РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
14 грудня 2023 р. Справа № 120/6436/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання бездіяльності протиправною,
ВСТАНОВИВ:
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Горбатюка Валерія Володимировича до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання бездіяльності протиправною.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача, що полягає у незабезпеченні права засудженого до довічного позбавлення волі на здійснення телефонних розмов 07 лютого 2023 року.
Ухвалою від 22.05.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії витягу із журналу обліку телефонних розмов, які здійснив засуджений ОСОБА_1 07.02.2023 року та заяви засудженого ОСОБА_1 від 03.01.2023 року, 01.02.2023 року про надання йому телефонних розмов у лютому 2023 року.
15.06.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з наступних підстав.
Наказом №34/ОД-23 від 13.01.2023 року "Про порядок організації надання телефонних розмов засудженим, які відбувають покарання в установі" відповідальними за організацію надання телефонних розмов для засуджених до довічного позбавлення волі призначено начальника відділення соціально-психологічної служби сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі.
Зазначили, що вищевказаний працівник установи в першу чергу зобов'язаний виконувати свої безпосередні функціональні обов'язки передбачені посадовими інструкціями.
Начальник відділення соціально-психологічної служби, який відповідає за надання телефонних розмов, позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов'язки, передбачені наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 року №2300/5 та вимушений постійно перебувати на території відділення, так як мобільні телефони та SIM-карти зберігаються у нього в службовому кабінеті.
Крім того, з вищезазначених причин, відсутня можливість надавати телефонні розмови засудженим у дні, коли начальник відділення соціально-психологічної служби знаходиться по службовій необхідності за межами установи або після добового чергування на відпочинку.
В даному випадку, у зв'язку із перебуванням 07.02.2023 року начальника відділення соціально-психологічної служби на добовому чергуванні в складі оперативної групи по охороні ув'язненого у Вінницькій міській клінічній лікарні №2, телефонні розмови засудженому ОСОБА_1 не надавались.
04.07.2023 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки відповідач безпідставно не забезпечив право позивача на здійснення телефонних розмов 07 лютого 2023 року.
Ухвала суду від 22.05.2023 року в частині витребування доказів залишилась не виконана, про причини її не виконання суд не повідомлено.
Як передбачено частиною 9 статті 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може розглянути справу за наявними в ній доказами.
Виходячи із обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
Як зазначає позивач у позовній заяві, 01.02.2023 року він особисто звернувся до відповідача із заявою про надання йому можливості здійснити телефонні дзвінки в лютому 2023 року, в тому числі 07.02.2023.
Проте, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 07.02.2023 року, що по суті не заперечується відповідачем.
У відповідь на звернення позивача від 20.02.2023 року та 10.04.2023 року щодо забезпечення 07.02.2023 року права на телефонні розмови листом Вінницької окружної прокуратури №50-20-21 від 18.04.2023 року повідомлено, що 13.03.2023 року Вінницькою окружною прокуратурою внесено вказівку начальнику Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", у зв'язку із незабезпеченням права позивача на телефонні розмови впродовж січня-лютого 2023 року, в тому числі 07.02.2023 року.
Наведені вище обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (частина 3 статті 63 Конституції України).
Відповідно до частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду (частини 1, 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України).
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (частина 2 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що державою гарантовано права, свободи і законні інтереси засуджених, які користуються усіма правами людини та громадянина за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Перелік прав та обов'язків засуджених до позбавлення волі наведено у статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України, частиною 1 якої визначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, в тому числі й здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Частиною 5 згаданої статті передбачено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.
Водночас, частиною 8 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
На реалізацію положень статтей 107 та 110 КВК України наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), згідно з пунктом 2 розділу 2 яких засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XIV цих Правил.
Відповідно до пункту 2 розділу XIV Правил, адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.
Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.
Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.
Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого.
Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
Системний аналіз приписів частини 5 статті 110 КВК України та пункту 2 розділу XIV Правил свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час. Однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин. Умовою реалізації права засудженого на телефонну розмову є його звернення до адміністрації із письмовою заявою в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
В даному ж випадку, як зазначив представник позивача у позовній заяві, 01.02.2023 року позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про надання йому можливості здійснити телефонні дзвінки в лютому 2023 року, в тому числі 07.02.2023 року.
Однак, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що у зв'язку із перебуванням 07.02.2023 року начальника відділення соціально-психологічної служби на добовому чергуванні в складі оперативної групи по охороні ув'язненого у Вінницькій міській клінічній лікарні №2, телефонні розмови засудженому ОСОБА_1 не надавались.
Із наведеного слідує висновок, що Державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1) визнається даний факт.
При цьому, суд зазначає, що відсутність уповноваженого працівника відповідального за організацію надання телефонних розмов або його зайнятість іншою діяльністю не може слугувати підставою для обмеження прав засуджених, в тому числі права на здійснення телефонної розмови.
Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" зобов'язана побудувати та організувати свою діяльність таким чином, щоб права засуджених в повній мірі було захищено.
Отже, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 07.02.2023 року, що визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву та підтверджується довідкою Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" від 07 червня 2023 року і листом Вінницької окружної прокуратури №50-20-21 від 18.04.2023 року.
В контексті даної спірної ситуації варто згадати рішення Європейського суду з прав людини у справі "Тросін проти України" (заява №39758/05) від 23 лютого 2012 року, відповідно до пункту 39 якого Суд повторює, що тримання під вартою або будь-який захід, яким особа позбавляється свободи, тягне за собою невід'ємні обмеження щодо приватного та сімейного життя. Проте, важливим елементом права ув'язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому державними органами можливості або, за потреби, допомоги у підтриманні зв'язків зі своїми близькими.
Відтак, за встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не забезпечено право позивача на здійснення телефонної розмови 07.02.2023 року, а тому заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Також, суд зазначає, що пункт 2 розділу XIV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлює обов'язок адміністрації установи виконання покарань у забезпеченні права засуджених на телефонні розмови, а тому питання щодо зобов'язання відповідача забезпечити право позивача на телефонні розмови, у даному випадку окремого окреслення судовим рішенням не потребує.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", що полягає у незабезпеченні права ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови 07.02.2023 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька виправна колонія №1" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100, ЄДРПОУ 08562602)
Суддя Чернюк Алла Юріївна