-й інстанції Якименко Л.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Чумак О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сологубовської Анжеліки Едуардівни на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, користування та розпорядження нерухомим майном,-
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності, користування та розпорядження нерухомим майном (житловим будинком).
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 24 листопада 2010 року Дергачівським районним судом Харківської області прийняте рішення про визнання за нею в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , а за її колишнім чоловіком ОСОБА_3 визнано право власності на частини вказаного будинку.
Право приватної власності на належну їй 1/4 частину зазначеного будинку також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.09.2015.
24 квітня 2014 року її колишній чоловік подарував належні йому частини будинку, уклавши договір дарування з ОСОБА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.04.2014 індексний номер 20924328, власником 3/4 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 ) є ОСОБА_1 .
Новий власник частин будинку ОСОБА_1 систематично перешкоджає їй у вільному доступі до своєї частини в будинку, позбавляє права ним користуватись .
Відповідач ОСОБА_1 фактично проживає в ньому, користується усіма наявними благами, проте кожного разу чинить опір в користуванні житловим будинком, що змушує її звернутись до суду з вказаним позовом з метою відновлення права на мирне володіння своїм майном.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 , яка проживає АДРЕСА_2 , не чинити перешкоди у здійсненні права власності, володіння та користування ОСОБА_2 , проживає АДРЕСА_3 , щодо 1/4 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Не погодившись з даним судовим рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Сологубовська А.Е. оскаржила його в апеляційному порядку.
В своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зазначала, що судом першої інстанції допущено порушення прав відповідача на доступ до правосуддя, оскільки остання належним чином не повідомлялась про час, місце та дату розгляду справи.
Окрім того, заперечує факт проживання ОСОБА_1 в спірному будинку та створення перешкод позивачу як іншому власнику у вільному доступі до нього.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 листопада 2010 року Дергачівським районним судом Харківської області (справа № 2-38/2010) було розглянуто позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Зазначеним рішенням суду за позивачем по даній справі було визнано право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 .
Право приватної власності на 1/4 частину зазначеного будинку також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.09.2015 індексний номер 44368475.
За ОСОБА_3 було визнано рішенням суду право власності на 3/4 частини зазначеного будинку.
24 квітня 2014 року було укладено договір дарування частини жилого будинку (ВТТ № 913990) між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.04.2014 індексний номер 20924328, власником 3/4 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .
Не маючи можливості користуватись належною їй часткою в будинку, в 2016 році позивач зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1 про виділ частки майна, яка знаходиться у спільній частковій власності, який обґрунтовувала тим, що в будинку вона не проживає, натомість останній знаходиться в повному розпорядженні її колишнього чоловіка ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
У зв'язку з чим просила виділити належну їй частку.
В ході розгляду вказаної справи судом була призначена судово - технічна експертиза, проведення якої не відбулось внаслідок недопуску відповідачем ОСОБА_1 експерта в будову, яка з 2004 року зазнала значних змін, що стало підставою для відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2 .
Таким чином, впродовж тривалого часу позивач як власник належної їй 1/4 частини не може реалізувати свої права, пов'язані з безперешкодним володінням та користуванням нерухомим майном.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено створення відповідачем перешкод в доступі до належної їй частини житлового будинку та у користуванні нею, у зв'язку з чим права позивача як власника нерухомого майна підлягають судовому захисту.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником майна, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 77 - 80 ЦПК). на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Судова практика Європейського суду на виконання ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнала права будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном (рішення по справі «Маркс проти Німеччини»), та визначила основні вимоги стосовно застосування ст. 1 Протоколу №1 щодо захисту права власності (рішення у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції»). Як встановив Суд, положення ст. 1 Протоколу № 1 передбачають такі правила захисту права власності: перша норма, виражена в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і встановлює принцип безперешкодного користування майном, друга норма, зафіксована в другому реченні того ж абзацу, регулюєвипадки позбавлення власності, встановлюючи певні умови, у третій нормі, що зафіксована в другому абзаці, за державами-учасницями визнається право контролю над володінням власністю відповідно до загальних інтересів та право на запровадження законів, необхідних для цього.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні майна за його власниками без обмежень.
По матеріалам справи вбачається, що позивач проживає та зареєстрована АДРЕСА_3 .
До спірного будинку вона приїздить, оскільки на його території в свій час нею висаджено багаторічні дерева та інші агрокультури, за якими потрібен догляд, у зв'язку з чим позивач має потребу в безперешкодному потраплянні як на територію домоволодіння, так і до належної їй частини житлового будинку.
Оскільки інший власник частин будинку чинить їй перешкоди в користуванні своєю власністю, права позивача в розумінні ст. 391 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом покладення на ОСОБА_1 обов'язку не чинити перешкоди у здійсненні права власності, володіння та користування ОСОБА_2 належній їй 1/4 частини житлового будинку.
Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду не спростовують та не містять доказів, які б свідчили про їх помилковість.
По справі відсутні порушення норм процесуального права, наявність яких є підставою для скасування прийнятого по справі рішення.
Доводи апелянта про неповідомлення як її, так і адвоката про розгляд справи, судова колегія не бере до уваги, оскільки у матеріалах справи наявна заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сологубовської А.Е. про відкладення розгляду справи, а подальші виклики сторони відповідача судом першої інстанції здійснено у відповідності до ст. 128 ЦПК України шляхом виклику до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Зважаючи на обґрунтованість позовних вимог та обов'язок відповідача усунути перешкоди у здійсненні права власності, користування та розпорядження нерухомим майном, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги та необхідності залишити рішення місцевого суду без змін, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника відповідач ОСОБА_1 - адвоката Сологубовської Анжеліки Едуардівни залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2023 року.
Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко О.В. Чумак